На допомогу кураторові
27.11.2023

Пам'ятаємо! Єднаємося! Переможемо!
до 90-х роковин Голодомору
1932–1933 років
Матеріал підготували
Харитонова Ірина Вікторівна
куратор 11-Ш групи,
здобувачі освіти 11-Ш групи
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2023-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада. Долучіться в цей день о 16.00 до Загальнонаціональної хвилини мовчання. Згадайте про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів. Цього року ми вдруге вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни, яка супроводжується геноцидними діями Росії проти українців. Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.
Закликаємо також людей по всьому світу засвітити вогник у домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.

У 1932–1933 роках комуністичний тоталітарний режим вчинив злочин геноциду проти Українського народу. Сьогодні його спадкоємець – рашистський режим прагне знову вчинити на українській землі геноцид. Голодомор здійснило керівництво ВКП(б) та уряд СРСР у 1932–1933 роках шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці. Україна внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України Голодомор 1932–1933 років визнаний геноцидом Українського народу. Метою злочину було знищення українського народу як національної групи. Комуністичний тоталітарний режим через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій проти незгодних створив для українців умови, не сумісні із життям. Тобто розрахунок був на фізичне знищення нашої нації. Через 90 років після Голодомору-геноциду росіяни знову застосовують проти українців методи геноциду, щоб знищити нашу ідентичність, культуру, мову – знищити українську націю як таку. Для цього окупанти масово вбивають і депортують українців, руйнують міста. І в 1932–1933 роках, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Сталін для організації геноциду вдався до тотальної конфіскації харчів, блокади, посилення терору. Путін застосовував повномасштабне військове вторгнення. За ним як складові геноцидної політики почалися терор, масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство, воєнні облоги, депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей). Інформаційні кампанії періоду Голодомору та нинішньої російської агресії дуже схожі. І тоді, і тепер Росія розвернула масштабні дезінформаційні та пропагандистські кампанії для підготовки російської аудиторії до скоєння чи схвалення звірств, а також приховування злочинів. Як тоді, так і нині Росія розраховує на атмосферу байдужості на заході, силу страху перед своєю міццю та намагається створити паралельну штучну інформаційну реальність, далеку від дійсності. Та сьогодні весь цивілізований світ допомагає Україні, а ми, українці, маємо власну державу, Збройні сили, згуртовані та всі разом працюємо на перемогу. І завдяки цьому успішно протистоїмо путінському геноциду. Пам’ятаючи про злочини комуністичного тоталітарного режиму, сьогодні ми всі сили спрямовуємо на підтримку наших захисників. В умовах нинішньої російської агресії наша пам’ять про Голодомор 1932– 1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Станом на жовтень 2023 року визнали Голодомор 1932–1933 в Україні актом геноциду парламенти 28 держав. Відтак вшанування пам’яті жертв Голодомору проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!». Водночас пам’ять про використання тодішнім кремлівським режимом у 1932–1933 роках голоду як інструменту здійснення злочину геноциду проти українців повинна слугувати засторогою для недопущення виникнення голоду будь-де на планеті, засторогою недопущення провокування і використання продовольчої кризи нинішнім кремлівським агресором для досягнення своїх цілей.
Історична довідка
Чому українців вбивали голодом?
Після Жовтневого перевороту впродовж 1917–1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року. Досвід важкої боротьби із українськими рухом змусив комуністичний режим для зміцнення свого становища в Україні піти на створення у 1919–1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові. Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс європейського зразка. Під гаслом “Геть від Москви!” тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко карався та придушувався. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.
Як?
Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину, або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась “ліквідація” найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю більше мільйона селян. Однак, не зважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68 % селянських господарств та 72 % орної землі. Загалом в Україні було “розкуркулено” понад 352 тисячі господарств. Результатом цього, а також внаслідок неефективного колгоспного господарювання став голод, через який весною 1932 року померло кілька сотень тисяч українців. Але Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. На перші сім місяців 1932-го на Україну припадає 56 % від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі. Улітку 1932 року через наростання спротиву Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не “втратити Україну”. Шляхом знищення частини населення.
Реалізація плану з організації штучного голоду


Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточили українські міста та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. До чого це призвело? Саме за цей менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв. Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Ученими Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М.Птухи для Гарвардського університету створена карта втрат УСРР у Голодоморі. За даними вчених, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерло понад половини населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8– 9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донецькій і Луганській області – у 3–4 рази.
Голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині. Подолання інформаційної блокади Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – “продовольчими труднощами”. Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено). Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М.Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді. Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснив поїздку в Україну й передав статті до “The Manchester Guardian”. Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині. Публікації з’являлися також у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Так, у Бельгії упродовж 4 місяців до вересня 1933 року в 17 виданнях опублікували біля 50 статей і повідомлень про ситуацію в Україні. Населення Західної України, яка на той час перебувала у складі Польщі, не залишилося байдужим до горя українців по той бік Збруча. Одним із найпотужніших був голос митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 24 липня 1933 року він проголосив відозву “Україна в передсмертних судорогах”. Наступного дня 35 громадських організацій і партій у Львові об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги жертвам і поширення інформації про цей злочин. 29 вересня 1933 року завдяки зусиллям українських діячів на засідання Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіґ Мовінкель (прем’єр-міністр Норвегії) ініціював обговорення голоду у радянській Україні. Рада передала це питання до Міжнародного товариства Червоного Хреста. Але Москва відкинула пропоновану допомогу голодуючим людям. У жовтні 1933 року в австрійській столиці Відні за ініціативою кардинала Теодора Інніцера створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям радянської України. У 1934 роціз’являються перші книги, в яких розкриваються теми Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин, який зумів відвідати Україну у жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі “Залізна доба Росії”. У 1934 році було видано і перший художній твір про Голодомор в Україні – роман “Марія” українського письменника Уласа Самчука. Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці опубліковано перші спогади, мемуари та наукові дослідження про Голодомор. Українці, які його пережили й після війни опинилися у країнах вільного світу, разом із західними, зокрема американськими вченими, громадськими та політичними діячами збирали свідчення, вшановували пам’ять жертв, проводили наукові дослідження, видавали матеріали. 1953 року американський юрист Рафаель Лемкін, який запровадив у світову правову термінологію термін “геноцид”, охарактеризував Голодомор як “класичний приклад геноциду”. Визначальними ж у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи із відзначення його 50-х роковин 1983-го, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді ж у канадському місті Едмонтоні спорудили перший пам'ятник жертвам Голодомору. 1984 року Конгрес США створив спеціальну Комісію з розслідування штучного голоду в Україні у складі двох сенаторів та чотирьох осіб від Палати представників. Виконавчим директором Комісії став американський історик Джеймс Мейс. Комісія дійшла такого висновку, що Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу. Цей звіт комісії схвалив Конгрес США 1988-го. Того ж року за ініціативою Світового Конгресу Вільних Українців створено Міжнародну комісію юристів, яка мала дослідити свідчення про Голодомор 1932-1933 років, його причини, наслідки й винуватців. Комісія дійшла висновку, що Голодомор був актом геноциду. Під впливом викриттів СРСР врешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932–1933 років. У 1993-му вперше на державному рівні відзначені його роковини – через 60 років після трагедії. 1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору – щороку в четверту суботу листопада. Цього дня українці, як тільки смеркне, запалюють у вікнах свічки – на пам’ять про всіх убитих голодом. 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу. А в листопаді 2008-го в Києві споруджено Національний меморіал жертв Голодомору. 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу щодо голоду в Україні за ознаками злочину геноциду. У січні 2010-го Апеляційний суд міста Києва ухвалив, що в 1932–1933 роках в Україні Сталін і його поплічники вчинили злочин геноциду. Сьогодні дані соціологічних досліджень свідчать, що, понад 80 % українців підтримують цю позицію. Визнання іноземними державами та міжнародними організаціями Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу На жовтень 2023-го Голодомор 1932–1933 років в Україні визнали актом геноциду на державному рівні (крім України) парламенти 28 держав (в хронологічному порядку): Естонії (Заява Рійґікоґу (Парламенту) від 20.10.1993), Австралії (політичні заяви Сенату (2003, 2012, 2017, 2020 рр.) та Палати представників (2008, 2018 рр.), Канади (резолюція Сенату від 20.06.2003 та Акт Палати громад від 28.05.2008), Угорщини (постанова Державних Зборів від 26.11.2003), Литви (Заява Сейму від 24.11.2005), Грузії (Заява Парламенту від 20.12.2005), Польщі (постанови Сенату від 16.03.2006 та Сейму і від 06.12.2006), Перу (резолюція Конгресу від 21.06.2007), Парагваю (Декларація Сенату від 25.10.2007), Еквадору (резолюція Національного Конгресу від 30.10.2007), Колумбії (резолюція Палати представників Конгресу від 10.12.2007), Мексики (постанова Палати депутатів Національного Конгресу від 19.02.2008), Латвії (Декларація Сейму від 13.03.2008), Португалії (резолюція Асамблеї Республіки Португалія від 03.03.2017), США (Резолюція Сенату США від 04.10.2018), Чехії (постанови Палати депутатів від 06.04.2022, Сенату від 14.12.2022), Молдови (Декларація Парламенту Молдови від 22.11.2022), Ірландії (резолюція Сенату від 24.11.2022), Німеччини (резолюція Бундестагу від 30.11.2022), Болгарії (рішення Народних зборів від 01.02.2023), Бельгії (резолюція Палати представників від 09.03.2023), Ісландії (резолюція Парламенту Ісландії (Альтингу) від 23.03.2023), Франції (резолюція Нижньої палати від 28.03.2023), Словенії (Декларація Державних Зборів від 23.05.2023), Люксембургу (резолюція Палати депутатів від 13.06.2023), Словаччини (Постанова Національної Ради від 20.06.2023), Хорватії (Декларація Хорватського сабору від 28.06.2023, Нідерландів (резолюція Палати представників від 07.07.2023), Чилі (резолюція Палати депутатів 21.12.2022, політична заява Сенату 09.08.2023). Країни, в яких рішення наразі прийнято однією палатою парламенту і очікуються рішення другої палати: Бразилія (законопроєкт Сенату від 26.04.2022), Велика Британія (рішення Палати громад від 25.05.2023), Італія (резолюція Сенату від 26.07.2023). Ватикан назвав Голодомор 1932–1933 років геноцидом (серед інших геноцидів XX столітті) в «Компендіумі соціальної доктрини Церкви», опублікованому 02.04.2004. Також Голодомор визнали геноцидом міжнародні організації, а саме Балтійська Асамблея (дорадчий орган зі співробітництва між парламентами Естонії, Латвії та Литви) у заяві від 24 листопада 2007 р., Європарламент у резолюції від 15 грудня 2022 р. та Парламентська асамблея Ради Європи 12.10.2023 ухвалила відповідну резолюцію. Всеукраїнська акція “Запали свічку” В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на вшанування тих, хто помер з голоду, запалюють свічки. Цього року 25 листопада о 16-й годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання. Опісля біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932–1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях осель українці запалюють свічки і лампадки. О 16.00 прийдіть до меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв голодоморів у вашому місті чи селі, щоби вшанувати пам’ять убитих голодом. А із настанням темряви запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, нашу віру у майбутнє.

20.11.2023
ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ

Нині, коли на нашу землю прийшли рашистські орди і весь народ став на захист Батьківщини, особливого значення набули такі поняття, як «гідність» та «свобода». Саме за них ми воюємо і не віддамо ворогові ні клаптика нашої території. Самі ці ідеї охоплюють серця нашого мужнього, гордого та незламного народу.
21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Це свято встановлене згідно з указом Президента на честь початку в цей день Помаранчевої революції 2004 р. та Революції Гідності 2013 р.
Акції протесту, відомі пересічному українцю під назвою «Помаранчева революція», почалися у відповідь на грубі порушення під час виборчого процесу та фальсифікацію результатів президентських виборів у листопаді 2004-го року. Саме 21-го листопада ЦВК оголосила попередні результати 2-го туру голосування, згідно з якими переможцем перегонів став Віктор Янукович.
Українське суспільство було невдоволене та обурене масовими фальсифікаціями та бажанням обманом захопити владу, що здійснювалися провладними силами. Прибічники Віктора Ющенка – кандидата від опозиції – почали виходити на мітинги.
Протести проходили одночасно по всіх містах України. Найбільший мітинг відбувся в столиці, на Майдані Незалежності. Акції мали виключно мирний характер та дозволили домогтися повторного туру голосування, що призвів до перемоги Віктора Ющенка.
Рік по тому на честь цих подій новообраним президентом було оголошено свято під гучною назвою «День свободи».
Проте воно проіснувало недовго та було скасоване через 6 років наступним президентом – Віктором Януковичем. Зроблено це було під приводом об’єднати свято з «Днем Соборності України», що святкувався 22 січня.
Рівно через 9 років після Помаранчевої революції Майдан Незалежності у Києві знову заполонили десятки тисяч протестувальників. Цього разу невдоволення громадян було зумовлено діями Кабінету Міністрів України, а саме тим, що уряд Азарова несподівано зупинив підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яка анонсувалася протягом усього року.
21-го листопада на центральній вулиці Києва почали виходити протестувальники, що підтримували курс євроінтеграції. За кілька днів невелика акція переросла в багатотисячний мітинг. А 24 листопада на вулиці Києва вийшли десятки тисяч людей. 29 листопада на Майдані Незалежності активісти почали вимагати розпуск уряду та проведення дострокових виборів до Верховної Ради. У відповідь на це влада застосувала силу. Така поведінка викликала ще більше обурення громадян. Адже на ваги встали принципи демократії, на зміну яким намагалися насадити авторитаризм, зневагу, свавілля та репресії.
Протести заполонили всі обласні центри країни та вимагали негайної відставки чинного Президента та уряду. Майже всю зиму 2013-14 року протестувальники не покидали Майдан та не здавали своїх позицій навіть попри намагання влади силою придушити протести. Однак 18, 19 та 20 лютого 2014 року назавжди позначились в українському календарі кривавими подіями. Внаслідок сутичок в урядовому кварталі, пожежі в Будинку профспілок у Києві та снайперських пострілів загинули десятки євромайданівців, які пізніше були проголошені Небесною сотнею.
Громадяни України вкотре довели, що здатні на захист своїх прав, свобод та європейського вибору, навіть ціною свого життя. В листопаді 2017 року був встановлений пам’ятник, який об’єднав в собі дві битви українського народу за свободу, гідність та справедливість.
Отож, День Гідності та Свободи — наше національне свято, яке має величезне значення для кожного українця. Його мета — затвердити прагнення громадян України до демократії, справедливості, свободи, руху до європейської спільноти, з якого ми вже не звернемо.
Бережімо пам’ять про подвиги наших Героїв, шануймо їх незламну силу волі, мужність та відвагу!
Матеріал підготувала
Альона РОМАНЮК,
викладач кафедри мистецьких дисциплін, куратор 31-ОМ групи
ДЕРЖАВА НА ЗАХИСТІ ЖИТТЯ І ГІДНОСТІ ЛЮДИНИ
13.11.2023



Матеріал підготували
Лариса ШВІЕЦЬ,
викладач кафедри соціально-економічних дисциплін, куратор 2-БЮ(4) групи
Година куратора
до Дня української писемності та мови
23.10.2023

Матеріал підготували
Пантелюк Людмила Василівна
куратор 2-БДШ групи,
здобувачі освіти 2-БДШ групи
Година куратора
до Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства
23.10.2023
Матеріал підготував
Нечитайло Петро Антонович,
куратор 41-ОМ групи

16.10.2023
Година куратора групи до Європейського дня боротьби
з торгівлею людьми
«Торгівля людьми.
Розпізнай небезпеку вчасно»
Статистика щодо ризиків, пов’язаних з торгівлею людьми
За період з 2019 року по 2023 рік майже 49 тисяч українців зазнали ризику, пов’язаного із торгівлею людьми.
Результати національного дослідження проведеного з метою з’ясування вразливості українців, в умовах війни в Україні, до ситуацій торгівлі людьми доводять наступне, 29% українців готові прийняти ризиковану пропозицію роботи за кордоном або в іншому населеному пункті, при цьому 27% респондентів погодились би прийняти одну з ризикованих пропозицій щодо роботи за кордоном, зокрема:
-
17% готові працювати без офіційного оформлення трудових відносин;
-
13% за кордоном та 9% в Україні готові працювати без змоги вільно залишити робоче місце та у замкнених на час роботи приміщеннях;
-
2% за кордоном та 2% в Україні готові добровільно віддати роботодавцю мобільний телефон, iншi особисті речі на перiод працевлаштування;
-
1% за кордоном та 3% в Україні віддали би роботодавцю свій паспорт на весь термін виконання робіт без офіційного оформлення трудових відносин.
Торгівля людьми – це злочин, жертвами якого можуть виявитися чоловіки, жінки, діти як з метою примусової праці, так і сексуальної експлуатації. За даними Міжнародної організації праці, 21 мільйон людей у всьому світі є жертвами примусової праці. Якщо ви стали жертвою торгівлі людьми, намагайтеся всіма можливими способами будь-кому повідомити про це, аби отримати належну допомогу. Не мовчіть, телефонуйте:
Національна безкоштовна гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів : 527 – з мобільного, 0800-505-501
Державна гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми: 15-47
Національна поліція України: 102, чат-бот «Залишайся в безпеці»: https://t.me/stay_in_safe_ua_bot.

18.09.2023
МІЖНАРОДНИЙ СТУДЕНТСЬКИЙ СПОРТИВНИЙ РУХ –
ВАЖЛИВА СКЛАДОВА МІЖНАРОДНОГО СПОРТУ

11.09.2023
Олімпійські золоті медалі України. Історія

Інформація
"Про захист населення від інфекційних хвороб"


Матеріал підготувала
сестра медична Зеленюк Л.М.

22.06.2023
22 червня – День скорботи та вшанування пам’яті жертв війни (1939–1945 рр.) в Україні
Матеріал підготував Валерій Восколуп,
куратор 2-БМОМ групи
Щороку 22 червня наш народ вшановує світлу пам'ять мільйонів українців, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю.
Друга світова війна (01.09.1939–02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Саме як страшну трагедію її пам'ятають і згадують в усьому світі. Упродовж 21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а від 22.06.1941р. вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська, або, у радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941–1945 років. Цей конфлікт не є тотожним поняттю Другої світової війни. Війна між СРСР і Німеччиною та її союзниками була складовою більш широкого за хронологією і географією глобального конфлікту, про що раніше дуже часто забувала згадувати радянська історіографія, а тепер – російська пропаганда.
Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. У розгромі нацизму брали участь українські солдати в лавах Радянської армії (понад 6 млн), вояки УПА (понад 100 тис.). Друга світова війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах. Українці і вихідці з України перебували у військових з'єднаннях інших держав: Польщі (120 тис. у 1939 р.), США (до 80 тис. у 1945 р.), Канади (до 45 тис. у 1945 р.), Франції (до 5 тис. у 1940 році). З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини (від 600 осіб у 1939 році до 250 тис. у 1941–1945 рр.), Румунії (24 тис.), Угорщини (до 20 тис.), Словаччини (до 2 тис.), Хорватії (1,5 тис.).
За даними українських істориків, прямі людські втрати України у Другій світовій війні становлять 8–10 млн осіб, загальні демографічні – понад 13 млн, економічні – 285 млн тогочасних рублів. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації, надалі з тавром "зрадників" прийнявши на себе тягар лихоліття, поки країна збиралася із силами.
Наш обов’язок – зберегти пам'ять про тих, хто відстояв перемогу в тій жахливій війні, тих, хто став жертвою нацизму.
Сьогодні, потерпаючи від кривавої військової російської агресії, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки. Кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.
Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!
За матеріалами інтернет-ресурсів
08.05.2023
Інформаційні матеріали до Дня пам’яті та примирення 8 травня
Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» встановлено День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня з метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років.
Запроваджуючи цю пам’ятну дату, Україна прагнула доєднатися до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни. А також – нагадати, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами: націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.
Цього року Україна вдруге відзначає День пам’яті та примирення в умовах повномасштабної збройної агресії Росії. Сучасна війна також супроводжується жахливими воєнними злочинами з боку російської армії та політично-військового керівництва РФ.
Український інститут національної пам’яті пропонує надалі дотримуватися європейського підходу в меморіалізації подій, героїв і жертв Другої світової та сучасної російсько-української воєн.
З 2014 року символом памʼяті про Другу світову війну в Україні, як і в Європі, є мак памʼяті. Заохочуємо використовувати його під час публічних заходів та у тематичних матеріалах (як виготовити мак самостійно, дивіться у відеоінструкції та схемі).
Ключові повідомлення
Цього року 8 травня, в День пам’яті та примирення, Україна вшановуватиме пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, та всіх жертв Другої світової війни.
Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять і жертви війни: остарбайтери, діти війни, цивільні, які постраждали від бойових дій та окупації їхніх міст і сіл. Війна – це не лише танки, гармати й масштабні бої. Це – долі, мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.
Українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціна цього внеску – надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років серед українців та інших народів, які жили на території України. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Тому ми добре знаємо ціну війни.
Друга світова стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського. Спадкоємицею останнього нині є Російська Федерація. Вона прагне привласнити перемогу над нацизмом, щоб маніпулювати й власними громадянами, і міжнародною спільнотою. Ми наголошуємо – жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця для агресивної політики, кульмінацією якої стало злочинне повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року.
У Російській Федерації відзначення перемоги над нацизмом поступово перетворювалося на культ, а потім і взагалі на потворне явище «побєдобєсія», метою якого є пропаганда війни, вивищення над іншими народами, привласнення собі статусу «головного переможця», виправдання агресивної ідеологічної мобілізації громадян, а також плекання безвідповідального та безпідставного реваншизму. Саме через це Україна з часів Революції гідності послідовно впроваджує європейський підхід пам’ятання про Другу світову війну. А також застерігає інші країни від наслідків підтримки, поширення чи потурання російським наративам до 9 травня, адже Кремль використовує причетність росіян до перемоги над нацизмом як моральне обґрунтування сучасних дій Росії.

Тематичні матеріали Українського інституту національної пам’яті:
-
Набір електронних інтерактивних листівок «Україна в роки Другої світової війни (1939–1945)»
-
Виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори»
-
Книга «Війна і міф» (англомовний варіант)
-
Відеопроєкт «Війна і міф», який розвінчує ключові радянські міфи про Другу світову війни
-
«Бабин Яр: пам’ять на тлі історії. Путівник для вчителя» – збірник навчально-методичних розробок шкільних занять на основі віртуальної виставки та документального фільму
-
Серія плакатів «Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової»
За посиланням діє сайт Українського інституту національної пам’яті, присвячений Другій світовій війні. Він містить інформацію про ключові події, постаті, карти, інфографіку, фотогалерею, відеоролики й електронні видання про війну, підбірку фільмів «20 000 хвилин, які змінять ваше уявлення про Другу світову війну» та інші проєкти.
Сьогодні російська влада фактично зруйнувала систему міжнародних відносин, встановлену після Другої світової війни. Збройною агресією проти України вона розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки. У цьому РФ нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х років напередодні глобального конфлікту. А ми маємо нагадувати світові, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти напередодні Другої світової заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні міжнародна спільнота має змогу опиратися на той гіркий досвід та історичні уроки.
День пам’яті та примирення символізує не тріумф переможців над переможеними, а застереження – диктатори завжди прагнуть задовольнити імперські амбіції збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами.
Нині, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Однак тепер це – путінська Росія, яка говорить про «вирішальний внесок у перемогу над нацизмом росіян». Сьогодні саме РФ, увібравши в себе всі злочинні практики нацизму й комунізму, зазіхає на нашу територіальну цілісність і зруйнувала мир у Європі.
Наша боротьба триває щоденно від 2014 року, і ми неодмінно переможемо, бо захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини.
Історична довідка
Внесок українців у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні
Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства – загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних націй) – і в складі Червоної армії, й армій західних союзників, і підпільних рухів Опору – та здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. А українська земля була одним з основних полів битви у цій війні. Ціною перемоги стали надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі. Загинуло понад вісім мільйонів: близько 3 мільйонів воїнів та 5 мільйонів цивільних.
На початку Другої світової війни український народ не мав незалежної держави та був розділений між кількома країнами. Обидві тоталітарні системи (нацисти й комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя, використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету у власних цілях та геополітичних іграх, а українські землі розглядали виключно як ресурс. Єдиним українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди й організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних режимів. До таких організацій, зокрема, зараховують й Українську повстанську армію.
Друга світова війна закінчилася зусиллями дипломатії, але виграна вона була сміливими воїнами та зброєю. Сьогодні, коли Росія без оголошення війни напала на Україну і здійснює огидну, безчесну, засуджену міжнародною спільнотою незаконну агресію, ми маємо не просто право на загальнонаціональний збройний спротив, але і на підтримку всього світу. Українці зі зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті.
Після перемоги у російсько-українській війні наша держава та український народ отримають нове державне свято перемоги над рашизмом – сучасним нацизмом, що об’єднає все суспільство.
Коли нацизм капітулював
Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року з участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.
Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо.
На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.
Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а це – за московським 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.
Культ «9 травня»
Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.
Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах радянських газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цього дня та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.
Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.
Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф революції. Компартія та особисто Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої верхівки в суспільстві.
Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».
Всередині РФ риторика перемоги виконувала і виконує функцію ідеологічного складника легітимації правлячого режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Так РФ намагається атакувати памʼять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні, прикривається своєю нібито «виключною роллю» в перемозі над Гітлером.
Згадуючи про Другу світову війну 8 травня, світова спільнота має усвідомити та пам’ятати: сучасна Росія – не переможець над Гітлером та нацизмом, не визволитель Європи, а жорстокий агресор, який нехтує міжнародним правом, прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму.
9 травня – День Європи
Після завершення Другої світової війни європейські країни почали продумувати принципи політичної співпраці та економічної кооперації. Зрештою 9 травня 1950 року французький міністр закордонних справ Роберт Шуман виступив з ініціативою налагодити в Європі спільну координацію та контроль за важкою промисловістю. Він запропонував розробити принципи спільної політики для досягнення солідарності в цій окремій галузі. Шляхом до реалізації плану Шумана мала стати Європейська спільнота вугілля та сталі. За задумом Шумана, Франція, Німеччина та інші європейські країни мали передати управління виробництвом вугілля та сталі єдиному органу. Унаслідок такого об’єднання ключові галузі військової промисловості також мали перейти під спільний контроль, що унеможливило б підготовку окремої країни до нової війни.
У результаті 18 квітня 1951 року в Парижі був підписаний договір про створення Європейської спільноти вугілля та сталі. Спершу його ратифікували шість країн: Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу – Бельгія, Нідерланди й Люксембург. Організація була відкрита для інших європейських країн.
Нині вважається, що Декларація Шумана офіційно започаткувала процес європейської інтеграції. Саме тому в ЄС 9 травня відзначається День Європи.

08.05.2023
Всесвітній День матері
Матеріал підготувала Оксана Кондратюк,
куратор 21-ЮЖ групи
Мама – найголовніша людина в житті кожного. Наші матері дарують нам життя, а потім стають першим зразком для наслідування. Найтепліші спогади дитинства неможливі без мам – вони завжди рятують нас від хвороб та оберігають від неприємностей. До мами ми звертаємось тоді, коли потребуємо справді мудрої й доброї поради, у щирості якої не доводиться сумніватися. Зрештою, у найтяжчі часи, коли здається, що весь світ став ворожим, тільки материнська любов залишається безумовною й незмінною.
У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пісня жайворонка, теплий весняний вітер приносить Свято матері, яке народилося в далекій Філадельфії завдяки зусиллям молодої американки Анни Джарвіс. Вона втратила свою матір. Смерть була раптовою і передчасною. Анна звернулася з листами до конгресменів та Президента Америки, у яких запропонувала раз на рік, навесні, вшановувати матір. Ідею Анни Джарвіс підхопили у світі.
Уперше в Україні, у Галичині, це свято відзначалося в 1929 році. У цей день люди в національному одязі йшли зранку до церкви на богослужіння, а пізніше тисячі дітей під звуки музики, з квітами в руках йшли вулицями міст чи сіл до площі, де відбувалося свято. Пісні, вірші, вистави, виставки виробів, квіти, жарти, сміх були адресовані матерям.
Після 1939 року це свято було заборонене. Але відновлюється Україна, а разом з нею і ті свята, які були дорогими нашому народові. Це свято – привід сказати мамі про те, що вона – найрідніша та найдорожча людина. День матері в Україні в 2023 році відзначають у неділю 12 травня. Указом Президента України від 10 травня 1999 року в Україні День матері святкують у другу неділю травня.
Місяць травень – це місяць Небесної Матері Діви Марії, яка для нашого народу є особливо шанованою, заступницею скривджених і знедолених, яка благословила у хресну путь свого єдиного Сина – Спасителя людства. І сьогоднішнє свято – це свято Божої Матері, матері України і нашої земної матері, яка дала нам життя. Адже саме вони є тими чистими джерелами, з котрих людина живиться від першого свого подиху на цьому світі до останніх днів життя.
День матері – це свято на честь матері, материнства, зв'язку матері з дитиною і вплив матерів на суспільство. Мама – головна людина в житті кожного. Не забутьте відвідати маму. Поки живі наші батьки, ми залишаємося дітьми. У цей день українці йдуть в гості до матері, вітають їх і нагадують, якими важливими вони є в їхньому житті. Мама завжди самовіддано любить своїх дітей, незважаючи ні на що, і завжди рада нашим перемогам і щиро співчуває невдачам.
Якщо в День матері ви не можете прийти до мами, то обов'язково треба подзвонити їй і сказати теплі слова і нагадати про те, як сильно ви її любите. Адже мама – найдорожча людина в нашому житті. Не забутьте сказати мамі, що ви її любите! Вітаємо всіх матусь наших студентів і колег зі святом МАТЕРІ!
ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ СВЯТКУВАННЯ ДНЯ МАТЕРІ?
Пошана до жінок, які дарують життя, була властива людям з прадавніх часів, тому знаходила вираження в культах богинь-матерів. У Древньому Єгипті поклонялися богині Ісіді, яка правила світом разом зі своїм чоловіком – богом Осірісом та мала сина Гора. Єгиптяни вважали Ісіду взірцем матері, жіночності й вірності.
РЕЛІГІЙНЕ ПІДҐРУНТЯ СВЯТА
Святкування Дня матері має важливе значення в християнській вірі, оскільки припадає на місяць Пресвятої Богородиці. Це свято дозволяє людям шукати заступництва і допомоги Божої Матері, висловлюючи при цьому вдячність за самовідданість матерів. Травень також знаменує початок весни, час, коли Мати-Природа прикрашає землю яскравими квітами. Цей символізм перегукується з самовідданою та дбайливою природою материнства, яку вшановують і відзначають у День матері. Український народ з особливою пошаною ставиться до Діви Марії, яка з давніх часів була невід’ємною частиною його суспільного устрою та менталітету.
БОГИНІ – МАТЕРІ
У давньогрецьких віруваннях матір’ю всіх богів була Рея – втілення жіночої плодючості й наступництва поколінь, а також богиня комфорту та спокою. За легендою, Рея була дружиною бога Кроноса, якому напророчили загибель від рук власного сина. Тому Кронос вбивав всіх своїх дітей одразу після народження, а коли Рея народила наймолодшого сина – Зевса, вона сховала його від батька на острові Кріт. Подорослішавши, Зевс переміг Кроноса у десятилітній війні і став наступним правителем, розпочавши династію олімпійських богів.
Образ Реї тісно пов’язаний з образом іншої античної богині – Кібели, яку особливо шанували в Древньому Римі. Другим іменем Кібели було Велика Мати. Ця богиня мала владу над повним життєвим циклом – вона дарувала життя, наглядала за своїми дітьми, доки вони були живі, й забирала життя, коли наставав час. Кібела була покровительницею плодючості не тільки людей, а й тварин, а також богинею посівів і збору врожаю.
Традиції вшанування богинь-матерів в античному світі переросли в раннє християнське свято, відоме як «Материнська неділя». Воно випадало на четверту неділю Великоднього посту й спершу мало дещо інший зміст – цього дня віруючі відвідували ту церкву, яка стала першою в їхньому житті – «материнську». Особливо поширеним цей звичай був у Великобританії.
ЕНН ДЖАРВІС
Передісторія сучасного Дня матері почалася з досить непростого досвіду материнства американки Енн Джарвіс, яка мала 13 дітей, з яких тільки четверо дожили до повноліття. У XIX столітті це не було чимось винятковим – тоді багато малюків помирали через відсутність щеплень та відповідного лікування. У 1858 році Енн організувала зустрічі матерів з лікарями для вивчення правил санітарії й гігієни, щоб запобігати інфекційним хворобам дітей. Такі зустрічі назвали «робочими клубами».
Пізніше, в роки громадянської війни в США, ці клуби стали об’єднуючою силою для матерів, які надавали допомогу пораненим солдатам обох воюючих сторін. Уже після війни, у 1868 році, Енн Джарвіс заснувала День дружби матерів. Крім того, Енн викладала у недільній школі для дітей, і якось на уроці зауважила, що існує багато пам’ятних днів, присвячених чоловікам, а ось на честь матерів їх майже немає. Дочка Енн Джарвіс, 12-річна Анна, яка була присутня на тому занятті, добре запам’ятала ці материнські слова.
ДЖУЛІЯ УОРД ХОУ
Ще однією жінкою, яка заклала основу Дня матері, була Джулія Уорд Хоу – поетеса з Бостону. Вражена подіями громадянської та франко-прусської воєн, у 1870 році вона вирішила звернутися до жінок і написала «Прокламацію до Дня матері» – заклик до об’єднання матерів всього світу в боротьбі за мир, а в 1873-му запропонувала щороку відзначати 2 липня як «День миру матерів». Цю версію Дня матері відзначали в Бостоні кілька років, проте зрештою вона втратила популярність.
ВИЗНАННЯ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ
Після смерті Енн Джарвіс в 1905 році її дочка Анна вирішила зробити все для того, щоб запровадити святкування Дня матері. Жінка розгорнула справжню кампанію – надіслала листи президенту, громадським діячам, заручилася фінансовою підтримкою власника універмагу в Філадельфії Джона Воннамейкера. У другу неділю травня 1908 року в церкві міста Графтон, де колись викладала в недільній школі Енн Джарвіс, відбулася спеціальна служба на честь Дня матері. Того ж дня в Філадельфії, у залі універмагу Воннамейкера, святковий захід з вшанування матерів зібрав тисячі відвідувачів.
Зусилля Анни Джарвіс не були марними – до 1912 року День матері стали відзначати по всій країні, а в 1914 році Президент США офіційно визнав День матері. З роками свято неминуче набувало дещо комерціалізованого характеру – на ньому стали заробляти продавці квітів, листівок, солодощів. Це не подобалося його засновниці Анні Джарвіс, тому вона навіть намагалася переконати уряд викреслити свято з національного календаря. На щастя, цього не сталося. Після першої світової війни День матері почали відзначати по всій Європі: в Німеччині, Швеції, Данії, Норвегії, Чехословаччині. Зараз це свято – міжнародна подія, яку відзначають в багатьох інших країнах.
ІСТОРІЯ СВЯТА
-
1868
Енн Джарвіс заснувала День дружби матерів – як засіб примирення колишніх супротивників після громадянської війни.
-
1873
Запровадження Джулією Уорд Хоу Дня миру матерів.
-
1908
Перше святкування Дня матері, організоване Анною Джарвіс.
-
1914
Президент США Вудро Вільсон підписав закон, згідно з яким День матері став офіційним святом в країні.
-
1920
В США з’явилися перші листівки до Дня матері, випущені компанією Hallmark.
-
1999
10 травня 1999 року указом Президента України було вирішено один день у році присвятити вшануванню матерей і призначити святкування цього свята на неділю травня.
ЯКІ КВІТИ Є СИМВОЛОМ МІЖНАРОДНОГО ДНЯ МАТЕРІ?
Спершу, за задумом Анни Джарвіс, вдячність до матерів символізували гвоздики. Червоні слід було дарувати живим матерям, а білими – вшановувати пам’ять померлих. На церковну службу до першого Дня матері в пам’ять про Енн Джарвіс її дочка відправила 500 білих гвоздик. Зараз до гвоздик, які традиційно дарують мамам у це свято, долучилися троянди та інші квіти.
ЯКИЙ СЕРЕДНІЙ ВІК МАТЕРИНСТВА В СВІТІ ТА В УКРАЇНІ?
Середній вік мешканок Європи, які народжують першу дитину, складає 29 років, в США матерями стають в середньому в 27 років, українки зважуються на материнство дещо раніше – в середньому в 25-річному віці. При цьому всюди існує тенденція до збільшення віку першого материнства.
НАСКІЛЬКИ ПОПУЛЯРНИМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ДЕНЬ МАТЕРІ
НА СВОЇЙ БАТЬКІВЩИНІ – У США?
Це свято вважається в Сполучених Штатах третім за рівнем популярності після Різдва та Хануки. Приблизно чверть всіх річних продажів квітів припадає в цій країні саме на День матері, а на подарунки матерям у 2018 році американці витратили близько 23 мільярдів доларів.
ЯКИЙ ПОДАРУНОК ДО ДНЯ МАТЕРІ Є НАЙПОПУЛЯРНІШИМ?
Найчастіше в цей день мамам дарують квіти й вітальні листівки. Також популярними подарунками є солодощі, альбоми для фотографій, ювелірні прикраси, гарні речі для дому. Але найголовнішим подарунком для мам у всі часи є увага й любов їхніх дітей.
ЯК СВЯТКУЮТЬ ДЕНЬ МАТЕРІ?
У кожній країні традиції святкування цього дня загалом схожі. В європейських країнах та США свято відзначають з квітами, листівками, подарунками й сімейними трапезами, концертами, виставами для мам за участю їхніх дітей, спеціальними церковними служіннями. Зазвичай в другу неділю травня діти намагаються звільнити своїх матусь від домашніх клопотів, наприклад, самостійно готують вечерю.
Існують і деякі особливості, наприклад, в Німеччині за часів Другої світової війни в День матері жінки отримували нагороди у вигляді медалей –золотих, срібних або бронзових, у залежності від кількості дітей, яких вони виростили. Зараз німецькі традиції є звичними для більшості країн – яскраві букети, родинні зібрання та подарунки. День матері в Японії спочатку пов’язували з днем народження дружини імператора, проте згодом воно стало святом всіх мам. Австралійці ж вітають в День матері не тільки мам, а й тітоньок та бабусь.
Українці долучаються до святкування Дня матері в загальноприйнятих традиціях – вітають своїх матерів, з вдячністю й любов’ю дарують їм квіти й подарунки. Ті, хто знаходиться далеко від своєї мами, обов’язково телефонують, а якщо є можливість навідати найріднішу людину, обов’язково її використовують. Прекрасною ідеєю в День матері може стати організований дітьми родинний обід, похід разом з мамою в кафе чи в кіно. Подарунок слід обирати залежно від маминих уподобань, але завжди поза конкуренцією залишаються подарунки, зроблені своїми руками, а також власноручна випічка – святковий торт або тістечка.
ЧОМУ МИ ЛЮБИМО ЦЕЙ ДЕНЬ?
Завжди приємно обирати подарунок, букет та листівку для дорогої й близької людини, яку знаєш усе життя. При цьому кожен розуміє, що мама зрадіє будь-якому прояву уваги від своєї дитини, навіть якщо син чи донька привітають її просто на словах і по телефону.
У День матері завжди згадується дитинство, повертається відчуття батьківського дому, спомини про смачні аромати маминих страв, перші прочитані нею казки, прогулянки лісом чи морські подорожі. Саме завдяки нашим мудрим і люблячим мамам у ранні роки ми відчували себе захищеними та впевненими в тому, що навколишній світ є дружнім і безпечним.
Також це свято є чудовим приводом для того, щоб зібратися всією родиною й відчути себе частиною великого роду, наступником багатьох поколінь своїх предків. Приємно також привітати всіх своїх близьких, які пізнали щастя материнства – сестер, племінниць, тітоньок та бабусь.
Зрештою, нам подобається відзначати День матері просто тому, що ми дуже любимо своїх матерів, адже для кожного з нас мама – найкрасивіша, найдобріша і найрозумніша у світі людина. Тому в День матері, як і в кожен інший день, ми щиро бажаємо своїм мамам міцного здоров’я й щастя на довгі-довгі роки.
24.04.2023
ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ – ВІДЛУННЯ МИНУЛОГО!
Матеріал підготувала Олена Гулько, куратор 1-БМОМ групи
17.04.2023
Всеукраїнський День природного довкілля
Матеріал підготувала куратор 11-Д групи
Ольга Якубчик
День природного довкілля відзначається в Україні щорічно у третю суботу квітня з 1998 року згідно указу Президента України «Про День довкілля». Свято було задумано на честь Стокгольмської конференції з довкілля, яка стала однією з найважливіших в історії екологічного руху, оскільки цього дня була заснована UNEP (United Nations Environment Network) – Екологічна програма ООН, яка зараз є основним організатором і ідеологом всесвітнього Дня довкілля.
Головна мета свята – підвищення рівня свідомості українців в питаннях, що стосуються збереження безпеки навколишнього середовища.
Щорічно влада, громадські організації, екологи закликають українців та всіх, хто піклується про природу, взяти участь у квітневому суботнику, висадці дерев, наведенні порядку на вулицях, у парках і скверах, озелененні територій, збиранні сміття, а також проведенні різних конференцій та лекцій, які підвищують усвідомленість населення в екологічних і природоохоронних питаннях.
Долучитися до Дня природного довкілля просто, іноді достатньо і невеликого кроку, що матиме великий вплив на стан довкілля. Приділяти увагу санітарному стану слід не тільки навесні, а впродовж всього року.
Чистота нашої Землі – у наших руках! Зберегти красу природи, сприяти її оновленню – завдання кожної людини.
Українська природа є ще однією жертвою російської агресії. Війна вплинула кожний компонент довкілля – тваринний і рослинний світ, воду, повітря, ґрунт. Наслідки цього негативного впливу будуть довгостроковими та матимуть не лише локальний, а й глобальний характер. За останніми скромними оцінками, збитки довкіллю України від війни становлять 1,35 трлн гривень. Внаслідок нападу росії постраждали 20% природоохоронних територій України загальною площею близько мільйона гектарів.
За словами міністра екології та природних ресурсів України Руслана Стрільця, загальна сума збитків вже становить понад $46 млрд, які Україна з часом вимагатиме від Росії як військові репарації. Більша частина цієї суми припадає на забруднення повітря – 27 млрд доларів.
Війна отруїла великі площі українських сільськогосподарських угідь. Небезпечні хімічні речовини та паливо, що вивільняються з розірваних ракет та десятків тисяч артилерійських снарядів, які щодня випускаються обома сторонами, просочилися в землю по всій довжині лінії фронту. Таке забруднення може завдати шкоди місцевим екосистемам та врожаю через десятиліття після того, як гармати замовкнуть, каже Олексій Ангурець, автор майбутньої доповіді про вплив війни на довкілля. Збиток, завданий сільськогосподарським угіддям, вже обійшовся Україні в $18 млрд.
У наш час людство переживає надзвичайно важливий, критичний період своєї історії - період небаченого досі, загрозливого для існування цивілізації зростання низки негативних факторів: деградації природи, деградації людської моралі, зростання бідності, поширення хвороб, голоду, злочинності, агресивності, зростання до критичного рівня конфлікту між техносферою і біосферою
Провідні вчені, мислителі і політичні діячі більшості країн світу докладають величезних зусиль у пошуках виходу з цього кризового стану.
Природа, в якій вам, молодим, доведеться жити, забруднюється, піддається руйнуванню, знищується. Чи багатьом з вас щастило бачити прозору річкову воду, чистий пісок, насолоджуватися тишею без реву моторів, дихати чистим повітрям без домішок бензину, мазуту, пестицидів? Воше майбутнє може стати жахливим, якщо не почати негайно лікувати цю проказу. Прийшов ваш час діяти.
Вирішальну роль у здійсненні переорієнтації напрямів та характеру майбутнього розвитку суспільства і гармонізації відносин між людиною і природою відіграватиме сучасна молодь.
Погіршення стану більшості екосистем біосфери, значне зменшення біопродуктивності і біорізноманіття, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів при одночасному небаченому зростанні забруднення всіх геосфер пов'язані з інтенсивним зростанням населення Землі та розвитком науково-технічної революції протягом останніх 40-50 років. До розвитку глобальної екологічної та соціально-економічної кризи, яка сьогодні загрожує існуванню нашої цивілізації призвели кілька «вибухів»: демографічний, промислово-енерготехнічний, вибух насильства над природою.
Учений Р. Маккамарі припускав, що на початку ХХІ ст. населення планети щорічно збільшуватиметься на 100 млн., причому 90% з них – за рахунок країн, що розвиваються. У 1650 р. чисельність населення світу становила близько 500 млн. чоловік, протягом наступних 200 р. вона збільшилась вдвічі, і ще раз удвоє зросла уже всього за 80 наступних років; станом на 14 липня 2022 р. кількість населення Землі досягла 8 млрд. чоловік. Протягом хвилини населення світу збільшується на 172 осіб. Це означає, що кожного тижня до населення Землі додається 1,7 млн. людей – стільки, скільки мешкає сьогодні в таких містах України, як Запоріжжя, Вінниця, Житомир, разом узятих. А до 2100 р. чисельність населення становитиме 9-13 млрд. осіб, хоча для всіх цих людей природних ресурсів і можливостей біосфери для підтримки життя буде вже абсолютно недостатньо. Навіть при 7-8 млрд. будуть мати місце масові вимирання від голоду й хвороб, війни.
На країни, що розвиваються, припадає 80% приросту населення, в розвинених країнах він не перевищуватиме і 1%.
Добробут людей тісно пов'язаний зі збільшенням кількості населення, розвитком господарства й станом довкілля.
Ученими підраховано, що сучасна біосфера Землі здатна підтримати нормальне функціонування і розвиток людства, кількість якого не перевищуватиме 4-5 млрд. осіб, та ще й за умов оптимального розподілу національних прибутків, взаємодопомоги, взаємопідтримки, і взаєморозуміння націй, ефективного використання загальнолюдського інтелекту для забезпечення всіх людей планети, раціонального, природокористування і охорони довкілля.
Нерегульоване примноження населення веде до зростання енерго- та промислового виробництва і як наслідок – зростання забруднень довкілля, утворення кислотних дощів, озонових дір, парникового ефекту, хвороби, зубожіння більшості населення.
Сьогодні 10 млн. дітей у світі недоїдають, а понад 200 млн. харчуються неповноцінно. За матеріалами ООН, близько 25 млн. осіб сьогодні не мають якісної питної води.
Військова справа і виробництво зброї в розвинених країнах є найжадібнішим споживачем природних ресурсів і одним із найсерйозніших забруднювачів довкілля. Для задоволення своїх зростаючих потреб і збільшення комфортності існування людство розвинуло до незвичайно високого рівня енергетику, хімічну, нафтопереробну, металургійну, гірничо-видобувну, машинобудівну і легку промисловість, транспорт і засоби зв'язку.
Близько 500 млн. автомобілів щорічно викидають в атмосферу Землі 400 млн. т. оксидів вуглецю, понад 100 т. вуглеводів, сотні тисяч тонн свинцю. Промислові підприємства, теплові електростанції, засоби авто- і автотранспорту щорічно спалюють понад 5 млрд. тон вугілля, нафти і більше трильйона кубометрів газу.
А в природні водойми щорічно спускається близько 500 млрд. тон промислових і побутових стоків, у тому числі кілька млн. тонн нафти. Щорічно в промисловому виробництві утворюється 2100 млн. тонн твердих відходів, із них 338 млн. тонн потенційно небезпечні.
Учені стверджують, що у наступні 20-30 років через зміни в навколишньому середовищі, спричинені людською діяльністю, світ може втратити більше мільйона видів рослин і тварин.
За даними ООН, близько 900 млн. чол. проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких зазнають негативного впливу явища опустелювання.
Охорона природи повинна стати моральною категорією і користуватись пріоритетом за будь-яких політичних ситуацій і компромісів.
Отже, як бачимо, такі явища, як опустелювання, деградація ґрунтів, деградація біосфери і зменшення її біорізноманіття, збільшення кількості кислотних дощів, розвиток парникового ефекту та поява озонових дір у атмосфері, тобто глобальні негативні кліматичні й біологічні зміни розвиваються під впливом неконтрольованої, неузгодженої з законами життя природи антропогенної діяльності. Чим активніша ця діяльність, тим сильніша зворотна реакція Природи, яка відплачує людям за їх бездумне втручання у віками налагоджений ритм і режим життя біосфери.
Яскравим прикладом можуть бути регіони великих міст промислових і енергетичних центрів, де за комфорт існування люди розплачуються хворобами, стресами, неповноцінними дітьми, скороченням тривалості життя. Величезна кількість отруйних речовин виноситься поверхневими і ґрунтовими водами в ріки, звідки – в моря й океани. До них додаються забруднювачі, що переносяться вітрами.
У результаті в багатьох прибережних районах Європи, Азії, Америки, Африки за останні 20 років дуже погіршилися екологічні умови, зменшилась кількість риби, молюсків, планктону, птахів, збільшилась кількість захворювань людей, почастішали явища «червоних» припливів, «цвітіння» води, що приносить із собою загибель усього живого від нестачі кисню і створюють все більші «мертві зони».
Хижацький вилов риби у Світовому океані й внутрішніх морях протягом останніх 20 років призвів до катастрофічного зменшення рибних запасів в усьому світі, до повного зникнення деяких найбільш цінних видів риби.
Дуже швидкими темпами деградують ґрунти в усьому світі. Як відомо, для утворення родючого ґрунту потрібні тисячі, а то й мільйони років. А сучасна людина здатна зруйнувати ґрунт за 1-2 роки.
Щороку землі України втрачають близько 24 млн. тонн гумусу. Підприємства Мінхімпрому й Міндобрив скидають у ріки й водойми України щорічно 50 млн. тонн агресивних речовин, що містять зокрема, фтор, фенол, формальдегід, пестициди.
Величезну тривогу в світі викликає перезабруднення шкідливими газами атмосфери, що призвело до збільшення озонових дір і розвитку парникового ефекту на планеті.
У результаті знищення лісів у Бразилії, США, Південній Азії, Карпатах, Альпах значно почастішали катастрофічні повені на ріках, що завдає людству чимраз більших збитків. Люди забули, що іншого джерела, окрім біосфери та її ресурсів, для підтримки існування життя на Землі, в тому числі й людини не існує.
Їм лише здається, що вони існують в умовах достатньої кількості природних ресурсів. Насправді ж навіть при сучасній енергоозброєності й найпередовіших технологіях швидкість використання ресурсів набагато перевищує можливість їх відтворення.
Природне довкілля – природній капітал, без якого неможливий розвиток і задоволення потреб людини, створення комфортних умов для існування. Враховуючи той факт, що йде швидке скорочення всіх видів наявних ресурсів –лісів, ґрунтів, корисних копалин. чистої прісної води, повітря, риби, тварин тощо, вихід із критичної ситуації що склалася, може бути лише один: реалізація в глобальному масштабі стратегії самообмеження, ресурсозбереження й запровадження нових
технологій природокористування, які не суперечать законам нормального функціонування екосистем біосфери.
Ми отримали в спадок невимовно прекрасний і багатообразний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, що не засвоїли найпростіших правил садівництва. Із зневагою ставлячись до цього саду, ми робимо це з благодушним самозадоволенням неповнолітнього ідіота, який шматує ножицями Рембрандта.
Необхідні подальші величезні зусилля, щоб дії людини набули мудрості, неупередженості й обачності. Якщо ж в її поведінці, як і досі, переважатимуть роз'єднаність, антагонізм, жадібність, то зруйнуються найтонші механізми, що підтримують рівновагу сил природи, яка оточує нас. І тоді навряд чи в людини залишаться шанси вижити.
Природнє довкілля навколо нас дуже привабливе і цікаве. Ми живемо у ньому, немов у рідній домівці, бо ми також частинка цієї природи. А щоб нам було затишно і добре, то треба поводитися мудро, оберігати природнє довкілля, бо без нього ми не зможемо жити. Треба допомагати природі відновлювати свої сили.
Цьогоріч до Всеукраїнського дня Довкілля студентами коледжу було висаджено сакури, які у майбутньому, віримо, що стануть окрасою нашого навчального закладу!
І щороку студенти коледжу беруть дієву активну участь в облагородженні, естетиці ландшафту нашого навчального закладу, ім’я якому КЗВО «Барський гуманітарно-педагогічний заклад імені Михайла Грушевського», зокрема у насаджуванні дерев, кущів, квітково-декоративних рослин, які їх з любов’ю доглядають, а результат бачимо всі – це краса, розмаїття барв і аромат!
Отож, розуміючи значення природного довкілля в житті людини, знаючи екологічні проблеми та шляхи їх вирішення, ми з вами в змозі зберегти нашу Землю привабливою, мирною і квітучою!
03.04.2023
Всесвітній день здоров'я
Всесвітній день здоров'я відзначається щорічно 7 квітня, починаючи з 1950 року. Ця дата важлива для кожного, адже саме здоров'я є підґрунтям для усього.
Дата була обрана невипадково. Саме 7 квітня 1948 почала свою діяльність Всесвітня Організація Здоров'я, яка проводить безліч досліджень і займається питаннями поліпшення якості життя населення планети.
Традиційно у цей день обговорюються найбільш важливі проблеми охорони здоров’я, проводяться заходи, які мотивують людей вести здоровий спосіб життя та приділяти більше уваги профілактиці захворювань.
Здоров’я залежить від багатьох чинників: більше ніж на 50% його обумовлено способом життя людини, близько 40% – соціальними і природними умовами життя, 10% становить спадковість.
Здоровий спосіб життя (скорочено «ЗСЖ») – означає розумне використання свого життєвого потенціалу.
Сім найважливіших правил здорового способу життя:
Здоровий спосіб життя: правило № 1
Найважливіше при здоровому способі життя – це харчування. Правильне харчування! Більше фруктів і овочів, продуктів, наповнених корисними для нашого організму речовинами. Ніяких гамбургерів, коли, чіпсів та іншої гидоти.
Але як відмовитися від улюбленої їжі, навіть не найкориснішої, але улюбленої? Це як будь-яка шкідлива звичка, розумієш, що шкідливо, але відмовитися не можеш. Іноді можна побалувати свій шлунок, але без фанатизму.
Здоровий спосіб життя: правило № 2
Активність, активність і ще раз активність! Будьте активними, життєрадісними і відкритими до світу. В умовах постійної зайнятості важко знайти час на походи в спортзал, заняття спортом ... А даремно.
Піші прогулянки на свіжому повітрі, ранкову пробіжку, зарядки вранці ніхто не відміняв. Ходіть більше пішки, гуляйте у парках та лісах, будьте рухливими.
Здоровий спосіб життя: правило № 3
Здоровий спосіб життя жодним чином не сумісний зі шкідливими звичками: куріння, вживання алкоголю і тим більше наркотики. І якщо алкоголь на свята при здоровому способі життя ще можна зрозуміти (для дорослої людини, але ніяк не для дитини чи підлітка!), то куріння і наркотики скасовуються повністю.
Здоровий спосіб життя: правило № 4
Основа здорового способу життя – правильний розпорядок дня. Що значить правильний розпорядок дня? Це, перш за все, 8-ми годинний здоровий сон. Потрібно привчити свій організм лягати і прокидатися в один і той же час, не залежно від того, який день тижня: будній чи вихідний. В ідеалі, звичайно, прокидатися треба без будильника - це означає, що ви виспалися.
Здоровий спосіб життя: правило № 5
Одне з найважливіших правил здорового способу життя – це позитивний настрій! Не зациклюйтеся на невдачах і промахах.
Здоровий спосіб життя: правило № 6
Здоровий спосіб життя – це так само дбайливе ставлення до себе! Себе треба любити, про себе потрібно піклуватися. Наприклад, під час занять у спортзалі, потрібно думати не про те, щоб швидше піти і рахувати хвилини, а займатися із задоволенням, з думками про те, що кожна вправа підтягує Ваші м'язи .... Кожна вправа наближає Вас до ідеалу!
Здоровий спосіб життя: правило № 7
Вести здоровий спосіб життя легше не поодинці, а в компанії. В ідеалі, звичайно, потрібно, щоб усі навколо дотримувалися такої ж життєвої позиції.
Уявіть, що всі навколо ведуть здоровий спосіб життя, всі в прекрасному настрої, бажають один одному тільки добра.
Висновки:
Отже, старайтесь дотримуватись наступних принципів:
– живіть в злагоді з собою;
– вчіться радіти життю;
– менше хвилюйтеся, а більше посміхайтеся;
– вчіться долати стрес, пам’ятайте: джерело стресу – не події самі по собі, а наше сприйняття цих подій.
Будьте здорові!!!
20.03.2023
20 Березня – Всесвітній день Землі
У всьому світі 20 березня прийнято відзначати свято під назвою День Землі.
Дату проведення свята обрали не випадково: 20 березня – день весняного рівнодення, коли пробуджується природа і починається новий рівень її розвитку.
Мета свята – привернути увагу громадськості до нашого спільного дому – планети Земля, нагадати людям про необхідність дбайливого ставлення до природи і турботу один про одного. Це свято є приводом зайвий раз замислитися про те, що нас оточує. В результаті своєї життєдіяльності людина завдає значної шкоди нашій планеті, що може призвести до її руйнування.
Свято День Землі – це символ єдності, усвідомлення, що тільки об'єднаними зусиллями ще можливо боротися з глобальними екологічними та існуючими соціальними проблемами на нашій планеті. Тільки спільними зусиллями можна вирішувати глобальні екологічні і соціальні проблеми на Землі.
Сьогодні відзначати День Землі більш ніж актуально, враховуючи поточну статистику глобального потепління. Вчені передбачають, що 2019 рік став найспекотнішим роком в історії людства. Число пов'язаних з погодою стихійних лих різко зростає – кількість інцидентів у всьому світі збільшилася в чотири рази з 1970 року.
Матінка-Земля. Цей вислів ми не рідко чуємо в нашому повсякденному житті і використовуємо його в нашому спілкуванні. Що він означає і що ми в нього вкладаємо, – буквально зображено в самому формулюванні і формі подібної фрази. Земля – наша годувальниця, наш спільний дім, в якому створені Богом для нас абсолютно унікальні умови, що дозволяють нам не тільки виживати, але й насолоджуватися життям у всій її красі і різноманітності. Вона віддає нам себе цілком. Беззаперечно дарує свою любов. Не зважаючи навіть деколи на абсолютно блюзнірське ставлення з нашого боку. Як любляча мати живить, одягає і виховує своїх нетямущих дітей. Чим ми їй віддячуємо?
Вже здавна в різних країнах світу це питання набуло нагальну актуальність. Людство нарешті, звернувши увагу на свою позицію і роль в екосистемах нашої Землі, задумалося.
Найактуальніши екологічні проблеми Землі
Попереджений, отже – озброєний! Навколишнє середовище невпинно змінюється, в тому числі внаслідок діяльності людини. Навіть малі зміни в екосистемі можуть спричинити величезні катастрофи і трагедії – зараз і в майбутньому. Аби ефективно реагувати на небезпеку, потрібно розуміти, з чим ми маємо справу.
Розглянемо 15 найважливіших екологічних проблем нашої планети.
1.Забруднення
На очищення забрудненого повітря, води і ґрунту знадобляться мільйони років. Найголовніші забруднювачі – промисловість та моторний транспорт. Повітря забруднюють промислові об’єкти, які викидають в атмосферу різні гази і токсини, а також використання природного палива. Воду і ґрунт забруднюють розливи нафти, кислотні дощі, нітрати, пластик, міські стоки, промислові відходи.
2.Глобальне потепління
В ході людської діяльності в атмосферу викидаються парникові гази, які призводять до парникового ефекту (діоксид вуглецю, метан, закис азоту, гідрофторвуглецеві сполуки, перфторвуглецеві сполуки, гексафторид сірки). Внаслідок цього відбувається зростання температури океанів та поверхні Землі, танення полярних шапок, підвищення рівня моря, а також аномальні опади, такі як несподівані повені, надмірний сніг або опустелювання земель.
3.Перенаселення
Вибухове зростання кількості населення у найменш розвинених країнах викликає напружену ситуацію з ресурсами, нестачу води, палива, продуктів харчування. Інтенсивне сільське господарство через використання хімічних добрив, пестицидів та інсектицидів теж додає шкоди навколишньому середовищу.
4.Деградація природних ресурсів
Споживання викопного палива призводить до викидів парникових газів, що є причиною глобального потепління та зміни клімату. Сьогодні перехід на відновлювані джерела енергії, такі як сонячна енергія, вітер, біогаз та геотермальна енергія, стає все більш популярним і економічно вигідним.
5.Утилізація відходів
Надмірне споживання ресурсів та створення пластмас (штучно створених матеріалів на основі синтетичних або природних полімерів) створюють глобальну кризу переробки сміття. Розвинені країни скидають свої відходи в океани або відправляють у менш розвинені країни. Робота з ядерними відходами також несе величезну загрозу для здоров’я людей.
6.Зміна клімату
Глобальне потепління має різні шкідливі наслідки: танення полярного льоду, поява нових захворювань, почастішання повеней, зміна пір року та погодного сценарію загалом.
7.Втрата біорізноманіття
Діяльність людини призводить до вимирання цілих видів, зникнення їхнього середовища існування та втрати біорізноманіття. Екосистеми, що утворювалися протягом мільйонів років, знаходяться під загрозою, коли будь-який вид популяції зникає і баланс порушується.
8.Знищення лісів
На даний час ліси покривають 30% території суші, але щорічно ця площа скорочується. Дерева є природними поглиначами вуглекислого газу, утворюють свіжий кисень, а також допомагають регулювати температуру та кількість опадів. Вирубка лісу означає знищення зеленого покриву, аби зробити землю придатною для житлового, промислового або комерційного використання.
9.Закислення океану
Разом із глобальним потеплінням, цей процес є антропогенним явищем, а саме наслідком надмірного рівня СО2, 25% якого виробляють люди. Закислення океану зростало протягом останніх 250 років, але до 2100 року воно може збільшитись на 150%. Головний шкідливий вплив припадає на живі організми з раковинами із вуглекислого кальцію. Окислення погіршує їхню здатність утворювати раковини. Оскільки ці організми є основою харчових ланцюгів, в майбутньому наслідки можуть проявитися у морських тварин і людей.
10.Виснаження озонового шару
Озоновий шар – це невидимий захист планети від сонячної радіації, яка шкодить рослинам і тваринам та викликає зростання числа ракових захворювань шкіри у людей. Зменшення концентрації озонового шару пояснюється руйнуванням молекул озону в реакціях із різними речовинами антропогенного і природного походження (хлором та бромидом). Потрапляючи в атмосферу, ці токсичні гази створюють діру в озоновому шарі – локальний спад концентрації озону в стратосфері на 10–40%. Найбільша діра знаходиться над Антарктикою.
11.Кислотні дощі
Це усі види метеорологічних опадів (дощ, сніг, дощ зі снігом, туман, град), кислотність яких вища від нормальної (pH ˃ 5,6). З кінця ХХ століття кислотні дощі випадають у країнах Європи, Північної Америки, Азії і Латинської Америки. Їх спричинюють сполуки сірки і азоту внаслідок спалення викопного палива, виверження вулканів, гниття рослин. Кислотні опади ушкоджують будівлі, пам’ятники культури, ліси, врожаї багатьох сільськогосподарських культур, погіршують стан ґрунтів і водних екосистем.
12.Забруднення води
Чиста питна вода стає все більш цінним ресурсом, за який борються люди. Це політична і економічна проблема, яка вимагає вирішення на рівні урядів країн. Крім того, розвиток промисловості продовжує забруднювати річки і океани токсичними речовинами, які несуть загрозу для здоров’я населення планети.
13.Урбанізація
Неконтрольоване розростання міст означає міграцію населення з густозаселених територій на малозаселені, що призводить до поширення міста на все більшу кількість сільських земель. Розростання міст призводить до невідворотної зміни природного середовища, витіснення флори та фауни, деградації земель, збільшення трафіку із збільшенням шкідливих викидів в атмосферу та проблем охорони здоров’я.
14.Проблеми громадського здоров’я
Існуючі екологічні проблеми представляють великий ризик для здоров’я живих організмів. Брудна вода становить найбільшу загрозу якості життя та здоров’я населення. Стоки до річок містять токсини, хімікати та хвороботворні бактерії. Високі температури сприяють поширенню інфекційних захворювань.
15.Генетична інженерія
Молекулярна біологія дозволяє змінювати молекулярну взаємодію основних біологічних молекул у клітині та поза нею, утворюючі нові варіанти живих систем, які не виникли в ході природної еволюції. Генетична модифікація їжі може викликати серйозні екологічні проблеми у дикій природі. Наприклад, трансгенні рослини, через їхню токсичність або алергенність стануть прямою загрозою для людини, домашніх та диких тварин.
Як бачимо, людство стикнулося з великою кількістю проблем. Вчені не можуть до кінця з’ясувати причини виникнення деяких з них та їхній зв’язок з антропогенною діяльністю. Але потреба негайних змін у повсякденному житті землян стає нагальною. Якщо люди продовжуватимуть рухатися вперед у такий шкідливий для майбутнього спосіб, то майбутнього не буде. Вирішення глобальних екологічних проблем починається з нас самих, наших родин і громад, зі змін у свідомості, аби зберегти своє навколишнє середовище комфортним, безпечним, різноманітним. Не будемо про це забувати!


13.03.2023
КРИМІНОГЕННА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ. ПРАВИЛА ЩОДО ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ
Злочинність, як відомо, є негативним явищем для суспільства. Фактори, які впливають на неї, залежать від кризових ситуацій та проблем, що мають місце як всередині держави, так і за її межами, соціальних проблем та настроїв членів суспільства, рівня соціального забезпечення та економічного достатку, а також зацікавленості держави у додержанні правопорядку та підтриманні громадської безпеки.
Сучасні умови життя в Україні, рівень соціального та економічного розвитку, становище України на міжнародній арені, зростання агресії серед населення та її пропаганда, війна в Україні є факторами, які формують структуру цінностей, ідеологію та поведінку в українському суспільстві. Безумовно, ці явища можуть піддаватися змінам, причому досить часто, оскільки цього вимагає саме життя. Зрозуміло, що під впливом цих явищ злочинність у державі дуже часто зазнає змін, а саме спостерігається тенденція до її швидкого поширення у тих регіонах, де, здавалось би, не була настільки розповсюдженою. Сьогодні ми можемо побачити низку ситуацій у містах і селах, які змушують замислитися над тим, чому і наскільки швидко та широко розповсюджується агресія серед населення, з яких причин серед білого дня можуть вчинити вбивство, підпал, розбій, крадіжку чи грабіж, і, найголовніше, як вберегти себе та своїх близьких від цих явищ.
Аналіз стану соціально-політичних, економічних, правових та організаційних засад функціонування вітчизняного державного механізму та соціокультурної моделі розвитку суспільства дає можливість з очевидністю констатувати негативний розвиток криміногенної ситуації в Україні.
За 2021 рік залишились нерозкритими майже 2 тис. розбійних нападів, понад 15 тис. грабунків і 200 тис. крадіжок (із них 17 тис. – квартирних). Ще більш вражаючим є зростання тяжких і особливо тяжких злочинів, таких як умисні вбивства, кількість яких зросла на 165%.
Постійно залишається високою кількість злочинів з використанням вогнепальної зброї. Так, за даними Національної поліції України кількість таких злочинів була: у 2018 році – 352, у 2019 році – 1 117, у 2020 році – 908, у 2021 році – 417. У 2021 році збільшилась реєстрація зґвалтувань у 1,8 рази (зі 176 до 317), пограбувань на 38% (з 14 тис. до 19 тис.), розбоїв на 27% (з 2,1 до 2,7 тис.), дорожньо-транспортних пригод на 34% (з 6,4 до 8,6%), фальшивомонетництва у 2,1 рази (з 484 до 939). Загальна злочинність у 2021 році зросла на 22,6%, особливо тяжких і тяжких – на 65%.
Детермінантами безпрецедентного зростання злочинності і криміналізації суспільних відносин є не стільки негативні соціально-економічні фактори, скільки нездатність протиставити цим факторам зважену державну економічну, соціальну, правову політику і організаційно-правовий механізм її реалізації на всій території країни, забезпечити належний правовий порядок регулювання суспільних відносин, організованість і погодженість функціонування всіх ланок системи державної влади, відповідальність державного апарата за прийняті рішення, у тому числі у сфері безпосереднього захисту прав і законних інтересів громадян від протиправних посягань, беззаконня і сваволі.
Серед основних проблем варто звернути увагу на зазначені нижче.
-
В Україні склалася кримінально-синдикалістська економіка зі всіма властивими їй атрибутами у вигляді корупції, монополії на пріоритетні галузі економіки, насильства, з безкарністю за вчинені тяжкі злочини, слабкою правоохоронною системою тощо. Злочинні формування користуються недоліками економічної системи (в тому вигляді, в якому вона функціонує останнім часом) більше, ніж законно діючі комерційні структури.
-
На тлі фінансової кризи відбулось активне проникнення на український ринок і в банківську систему міжнародних фінансових установ та посередників із сумнівною репутацією. Під впливом злочинності в діяльності вітчизняних фінансових структур помітно зросла частка ризикованих, шахрайських і спекулятивних операцій, приховування доходів від оподатковування, операцій з витоку капіталів за кордон.
-
Транснаціональна злочинність набула значних масштабів, якісно погіршивши криміногенну ситуацію в Україні. Проникнення у вітчизняну злочинність транснаціонального компоненту, будучи частиною загальної тенденції глобалізації, відрізняється різноманітністю форм і видів – від інтеграції розрізнених українських груп у транснаціональні кримінальні структури до активізації діяльності міжнародної наркомафії, торговців зброєю, людьми чи людськими органами, що розглядають Україну як один із перспективних потенційних ринків.
-
Злочинні елементи в Україні стали більш консолідовані, мобільні, інформовані та зухвалі. Окремі злочинні формування краще оснащені зброєю, засобами зв’язку, транспортом і спеціальною технікою, ніж правоохоронні органи України. Недоліки в системі їх організації спричиняють низьку ефективність протидії, яка подекуди перетворюється тільки на імітацію дій.
-
Соціальна система України вражена антигуманістичними тенденціями, які продовжують розвиватися в літературі, мистецтві, кіно, у друкованій і електронній пресі. Вбачається, що не тільки не вповільнюється, а усе більше набирає силу процес руйнування інформаційно-психологічної безпеки суспільства. Засоби масової комунікації не тільки не формують надію на краще, але все частіше вводять свого споживача в стан відчуженості від суспільства, більше розбещують його безсоромністю і насильством, пропагандою наркотиків, алкоголю, злочинності і безкарності, іншим шкідливим впливом на свідомість.
-
Склався небезпечний соціально-психологічний феномен, коли у свідомості частини суспільства деякі протиправні діяння перестають сприйматися як злочинні, а вважаються різновидом бізнесу, хоча і небезпечного, проте досить прибуткового. Не останню роль при цьому відіграють прихована пропаганда негативних цінностей, що ведеться в деяких засобах масової інформації, нав’язування суспільству, особливо молоді, зразків антисоціальної поведінки.
-
Суттєво підриває міжнародний авторитет країни поширення корупції в органах влади, участь її представників у відмиванні злочинних доходів, наркобізнесі і торгівлі зброєю. Політичні опоненти і економічні конкуренти нерідко використовують фактор вітчизняної злочинності, перебільшеного її впливу на економіку і політику для дискредитації України в очах світового співтовариства, нав’язування їй принизливих умов для інтеграції у світову економічну та гуманітарну системи.
-
Сучасний стан правових основ правової політики України щодо протидії злочинності характеризується недосконалістю актів усіх рівнів, відсутністю офіційно визнаної концепції розвитку нормативно-правової бази, що стосується організації і функціонування системи боротьби зі злочинністю, роз’єднаністю суб’єктів, невиправданим дублюванням окремих функцій, недостатнім рівнем взаємодії і координації їх діяльності. Закони й підзаконні нормативно-правові акти, чинні в зазначеній сфері діяльності, не мають чіткого визначення об’єктів кримінологічного впливу, його суб’єктів, відповідних функцій, обов’язків, повноважень та дієвого інструментарію. Вони мають слабке інформаційно-кримінологічне підґрунтя, запобіжну роль різних галузей права і зовсім не містять юридичних санкцій за невиконання правових норм.
Цим значною мірою пояснюється низький рівень розкриття злочинів, зокрема по крадіжкам – 17,7%, по грабежам – 23,0%, незаконному заволодінню автотранспортом – 20,1%, а всього – 21,3%.
Таким чином, аналіз вищевикладеного матеріалу дає підстави для висновку, що криміногенна ситуація в Україні залишається складною, темпи зростання рівня злочинності – досить високими. На зазначену несприятливу тенденцію впливають нестабільність у політичній, економічній і соціальній сферах. Злочинність у зв’язку із суттєвими змінами в суспільстві стала більш кваліфікованою та професійно пристосованою до цих змін. У найближчій перспективі можна спрогнозувати подальше зростання рівня злочинності в країні. Основними причинами цього слід вважати абсолютне й відносне зростання рівня злочинності у світі, який змінюватиметься адекватно до прогнозованого спаду економічного зростання; наявна практика правового нігілізму; подальше розгортання процесів політичних (демократичних) змін, зумовлених необхідністю докорінної перебудови в галузі управління та соціальної сфери, що також потребує певного часу для виправлення деформованих процесів у розвитку підприємництва, створенні середнього класу, ліквідації бідності.
До того ж одним із найбільш вагомих чинників криміналізації суспільства залишається ставлення людей до свого соціокультурного надбання, морально-психологічне сприйняття злочинності як антисоціального явища. На жаль, сучасний стан державотворення характеризується значною нестабільністю і конфліктністю в суспільстві, у країні, що спричинило занепад морально-культурних інтересів більшості населення і актуалізації необхідності виживання, забезпечення свого майбутнього, масової недовіри, егоїстичного і байдужого ставлення до оточуючих, суспільства загалом. Загальний соціальний стан в Україні такий, що переважна більшість громадян оцінюють чинний у суспільстві порядок як несправедливий. І це також породжує правові девіації в соціально-правовій складовій сучасної України.
Отже, боротьба зі злочинністю в Україні повинна здійснюватись на засадах комплексного програмування, з урахуванням довгострокових наукових прогнозів та вивчення їх фактичного стану, а також у поєднанні із заходами загальносоціальної превенції. Разом із тим необхідно визнати, що зусиллями лише правоохоронних органів вирішити цю проблему неможливо.
06.03.2023
Міжнародний день прав жінок і миру
(День боротьби за права жінок)
Матеріал підготувала
Потримай Н.С., куратор 31-Ю групи
Міжнаро́дний жіно́чий день англ. International Women's Day, повна назва Міжнаро́дний де́нь боротьби́ за права́ жіно́к і міжнаро́дний мир (рішенням ООН від 1977 року) — міжнародна дата, яка щорічно відзначається 8 березня на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок. Темою цієї дати також є рух за права людини для права жінок, привертаючи увагу до таких питань, як гендерна рівність, сексизм, репродуктивні права та насильство щодо жінок.
Хто є справжнім автором свята?
Є кілька версій походження свята. За однією з них авторками Міжнародного жіночого дня є американські соціалістки. На 2-й конференції в Копенгагені вони зустрілися з Цеткін та Люксембург та почали обговорювати питання відзначення дня, в який привертали б увагу суспільства до проблем жінок в боротьбі за рівноправ’я. Проте, спочатку в деяких країнах Європи святкування жіночого дня припадало на 19 березня.
Міжнародний Жіночий День в історії
-
1857
У Нью-Йорку відбулася перша демонстрація працівниць фабрик, які вимагали гідної заробітної плати та зменшення робочого дня.
-
1908, лютий
На вулиці вийшло близько 20 000 жінок, які виявляли своє невдоволення щодо відсутності рівноправ’я між чоловіками та жінками.
-
1909, 28 лютого
Вперше відзначається Міжнародний день жінок. В колах американських соціалістів виникла ідея святкування жіночого дня у всьому світу. Свято припадало на останню неділю зими.
-
1910
На Міжнародній конференції соціалісток у Копенгагені видатна німецька діячка та теоретикиня жіночого й робітничого руху Клара Цеткін виступила з пропозицією про святкування 8 березня, як міжнародного жіночого дня.
-
1911
19 березня понад 1 мільйон жінок у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Данії вийшли на мітинги та демонстрації, протестуючи проти дискримінації та вимагаючи рівних із чоловіками прав на працю, на участь у виборах, на освіту і здобуття фаху.
-
1914, 8 березня
Перенесено святкування Міжнародного дня жінок на 8 березня.
-
1917
8 березня (23 лютого – за старим стилем) жінки – робітниці вийшли на вулиці з лозунгами «Хліба і миру», щоб заявити всій рішучий протест проти нестерпних умов життя, війни та голоду.
-
1950-60-ті
Міжнародний жіночий день стає всенародним святом, трансформуючись у свято всіх жінок, незважаючи на їхній вік і статус зайнятості. У 1966 Міжнародний жіночий день стає святом і неробочим днем.
-
1975
Організація Об’єднаних Націй проголосила 8 березня – Днем боротьби за жіночі права.
-
1977
Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію №32/142, згідно з якою кожній з країн-учасниць пропонувалося відзначити Міжнародний день прав жінок.
Права жінок – права людини
«Незалежні»: що змінилося у правах жінок за 30 років
Одним із найважливіших законодавчих інструментів захисту жінок є Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», який було ухвалено у 2005 році з восьмої спроби. У цьому законі згадано такі важливі поняття, як дискримінація, сексуальні домагання, насильство за ознакою статі, вказано покарання за них, а також ідеться про механізм забезпечення рівних прав та можливостей.
Через сім років, у 2012 році, в Україні з’явився Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». У ньому йдеться про різновиди дискримінації, утиск та принципи недискримінації. Дія цього закону поширюється на різноманітні сфери зайнятості людини – робота, освіта, родина, державна служба тощо.
Справжнім досягненням українських правозахисників/ць є Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набув чинності у 2017 році. Там детально розписано види насильства, основні засади запобігання та протидії домашньому насильству, а також висвітлюється підтримка держави – надання соціальної та юридичної допомоги, притулків, проведення профілактичної роботи тощо. Важливо, що дія цього закону поширюється не лише на подружжя, а й на всіх людей, які мешкають разом.
Ще одним кроком до рівності є Закон «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який з’явився у 2018 році. Там було відредаговано статті щодо термінології зґвалтування, домашнього та сексуального насильства, а також переглянуто покарання за вчинення таких дій.
Місце жінки – всюди
У 2017 році сталося те, чого так довго прагнули правозахисники/ці: Міністерство охорони здоров’я скасувало 450 заборонених професій для жінок. Наказ №256 було прийнято у 1993 році. Він забороняв жінкам працювати на ливарних роботах, у сфері металургії, електротехнічному та хімічному виробництвах тощо. Серед заборонених професій були й добре оплачувані – машиніст метро, моторист на кораблі, водій автобуса далекого прямування.
https://www.youtube.com/watch?v=1qzIqHVbmiA
Гендерна рівність і Україна: законодавство
На законодавчому рівні гендерна дискримінація заборонена Конституцією України і Законом «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Крім того, в 1980 році в Україні була ратифікована Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. У 2005 році Верховна Рада прийняла Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Навіть Угода про асоціацію між Україною та ЄС, містить статтю про гендерну рівність в економічному житті, яка декларує забезпечення рівних можливостей для чоловіків і жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також в процесі прийняття рішень.
Юристи також зазначають, що в Україні є законодавча база, яка гарантує рівні права і можливості жінок та чоловіків.
Статті Конституції України забезпечують ці рівні права:
«Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.»
Жінка і сім’я
Жінка і чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Така «аксіома» закладена в 7 статті Сімейного кодексу України (далі – СК).
Ст. 49 визначає право дружини на материнство. Згідно з чинним українським законодавством, трирічну відпустку по догляду за дитиною може отримати не лише жінка, але й чоловік. При цьому на чоловіка поширюються ті ж самі права та пільги, що їх отримує в цьому випадку жінка, включно з безперервністю стажу і збереженням за ним робочого місця.
При цьому у статті 24 Конституції України йдеться: «…створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям». Ця стаття дає право жінкам на працю та материнство, проте не прописує ніде чоловіків. А це, як зазначають юристи, дискримінація татів.
І на жаль, за даними segodnya.ua, офіційно в декреті в Україні знаходяться близько 25 тисяч чоловіків, і це лише 2% від загального числа татів. Тоді, як у Європі цей показник вже давно сягнув позначки більше 20%.
Також важливим для жінок «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який вступив в силу в січні 2018 року та направлений на запобігання і протидію домашньому насильству. Адже статистика щодо цього також невтішна – кожна 3 жінка піддається домашьному насильству і лише 10 % жінок, які піддаються насильству, вирішуються говорити.
Жінка і робота
На сьогодні існує окрема стаття 43 Конституції України, а також окремий Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», за якими жінки та чоловіки мають однакове право на працю, яку вони вільно обирають і вільно погоджуються на неї. Важливим у цьому ключі стала відміна закону про заборонені для жінок професії, а також прийняття закону про дозвіл вступати жінкам у військові ліцеї України
Проте якість зайнятості чоловіків і жінок на ринку праці є різною. Так, за даними, опублікованими на ресурсі 24.ua (вказуються дані Держстату за 2018 рік), участь жінок на ринку праці становить 46,9 % на противагу 63,0 % серед чоловіків. Рівень безробіття серед жінок на 24 % вищий, ніж серед чоловіків.
Найбільш актуальною залишається проблема забезпечення рівності чоловіків і жінок у трудових відносинах. За тими ж даними, зарплати жінок в Україні на 26% нижчі, ніж у чоловіків. На сьогодні, коли мова йде про валовий національний продукт (ВНП), в Україні дохід жінок складає менше ніж 6 082 доларів на рік, а чоловіків – 10513
Нормами ст.ст. 17-19 забезпечується дотримання прав та можливостей у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.
На роботодавця покладено обов’язки:
-
створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
-
забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;
-
здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
-
вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;
-
вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства за ознакою статі.
Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише за ознаками однієї статі, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу.
У разі колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин до генеральної угоди, галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів включаються положення, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків.
Держава забезпечує жінкам і чоловікам рівні права та можливості у здійсненні підприємницької діяльності.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації рівною мірою враховують інтереси жінок і чоловіків під час здійснення заходів щодо їх соціального захисту.
А у топ-5 сфер з найбільшою представленістю жінок увійшли ті, які стереотипно вважаються жіночими. Не виключено, що такий стан речей є похідним і від того, як прийнято виховувати дітей, які навички в них розвивати та в яких професіях їм краще реалізовуватися.
Жінка і освіта
Розділом V Закону гарантується забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у здобутті освіти та професійній підготовці
Держава забезпечує рівні права та можливості жінок і чоловіків у здобутті освіти.
Навчальні заклади забезпечують:
-
рівні умови для жінок і чоловіків під час вступу до навчальних закладів, оцінки знань, надання грантів, позик студентам;
-
підготовку та видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка, та спрямованих на формування ненасильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, поваги до людської гідності та статевої недоторканості.
Жінка і політика
Повертаючись до Конвенції, хотілося б згадати положення ст. 7, відповідно до якого Україна повинна вжити всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країни.
Жінкам надано право обирати і бути обраною, брати участь у формуванні та здійсненні політики уряду та займати державні пости, здійснювати всі державні функції на всіх рівнях держуправління. Доречно буде згадати і статтю 15 ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», яка передбачає представництво жінок і чоловіків у відповідних виборчих списках, під час висунення кандидатів у народні депутати України від політичних партій і виборчих блоків.
У свою чергу, ст. 16 цього ж Закону, визначає, що призначення на державну службу і службу в органи місцевого самоврядування повинно здійснюватися з дотриманням представництва кандидатур кожної статі. Більш того, дискримінація за ознакою статі при прийнятті на названі посади і під час служби забороняється.
Влітку 2019 року народні депутати 230 голосами «за» ухвалили у другому читанні та в цілому Виборчий кодекс із обов’язковою гендерною квотою, що становить не менше 40% жінок у виборчих списках. А на даний момент у Раді 88 жінок, що являється рекордною кількістю в історії України.
https://www.youtube.com/watch?v=JSqSQCkDIoI&t=3s
Просто Жінка
Українське законодавство охороняє особистість Жінки як таку. Жінка, яка вважає, що стосовно неї мало місце дискримінація за ознакою статі чи вона стала об’єктом сексуальних домагань, має право звернутися зі скаргою до: Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав можливостей жінок і чоловіків; уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також до правоохоронних органів і до суду.
Що стосується громадян, які дозволили собі такі дії, то вони залучаються до цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності.
Засоби масової інформації відповідно до законодавства сприяють недопущенню:
-
дискримінації за ознакою статі та насильства за ознакою статі;
-
поширення матеріалів, що відтворюють чи зміцнюють дискримінаційні уявлення про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, схвалюють або провокують дискримінацію за ознакою статі чи насильство за ознакою статі, включаючи сексуальне насильство.
Засоби масової інформації можуть ухвалювати кодекси професійної етики та інші корпоративні стандарти з метою запобігання насильству за ознакою статі, у тому числі всім формам насильства стосовно жінок, та виховання поваги до гідності кожної людини незалежно від статі.
Ст. 24 Закону, для осіб винних в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків, встановлено цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Жінки завжди, в усі часи, відігравали значну роль в історії нації та історії окремих країн. Жінка – символ краси і вірності, мудрості й терпіння, віри та надії. Чимало воєн сталося саме через жінок.
«Берегиня», «господиня» – такі стереотипи про жінку закріпилися у свідомості українців, тому наука й інша громадська діяльність вважалися перевагою чоловіків. Однак в історії були знамениті жінки, які здійснили важливі винаходи та зруйнували стереотипи про жіночу логіку і про те, що рушієм прогресу може бути лише чоловік.
Про жінку-українку у світі ходять легенди. Українки ставали королевами, впливали на політику великих держав, боролися за права своїх народів, надихали на творчість письменників, з’являлися на полотнах відомих художників і створювали всесвітньо відомі шедеври самі. Вони робили наукові відкриття, виступали на світових сценах, досягали значних успіхів у спорті, створювали школи й писали книжки. Сучасна українська література дає приклади боротьби жінок за рівність у правах, свободах.
Сьогодні жінки у військовому однострої пліч-о-пліч з чоловіками стають на захист своєї рідної країни. Красиві та чарівні, але при цьому рішучі та сміливі, вони кожен день на полі бою чи в тилу роблять свій вклад у спільну справу, наближаючи Перемогу!
Понад 25 тисяч жінок на сьогодні є військовослужбовцями Збройних Сил України. Але ця цифра значно більша, адже є медики, бійці добровольчих підрозділів. З 2014 року в кожної жінки, яка пішла на фронт, є своя причина.
![]() | ![]() |
---|---|
![]() | ![]() |
![]() |

20.02.2023
ПЛЕКАТИМЕШ МОВУ – ЦВІСТИМУТЬ СЛОВА
(Міжнародний день рідної мови)
Матеріал підготувала
Поберецька В.В., доктор філософії, викладач
філологічних дисциплін, куратор 2-БДШ групи
Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. Вона не просто засіб спілкування, а історія народу, його світогляд. Вона є найсильнішим інструментом збереження і розвитку нашого матеріального й духовного спадку.
Міжнародний День рідної мови (International Mother Language Day) – подія, яку відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Міжнародний день рідної мови був проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року. Запроваджено його було з метою сприяння мовній і культурній різноманітності й багатомовності.
Дата для Дня рідної мови була вибрана на згадку про трагічних події, що сталися в Бангладеш 21 лютого 1952 року. Тоді від куль поліцейських загинули студенти, котрі вийшли на демонстрацію на захист своєї рідної мови бенгалі, вимагаючи визнати її однією з державних мов країни. Відтоді ця дата у Бангладеш стала днем полеглих за рідну мову, а весь світ відзначає День рідної мови.
Рішенням про впровадження Дня рідної мови ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи, адже близько половини із 6000 розмовних мов світу нині загрожує зникнення. Також організація певна, що це є важливим кроком до визнання необхідності захистити різноманіття культур і зберігати повагу до мови як показника культури.
В Україні рідній мові присвячене ще одне свято – День української писемності та мови. Відзначається воно щороку 9 листопада, в день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця, який був послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

20.02.2023
20 лютого - День Героїв Небесної Сотні
День Героїв Небесної Сотні відзначають щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року №69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".
20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.
Події того дня стали кульмінацією Революції Гідності. За неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, відмову від "багатовекторності" у зовнішньополітичному курсі, утвердження розвитку України як демократичної європейської країни заплачено дуже велику ціну – людські життя.
Із метою вшанування пам’яті громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України, завдяки яким було змінено хід історії нашої держави, встановлено День Героїв Небесної Сотні.
Пам’ять про подвиг Небесної Сотні вшановується під гаслом «Вдячні за свободу!»

06.02.2023
«Інформаційний тероризм та інформаційна безпека»
7 лютого 2023 року у світі відзначається День безпечного Інтернету (Safer Internet Day). Ця міжнародна календарна подія запроваджена 2004 року мережами Insafe та INHOPE, а також за підтримки Європейської комісії для просування безпечного та позитивного використання цифрових технологій, особливо, дітьми й молоддю, та щорічно відзначається у другий день другого тижня лютого.
XXI століття характеризується стрімким розвитком інформаційних технологій, які поряд із тим, що полегшують доступ до інформації, також надають широкі можливості для маніпулювання нею.
Сьогодні, маючи доступ до мережі Інтернет, отримати інформацію про ті чи інші події в різних сферах суспільного життя стає дедалі простіше. Однак, занепокоєння викликає той факт, що не всі схильні критично оцінювати, перевіряти чи порівнювати інформацію, яку споживають. Через відсутність необхідних знань пересічні громадяни досить легко можуть стати жертвою інформаційного тероризму.
Інформаційний тероризм – прямий свідомий вплив на психіку та свідомість людей з метою формування необхідних думок і суджень, що певним чином задають напрям поведінки людей.
На практиці під інформаційним тероризмом зазвичай мають на увазі такий насильницький пропагандистський вплив на психіку, який не залишає для людини можливостей для критичної оцінки одержуваної інформації (як правило, відверто тенденційної інформації, яка досягає своєї мети не якістю маніпулятивного впливу, а його обсягом) створюючи так зване інформаційне перевантаження. Суть інформаційного перевантаження у тому, що кількість інформації, яка надходить у мозок людини, істотно перевищує необхідну для комфортного існування. При цьому частина людей ефективно справляється з інформаційним перевантаженням, тоді як інша частина населення страждає від цього надлишку.
Метою інфотероризму є створення методами інформаційного впливу, обстановки, в якій панують страх та пригніченість, з подальшим зловживанням нею для досягнення конкретних злочинних цілей.
Інструменти інформаційного тероризму:
-
дезінформація;
-
інсайди;
-
матеріали, створенні злочинним шляхом (шантаж, погрози здоров’ю та життю, вбивство, підкуп).
Крім використання офіційних засобів, інформаційний тероризм спирається на поширення певного типу чуток – інсайдів, які з’являються (або нібито з’являються) від працівників окремих профільних установ, містять у собі закриту внутрішню інформацію та претендують на достовірність. Інсайди взагалі відіграють значну роль у проблемі тероризму. Як правило, вони багаторазово посилюють ту площину страху, на створення якої спрямовані зусилля терористів. Серед усіх різновидів інсайдів найбільш значущими у рамках інформаційного тероризму є два види: так звані інсайди-залякування та агресивні інсайди.
«Інсайд-залякування» – це контент, який викликає лякаючі настрої в аудиторії, серед якої він виникає і поширюється.
Зазвичай такі інсайди виникають, або напряму «запускаються» силами, що розв'язують інформаційний терор, у масову свідомість в періоди максимального соціального напруження (терористичні акти, стихійні лиха, війна, підготовка військового перевороту тощо). Їхні сюжети варіюються від просто песимістичних до панічних. Особливого поширення такі чутки набувають під час складних соціальних та політичних реформ, зміни влади, режиму чи соціально-політичної системи загалом.
Найчастіше зустрічаються «інсайди-залякування», засновані на нібито неминучих прогнозах російських політологів щодо опалювального сезону в Україні та прогнозування “апокаліпсису” через відмову закупівлі російського газу. Під час війни дуже актуальними стали інсайди щодо загрози ядерної війни. Довіряючи їм, частина населення кидається закуповувати продукти у великих обсягах, заправляти повні баки авто тощо. Як наслідок – товари швидко зникають з магазинів, або стрімко зростають у ціні, що може призвести до появи їх реального дефіциту.
«Інсайд-провокація» – контент, спрямований на стимулювання жорсткої агресивної реакції.
Такі інсайди виникають у гострих протиріччях, пов'язаних із соціальними міжгруповими, міжетнічними та міжнаціональними конфліктами. Кілька відомих прикладів інсайдів-провокацій росії проти України: «в Україні панує неонацизм/нацизм/фашизм», «влада в Україні – наркомани та нелюди», «Українці утискають та навіть вбивають російськомовне населення». Основна функція такого контенту – спровокувати людей до агресивних, терористичних дій на кшталт геноциду та вбивств.
Інсайди-провокації будуються уривками, короткими тезами. Тези повідомляють про конкретні (частіше вигадані) «факти» та «цифри». Вони несуть сильний емоційно-негативний заряд, формуючи соціальну групу «ми» («адекватних людей») на противагу групі «вони» («демони/карателі»).
З останніх прикладів – повідомлення про «живий щит з українців, який використовують ЗСУ» (1), про «неонацистів, що тримають людей у заручниках» (2) та про «звірства українських фашистів, що розстрілюють людей, які намагаються дістатися росії гуманітарними коридорами» (3-4).
Можна виділити наступні принципи інформаційного тероризму:
-
Використання шокуючих матеріалів – постановочні зображення жорстокості або здійснення реальних актів насильства для отримання такого матеріалу.
-
Залякування аудиторії, часто вигаданою, «неминучою загрозою», нагнітання панічних настроїв.
-
Перевантаження інформаційного поля великою кількістю контенту, що знижує можливості людського мозку критично оцінювати інформацію.
-
Охоплення всіх платформ та медіа, включаючи залучення осіб, які посідають найвищі посади та щаблі у політичній, військовій, церковній та інших ієрархіях.
-
Координованість органами державної влади або централізоване поширення.
В інформаційному тероризмі значну роль грає телебачення, Instagram та YouTube, тобто – відеоконтент. Візуальний ряд, який не вимагає словесного або письмового опису, є доступним для всіх – і дітей, і дорослих. Ця можливість впливу на маси використовується винятково в політичних інтересах та постає як один із провідних інструментів маніпулювання їхньою свідомістю.
Також в інформаційному тероризмі відіграють значну роль й онлайн- платформи, що створили нові інструменти поширення інформації та дезінформації: боти, фейкові сторінки, таргетована реклама. У поєднанні інструменти викривлення реальності створюють альтернативну реальність (інформаційні бульбашки). Так, за допомогою Мереж координованої неавтентичної поведінки (МКНП) рф роками створювала та підтримувала на території України та інших держав групи противників чинного державного устрою та поляризувала населення в рамках підготовки до майбутнього вторгнення.
Підсумовуючи, слід зазначити, що російські кампанії з дезінформації та кібератаки перетворилися на нове явище під назвою «інформаційний тероризм», метою якого є створення за допомогою інформаційного впливу середовища, де панують страх і паніка, яке в подальшому експлуатується для досягнення конкретних злочинних цілей, включаючи підготовку для військових вторгнень.
У світі вже вжито необхідних заходів для боротьби з дезінформацією, яка є одним із основних інструментів провадження інфотероризму.
Серед них:
-
заборона мовлення окремих телеканалів, що транслюють деструктивну пропаганду;
-
заборона російських соціальних мереж, що використовують персональні дані в розвідувальній діяльності;
-
заборона окремих російських маніпуляційних інформаційних ресурсів.
Крім того, щодо окремих громадських діячів (співаків, акторів, танцюристів тощо), які поширювали терористичні наративи, було запроваджено персональні та економічні санкції. Проте цього недостатньо, щоб боротися з інформаційними терористами та звільняти їхніх заручників.
Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України, створений Указом Президента України Володимира Зеленського, після ретельного вивчення та аналізу такого небезпечного явища, закликає міжнародне співтовариство об’єднатися перед загрозою інформаційного тероризму.
За матеріалами сайту Центру протидії дезінформації при РНБО України
(https://cpd.gov.ua/warning/informaczijnyj-teroryzm/#)
Кожен із нас також може убезпечити себе від інформаційного тероризму, розвиваючи власну інфомедійну грамотність.
Пропонуємо вашій увазі навчальний мультсеріал, створений у рамках проєкту «Доброчесність онлайн» Офісом доброчесності НАЗК та Центром протидії дезінформації при РНБО України; ініціатива реалізується за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії.
Переглянути усі серії можна за покликанням на плейлист «Доброчесність онлайн» https://cutt.ly/EJSGtIT
29.01.2023
«Бій за майбутнє»: інформаційні матеріали
до Дня пам'яті Героїв Крут-2023


22.01.2023
22 січня – День Соборності України
Підготувала викладач суспільних дисциплін
І. В. Харитонова
Сьогодні Україна переживає найважчі випробування за весь період незалежності. Повномасштабна війна, яку 24 лютого 2022 р. розпочала Російська Федерація, спрямована насамперед проти української державності та має виразні риси геноциду українського народу. Складовою цього геноциду є намагання путінського режиму знищити українців як політичну націю, зруйнувати не тільки українські міста і села, але й українську історичну пам’ять та національну самосвідомість.
У підготовці до цієї варварської війни путінський режим особливу роль приділяв фальсифікації історії та пропаганді «русского міра», формуючи у росіян імперську свідомість та шовіністичні настрої. Під час теперішньої важкої війни, за умов протистояння агресивній антиукраїнській пропаганді, особливе значення має збереження та розвиток української історичної освіти та подальше формування в української учнівської молоді патріотизму, усвідомлення загальнолюдських цінностей та несприйняття імперської і шовіністичної ідеології. При цьому українська історична освіта має не «віддзеркалювати» ідеологічні атаки з боку путінського режиму, а послідовно продовжувати формування в учнівства української історичної пам’яті, патріотизму та розуміння єдності України та українського народу з Європою та європейськими демократичними цінностями.
У зв’язку з цим актуальними під час навчання історії є теми, присвячені українському націєтворенню та ствердженню українських національних демократичних цінностей; історії боротьби за українську державність та протистояння імперській колоніальній політиці Московії-Росії, вивчення тенденцій розвитку української культури, усвідомлення значення історичної пам’яті для формування та розвитку демократичного суспільства тощо.
Ідея соборності для українців завжди була актуальною та наріжною. Підтвердження розуміння українським народом єдності – незалежно від політичних кордонів, які розділяли нашу територію, – можна знайти у різних епохах. Так, наприклад, у «Топографічному описі Харківського намісництва», виданому в 1788 році, йдеться про народ, що проживає у трьох державах: Російській імперії (Лівобережжя і Слобожанщина), Речі Посполитій (Правобережжя) та в монархії Габсбургів (Галичина, Буковина і Закарпаття). У «Топографічному описі…» про українців йдеться: «...Коли вони збираються для поклоніння в Київ зі Сходу від Волги і Дону, із Заходу з Галичини і Лодомерії і ближче до Києва прилеглих місць, дивляться один на одного не як на іншомовних, але як на представників єдиного роду… всі ці розпорошені земляки і донині зберігають синівську повагу до матері своїх давніх країв міста Києва».
Прагнення до ідеалу монолітності народу, його об’єднання в соборній державі було притаманне різним національним рухам Європи. Хрестоматійні приклади втілення цього взірця – об’єднання Німеччини й Італії у ХІХ столітті. Італійці навіть запровадили поняття для опису політичної програми об’єднання різних народів – іредентизм. Український національний рух виступив із програмою іредентизму під час «Весни народів» 1848-1849 років – серії революцій, які прокотилися Європою від Франції до Валахії. Перша українська політична організація Головна Руська Рада, що постала у Львові, взяла активну участь у цих подіях. У маніфесті 10 травня 1848 року вона задекларувала: «Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтреття міліона землю Галицьку замешкує». Серед збережених матеріалів Головної Руської Ради є анонімна стаття, в якій зазначається: «Від Тиси за Карпатами, по обидва боки від Дністра і Дніпра аж до берегів Дону розкинулися поселення одного слов’янського народу, чисельність котрого досягає 15 мільйонів. Тому призначенням такого великого народу не може бути, щоб у Європі займати побічне становище, щоб підпорядковуватись іншому».
Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність (соборність) стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча. Після 1865 року у версії пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького (саме вона пізніше стала основою гімну України) з’явилися такі слова: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому». Створена у 1891 році в Полтаві таємна студентська організація «Братство тарасівців» проголошувала у програмі: «Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ». Пізніше гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» використав Микола Міхновський у брошурі «Самостійна Україна» (1900).
У 1895-му галичанин Юліан Бачинський у книзі «Ukraina Irredenta» проголосив: «Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна – одна нероздільна від Сяну по Кавказ – от її стяг!». На практиці ідея соборності виражалася у співпраці українців – підданих різних держав. У 1870-х–1890-х роках із Російської імперії до Австро-Угорщини приїздили працювати Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський. Там вони реалізовували таланти та задавали інтелектуальний імпульс життю української громади. 1906 року Михайло Грушевський писав: «За останніх двадцять або двадцять п’ять літ суспільність галицька привикла бачити й уявляти собі Галичину як духовний і культурний центр української землі, як ту духову фабрику, де виковується українська культура для цілої соборної України».
Перша світова війна, Лютнева революція 1917 року та розпад Австро-Угорщини восени 1918-го наблизили втілення ідеалу соборності. Символічною була зустріч вояків українських національних формувань – не на фронті Першої світової, де вони змушені були вбивати одне одного, а в урочистій атмосфері на батьківщині козацтва – острові Хортиця у квітні 1918 року. Галицький Легіон Українських січових стрільців на чолі з ерцгерцогом Вільгельмом (Василем Вишиваним) прийшов сюди разом із австрійськими військами, а Кримська група Запорізького корпусу військ УНР Петра Болбочана якраз прямувала до Сивашу. Не випадково назви обох формувань апелювали до традицій Запорозької Січі.
Процес об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – почався невдовзі після встановлення української влади у Східній Галичині, і ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали «Передвступний договір» (тобто попередній чи прелімінарний). Статті угоди констатували непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Договір підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення цієї Ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віце-президентом УНРади Левом Бачинським.
22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. Урочистості почалися промовою голови делегації ЗУНР Лева Бачинського, потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії.
У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Після цього Лев Бачинський вручив грамоту Голові Директорії Володимирові Винниченку. Прийнявши її, він привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.
Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї східних та західних українців. Ще від початку 1918 року однією з найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку армію.
Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Утім, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.
Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.
За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави.
Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в місті Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Понад 30 тисяч осіб з’їхались до столиці Карпатської України.
Український націоналістичний рух проголосив мету створення Української самостійної соборної держави (УССД). Старе гасло «від Сяну по Кавказ» Юліана Бачинського увійшло до слів Маршу українських націоналістів (гімну ОУН), написаного в 1929 році Олексою Бабієм. 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став Маршем української армії: «Веде нас в бій Героїв наших слава. Для нас закон — найвищий то наказ! Соборна українська є держава – одна на вік, від Сяну по Кавказ!”
21 січня 1990 року українська патріотична громадськість із нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР утворила між Івано-Франківськом і Києвом живий ланцюг єднання. Прикладом тієї «Української хвилі» стала акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». Наша акція стала знаком ушанування подій Української революції. Кількість учасників акції достеменно невідома. Різні джерела називають від 500 тисяч до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України.
Пам’ять про існування власної держави у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби. Зрештою вона завершилася відновленням незалежності у 1991 році. Через сторіччя після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані соборність залишається на порядку денному національних завдань.
![]() | ![]() | ![]() |
---|---|---|
![]() | ![]() | ![]() |

Урочисте проголошення об’єднання УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві

Акт Злуки
12.12.2022
9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією
Матеріал підготували
Важеніна Анеля Леонардівна,
куратор 31-М групи та здобувачі освіти 31-М групи
Міжнародний день боротьби з корупцією (International Anti-Corruption Day) відзначається щорічно 9 грудня за ініціативою Організації Об’єднаних Націй.
У цей день, 9 грудня 2003 року, в мексиканському місті Меріда на політичній конференції високого рівня була відкрита для підписання Конвенція ООН проти корупції (прийнята Генеральною асамблеєю ООН 31 жовтня 2003 року). Цей міжнародний договір передбачає заходи щодо попередження корупції, покарання винних, а також механізми міжнародного співробітництва в боротьбі з нею. Він зобов’язує держави-члени проводити політику протидії корупції, схвалити відповідні закони і заснувати спеціальні органи для боротьби з цим явищем. Конвенція набула чинності в грудні 2005 року. В даний час її учасниками є 180 держав.
Корупція є складним соціальним, політичним і економічним явищем, яке, в тій чи іншій мірі, зачіпає всі країни. Вона руйнує демократичні інститути, сповільнює економічний розвиток і підриває державні устої. Корупція вражає основу демократичних інститутів через спотворення виборчих процесів, перекручення принципу верховенства закону і створення бюрократичних бар’єрів, єдиний сенс яких — вимагання хабарів.
Корупція має багато різновидів: хабарництво, незаконне привласнення товарів і послуг, призначених для суспільного споживання, кумівство (коли при прийомі на роботу перевага віддається членам сім’ї), надання впливу при виробленні законів і правил з метою отримання особистої вигоди. Жодна держава не є вільним від деякого рівня корупції. Міжнародне співтовариство і широка громадськість у всіх країнах постійно вимагають від публічних посадових осіб більшої відкритості і підзвітності.
В міжнародному договорі прописані заходи щодо запобігання корупції, покарання винних, а також механізми міжнародного співробітництва в боротьбі з нею. Документ зобов’язує країни-учасниці договору проводити політику протидії корупції, схвалити відповідні закони і заснувати спеціальні органи для боротьби з цим явищем.
Відповідно до Конвенції ООН проти корупції та Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію, корупція – це зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях, в цілях третіх осіб і груп, а також численні форми незаконного привласнення публічних коштів для приватного використання. Крім того, до корупційних явищ належить і непотизм (кумівство, сімейність).
Документ зобов’язує держави, які підписали його, оголосити карним злочином хабарі, розкрадання бюджетних коштів і відмивання корупційних доходів. Відповідно до одного з положень конвенції, необхідно повертати кошти до тієї країни, звідки вони надійшли в результаті корупції. Конвенція – перший документ такого роду. Він особливо важливий для країн, де корумпованість всіх структур завдає шкоди національному добробуту.
Цей міжнародний договір передбачає заходи із запобігання корупції, покарання винних, а також механізми міжнародної співпраці в боротьбі з нею. Він зобов’язує держави-члени проводити політику протидії корупції, схвалити відповідні закони і заснувати спеціальні органи боротьби з цим явищем.
Конвенція набула чинності в грудні 2005 року після її ратифікації 30 країнами. Україна ратифікувала конвенцію 18 жовтня 2006 року.
Подолати корупцію можливо тільки завдяки консолідації всього суспільства та налагодження системи протидії.
Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» міністерство Держпраці забезпечує умови для повідомлень про порушення вимог цього Закону.
Потенційні викривачі мають можливість повідомляти про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, та інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» на офіційному сайті Держпраці у розділі «Повідомити про корупцію», через телефонну лінію або засоби електронного зв’язку.
Зверніть увагу, повідомлення викривача про можливі факти корупційних правопорушень, є інформація, якщо така інформація:
-
Містить фактичні дані, зокрема про обставини правопорушення, місце і час його вчинення, особу, яка вчинила правопорушення;
-
Є достовірною, на переконання викривача;
-
Стала відома викривачу у зв’язку з його трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.
Відповідно до Закону повідомлення про можливі факти корупційних правопорушень може бути здійснене викривачем без зазначення авторства (анонімно) (ч. 2 ст. 53-1 Закону) або із зазначенням авторства.
Повідомлення про корупцію може бути як письмовим, так і усним, поданим як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).
Відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
У Законі України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) терміни як корупційне правопорушення, корупція, неправомірна вигода, правопорушення, пов’язане з корупцією, вживаються в такому значенні:
-
корупційне правопорушення – діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;
-
корупція – використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей;
-
неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав;
-
правопорушення пов’язане з корупцією – діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до статті 651 Закону за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
Що таке CPI?
Ця абревіатура означає Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI) — щорічний рейтинг країн світу, що укладається організацією Transparency International з 1995 року. У рейтингу відображено сприйняття корупції від 100 (немає корупції) до 0 (сильна корупція). Країни у рейтингу впорядковані за показником рівня корупції, який базується на комбінації незалежних опитувань та оцінок рівня корупції. У дослідженнях беруть участь авторитетні міжнародні фінансові та правозахисні експерти, в тому числі зі Світового банку, Freedom House, World Economic Forum, Азійського та Африканського банків розвитку тощо.
Згідно з доповіддю міжнародної організації на 2021 рік, Transparency International очолюють Індекс сприйняття корупції Нова Зеландія (88), Данія (88) та Фінляндія (88). Тоді як найбільш корумпованими країнами світу названі Сомалі (13), Південний Судан (11) та Сирія (13). Експерти наголошують, що показники нижче 50 балів мають понад дві третини зі 180 країн у рейтингу.
Для України (CPI 32) це «сумне свято», наша країна за рівнем сприйняття корупції посідає 122-е з 180-ти місць в рейтингу міжнародної неурядової організації Transparency International. А наш нападник, московія (CPI 29) - 136-е місце.
9 грудня в багатьох країнах світу проходять демонстрації, зустрічі, конференції, семінари та інші заходи, приурочені до Міжнародного дня боротьби з корупцією.
Антикорупція у вишах: розпізнай, реагуй, впливай» для студентів закладів вищої освіти.
Як розпізпізнати корупцію, адже це не лише відома нам плата за екзамени чи практику. Співробітники університету впливають на роботу приймальної комісії Студент отримує оцінки, оскільки він чи його батьки надали благодійну допомогу навчальному закладу; Викладачі “спонукають” студентів купити їхню наукову літературу Викладачі отримують хабарі на екзаменах чи заліках Староста збирає гроші за успішне складання сесії та передає їх на кафедру Викладачі отримують подарунки від студентів чи батьків дипломні роботи зараховуються без належної перевірки на плагіат.
Є декілька способів, як реагува на прояви корупції. Повідомити про корупцію: зателефонувати до Національної поліції України за номером 102; повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції за номером +38(044)200-06-91 чи написати на електронну пошту anticor_reports@nazk.gov.ua повідомити університет і уповноваженого з питань запобігання та боротьби з корупцією у виші.
На жаль, війна не поставила "на стоп" корупційні зловживання: розкрадання "гуманітарки", розтрата стратегічних запасів, контрабанда і мільйонні хабарі.
Кому трагедія, а кому – вікно можливостей для неправомірного заробітку. Поки українські бійці ночують в холодних окопах і боронять державу, а більшість цивільних – волонтерять і донатять 24/7, окремі ділки наживаються в особливо великих розмірах.
На тлі воєнного стану й спричинених російським вторгненням кризових явищ у вітчизняній економіці, українські правоохоронці й представники антикорупційних структур змушені вести бій проти ще одного підступного ворога – цього разу внутрішнього.
Ми вітаємо всіх причетних із боротьбою з корупцією з міжнародним професійним святом! І також залишаємось на варті й продовжимо наші журналістські розслідування в цій важливій сфері.
Пам’ятаймо, корупція – це те явище, яке забирає у нас майбутнє, і ми маємо здолати цей виклик разом!
Відео по темі:
https://www.youtube.com/watch?v=Gs3rYliju3M - Антикорупція у вищій освіті
https://www.youtube.com/watch?v=dU2-aDqQNkE - НАБУ щодня і невпинно працює заради знищення корупції в Україні
https://www.youtube.com/watch?v=0OBvJUiQ_Sc - На світлому боці: боротьба з корупцією під час війни
Додаткові джерела:
https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/news-vid-rozprodazhu-gumanitarki-do-peredachi-sekretnih-tehnologij-top-5-koruptsijnih-zashkvariv-pid-chas-vijni-09-12-2022.html - топ-5 корупційних "зашкварів" під час війни
https://www.un.org/en/observances/anti-corruption-day - Офіційний сайт ООН, сторінка «International Anti-Corruption Day 9 December»
https://www.unodc.org/unodc/en/anticorruptionday/index.html - Вебсайт кампанії Міжнародного дня боротьби з корупцією
https://www.transparency.org/en/cpi/2021 - Transparency International Індекс сприйняття корупції

05.12.2022
Історія всемогутнього добра: наш Ангел носить форму ЗСУ
Матеріал підготували
Важеніна Анеля Леонардівна,
куратор 31-М групи та здобувачі освіти 31-М групи
6 Грудня – це свято пам’яті тисяч відважних воїнів, які віддали свої життя за незалежність, волю, суверенність та неподільність нашої держави.
День Збройних сил України – це насамперед свято на честь тих, хто нині захищає територію нашої країни від ворогів, піклується про безпеку та зміцнення обороноздатності Української держави. Це свято хоробрих військовослужбовців, завдяки незламному духу яких, наша країна досі лишається суверенною незалежною державою.
На України іде страшна війна. А на війні, як на війні: втрати, поразки, перемоги, відчай, розпач і сподівання…Ціле плетиво людських емоцій та бажань. Серед яких одне, мабуть, найбільш вагоме – перемогти та вижити…
Війна, яка триває зараз – це не жахливий сон, а страшний період нашої історії. І ми схиляємо голову перед мужніми воїнами, які боронять незалежність нашої держави для того, щоб життя продовжувалось, щоби світило сонце і сміялись українські діти на своїй рідній Україні!
Ми говоримо слова подяки Збройним Силам України, і немає жодного сумніву кому адресовані слова « Героям Слава» , бо ці герої тримають небо над нами, над нашою Україною.
Ми віримо в Перемогу, наша вдячність безмежна, Збройні Сили України довели світові, що Українці – це мужній, сильний, шляхетний народ, але якою ціною…? Ми закликаємо вас сьогодні згадати у молитвах усіх Героїв, які віддали своє життя за наше майбутнє. Хай пам’ять усіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
День Збройних сил України – це свято мужності, сили, впевненості, надійності, міцності, шляхетності, вірності, тобто тих якостей, які асоціюються у нас зі справжніми чоловіками.
Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає багатьох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до нашого буремного сьогодення.
Солдати української армії… Шлях їх такий же непростий, як і становлення самостійної держави України. Козаки, українські січові стрільці, Галицька армія, армія Української Народної Республіки, Українська Повстанська армія, збройні сили України – це всі ті, хто боронив націю впродовж усієї героїчної історії нашої держави.
Часи Київської Русі – сива давнина, оповита легендами про мужніх воїнів, які боронили свою молоду державу і захищали її кордони від ворогів, які мріяли захопити ці родючі Богом благословенні землі.
Доба козацтва – одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової історії України. Козак – це національний герой, воїн, який вподовж століть стояв на сторожі свободи і гідності України. Слава Запорізького війська була така велика, що багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими воїнами світу.
Під час Першої світової війни Україна стала ареною протистояння, що принесло значні людські втрати та руйнування інфраструктури. Це значною мірою вплинуло на створення незалежної української держави та її збройних сил – армії Української Народної Республіки.
6 грудня 1919 року почався перший зимовий похід УНР. Ця військова кампанія тривала 6 місяців і закінчилася 6 травня 1920 року. За цей час українська армія подолала понад 3 тис. км. Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською та Вінницькою областями і провела понад 50 успішних боїв. Це була важка і кривава сторінка в розвитку української державності та становленні української армії.
Під час німецько-радянської війни Україна направила до лав Червоної Армії і Військово-морського флоту близько 2,5 мільйона своїх громадян. У військах піхотних частинах українці становили 60-80% і брали найактивнішу участь у визволенні своєї Батьківщини від нацистських загарбників.
Проголосивши 24 серпня 1991 року свою незалежність, Україна прагнула жити в мирі та дружбі з усіма державами світу. Однак не виключала можливості виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла постанову про створення Збройних Сил. А з 1993 року цей день офіційно вважають Днем Збройних Сил України.
У 2009 році була заснована емблема Збройних Сил України – прямий рівносторонній хрест із розбіжними сторонами малинового кольору, в центрі якого у круглому медальйоні синього кольору вміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого.
Після перемоги в Києві Євромайдану в лютому 2014 року, Росія розпочала військову агресію проти української держави. Першим її етапом стала окупація Криму, внаслідок чого було вбито 2 військовослужбовця Збройних сил, Україна втратила 85% кораблів флоту та 50% українських військових з Криму, що склали присягу окупанту.
Тисячі українців покинули всі свої справи, відмовились від затишку і сімейного тепла та пішли боронити рідну землю. За 8 років війни на Сході України наша Українська Армія почала відроджувати свою міць, отримала колосальний досвід ведення бойових дій проти набагато сильнішого противника.
24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на до та після. О п'ятій ранку російські війська здійснили масовану повітряну атаку по всій території України та почали повномасштабний воєнний наступ.
Вже котрий день повномасштабної війни стали серйозним викликом української армії, саме на плечі Збройних Сил України випала місія вберегти країну від захоплення більш потужним і жорстоким сусідом. Війна змінила ЗСУ, перетворивши їх на віртуозів не тільки оборони, але й наступу. Не дарма ми називаємо наших воїнів – «Ангелами ЗСУ».
Недарма у бій вони ідуть з молитвою до Бога і з вірою у Перемогу, тому що воюють вони за свою землю, їм не потрібно чужого, але й своє вони не віддадуть.
Прислухаймось у цей день до голосу героїв, що одним з’єднаним могутнім хором до нас промовляють: «Українці! Будьте гідними! Боріться за своє достойне життя! Здійсніть наш заповіт». І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно глянути у майбутнє. Бо на нашій стороні Правда і Бог.
А пам’ятаєте, як в дитинстві ми прокидалися зі стійким відчуттям, що ось-ось трапиться диво? Це був звичайний туманний зимовий ранок, біля ліжка стояла таця з мандаринами й цукерками, а під подушкою вже зачекався подарунок.
Так-так, цього ранку починалася магія і диво зимових свят, на яке так чекає кожна дитина, та й більшість дорослих. Тож, День святого Миколая розпочинає цикл зимових святкувань.
Цьогоріч діти шукатимуть подарунки під подушками, а дорослі – у зведенні Генштабу. Адже диво для українців у 2022 році творять воїни ЗСУ.
Сьогодні наші герої носять берці та медичні халати, а їхніми аксесуарами є далеко не сани, а автомат, ППО та скальпель. А от героєм свого часу був Миколай.
Постать Святого Миколая цілком реальна. Своїм існуванням та добрими справами він надихнув людей бути добрішими один до одного, і продовжує це робити досьогодні.
Сьогодні Святий Миколай до нас промовляє: «Темрява ніколи не буває вічною. Не дарма кажуть, що найтемніше перед світанком. Він обов’язково буде – світанок нашої Перемоги! Тому що Всевишній з нами і Він носить форму ЗСУ! Нічого не бійтеся, бережіть вогник віри у своєму серці, робіть добрі справи, допомагайте тим, хто боронить нашу Вітчизну, любіть один одного, пийте вранішню каву і несіть у цей світ добро, тому, що добро завжди перемагає зло».
21.11.2022
Інформаційні матеріали до Дня гідності та свободи
Матеріал підготували
Школьнік Оксана Олегівна, куратор 41-ОМ групи
та здобувачі освіти 41-ОМ групи
РІЧНИЦЯ ДВОХ РЕВОЛЮЦІЙ. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ
21 листопада в Україні відзначають День гідності та свободи – одне зі знакових офіційних свят, встановлене на честь двох революції, які відбулися в Україні у 2004 та 2013 роках. Цього дня українці вшановують пам’ять про людей, які під час Революції Гідності та Помаранчевої революції стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів держави та її європейського вибору.
До Дня гідності та свободи України Суспільне розібралося, з чого все почалося, чому спочатку існувало інше свято та за що боролися українці на Майдані.

ЗАПОЧАТКУВАЛИ, СКАСУВАЛИ ТА ОБ'ЄДНАЛИ
День гідності та свободи почали відзначати з 2014 року – в річницю початку Євромайдану. Свято з'явилось після відповідного указу п'ятого президента Петра Порошенка і було встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи та демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини та громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».

Річниця двох революцій: Революції Гідності та Помаранчевої Революції
Утім все почалося ще з Помаранчевої революції 2004 року. Наступного року після неї, 22 листопада 2005-го, третій президент Віктор Ющенко заснував День свободи. Його відзначали до 2011 року, поки воно не було скасоване експрезидентом Віктором Януковичем. Він також скасував указ другого президента Леоніда Кучми від 21 січня 1999 року «Про День соборності». Тоді за указом Януковича було засноване так зване свято День соборності та свободи, яке відзначалося 22 січня. Воно виникло внаслідок зміни дати відзначення Дня Свободи з 22 листопада на 22 січня – дату святкування Дня соборності.
УСЕ В ОДИН МІСЯЦЬ ТА ПРОТИ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ
Історично склалося, що українці виходили на акції протесту саме у двадцятих числах листопада. Крім цього, Помаранчева революція та Революція гідності починалися з невдоволення діями Віктора Януковича. Так, у 2004 році українці вимагали повторних виборів, а у 2013-му – підтримати євроінтеграцію.
Більше того, перші масові виступи проти експрезидента Віктора Януковича відбулися й в листопаді 2010-го. Тоді тисячі людей зібралися на Податковий майдан проти ухвалення Радою проєкт Податкового кодексу. Масові мітинги почалися 16 листопада, але найбільшого масштабу набрали саме 22 листопада, до річниці Помаранчевої революції.
ІСТОРІЯ ПОЧАТКУ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Тисячі людей зібралися на Майдані у 2004 році
21 листопада 2004 року відбувся другий тур голосування на виборах президента. Участь у ньому брали чинний прем'єр-міністр Віктор Янукович і кандидат від об’єднаної опозиції Віктор Ющенко. Вночі 22 листопада Центральна виборча комісія повідомила, що після підрахунку бюлетенів лідирує Янукович. Ці дані відрізнялися від екзитполів, які відразу після закінчення голосування назвали переможцем Ющенка.
Тоді Ющенко у ЦВК заявив, що не довіряє підрахункам Центрвиборчкому і закликав своїх прихильників вийти на Майдан Незалежності, щоб захистити підсумки голосування. Водночас президент Росії Володимир Путін першим привітав Януковича з перемогою.

Помаранчева революція
Після цього у Києві та інших містах і обласних центрах відбулися мітинги на підтримку Ющенка. 23 листопада на Майдані зібралося кілька сотень тисяч протестувальників. Згодом ці масові протести призвели до скасування підсумків другого туру і перемоги Ющенка на президентських виборах.
ПЕРШІ ЗАКЛИКИ НА РЕВОЛЮЦІЮ ГІДНОСТІ

Євромайдан 2014 року
21 листопада 2013 року уряд Миколи Азарова виступив із заявою про відмову від підписання угоди про асоціацію з Європейським союзом. Причиною такого рішення назвали нібито невраховані наслідки від санкцій з боку Росії. Ввечері цього ж дня розпочалися перші акції протестів. Спочатку українці організувалися на протест через соціальні мережі в Києві.
«Добре, давайте серйозно. От хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?
Лайки не рахуються. Лише коментарі під цим постом зі словами «Я готовий».
Як тільки набереться більше тисячі, будемо організовуватися».
Такий допис опублікував на своїй сторінці у Facebook тодішній журналіст, пізніше нардеп, а нині заступник голови «Укроборонпрому» Мустафа Найєм. Перша акція протесту розпочалася близько 22:00. Учасників мітингу нараховувалось близько півтори тисячі. Цього ж дня небайдужі вийшли на Євромайдани також у Львові, Донецьку, Харкові, Ужгороді, Луцьку та інших містах.

Події на Майдані у 2013 році
З другої половини 22 листопада кількість людей на мітингу стала зростати і вже до 24 листопада на Майдані зібралося близько ста тисяч протестувальників.

Дата Революція Гідності: з 30 листопада 2013 до лютого 2014 року
У ніч з 29 на 30 листопада силовики розігнали активістів, які зібралися на Майдані Незалежності. Влада пояснила це бажанням розчистити місце для новорічної ялинки. Застосування сили до мітингувальників спричинило ще більшу хвилю протестів – з проєвропейських вони перетворилися на антиурядові.

Людина з прапором ЄС під час Євромадану
Після трьох місяців мітингів і жорстоких боїв у центрі Києва з понад сотнею вбитих та тисячами поранених за кілька днів, у ніч на 22 лютого 2014 року тодішній президент Янукович втік з України. А після цього розпочалася військова агресія Росії, яка супроводжувалася анексією Криму та окупацією окремих територій Донецької й Луганської областей.
ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ

Вшанування пам'яті Небесної сотні
Попри те, що День гідності та свободи має статус державного свята, він не є офіційним вихідним. У цей день до пам’ятників загиблим учасникам Революції Гідності приносять квіти у пам’ять про Небесну сотню.
День пам'яті Героїв Небесної Сотні відзначається щорічно 20 лютого згідно з указом експрезидента Петра Порошенка. У цей день загинуло найбільше активістів Євромайдану. Загалом революційні події зими 2013-2014 років забрали життя понад ста учасників Революції Гідності.