У БІБЛІОТЕЦІ КОЛЕДЖУ ГОВОРИЛИ ПРО ОЛЕКСУ ГАЙ-ГОЛОВКА
28 вересня 2026 року в читальній залі бібліотеки КЗВО «Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського» відбулася тематична зустріч зі студентами першого курсу, присвячена творчості та історичній спадщині українського письменника, поета, журналіста й літературознавця Олекси Гай-Головка.
Бібліотека – це не лише місце, де зберігаються книги. Це простір, у якому минуле може вступити в діалог із сучасністю, а голоси людей, розділених десятиліттями, стають почутими. Саме такою – живою, змістовною та спрямованою на осмислення історичної пам’яті – стала зустріч першокурсників у читальній залі.
У центрі уваги була постать Олекси Несторовича Гай-Головка – письменника, поета, журналіста, літературознавця, представника української літератури в еміграції, який народився 12 серпня 1910 року на Поділлі, у Писарівці.
Життєвий шлях Олекси Гай-Головка припав на один із найскладніших періодів української історії. Це було покоління, яке пережило революційні події, встановлення радянського режиму, політичні репресії, Голодомор, Другу світову війну, переміщення та еміграцію. Тому говорити про Гай-Головка – означає говорити не лише про письменника, а й про свідка епохи, людину, яка не просто читала про історію, а сама була її учасником.
Під час зустрічі студенти мали змогу більше дізнатися про життєвий і творчий шлях письменника, його роботу в редакціях, видавництвах та на радіо, літературну й журналістську діяльність.
Окрему увагу було приділено поколінню українських митців 1920–1930-х років та феномену Розстріляного відродження. Поряд з іменами Миколи Хвильового, Валер’яна Підмогильного, Миколи Куліша, Євгена Плужника, Григорія Косинки та інших митців згадували й долю Гай-Головка, творчість якого формувалася в умовах потужного політичного тиску на українську культуру.
Студентам представили поетичні, прозові та художньо-документальні твори митця, серед яких збірки «Штурмові балади», «Сурмач», прозові книги «Світання», «Десять новел», «Одчайдушні», лірико-сатирична поема «Коханіяда». Особливу увагу було зосереджено навколо творів, у яких виразно звучить тема історичної пам’яті: «Поєдинок з дияволом», «Смертельною дорогою», «Їм дзвони не дзвонили».
Окремо було наголошено на значенні мемуарної та художньо-документальної прози письменника. Гай-Головко залишив спогади про перебування у в’язницях НКВС, писав про представників свого покоління, звертався до трагедії Голодомору. Його тексти стали своєрідним способом зберегти пережите й передати його тим, хто прийде після.
Особливо детально учасники зустрічі обговорювали зміст книги «Поєдинок з дияволом». Це спогади про перебування у в’язницях НКВС. Через особистий досвід автора студенти побачили, як література може перетворюватися на свідчення історичної доби.
Увагу молоді привернув твір «Їм дзвони не дзвонили», присвячений Голодоморові 1932–1933 років. Образ дзвонів, які мовчать під час трагедії, став приводом для роздумів про те, що відбувається, коли суспільство не говорить про пережите.
У цьому контексті особливо виразно прозвучала думка про необхідність документувати злочини та зберігати свідчення за допомогою фотографій, відео, щоденників, інтерв’ю, документальних фільмів, репортажів і книжок. Адже зафіксована пам’ять стає захистом від забуття й заперечення історичної правди.
Іще один важливий твір, про який говорили учасники зустрічі, – «Смертельною дорогою». У ньому письменник звертається до представників свого покоління. Ця частина творчої спадщини митця дозволяє говорити про пам’ять не лише як про особисте переживання, але й як про відповідальність перед іншими. Адже історія складається не тільки з імен відомих політиків, воєначальників чи державних діячів. Вона складається з мільйонів людських життів, кожне з яких може розповісти про свою епоху.
Важливою подією зустрічі стало звернення до монографії викладачки коледжу Людмили Олексіївни КАПЛИЧНОЇ «Карбую для історії пропащі дні… Художньо-документальна проза Олекси Гай-Головка» (надрукована у 2025 році в Кам’янці-Подільському у видавництві «Рута»). Видання обсягом 195 сторінок присвячене 115-річчю від дня народження Олекси Гай-Головка .
Назва монографії стала своєрідним ключем до всієї зустрічі. Карбувати – означає залишати слід. Фіксувати те, що не повинно зникнути. Зберігати досвід, який має значення для наступних поколінь.
Так можна зрозуміти і творчу позицію самого Гай-Головка, адже записати пережите, залишити свідчення, не дозволити історії розчинитися в забутті.
Монографія Людмили КАПЛИЧНОЇ важлива й тим, що допомагає повернути творчість письменника до сучасного українського культурного простору. Значна частина його літературної спадщини формувалася та видавалася в еміграційному середовищі, далеко від України. Після Другої світової війни Гай-Головко опинився за межами Батьківщини, а з 1949 року жив у Канаді. Проте географічна відстань не означала віддалення від України. Україна залишалася з ним у мові, пам’яті, літературі, культурі, історії, творчості.
Саме тому під час зустрічі йшлося і про українську діаспорну літературу, яка сьогодні допомагає по-новому побачити цілісність українського культурного простору.
Окремим напрямом розмови стало питання української ідентичності. Студенти мали нагоду замислитися над тим, що формує відчуття належності до своєї країни: місце народження, родина, мова, культура, пам’ять, власний вибір. Творчість Гай-Головка переконливо демонструє, наскільки важливими для збереження ідентичності можуть бути слово та пам’ять.
Письменник жив далеко від України, але продовжував творити українською, працювати з українською історією, писати про українських письменників та зберігати українське слово. Його творчість можна розглядати не лише як літературну спадщину, а й як простір збереження української культурної пам’яті.
Під час зустрічі було проведено паралелі між досвідом письменника XX століття та українською реальністю XXI століття. Війна, втрата дому, вимушене переміщення, репресії, боротьба за українське слово, збереження історичної пам’яті – ці теми сьогодні знову присутні в українській літературі.Сучасні письменники так само документують історію. Хтось пише з фронту, хтось – після повернення додому, хтось розповідає про евакуацію, волонтерство, загиблих, зруйновані міста та села, очікування рідних і повернення до мирного життя.
У цьому є важлива спорідненість із творчим досвідом Гай-Головка, де людина опиняється всередині історії й намагається залишити після себе свідчення.
Для студентів першого курсу ця зустріч стала не лише знайомством з постаттю українського письменника. Вона була своєрідним запрошенням до іншого способу читання: не просто запитувати, про що цей твір, а замислюватися, чому автор вирішив це записати або що станеться, якщо ніхто цього не запише.
Саме такі питання допомагають перетворити читання з формального навчального завдання на особистий діалог із текстом. І, можливо, саме в цьому полягає одна з головних функцій бібліотеки. На полицях зберігаються не просто книги. Тут зберігаються голоси.
Книга може пролежати десятки років, але одного дня її розгортає студент – і людина, яка жила багато років тому, знову починає говорити. Так література дозволяє минулому звертатися до сучасності, а сучасності – ставити минулому власні запитання.
Завершуючи зустріч, учасники говорили про відповідальність кожного покоління перед історією. Для письменника ця відповідальність полягала у фіксації пережитого. Для науковця – у дослідженні та поверненні до культурного простору важливих імен. Для бібліотеки – у збереженні книг і знань. Для молодого покоління – у тому, щоб читати, пам’ятати, досліджувати, ставити запитання й не бути байдужими до історії своєї країни.
Зустріч у читальній залі коледжу стала ще одним нагадуванням про те, що книга – це не лише джерело інформації. Це міст між поколіннями. І поки цей міст існує, минуле не мовчить. Воно продовжує говорити. А наше завдання – слухати, осмислювати й передавати інформацію далі. Саме так карбують для історії. Саме так зберігається пам’ять.
Надія БЛІДЧЕНКО, заступник директора
з гуманітарної освіти і виховної роботи
Коментарі