Українські жінки завжди славилися своєю хазяйновитістю: у полі, на городі, у квітнику – скрізь буяє краса; і в хаті як у віночку, бо цвітуть квіти на посуді, на стінах, на одязі й килимах. Передавали своє вміння донечкам, онучкам, щоб рід продовжувався і кохався в красі…
Завітали й ми, студенти 31-Д групи, разом із викладачем Т.Й. Січко до районного музею, щоб побачити, як народжується рукотворна краса верет, рушників, сорочок… Нас гостинно зустріла зберігач фондів Н.О. Гаєвська та провела захоплюючу екскурсію у світ ниток і тканин. Ми мали змогу самі спробувати обробити стебла льону, доторкнутися до прядки, побачити прясельця ще неолітичного часу, розмаїття тканих і вишитих візерунків.
Особливо зацікавив альбом зі зразками узорів, котрі вишивали майстрині артілі, що діяла в селі Митки; пальта, які шили сільські кравці; дитячі валяночки і, звичайно ж, весільні віночки (їх так майстерно відтворює Наталя Олександрівна!). Привернула увагу і світлина дівчини-барчанки в народному одязі.
«Солов’їні вічка», «гречечка», «штапівка», «низинка» – усе це назви вишуканих старовинних швів. Захотілося й собі опанувати цю техніку, а згодом навчити шити-вишивати своїх маленьких вихованців, щоб і хата, і доля українська завжди квітували.
Світлана Кінзерська,
Ірина Карчевська.
Аліна Слободянюк,
студентки 31-Д групи
