ОСИРОТІЛИЙ АКОРДЕОН, АБО ШАНС НА ДРУГЕ ЖИТТЯ

June 14, 2017

 

  Призначення музичного інструменту - дарувати людям емоції, пробуджувати думки, заряджати енергією і сприяти якісному відпочинку. Музику ще називають мовою спілкування з Богом…

  Коли йде у вічність людина, що пов'язана з музикою, то виникає питання і про долю осиротілого музичного інструменту.

  Акордеон Леоніда Петровича Бондарчука, який покинув цей світ 22 квітня 2017 року, теж по-сирітські замовк в очікуванні своєї долі.

 

  Цей акордеон має незвичайну долю. Можливо, він пам'ятає, як майже півстоліття тому в Німеччині на нього вперше захоплено подивився молодий світло-русий блакитноокий лейтенант, гарнізон якого стояв в цьому ж місті. З того часу він не міг спати, розуміючи, що повинен купити цей інструмент у що б то не стало. Красивий концертний улюбленець німецьких і французьких музикантів запаморочив голову настільки, що розмови молодого захопленого чоловіка були тільки про те, наскільки акордеон гарний і формою і кольором, наскільки він зручний і який у нього голос, як красиво він звучав в магазині, як від нього неможливо було відірватись. Отримавши зарплату, додавши до неї всі скромні заощадження, молодий Леонід поїхав купувати інструмент. Цей чарівний момент, коли продавець вручив акордеон в руки і прийшло усвідомлення, що він вже твій, напевно чимось схожий на радісний момент весілля, коли приходить розуміння, що тепер життя буде вже іншим, більш яскравим і радісним. Вдома з приводу грандіозної покупки влаштували свято, яке розділили і близькі друзі-товариші по службі.

  Кожен акордеон має свою долю. Один все життя їздить з філармонією, другий все життя звучить вечорами в музичному кафе, інший, потрапляє на тривале ув'язнення в кут, подалі від очей людини, зневіреної у своїх музичних здібностях. Цей же акордеон відпочивав рідко. Він гордовито сяяв золотом і пурпуром на сільських танцях. Він звучав на всі лади в військових частинах Німеччини, Далекого Сходу, казахстанських степів, Памірських гір Таджикистану. В кожному регіоні репертуар поповнювався новими, часто місцевими популярними композиціями.

  І коли Петрович вийшов на пенсію і повернувся на Батьківщину, то голос інструмента став звучати і в стінах коледжу, де він працював і лаборантом, і завклубом, і нічним вахтером, і довгі роки вів фотогурток. До слова, його учень, випускник спеціальності «Образотворче мистецтво» Гончарук Володимир став відомим в Україні фотографом, переможцем кількох всеукраїнських конкурсів. Після остаточного виходу на пенсію акордеон став звучати переважно вдома, інколи на природі, бо друзі й бувші випускники Віктор Щербатюк і Володимир Гончарук нагадували: «Петрович, ви берете мангал і акордеон. Доставка – наша проблема».

  Якось сусіди при зустрічі в дворі звернулись з наступними словами: «Леонід Петрович, ви інколи вдома граєте, але нам майже не чути, хоч би раз вишли на балкон, щоб ми не прислухались». Він у відповідь зауважив, що хтось може захоче поспати вдень, може комусь не захочеться слухати не зовсім сучасний репертуар. Але сусіди вговорили. Так акордеон заспівав вже на балконі. Спочатку тихенько, щоб нікому не заважати. Але люди почали просити зіграти ту чи іншу річ. Одним подобались легкі й динамічні фокстроти, іншим подобались запальні жартівливі польки, комусь хотілось почути призабуті вальси та інші мелодії молодості.

  Але час невблаганний. Колись золотистого кольору військова стрижка перетворилась на білосніжні вихори. Колись міцні широкі плечі втратили свою минулу силу і привабливість. Легка хода змінилась на ходу літньої людини. Колись спритні пальці вже не так досконало слухались, торкаючись клавіатури.

И одного разу, повз акордеону, напівпритомного  Леоніда Петровича стурбовано винесла бригада швидкої допомоги. И все… Більше вони не чули один одного.

Акордеон замовк. Його вже ніхто не зачіпав, щоб не ранити звуком ще живу рану від втрати  рідної людини…

  Але ж яка його майбутня доля? В родині і серед близьких друзів більше нема акордеоністів. Одні друзі казали дружині і дочкам: «Збережіть, буде вам пам'ять».  Інші радили продати. Але ж хіба можна продати друга, якому довірялось саме потаємне, який ділив і радість, і сум.

  Отже, зібралась сім’я на свою скромну нараду й вирішила… Можна,  залишити акордеон на довгу пам'ять. Як залишилась улюблена парадна військова форма Петровича. Взагалі, треба сказати, що у нього були золоті руки, тому пам’яті він залишив по собі багато. Він охоче майстрував меблі, які не відрізниш від фабричних, він брав участь у оздобленні кожного куточка житла. Залишилось багато його улюблених речей… 

  Серед цих речей акордеон міг би зайняти королівське місце. Але музичні інструменти як люди, – якщо вони перестають працювати, вони починають потихеньку вмирати. Без догляду умілих рук вони розклеюються, розсипаються, втрачають звук.

  Тримати акордеон біля себе у ролі «пилозбирача» – дещо егоїстично. Краще дати йому можливість продовжити своє життя. Добре, б щоб чиїсь молоденькі пальчики пробіглись по його клавішам і кнопкам та нагадали про молодість, про щасливі роки, проте, що він ще «о-го-го», не дивлячись на поважний вік.

Отже, дружина і дочки Леоніда Петровича одноголосно вирішили передати акордеон рідному коледжу, який випустив вже не перше покоління прекрасних акордеоністів. Там він буде доглянутим фахівцями, які можуть за потреби «підлікувати» «старенького» й подарувати йому друге молоде й жваве життя.

1/6

 

 

Share on Facebook
Share on Twitter
Please reload

Найцікавіше

Благодійність – це не тільки покликання серця, а й обов’язок кожного

13/11/2019

1/4
Please reload

Актуальні новини
Please reload

Архів