ІРИНА – ОЗНАЧАЄ «РАЙДУГА…»

Сьогодні маємо гарну нагоду відкрити всім відвідувачам нашого сайту яскраві грані таланту Ірини Буй, чемпіонки світу з лижних гонок, випускниці Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського.

Ірина народилася на Хмельниччині в привітному містечку Деражні. Саме тут із майбутньою чемпіонкою зустрівся тренер Марцін Антонович Кучерявий, який шукав дітей з особливими освітніми потребами для занять лижним спортом.

У 2010 році, за порадою свого наставника, Іра стала студенткою спеціальності «Вчитель початкових класів» Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського, здобула ступінь молодшого спеціаліста, а трохи згодом – бакалавра.

Про свого тренера дівчина говорить зі щирим захопленням: «Марцін Антонович – справжній професіонал: добрий, але вимогливий. По очах, диханню, руху палиць вихованців визначає, як мотивувати їх до подальшого поступу». Іра розуміє наставника навіть з одного погляду. Тренуючись на трасі, прокладеній на річці Рів, їдучи на роликових ковзанах гомінкими барськими вулицями, вона подумки повторює слова Марціна Антоновича: «Ти молодець! Як красиво, правильно рухаєшся! Не збавляй темпу, ну, іще раз!» Було, що один раз Іра впала з роликів. «Уся в подряпинах, думав, не прийде більше, – розказує Марцін Антонович. – Та наступного разу – із бинтиками, у зеленці – знову на тренуванні як штик».

На світовій арені Ірина Буй дебютувала в грудні 2011 року, ставши учасницею міжнародних змагань із лижних гонок і біатлону. У 2012 році була зарахована до складу паралімпійської збірної. Далі – наполегливе, важке, але впевнене сходження на спортивний Олімп: на етапі Кубку світу 2012 року у місті Вуокатті (Фінляндія) в гонці на 12,5 км – «бронза»; на Чемпіонаті світу 2013 року в місті Солефті (Швеція) – «золото» в біатлоні на дистанції 10 км і «срібло» на дистанції 12, 5 км; стала переможцем Кубку світу 2013 року, а через кілька місяців (у липні 2013-го) нагороджена обласною премією «Молода людина року» в номінації «Відкриття року» в області спорту».

До речі, Вінниччина – один із небагатьох регіонів України, де розвиваються зимові види спорту. «Наші спортсмени – справжні професіонали, окрім того, дуже привітні люди, – говорить Дмитро Лукавий, начальник регіонального центру ГК «Інваспорт». – Свої старання проявляють не тільки в спорті, але й в освіті. Наприклад Ірина Буй цього року закінчує магістратуру Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Дівчина – справжній приклад людини, яка готова боротися за свій успіх. Звісно, у неї є талант і потенціал. Та вона наполегливо працює – удосконалює себе щодня. І, безумовно, досягне ще більших висот!»

Фактично безсніжні зими далися взнаки на тренуваннях та позначилися на результатах і в намаганнях деяких чиновників «прикрити» підготовку паралімпійців. Однак тренери і спортсмени завжди проявляли єдність у спільному прагненні здобути перемогу.

2019 року в місті Естерсунді (Швеція) на етапі Кубку світу з лижних перегонів та біатлону подолянка Ірина Буй здобуває «бронзу» і «срібло».

У грудні 2021 року на етапі Кубку світу з лижних перегонів у місті Ліллігаммері (Норвегія) Ірина послідовно на різних дистанціях здобуває «бронзу», «золото» і два «срібла»! Чотири нагороди поспіль, звання чемпіонки світу! І скромна самооцінка: «Я задоволена результатом…Ця нагорода для мене дуже важлива». Без перепочинку знову за тренування, адже в березні 2022 року – Паралімпіада із зимових видів спорту. Тоді ще ніхто не знав, що вона почнеться, коли наша країна буде охоплена полум’ям загарбницької, підступної війни.

7 березня 2022 року на Паралімпіаді в Пекіні Ірина Буй виборола «золото» на дистанції 10 км у класі LW6-8! На кожній сходинці п’єдесталу пошани стояли українські спортсменки!

Радіючи перемозі своєї колишньої вихованки, Ірина Вікторівна Харитонова, її куратор, каже : «Це дуже добра, дуже скромна, щира, красива душею дівчина! Немає такої людської чесноти, яка б не була притаманна їй. Іринці не на 100, навіть не на 200, а, мабуть, на 1000 відсотків притаманна цілеспрямованість, захопленість обраною справою, працелюбство.

Коли Іра розпочала навчання на першому курсі, ніхто з одногрупників навіть не помітив її особливості. Нарівні з іншими вона брала участь у всіх справах; її тепла усмішка, приязнь, як магнітик, притягували однолітків.

Починаючи з другого курсу, ми менше бачилися з Іриною через її часті тренування, поїздки на змагання. Одногрупники вболівали за неї, очікували на її приїзд, до якого завжди готували маленьке свято. А вона ніяковіла від, як їй здавалося, надмірної уваги й раділа, що знову опинилася в колі друзів. І ніколи не понижувала планку вимогливості до себе. Її вікно в гуртожитку завжди світилося довго-довго: Іра готувалася до занять, до педагогічної практики, бажаючи досягти і тут олімпійської висоти.

Продовжуємо спілкуватися й зараз, і я радію з Іриної теплоти, людяності, витримки і честі».

Олена Григорівна Савчук згадує: «Я керувала підготовкою Ірини до проведення уроку математики в третьому класі. Ретельна, виважена, творча, лагідна дівчина. Діти одразу сприйняли її харизматичність, усмішку і добрі знання! Ще й після уроку довго оточували Іру щебетливою зграйкою…»

Людмила Василівна Кузнецова: «Іра обрала додатковою спеціалізацією напрям «Педагог-організатор». Це її! Вона дуже добра, скромна, старанна, приємна, мисляча, мудра, світла людина…»

А як про себе говорить сама чемпіонка? «Я вибрала спорт і жертвую особистим життям. Те, що я «особлива», робить моє життя складнішим, планка росте. Та я звикла багато працювати. Це єдиний шанс чогось досягти, показати, що чогось варта!» Відкриємо маленьку таємницю: Іринине серце вже не вільне, але коханий має брати до уваги стиль життя своєї обраниці. Тому побачення незвичайні: стрільба з лука, скелелазіння, сплав на каяках, а перед тим розминочка – віджимання, присідання, «планочки»… Хлопець сприймає все це з теплою усмішкою і приходить на побачення з обов’язковими букетами улюблених Іриних квітів!

Тендітна великоока дівчина в костюмі української національної збірної осяває нас щирою усмішкою: «Дякую близьким і вболівальникам. Ваша підтримка заряджає на перемогу». Дякуємо і тобі, Іринко, що ти наснажуєш нас на натхненну працю, витримку і любов до своєї Батьківщини аж до офіри! До перемоги йдемо разом!

Тетяна СІЧКО,

викладач кафедри педагогіки, психології

та фахових методик



Найцікавіше