Бабин Яр – місце забуття і місце пам’яті

«В ефірі студентська радіохвиля «Коледж ФМ». Сьогодні наша передача присвячена сумній даті нашої історії: щорічно 29 вересня Україна вшановує безвинних жертв Бабиного Яру», – так розпочалася радіогазета, яку підготували студенти 21-Ж групи Комунального закладу вищої освіти «Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського».

Звучать схвильовані голоси ведучих, що повідомляють про жахливі події, які відбувалися під час Другої світової війни.

У Києві 29-30 вересня 1941 року масово знищували людей в урочищі Бабин Яр. Розстрілювали звичайних мирних жителів. Серед них були різні національності, але переважно – євреї та роми.

Історія України налічує багато трагічних сторінок. Рясно вкриті кров’ю, вони переконливо засвідчують чисельні злочини, що в здійснювалися на території нашої держави з вини її ворогів. Трагедія Бабиного Яру – злочин, що не має терміну давності.

Після захоплення Києва фашисти одразу встановили жорстокий окупаційний режим. Ставлення до містян визначала нацистська ідеологія. Так, українців окупанти вважали людьми другого сорту, а євреїв та ромів взагалі позбавили будь-яких прав. На антисемітському ґрунті розпочалися масові репресії. Фашисти не милували ні жінок, ні дітей, ні людей похилого віку.

У визначений день євреям наказали зібратися о 8 годині ранку неподалік Бабиного Яру. З собою треба було взяти документи, гроші, цінні речі, теплий одяг. Містом поширювалися чутки, що людей цієї національності збирали для переселення. Але це була неправдива інформація.

Євреїв, які не хотіли залишати свої домівки, нацисти виводили силоміць, а іноді вбивали просто на місці. Окупанти очікували, що збереться не більше 6 тисяч, однак до призначеного місця прийшли десятки тисяч людей. У приречених відбирали теплий одяг, коштовності й документи.

У цей момент багато хто усвідомлював, що на них чекає. Дорослі кричали або впадали в мовчазний ступор, деякі починали думати про втечу, але не наважувалися залишити своїх родичів.

Нацисти організували справжній конвеєр смерті. Були чітко розподілені завдання: хто реєструє жертв, хто супроводжує їх до місця страти, хто стріляє, хто споряджає зброю. Жорстокості нелюдів не було меж.

Євреїв заганяли до Бабиного Яру групами. Безпосередньо перед розстрілом їх примушували зняти взуття та верхній одяг або ж і повністю роздягнутися. Тих, хто робив це повільно, били.

Постріли лунали весь день. Було вбито майже 22 тисячі осіб. Але страти продовжилися. Згідно з німецькими даними, загалом тоді загинули 33 771 єврей. Увечері 30 вересня сапери підірвали краї Яру, щоб засипати тіла. Трохи пізніше радянських військовополонених примусили вирівняти поверхню місця поховання.

Очевидців цієї трагедії було небагато. Серед них артистка театру ляльок Діна Пронічева, яка дивом врятувалася від загибелі. Вона встигла впасти до Яру, перш ніж в неї влучила куля, а вночі змогла звідти вибратися. Після війни Діна давала свідчення про злочини нацистів і зокрема розповіла таке: «Протягом цього дня я бачила страшні картини: люди на моїх очах божеволіли, робилися сивими, навколо були несамовиті крики й стогони, цілий день стріляли з кулеметів. Я бачила, як німці відбирали у матерів дітей і кидали їх з обриву вниз до яру».

Євреї, що 29 вересня наважилися не піти до визначеного окупантами місця збору, вимушені були переховуватися. Німці влаштували на них справжнє полювання. Деякі кияни допомагали втікачам, ризикуючи власним життям.

Загалом за весь період окупації нацисти стратили в Києві щонайменше 40 тисяч євреїв. Та це були далеко не всі жертви. За даними архівних документів, уже в перші дні окупації було розстріляно три табори ромів. Окрім того, невідому кількість ромів стратили наприкінці 1941 – на початку 1942 років. Знищенню підлягали також люди з розумовою інвалідністю. Так, 18 жовтня 1941 року поблизу Бабиного Яру були розстріляні 308 пацієнтів-євреїв Павлівської психіатричної лікарні. Сюди привозили на страту військовополонених, підпільників і людей, звинувачених у різних злочинах та порушеннях окупаційного режиму.

Після війни, за часів сталінського режиму, відкрито говорити про єврейські жертви Бабиного Яру було небезпечно. Про будівництво меморіалу або хоча б пам’ятного знаку на честь загиблих також не могло бути й мови. А в 1950 році влада вирішила заповнити Бабин Яр виробничими відходами цегельних підприємств. Чиновники планували зрівняти Яр з поверхнею землі, створити там великий парк відпочинку та прокласти нові вулиці, аби покращити транспортне сполучення між різними районами Києва. І все це – на людських кістках.

Більше десяти років Яр заповнювали сумішшю води та ґрунту. У березні 1961 року сталася Куренівська трагедія – прорив захисних дамб, що призвів до численних людських жертв.

Та все ж часи змінювалися. Під тиском громадськості в 1976 році на території урочища відкрили меморіал. На пам’ятній дошці не було й згадки про єврейські жертви. Натомість там зазначалося: «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру».

Після здобуття Україною незалежності розпочався новий період у меморіалізації Бабиного Яру. На території загальною площею 152 гектари заплановано створити низку музеїв. Вони будуть присвячені трагедії 1941-1943 років, Голокосту в Україні та Східній Європі, Куренівській трагедії 1961 року, історії забуття Бабиного Яру в період СРСР. Також територія міститиме простір для молитви для представників різних релігій та нерелігійний простір для вшанування пам’яті загиблих, науковий та освітній центри, медіатеку, бібліотеку, архів, освітні та ігрові майданчики для дітей.

Реалізація цього плану допоможе зберегти та примножити пам’ять про трагічні події, що торкнулися життя кожної родини в Україні. Щоб запобігти таким трагедіям у майбутньому, ми маємо зберігати пам’ять про події минулого.

Ольга Бобир,

викладач філологічних дисциплін




Найцікавіше