top of page

У КОЛЕДЖІ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛОГО ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ ВАЛЕНТИНА ЄГОРОВА

2 години тому
Читати 3 хв

Є імена, які з часом не забуваються, а стають частиною історії рідного краю, історії освітнього закладу, частиною спільної пам’яті поколінь. Є життєві шляхи, які, на жаль, обриваються надто рано, але залишають по собі світло людської доброти, нездійснених мрій, любові та відданості. Саме таким є життєпис випускника Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського, Захисника України Валентина Юрійовича ЄГОРОВА, пам’ять про якого відтепер увічнена меморіальною дошкою на фасаді закладу освіти.

Відкриття та освячення меморіальної дошки стало не просто пам’ятною подією в житті коледжу. Це був день глибокої шани, спільного болю, вдячності й усвідомлення високої ціни свободи. День, коли освітня родина закладу зібралася, щоб схилити голови перед мужністю колишнього випускника – людини, яка стала на захист України й віддала за неї власне життя.

Учасниками події були рідні та близькі Валентина, представники духовенства, адміністрація, викладачі, працівники та здобувачі освіти коледжу. У спільній тиші, сповненій особливого змісту, кожен подумки повертався до початку життєвої історії людини, чиє ім’я тепер назавжди пов’язане з історією нашого закладу.

Валентин ЄГОРОВ народився в селі Комарівці. Навчався в місцевій школі, здобув фах тракториста в Кузьминецькому професійному аграрному ліцеї, а згодом став студентом Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського. Саме тут розкривався його музичний талант, формувалися світогляд і життєві переконання. Музика була для юнака особливою мовою – способом відчувати світ, передавати емоції, ділитися тим, що неможливо висловити словами.

Після завершення навчання Валентин працював у школі села Митки та клубі села Гайове. Його життєвий шлях був сповнений духовних пошуків. Він мріяв стати священником, однак залишив навчання, щоб доглядати хвору матір. У 2023 році створив власну сім’ю, одружившись із Тетяною, з якою мріяв про спільне майбутнє, будував плани та сподівався на щасливе життя…

Та повномасштабна війна змінила долю Валентина, як і долі мільйонів українців. Коли Батьківщина потребувала захисту, Валентин ЄГОРОВ став до лав Збройних Сил України. Він служив солдатом, водієм мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А5001. Його позивний – «Маестро» – особливо промовистий для людини, чиє життя було пов’язане з музикою.

Валентин виконував бойові завдання на Покровському напрямку. 20 січня 2025 року поблизу населеного пункту Котлине зв’язок із ним обірвався. Довгі місяці невідомості, болісного очікування та надії завершилися страшним підтвердженням: у травні стало відомо про загибель Валентина ЄГОРОВА.

Під час відкриття меморіальної дошки звучали слова вдячності та пошани до воїна, для якого любов до України стала не просто переконанням, а справою всього життя. У кожному слові відчувався біль утрати й водночас гордість за людину, котра до останньої миті залишилася вірною своєму обов’язкові.

Особливого духовного змісту події надало освячення меморіальної дошки. Молитва за полеглого Захисника, за його душу, за рідних, які переживають непоправну втрату, стала спільним виявом духовної єдності та пошани. У ці хвилини слова поступалися місцем тиші, а тиша говорила значно більше, ніж будь-які промови.

Відтепер на фасаді коледжу, серед стін, які пам’ятають студентські роки Валентина, його мрії, прагнення та молодість, закарбовано ім’я Захисника України. Воно буде нагадувати кожному, хто переступатиме поріг закладу, що серед випускників коледжу є ті, хто став на захист рідної землі й заплатив за свободу найвищу ціну.



Меморіальна дошка – це не лише знак пам’яті. Це своєрідний міст між поколіннями, між минулим і сьогоденням, між тими, хто навчався тут раніше, і тими, хто лише розпочинає свій освітній шлях. Вона нагадуватиме молоді про справжню ціну людської гідності, свободи, відповідальності та любові до Батьківщини. Про те, що за можливістю навчатися, мріяти, творити й будувати майбутнє стоїть мужність українських воїнів.

У літописі коледжу Валентин ЄГОРОВ назавжди залишиться не просто випускником, чиє ім’я вписане в пам’ятну сторінку історії закладу. Він залишиться людиною, у якій поєдналися музичний талант, духовність, синівська відповідальність, любов до рідних і готовність захищати свою країну. Його позивний «Маестро» тепер звучатиме в пам’яті по-особливому – як символ людини, яка мала свою мелодію життя, але якій війна не дозволила дограти її до кінця.

Найважче в такі моменти – дивитися в очі рідним. У їхніх серцях жодні слова не здатні втамувати біль. І немає слів, які могли б повернути чоловіка, сина, близьку людину. Але є наша пам’ять, наша вдячність і наша відповідальність – берегти правду про тих, хто віддав життя за Україну; передавати їхні історії наступним поколінням, не дозволяти їхнім іменам загубитися в плині часу.

Сьогодні меморіальна дошка на честь Валентина ЄГОРОВА стала ще одним свідченням того, що коледж пам’ятає своїх Героїв. Пам’ятає тих, хто колись сидів за студентською партою, навчався, творив, мріяв, а згодом став на захист рідної землі. І ця пам’ять не обмежуватиметься одним днем чи однією церемонією. Вона житиме в щоденному погляді на меморіальну дошку, у розповідях викладачів, у пам’яті студентів, у вдячності всієї освітянської спільноти.

Валентине, твоя життєва мелодія обірвалася надто рано, але твоє ім’я звучатиме в серцях тих, хто пам’ятає, любить і шанує тебе! Ти назавжди залишишся частиною історії рідного коледжу, частиною історії України, частиною нашої спільної пам’яті!

 

Надія БЛІДЧЕНКО, заступниця директора

з гуманітарної освіти і виховної роботи

 
 
 

Коментарі


Ми в соцмережах
  • Facebook Basic Square
  • Google+ Basic Square
  • Twitter Basic Square

© КЗВО "Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського"

bottom of page