Ми працюємо заради вас, ви залишайтеся вдома заради нас!» – таке гасло вже не один місяць поширюється серед тих, хто нині знаходиться на передовій боротьби зі страшною інфекцією, хто ризикує собою заради інших людей, хто тримає планету в тонусі і чиїм покликанням стала потреба рятувати людські життя. Мова йде про медичних працівників. Саме вони сьогодні практично не бачать своїх рідних, цілодобово піклуючись про наше здоров’я; саме вони протистоять підступній хворобі, піддаючи своє життя постійному ризикові. Саме вони – це ті люди, знань і праці яких сьогодні найбільше потребує весь світ.
Неспокійно стає від усвідомлення того, що ніхто не був готовим до викликів, які поставив невідомий вірус. Сьогодні кожен п’ятий хворий в Україні – працівник медичної галузі. І потрібно визнати: на цьому фронті аж ніяк не легше, ніж на реальній війні. Правило на обох фронтах одне: або ти, або тебе.
Іще зовсім недавно ми традиційно асоціювали слово «медик» із білими халатами. Але сьогодні воно значно розширило свої семантичні межі. Лікар – це і фронтовик, і захисник, і оберіг, і надія, і турбота… Безумовно, медики – це посередники між людиною і найтоншими матеріями, бо часто лікують не лише тіло, а й душу, вселяючи в серце своїх пацієнтів незбориму віру та надію. І це не можуть не цінувати ті, кому вони дарують новий шанс на повноцінне життя і здоров’я.
На жаль, дуже часто ми забуваємо говорити просте «дякую» всім тим людям, які лікують від болю в горлі, надають невідкладну допомогу, терпляче вислуховують наші скарги…
Медична сестра Зеленюк Любов Михайлівна невтомно оберігає студентів і викладачів Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського від підступних хвороб, підтримує роботу всіх працівників закладу освіти в нормальному ритмі і здоровому самопочутті. До неї часто звертаються не тільки по ліки, а й за гарною порадою чи підказкою, бо вона і вилікує, і підніме настрій. Саме Любов Михайлівна під час спортивних змагань стрімголов мчить через футбольне поле або ж на одному диханні підіймається на третій поверх, щоб допомогти. За це всі ми щиро вдячні нашій медичній сестрі – гарному професіоналові і гуманній людині!
Дуже шкода, що ми по-справжньому почали цінувати професію медика тільки тоді, коли перед нашим здоров’ям постала реальна загроза. Хоча мали б виявляти свою вдячність цим людям і вчора, і сьогодні, і завтра. Низький уклін вам, шановні медики! Турбуючись про чуже здоров’я, бережіть і себе!
Бойчук Аліна, Бондар Марія,
студенти спеціальності «Журналістика»
