Кожен із нас мав грандіозні плани на весну, планував фотосесії, випускний вечір, святкування «відступу» коронавірусу і, можливо, якусь спільну поїздку... Це мав бути найкращий час за всі чотири роки навчання!
Проте світанок 24 лютого розділив наше життя на «до» та «після». Роздуми про випускний вечір відійшли на другий план, бо сьогодні всі ми переймаємося іншими проблемами. Кожен тепер відстоює свій фронт, і в нашому випадку – це навчання та волонтерська діяльність, до якої ми активно долучаємось.
Щодня о 09:00 студенти 41-Ж групи зустрічаються в класі виховної роботи на загальнонаціональну хвилину мовчання в пам’ять про всіх загиблих, яких убила жорстока агресія росії. Разом із куратором Ніною Олександрівною Ляхнович ми обговорюємо події доби, ділимося інформацією, плануємо спільну роботу.
Отож, про нашу волонтерську діяльність. Окрім того, що кожен із нас особисто перераховує кошти на ЗСУ, уся група колективно долучилася до збору коштів на амуніцію студентові нашого коледжу Павлишину Назарові, який сьогодні на полі бою захищає Україну від підступного ворога.
«Ми тушкуємо м'ясо з крупами, готуємо рибні консерви, згущене молоко. Уже відправили 2 машини в гарячі точки», – розповідає Мазур Ірина.
Лєонова Єлизавета каже: «Наша громада допомагає бійцям теплими речами (і новими також), засобами гігієни, постільною білизною, взуттям. Як тільки є можливість, скидаємо кошти на рахунок ЗСУ. Приїхавши з Польщі, я склала дітям пакуночки солодощів: шоколад, цукерки, печиво».
«Я живу в селі Жуківці. З односельцями сплели 10 маскувальних сіток, пекли пиріжки, наліпили більше тисячі вареників для Жмеринської тероборони. Також переробили 200 кг м'яса на тушонку для бійців», – долучається до бесіди Шморгун Анастасія.
Рідні Сивак Іванни знаходяться в зоні бойових дій. Дівчина не має можливості допомагати матеріально; проте Інна вважає, що в нинішніх умовах молитва є не менш важливою. «У наш костел прибуває з-за кордону гуманітарна допомога, яку місцева молодь і парафіяни допомагають розвантажувати. Для цього мені часом доводиться відпрошуватися з пар, і викладачі не заперечують – ставляться з розумінням. Усією сім’єю ми готували вечерю для тероборони, різали тканину для виготовлення сіток; допомагали продуктами, ковдрами і подушками переселенцям, яких розмістили в приміщенні місцевої школи; морально підтримуємо своїх рідних і близьких, тримаємо зв’язок із тими, хто перебуває за кордоном», – розповідає Іванна.
Безперечно, волонтерство – унікaльне явище, яке не знaє кордонів і не завжди залежить від мaтеріального статку. Періоди піднесення волонтерського руху зазвичай припадають на чaси загострення кризових ситуaцій у суспільстві: сaме тоді небaйдужі об’єднуються і допомагають усім, хто цього потребує. Сьогодні українські волонтери допомагають зупиняти російську агресію, підтримують бойовий дух армії, стійкість і витримку народу. І ми горді з того, що в цій благородній справі є маленька крапля нашої участі.
Анастасія ШМОРГУН,
студентка 41-Ж групи
