На допомогу куратору

24.12.2020

Інструкція

з безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу 

під час зимових канікул

1.Загальні положення.

 

1.1. Інструкція з безпеки під час зимових канікул поширюється на всіх учасників навчально-виховного процесу під час перебування студентів на зимових канікулах.

 

1.2. Інструкцію розроблено відповідно до «Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу», затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 № 563, «Правил дорожнього руху України», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, «Правил пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України», затверджених Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління державної пожежної охорони від 30.08.2016 № 974.

 

1.3. Всі учасники навчально-виховного процесу повинні знати правила надання першої (долікарської) допомоги при характерних ушкодженнях, мати необхідні знання і навички користування медикаментами.

 

2. Вимоги безпеки життєдіяльності студентів під час зимових канікул.

 

2.1. Вимоги безпеки життєдіяльності студентів перед початком зимових канікул.

 

2.1.1. Перед початком зимових канікул слід чітко визначити терміни початку та закінчення канікул.

 

2.1.2. У разі продовження канікул телефонувати в останній день визначених термінів до деканату, куратору або старості академічної групи для визначення нового терміну канікул.

 

2.1.3. Потрібно ознайомитися з планом проведення масових заходів в університеті під час канікул, брати активну участь у запланованих заходах.

 

2.1.4. У разі неможливості за поважних причин або сімейних обставин взяти участь у запланованих заходах під час канікул або вчасно приступити до навчальних занять після канікул, студенти повинні завчасно попередити деканат або куратора групи, надавши заяву чи медичну довідку, що пояснює причину.

 

2.2. Вимоги безпеки життєдіяльності студентів під час зимових канікул.

 

2.2.1. Під час канікул, перебуваючи на вулиці й ставши учасником дорожньо-транспортного руху, чітко виконувати правила дорожнього руху:

 

  • рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, притримуючись правого боку, обережно по слизькій дорозі, особливо під час ожеледиці. Взуття має бути зручним, підбори – низькими;

  • за межами населених пунктів, рухаючись узбіччям чи краєм проїжджої частини, йти назустріч руху транспортних засобів;

  • переходити проїжджу частину тільки по пішохідних переходах, зокрема підземних і наземних, а в разі їх відсутності – на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч;

  • у місцях із регульованим рухом керуватися тільки сигналами регулювальника чи світлофора;

  • виходячи на проїжджу частину з-за транспортних засобів упевнивнитись, що не наближаються інші транспорті засоби, бути особливо уважним і обережним при прослуховуванні плеєра через навушники та при використанні одягу з капюшоном;

  • чекати на транспортний засіб тільки на посадкових майданчиках (зупинках), тротуарах, узбіччях, не створюючи перешкод для дорожнього руху;

  • на трамвайних зупинках, не обладнаних посадковими майданчиками, можна переходити проїжджу частину лише з боку дверей і тільки після зупинки трамвая;

  • у разі наближення транспортного засобу з увімкненим проблисковим маячком червоного або синього кольору, чи спеціальним звуковим сигналом, треба утриматися від переходу проїжджої частини або негайно залишити її;

  • категорично заборонено вибігати на проїжджу частину, влаштовувати на ній або поблизу неї ігри, переходити проїжджу частину поза пішохідним переходом або встановленими місцями;

  • для запобігання ДТП за участю дітей категорично заборонено кататися на санчатах, ковзанах, лижах (інших зимових приладах для розваг) на проїжджій дорозі, категорично заборонене катання з гірок із виїздом на проїжджу частину дороги;

  • для запобігання травмування можна кататися на ковзанах тільки у відведених для цього спеціальних місцях й на міцному льоду без розщелин;

  • студенти повинні виконувати зазначені правила, а також інші Правила дорожнього руху України, знання про які отримані на заняттях з безпеки життєдіяльності, предметних інструктажах;

  • користуючись транспортним засобом, необхідно сидіти або стояти тільки в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше пристосування.

 

2.2.2. Під час канікул, перебуваючи вдома, в гуртожитку, на вулиці, в спеціалізованих установах, приміщеннях, транспорті, повинні чітко виконувати правила пожежної безпеки:

 

  • не брати з собою вогненебезпечні предмети, що можуть спричинити пожежу (петарди, бенгальські вогні, феєрверки, легкозаймисті речовини тощо);

  • користуватися газовою плитою вдома та в гуртожитку тільки із спеціалізованим електричним приладом для вмикання;

  • заборонено використовувати віконниці на вікна для затемнення приміщень і застосовувати горючі матеріали; зберігати бензин, газ та інші легкозаймисті горючі рідини, приносити їх до приміщення;

  • у жодному разі не брати на вулиці чи в іншому місці ніякі незнайому чи чужу побутову техніку, не вмикати їх у розетку вдома чи в інших установах – це може призвести до вибуху та надзвичайної ситуації;

  • не можна наближатися до електроприладів, музичної апаратури, які живляться струмом. Користуватися електроприладами тільки сухими руками. У разі виявлення обірваних проводів, неізольованої проводки, іскріння проводки, негайно повідомити коменданта гуртожитку, або чергового;

  • не збиратися біля проходів у громадських установах, входах та виходах, у приміщеннях вестибюлю;

  • під час участі в масових заходах не кричати, не свистіти, не бігати, не стрибати, не створювати травмонебезпечних ситуацій у приміщенні, дотримуватися правил пожежної безпеки;

  • у разі пожежної небезпеки – наявності вогню, іскріння, диму – негайно вийти на повітря (за двері, балкон) та кликати на допомогу. Викликати службу пожежної охорони за номером 101, назвавши своє ім’я, прізвище, коротко описавши ситуацію: наявність вогню, диму, кількість людей у приміщенні, свій номер телефону;

  • при появі запаху газу в квартирі, гуртожитку у жодному разі не вмикати електроприлади, не користуватися стаціонарним чи мобільним телефоном, відчинити вікна, двері, перевірити приміщення, вимкнути газову плиту й вийти з приміщення;

  • негайно повідомити в газову службу за номером 104 чи 101 пожежну охорону; назвавши своє ім’я, прізвище, коротко описавши ситуацію й залишивши свій номер телефону.

  • Під час святкування Нового року вдома або інших закладах чітко дотримуватися вимог протипожежної безпеки; не приходити на свято в одязі з легкозаймистого матеріалу, не просоченого вогнезахисною сумішшю; під час святкування не наближатися до новорічної ялинки, в її сторону категорично заборонено кидати будь-які предмети; не можна прикрашати ялинку іграшками, гірляндами не фабричного, або низької якості виробництва; заборонено використовувати відкритий вогонь під час новорічних свят (факели, свічки, феєрверки, бенгальські вогні, хлопавки тощо); застосовувати дугові прожектори, влаштовувати світлові ефекти із застосуванням хімічних та інших речовин, що можуть спричинити загорання; встановлювати стільці, крісла, різні конструкції, виконані з пластмас і легкозаймистих матеріалів, а також захаращувати предметами проходи та аварійні виходи; не можна застосовувати для оформлення приміщень декорації та обладнання, виготовлені з горючих синтетичних матеріалів, штучних тканин і волокон (пінопласту, поролону, полівінілу тощо).

 

2.2.3. Під час канікул, перебуваючи вдома, на вулиці, в спеціалізованих установах, громадських місцях, приміщеннях, транспорті тощо студенти повинні чітко виконувати правила з попередження нещасних випадків, травмування, отруєння та ін.:

 

  • під час канікул заборонено перебувати біля водоймищ для запобігання утопленню; категорично заборонено виходити на льодову поверхню замерзлого водоймища. Особі, яка провалилася під лід, необхідно подати мотузку, дошку, одяг, але не підходити до неї близько. Якщо лід крихкий, треба лягти на нього й проводити операцію рятування в той бік, із якого прийшла людина – в інших місцях лід може бути більш крихким. Не поспішаючи, слід допомогти людині вибратися з води, зняти мокрий одяг, зігріти, покликати на допомогу, відвести постраждалого у тепле приміщення, вжити заходів щодо недопущення обмороження;

  • категорично заборонено наближатися й перебувати біля будівельних майданчиків, кар’єрів, закинутих напівзруйнованих будівель для запобігання обрушень будівельних матеріалів і попередження травм та загибелі;

  • категорично заборонено вживати алкоголь, наркотичні засоби, стимулятори;

  • уникати вживання в їжу грибів;

  • заборонено брати в руки, нюхати, їсти незнайомі дикі рослини чи паростки квітів, кущів, дерев, що може призвести до отруєння;

  • пересуватися обережно, спокійно. Беручі участь в масових заходах, не створювати хаотичного руху, не штовхатися, не кричати. На вулиці бути обережним, дивитися під ноги, щоб не впасти в яму чи відкритий каналізаційний люк, не травмуватися через ожеледь;

  • не підходити на вулиці до обірваних, обвислих проводів, які стирчать, а особливо, якщо від них іде гудіння – такі проводи ще можуть бути підживлені електрострумом; не підходити до щитових, не залазити на стовпи з високовольтними проводами – можна отримати удар електрострумом від високовольтних живлень за 5 м;

  • бути обережним на дитячих майданчиках, у парках відпочинку: спочатку переконатися, що гойдалки чи атракціони, турніки, прилади справні, сильно не розгойдуватися й не розгойдувати інших, щоб не призвести до падіння чи іншого травмування;

  • не виходити на дах багатоповерхівки для попередження падіння з висоти;

  • не підходити до відчинених вікон, не нахилятися на перила, парапети сходинок для запобігання падіння з висоти; не спускатися в підвали будинків чи інші підземні ходи – там може бути отруйний газ;

  • не вступати в контакт із незнайомими тваринами для запобігання укусів від хворих на сказ тварин;

 

2.2.4. Під час канікул студенти повинні виконувати правила безпеки життєдіяльності під час самостійного перебування вдома, в гуртожитку на вулиці, у громадських місцях, у друзів, на молодіжних дискотеках, у замкнутому просторі приміщень із чужими людьми, правила попередження правопорушень та насильства:

 

  • не розмовляти й не вступати в контакт із незнайомцями, у жодному разі не передавати їм цінні речі, ключі від дому, навіть якщо вони назвалися представниками міліції. Слід одразу кликати на допомогу й швидко йти до людей;

  • не підходити до автомобілів із незнайомцями, навіть якщо вони запитують дорогу. Краще відповісти, що не знаєте, і швидко йти геть;

  • слід триматися подалі від тих, хто влаштовує бійки, не брати участі в суперечках дорослих і не провокувати словами чи діями агресивну поведінку, що може призвести до бійки або травм; у стосунках із оточуючими слід керуватися толерантними стосунками;

  • не заходити в під’їзд, ліфт із незнайомими людьми; слід одразу кликати на допомогу, якщо незнайомець провокує якісь дії щодо вас. Бути уважним, оглядатися й перевіряти, чи не слідує за вами хтось під час проходу провулків, підземних переходів між домами й тунелями. Якщо за вами хтось іде, зупинитися й відійти у сторону, щоб потенційний переслідувач пройшов повз вас;

  • під час перебування на дискотеці, слід керуватися загальними правилами етикету й нормами поведінки, не провокувати оточуючих на агресивну поведінку рухами й словами. У разі небезпечної ситуації звертатися до служби охорони закладу, викликати міліцію за номером 102;

  • не вчиняти дії, що можуть призвести до правопорушень. Неповнолітніми у кримінальному праві вважаються особи віком до 18-ти років. За злочини, вчинені після настання 14-річного віку, неповнолітні підлягають кримінальній відповідальності; позбавлення волі неповнолітньому може бути строком не більш як на 10 років; найсуворішим примусовим виховним заходом є направлення до спеціальних навчально-виховних установ, що здійснюється примусово, незалежно від бажання неповнолітнього чи його батьків.

 

2.2.5. Під час канікул треба виконувати правила з запобігання захворювань на COVID-19, грип, інфекційні та кишкові захворювання тощо:

 

  • дотримуватися карантинних вимог;

  • при нездужанні не виходити з дому, щоб не заразити інших людей, викликати лікаря;

  • хворому виділити окреме ліжко, посуд, білизну;

  • приміщення постійно провітрювати;

  • у разі контакту із хворим одягати марлеву маску;

  • хворому слід дотримуватися постільного режиму;

  • вживати заходів профілактики: їсти мед, малину, цибулю, часник; чітко виконувати рекомендації лікаря;

  • перед їжею мити руки з милом;

  • не їсти брудних овочів та фруктів, ретельно їх мити й ошпарювати;

  • не вживати самостійно медичних медикаментів чи препаратів, не рекомендованих лікарем;

  • якщо ви погано почуваєтеся, а поряд нікого немає, слід викликати швидку медичну допомогу за номером 103, описавши свій стан, назвавши номер свого телефону, домашню адресу, прізвище, ім’я, а також зателефонувати батькам.

 

3. Вимоги безпеки життєдіяльності при виникненні надзвичайної або аварійної ситуації.

 

3.1. Не панікувати, не кричати, не метушитися, чітко й спокійно виконувати вказівки працівників правоохоронних органів.

 

3.2. Зателефонувати батькам, коротко описати ситуацію, повідомити про місце свого перебування.

 

3.3. Якщо ситуація вийшла з-під контролю, слід зателефонувати в служби екстреної допомоги за телефонами:

101 – пожежна охорона;

102 – поліція;

103 – швидка медична допомога;

104 – газова служба, коротко описати ситуацію, назвати адресу, де відбулася надзвичайна ситуація, а також своє прізвище, ім’я, номер свого телефону.

 

3.4. За можливості варто залишити небезпечну територію.

10.12.2020

14 грудня -  День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Отруйний полиновий дим –

Це пам’ять мертвим, біль живим.

 

  У 1986 році через катастрофу на Чорнобильській АЕС у повітря злетіла велика кількість радіоактивних матеріалів. У ліквідації наслідків аварії від перших хвилин після неї та впродовж наступних кількох років узяли участь 520 тисяч ліквідаторів. Їм довелося погасити пожежу і, ризикуючи своїм життям, розчистити місце катастрофи від отруйних речовин.

  Ліквідатори, які працювали в Чорнобилі в 1987-1990 роках, отримали, згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, серйозне опромінення на рівні 120-ти мілізівертів. Це доза в тисячу разів більша, ніж при проведенні рентгену грудної клітини. Про це пише Fox News, зауважуючи, що під час медичної процедури люди зазвичай піддаються опроміненню на рівні 0,1 мілізіверта. У Чорнобилі кожен, хто в числі перших приїхав гасити пожежу, отримав астрономічно високі дози.

  Що ж відбувається з людським тілом під впливом такої кількості радіації? За словами доктора Льюїса Нелсона з медичної школи Нью-Джерсі, це можна порівняти з досвідом входження у величезний апарат рентгеноскопії, у якому радіація стріляє просто з кожного кутка. Однак різниця в тому, що промені будуть мати іншу природу, ніж ті, які зазвичай використовують у медицині. Гамма-промені, проходячи через тіло, призводять до іонізації. Це означає, що вони вибивають електрони з атомів у людських молекулах, порушуючи хімічні зв’язки й пошкоджуючи тканини. Високий рівень іонізації спричиняє променеву хворобу.

  У Чорнобилі в 134-х ліквідаторів вона з’явилася. Із них 28 померли. Ці люди отримали опромінення на рівні від 8-ми до 16-ти тисяч мілізівертів. Це для порівняння дорівнює 80-160-ти тисячам рентгеноскопій. Нелсон пояснив виданню, що променева хвороба головним чином проявляється в травному тракті й кістковому мозку. У цих частинах людського тіла клітини діляться дуже швидко. ДНК тут не дуже захищена і розпадається, щоб її можна було скопіювати. І це робить її дуже вразливою перед радіацією. До речі, саме тому радіаційна терапія уражає ракові клітини. Адже вони теж дуже швидко діляться.

  Через кілька годин після опромінення в людей із променевою хворобою починають з’являтися перші симптоми – діарея і блювання. Коли клітини не діляться належним чином, слизова оболонка травного тракту розпадається, випускаючи клітини і бактерії, що живуть у кишечнику. За словами Нелсона, таке навіть здорову людину «підкосило б». Але оскільки радіація також зупиняє виробництво білих кров’яних тілець у кістковому мозку, імунна система не може боротися з інфекцією. Тому люди з променевою хворобою часто помирають від зараження крові за лічені дні.

  Високий рівень радіації може також залишити опіки на шкірі, які стають помітними за лічені хвилини чи години після опромінення. За словами Нелсона, вони схожі на ті, які люди отримують під дією сонячного проміння. Але якщо опіки й симптоми кишкового тракту з’являються майже миттєво впродовж лічених хвилин, кістковому мозку вдається вижити ще кілька днів. Це означає, що виникає прихований період, коли постраждалій людині, здається, стає краще.

   А трохи згодом проявляється зараження крові.

  Люди, яким вдалося пережити променеву хворобу після Чорнобиля, потім іще роками проходили реабілітацію. Як свідчать дані ВООЗ, у багатьох із них з’явилася катаракта, тому що радіація пошкодила їхні очні рогівки. Однак це далеко не всі наслідки. У випадку більшості з тих, хто пережив катастрофу на Чорнобильській АЕС, результати опромінення проявилися лише через багато років. Адже одним із головних наслідків був підвищений ризик захворювання на рак.

  «Але варто пам’ятати, що ризик раку – це щось, що проявляється приблизно за 10 років. Тому потрібно прожити 10 років, а то й більше, щоб помітити загрозу», – сказав Нелсон.

  Скільки людей постраждали таким чином від Чорнобиля, сказати важко. Однак, за деякими оцінками, близько 270-ти тисяч жителів України, Росії та Білорусі не захворіли б на рак, якби не сталося аварії в 1986 році.

   Ця катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики.

 Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви. Число постраждалих від аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь у ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, які піддалися радіоактивному забрудненню. Багато з тих, хто прийняв на себе перший удар ядерної стихії, на жаль, уже пішли в безсмертя, залишивши смуток і біль у наших серцях.

 14 грудня ми вшановуємо учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У цієї дати є своя історія. Адже саме 30 листопада 1986 року було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС, а 14 грудня у газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд.

  10 листопада 2006 року № 945/2006 Указом Президента України було засновано скорботну пам’ятну дату – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який ми щорічно відзначаємо 14 грудня.

   Вшановуючи учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих героїв і віддаємо данину пошани всім ліквідаторам аварії, які, рятуючи нас, українців, а також народи інших країн від ядерної небезпеки, жертвували найдорожчим – своїм здоров’ям і життям.

Матеріал підготувала Слугоцька В.М.,

куратор 41-Ю групи

07.12.2020

Джерелом епідемії вважають ринок в Ухані, де продавали диких тварин

Євген Дубровський: "У боротьбі з covid головне - без паніки!"

 

Євген Дубровський, лікар-інфекціоніст, який з березня 2020-го рятує життя хворим, що підхопили коронавірус. Дивує його спокій та вміння жартувати, розповідаючи про подолання одного з найнебезпечніших на сьогодні захворювань.

 

Євген Ігорович працює у звичайній Київській клінічній лікарні №4, щодня отримує до 160 дзвінків від пацієнтів. Каже, що холодний розум - головне для тих, хто хоче врятуватись на цій вірусній війні. Цікаво й корисно для всіх!

 

Дивіться студію "НИНІ"на телеканалі "ЗОРЯНИЙ". ЄВГЕН ДУБРОВСЬКИЙ та ведуча ТЕТЯНА ГАВРИЛЬЧУК. Шукаймо світло разом!

Інформаційна виховна година

«Чума ХХІ століття – Covid-19

як виклик останнього часу. Заходи боротьби» 

  COVID-19 — це гостре вірусне захворювання, що характеризується переважним ураженням дихальної системи та шлунково-кишкового тракту. Коронавірус є зоонозною інфекцією за походженням.

   Епідемічна ситуація COVID 19 є суттєвою проблематикою та завданням вирішення подолання вірусної інфекції серед населення.  

 

Етіологія збудника

  Розглядаючи етіологію збудника, варто зазначити, що вірус належить до родини коронавірусів яка нараховує 40 видів РНК-вмісних вірусів та дві підродини.

 До цієї родини належать:

  • вірус SARS–CoV – збудник атипової пневмонії;

  • вірус MERS–CoV – збудник респіраторного синдрому; 

  • вірус SARS-CoV-2 – пневмонічний тип вірусу.

 

  Вірус SARS-CoV-2 має тонкий нуклеокапсид середнього розміру (60 нм) і сферичну форму. Оболонку SARS-CoV-2 складають 4 протеїни: глікопротеїн «шипа» S, нуклеокапсидний протеїн N, мембранний протеїн M і протеїн суперкапсиду (оболонки) E.

 

  Усередині нуклеокапсиду є позитивний ланцюг РНК довжиною приблизно 30 тис. нуклеотидів, що містить генетичну інформацію. На поверхні віріону містяться шипоподібні відростки, які мають форму булави, що розширюється на дистальному кінці. Така форма на зображеннях електронної мікроскопії нагадує сонячну корону під час затемнення, через що їх і назвали коронавірусами.

   Збудник характеризується широким тропізмом, окрім дихальних шляхів  може вражати печінку, нирки, кишечник, нервову систему, серце та очі. Типова коронавірусна інфекція клінічно проявляється грипоподібним синдромом і/або кишковими розладами.

 

  За ступенем подібності геномів та антигенними властивостями коронавіруси поділяють на 3 групи:

  α-, β- та γ-коронавіруси. Коронавірус SARS-CoV було віднесено до підгрупи 2b другої групи коронавірусів. Таким чином вірус SARS-CoV-2 став сьомим відомим коронавірусом людини, чотири з яких періодично викликають гострі респіраторні захворювання, а три - виявилися летальними для людей:

 

SARS-CoV-1

MERS-CoV

SARS-CoV-2

 

  Віруси нестійкі у зовнішньому середовищі. Вони миттєво гинуть при температурі понад 56 градусів, руйнуються під дією хлороформу, формаліну, етилового спирту або ефіру. Але на превеликий жаль коронавірус добре переносить заморожування.

 

Шляхи зараження та механізми розвитку

 

  Причинами коронавірусу є мутації, в результаті яких з'являється новий тип вірусу. Джерелом коронавірусної інфекції, як правило, є хвора людина. При цьому, період контагіозності невизначено довгий. Джерелом коронавірусу можуть бути деякі звірі (мавпи, птахи, змії та інші).

  Джерелом нового типу збудника  стали, ймовірно, кажани. При цьому в даний час немає даних про те, що домашні тварини (такі, як собаки чи кішки) можуть переносити коронавірус  Covid -19.

  Збудники не можуть передаватися безпосередньо через предмети, дверні ручки, посилки, продукти, якщо дотримана гігієна рук і правила кулінарної обробки продуктів. Не можна торкатися забрудненими руками та предметами обличчя, носа, рота, очей. Тому руки рекомендується часто і ретельно мити з милом або обробляти дезіфікуючими засобами.

  Вірус передається повітряно-крапельним, повітряно-пиловим, фекально-оральним шляхом. До факторів передачі відносяться виділення носоглотки, блювотних мас, фекалії птахів, тварин, хворої людини.

 

  У людей сприйнятливість до коронавірусу дуже висока, захворювання загрожує всім віковим групам. Характерною особливістю SARS-CoV-2 є здатність до розповсюдження від інфікованих людей, які ще не мають ніяких проявів захворювання.

 Зарубіжні дослідники підтвердили вплив групи крові на ймовірність зараження коронавірусною інфекцією та важкістю її наслідків.

  Дослідження проводилися в Данії і Канаді. Фахівці порівняли показники близько 500 тис. хворих пацієнтів на COVID-19 у Данії з 2 млн осіб, які проживають в інших країнах. Згідно з результатами дослідження, серед захворілих коронавірусом було менше людей з першою групою крові (AB0). Найбільша кількість хворих було серед людей з групою крові A (II), B (III) і AB (IV).

  Антигенна різнорідність вірусів зумовлює значну частоту повторного інфікування збудниками інших серологічних типів.

  На сьогоднішній день патогенетичні механізми розвитку коронавірусної інфекції вивчені недостатньо. Вхідними воротами для інфекції є слизова оболонка верхніх дихальних шляхів.

 

Клінічні прояви

  Для більшості коронавірусних інфекцій інкубаційний період обмежений 2-3 добами. Однак, для коронавірусу Covid 19 цей період може становити від 1 до 14 днів (в середньому 10 днів).

  Протягом усього цього періоду людина може заражати інших.

 

  Ефективне потрапляння вірусу в клітину господаря відбувається у три етапи:

І етап

  • вірус зв’язується з рецепторами клітини;

ІІ етап

  • ліпіди оболонки та мембрани вірусу зливаються з плазматичною мембраною клітини;

ІІІ етап

  • починається реплікація геномного матеріалу РНК вірусу.

  Патогенетичні процеси, що викликає під час інфекції SARS-CoV-2 (як і збудники SARS і MERS), пояснюються змінами в клітині-мішені, які призводять до руйнування уражених тканин і формування у пацієнтів після одужання фіброзних рубців у легенях.

 За таких умов розвивається недостатність сурфактанту, що призводить до колапсу альвеол і легеневого дистрес-синдрому. Найнебезпечнішою властивістю SARS-CoV-2 є його здатність спричинювати гіперреактивність системи вродженого імунітету через ураження макрофагів та індукцію цитокінового «шторму», який зумовлює серйозні патогенетичні пошкодження.

  На початкових етапах реплікації РНК з’являються перші симптоми:

  Перша фаза:

  • підвищення температури та cухий кашель, слабкість, прояви гіпоксії – м’язовий біль, температура може підійматися незначно або взагалі залишатися в межах норми. У деяких пацієнтів відзначаються ураження очей (кон'юнктивіт) та діарея (триває кілька діб).

 

  Друга фаза:

  • характеризується значним розмноженням вірусу (можливо, в різних органах) і супроводжується дуже високою температурою, з'являється непродуктивний сильний кашель, розвивається дихальна недостатність, генералізована слабкість що є симптомами, характерними для пневмонії.

 

  Прогресування захворювання веде до фінальної фази:

  • стан пацієнта швидко погіршується;

  • виражена інтоксикація;

  • появляються ознаки набряку легенів;

  • поліорганна недостатність;

  • розвивається гострий респіраторний дистрес-синдром, що може призвести до смерті;

  • прогноз при такому перебігу захворювання несприятливий.

 

 Захворювання супроводжується синтезом антитіл, які не гарантують захисту від повторного зараження.

 

Особливості захворювання у дітей

  У дітей інфікування може поширюватися на нижні відділи дихальних шляхів, викликаючи біль в грудях при диханні та задишку. Спостерігається запалення гортані, шийний лімфаденіт, свистячі та сухі хрипи в легенях.

Профілактика

  На сьогодні специфічних заходів профілактики коронавірусу немає — вакцина поки не розроблена.

   При появі найменших симптомів захворювання рекомендується перебувати вдома.

 У період великої захворюваності оточуючих необхідно максимально обмежити контакти з оточуючими людьми, уникати стовпотворіння, не відвідувати місця великого скупчення людей.

 

Рекомендації ВООЗ та МОЗ України щодо дотримання основних запобіжних заходів:

 

  • не відвідувати регіони, де найбільш часто зустрічається коронавірусна інфекція;

  • носити засоби індивідуального захисту (маски);

  • зберігати дистанції - головна передумова запобігання розповсюдження збудника;

  • регулярно мити руки;

  • обмежити контакти на близькій відстані;

  • більше гуляти на свіжому повітрі в парках, скверах, далеко від людей;

  • зміцнювати місцевий імунітет (дотримуватися температурного режиму в приміщенні — 18-20 градусів, підтримувати необхідну вологість — від 40 до 60%);

  • частіше провітрювати житлове приміщення;

зволожувати слизові оболонки верхніх дихальних шляхів сольовими розчинами.

Висновки:

Етіогенез коронавірусної інфекції має значний вплив на перебіг захворювання та втручання у патогенез згідно великого різноманіття модифікацій вірусу.

Зважаючи на перебіг захворювання, ускладнення і віддалені наслідки, можна зробити єдиний висновок про те, що має бути обов’язковим неспецифічний захист населення шляхом власного дотримання карантинних заходів та чіткого алгоритму їх дій під час пандемії.

НЕ ХВОРІЙТЕ! БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ І СВОЇХ РІДНИХ!!!

Все про коронавірус. Стислі факти

Довкола так багато інформації про коронавірус, що в ній можна потонути. Ми вирішили підсумувати найважливіше і зібрали для вас 80 фактів про хворобу. Сподіваємося, ця добірка допоможе вам розібратися у питанні.

Факт 1. Covid-19 і SARS-CoV-2 - не одне й те саме. Covid-19 - це захворювання (D - скорочення від disease), викликане новим коронавірусом. SARS-CoV-2 - назва самого вірусу.

Факт 2. CoV - скорочення від CoronaVirus, коронавірус. Так називають родину вірусів (загалом їх близько 40), які зовні нагадують сонячну корону через відростки у вигляді шипів.

Факт 3. Коронавіруси - самозванці від біології. Кінцева частина кожного шипа "імітує" молекулу корисної речовини, тому клітинні рецептори самі затягують її у себе - а за шипом до клітини потрапляє весь вірус. Так відбувається зараження.

Факт 4. Термін "новий коронавірус" (novel або nCoV) означає, що раніше його не зустрічали не лише вчені, але і наші клітини.

Факт 5. За 2 млн років еволюції наша імунна система навчилася боротися з більшістю відомих інфекцій, але новий коронавірус захоплює її зненацька - тому з ним так важко впоратися і так легко заразитися.

Факт 6. Потрапивши до клітини, вірус "захоплює" над нею контроль і змушує невпинно виробляти власні копії - замість звичних їй білків. Починається ланцюгова реакція. Зрештою клітина гине, а носій інфекції стає заразним.

Факт 7. На початковому етапі зараження новий коронавірус активно розмножується в горлі та верхніх дихальних шляхах. Потім інфекція опускається нижче і може дістатись легенів, викликавши запалення.

Факт 8. Саме тому перший симптом зараження - кашель. Вже потім починає підвищуватись температура.

Факт 9. Або не починає - у 30% пацієнтів в Ухані температура на момент прибуття до лікарні не перевищувала норму.

Факт 10. У багатьох інфікованих (18% чи майже у кожного п'ятого) відсутній навіть кашель. Хвороба перебігає взагалі без симптомів - людина може не підозрювати, що хвора.

Факт 11. Однак такий безсимптомний хворий все одно є активним носієм інфекції і може заражати інших.

Факт 12. Якщо Covid-19 перебігає у легкій формі, його симптоми дуже нагадують звичайний сезонний грип: сухий кашель, температура, загальна слабкість, іноді біль у м'язах або головний біль.

Факт 13. Лікують його так, як звичайний грип - у домашніх умовах, симптоматично.

Факт 14. Один з найбільш нестандартних симптомів коронавірусу - втрата смаку та/або нюху.

Факт 15. Це відбувається не з усіма інфікованими, але може бути і єдиним симптомом.

Факт 16. Тож, якщо ви раптом втратили здатність відчувати запахи й смаки, варто насторожитись і вжити заходів.

Факт 17. Важливо: носій нового коронавірусу стає небезпечним для оточення відразу після зараження - задовго до того, як у нього з'являться або не з'являться перші симптоми.

Факт 18. Гарна новина: чим більш смертоносний вірус, тим гірше він поширюється. Вбивши свого господаря, вірус не може інфікувати інших. Тому вірус рідко мутує у більш смертоносну форму - це не в його інтересах.

Факт 19. Погана новина: SARS-CoV-2 - якраз з іншої категорії. Цей вірус робить господаря розносником зарази, але проявляється не одразу або не виявляється взагалі, тож носій встигає заразити ще кількох людей.

Факт 20. У середньому кожен носій нового коронавірусу встигає заразити від 2 до 4 здорових людей. Ця кількість вища, ніж у сезонного грипу (1,3), але нижча, ніж у кору (12+).

Факт 21. Хоча, як і в будь-якої інфекції, у коронавірусу SARS-CoV-2 є так звані суперпоширювачі - носії, які заражають незрівнянно більше людей: сотні, а то й тисячі.

Факт 22. У Південній Кореї вірус вдавалося стримувати, поки кількість хворих не сягнула 30. Але жінка, яка отримала кодову назву "Пацієнт 31", заразила близько 1200 людей.

Факт 23. З'ясувалося, що вона була дуже релігійною і продовжувала ходити до церкви, попри кашель і високу температуру, ігноруючи розпорядження корейської влади.

Факт 24. За 10 днів кількість інфікованих у Південній Кореї зросла з 30 до 5000.

Факт 25. Рівень смертності від Covid-19 поки що складно точно визначити, але більшість досліджень оцінюють його на рівні 1-3%.

Факт 26. Це приблизно у 20 разів вище, ніж у сезонного грипу, але навіть близько не дотягує до попередників коронавірусу SARS (10%) і MERS (25%).

Факт 27. Смертність від Covid-19 дуже залежить від загального навантаження на систему охорони здоров'я і швидкості надання допомоги: якщо у Німеччині вона становить лише 0,3%, то в Італії - майже 9%.

Факт 28. У віковій групі 70+ смертність перевищує 5%, після 80 від вірусу помирає кожен десятий.

Факт 29. Саме тому головне завдання влади по всьому світу зараз - розтягнути епідемію на якомога більший термін, не давши великій кількості людей одночасно захворіти на Covid-19.

Факт 30. Пандемія розвивається з прискоренням: від першого діагнозу до 100 тисяч хворих минуло 67 днів, другі 100 тисяч захворіли за 11 днів, треті - за чотири дні.

Факт 31. Щодоби кількість інфікованих збільшується приблизно на третину.

Факт 32. Пандемія вже дісталась найвіддаленіших куточків земної кулі, зокрема відомого острову Пасхи, де у вівторок, 24 березня, офіційно підтвердили перший випадок - захворів 42-річний чоловік.

Факт 33. Експерти попереджають: необхідно заздалегідь психологічно підготувати себе до того, що кількість заражених може обчислюватися десятками мільйонів, а загиблих - можливо, сотнями тисяч.

Факт 34. Як виник SARS-CoV-2, достеменно невідомо, але схожі на нього віруси переносять кажани і панголіни.

Факт 35. Найімовірніше, вірус мутував і перейшов на іншу тварину, а вже від нього передався людині.

Факт 36. Чи був вірус небезпечним для людини в той момент, коли його підхопив перший хворий? Чи він мутував і навчився проникати в наші клітини, вже перебуваючи в людині? Відповідей на ці запитання вчені поки що не знайшли.

Факт 37. Якщо вірус був небезпечним під час контакту з людиною, значить, він може досі "гуляти" десь у тваринному світі та рано чи пізно знову інфікувати людей.

Факт 38. Саме тому на початку спалаху в Ухані насамперед закрили ринки, де продавали дичину.

Факт 39. Це, до речі, стандартний захід у Китаї - при підозрі на нову інфекцію насамперед закривають ринки і запроваджують карантин. Зазвичай допомагає, але цього разу було пізно: безсимптомний вірус вже пішов "у народ".

Факт 40. Ні, вірус не "втік" з біологічної лабораторії, хоч як би комусь не хотілося у це вірити.

Факт 41. Версію про штучне походження коронавірусу ретельно перевірили відразу кілька команд науковців з різних країн і відкинули як неспроможну.

Факт 42. "Наш аналіз вочевидь показує, що SARS-CoV-2 не був розроблений в лабораторії і не є вірусом, з яким виконували якісь цілеспрямовані маніпуляції", - цитата дослідників з журнал Nature.

Факт 43. Якщо вже ми почали розвінчувати міфи, ось ще один: хірургічні маски НЕ захищають від коронавірусу. Його часточки настільки малі, що легко проходять крізь пори.

Факт 44. Щоб ви уявили собі розмір вірусу: на вістрі голки можна легко розмістити близько 100 млн його копій.

Факт 45. Під час кашлю від інфікованого хворого розлітаються дрібні краплини слини, в кожній з яких можуть бути мільярди (!) вірусних часток.

Факт 46. Маску має сенс носити тим, хто боїться інфікувати інших - вона не надає 100% захисту, але трохи знижує ризик для оточення.

Факт 47. Всупереч поширеній думці, домашні тварини НЕ можуть поширювати коронавірус. Жодного випадку зараження людини від собаки або кішки поки що не зареєстровано.

Факт 48. Натомість вірус цілком можна підхопити в абсолютно порожньому приміщенні, де до цього перебував інфікований.

Факт 49. У повітрі коронавірус зберігає життєздатність (тобто може заражати здорових людей) протягом трьох годин.

Факт 50. На пластикових і сталевих поверхнях SARS-CoV-2 залишається небезпечним до трьох днів, на папері та картоні - до доби, на міді - до чотирьох годин.

Факт 51. Саме тому головний і найнадійніший засіб профілактики - ретельно мити руки після контакту з будь-якими поверхнями поза межами будинку.

Факт 52. Як правильно ретельно мити руки, можна подивитись у цьому відео (ні, це не так очевидно, як ви думали).

Факт 53. Якщо раптом умивальника поблизу немає, можна скористатись гелем-антисептиком для рук. Але руки помити, справді, краще.

Факт 54. Антисептик можна зробити в домашніх умовах, якщо у вас є будь-який питний або технічний спирт.

Факт 55. У крайньому разі для дезінфекції підійде мірамістин або хлоргексидин - і той, і інший знищують не лише бактерії, але й віруси.

Факт 56. Антибіотики проти коронавірусу не діють. Як і проти будь-якого іншого вірусу, зокрема грипу або герпесу.

Факт 57. Карантин та інші обмежувальні заходи у всьому світі можуть тривати (з невеликими перервами) доки не знайдуть вакцину або ефективне лікування від Covid-19.

Факт 58. Дієва вакцина від коронавірусу цілком точно НЕ з'явиться раніше, ніж за рік-півтора, до середини-кінця 2021 року. До цього моменту більшість людей, яким загрожує вірус, найімовірніше вже перехворіють.

Факт 59. Можливо, вакцина не з'явиться взагалі ніколи. Вакцину від ВІЛ весь світ намагається розробити вже 35 років - і поки що марно. Хоча вже розроблені "пігулки від ВІЛ" для ефективної профілактики.

Факт 60. Специфічної терапії від SARS-CoV-2 поки що немає. Інфікованих лікують винятково симптоматично, тобто борються не з самою хворобою, а з її проявами.

Факт 61. Понад 100 тисяч людей, у яких підтвердили Covid-19, одужали.

Факт 62. Більшості хворих (понад 80%) допомога медиків взагалі не потрібна. Вони лікуються вдома, засобами від звичайного грипу - і одужують, зазвичай, приблизно за тиждень.

Факт 63. Госпіталізація потрібна приблизно кожному п'ятому чи шостому хворому - здебільшого людям похилого віку та/або тим, що мають хронічні захворювання.

Факт 64. У важких випадках (біля 4%) необхідно застосовувати апарат штучної вентиляції легенів. Їх може не вистачити, якщо хворих буде занадто багато. Деякі автомобільні компанії перейшли на виробництво апаратів ШВЛ.

Факт 65. Саме це - одна з головних причин високої смертності в Італії. Багато літніх хворих, пікове навантаження на лікарні і, як наслідок, виснаження персоналу і нестача обладнання.

Факт 66. На 10300 італійців, що одужали від Covid-19, припадає понад 8000 загиблих від вірусу. Ще 62 тисячі людей досі хворіють (дані на 27 березня).

Факт 67. Паралельно тривають пошуки ліків проти вірусу. Розробляти нові засоби немає часу, тому медики перевіряють наявні противірусні препарати - наскільки вони ефективні у боротьбі саме з SARS-CoV-2.

Факт 68. У лютому китайські лікарі помітили, що коронавірус непогано долає хлорохин - препарат, розроблений для профілактики й лікування малярії. Відтоді його ефективність в боротьбі з Covid-19 підтвердили ще декілька досліджень.

Факт 69. Інші можливі ліки - лопінавір, яким зазвичай лікують хворих на ВІЛ, і ремдесивір, який розробили для лікування лихоманки Ебола та вірусу Марбурга. Поки обидва успішно проходять тестування.

Факт 70. Останнє обнадійливе відкриття - антивірусний препарат авіган (фавіпіравір), популярний в Японії засіб від грипу. Його спеціально розробили для боротьби з РНК-вірусами.

Факт 71. Під час випробувань в Ухані заражені коронавірусом пацієнти, які отримували авіган, видужували в середньому за чотири дні.

Факт 72. Майже всім пацієнтам у Китаї разом зі звичними ліками призначали препарати традиційної китайської медицини (ТКМ).

Факт 73. Формулу лікування ТКМ розробили у Восьмій народній лікарні у Гуанчжоу. Її визнало міністерство науки і технологій провінції Гуандун, та офіційно схвалила регіональна влада.

Факт 74. За даними агентства Сіньхуа, гарні результати у лікуванні хворих на Covid-19 дає мікстура Цінфей пайду (Qingfei Paidu) - разом з основною терапією.

Факт 75. Цей традиційний препарат готують на основі лікарських трав та інших рослин, серед яких - ефедра китайська та корінь солодки. Варіантів рецепта налічується десятки, якщо не сотні.

Факт 76. Іноді важкохворих на Covid-19 намагаються врятувати, переливаючи їм плазму крові від людей, які одужали - з антитілами проти вірусу. Ця практика зарекомендувала себе під час спалахів SARS, MERS та вірусу Ебола - і була офіційно рекомендована ВООЗ.

Факт 77. Чхання НЕ є симптомом коронавірусу. Кашель - так, чхання - ні.

Факт 78. SARS-CoV-2 продовжує мутувати. З грудня по березень деякі варіанти вірусу встигли змінити геном вже 14 разів.

Факт 79. Загалом генетичних модифікацій вірусу - з незначними відмінностями - налічується вже понад 1200.

Факт 80. "Російський варіант" вірусу, вивчений науковцями петербурзького Інституту грипу, генетично виявився найближчим до європейських видів.

Матеріал підготували викладачі циклової комісії

природничих дисциплін: Косюк Н.А., Нечитайло М.М.

30.11.2020
PDF.PNG

Рекомендації батькам та студентам

під час карантинного періоду

Правила дорожнього руху

Під час карантину, перебуваючи на вулиці й ставши учасником дорожньо-транспортного руху, потрібно чітко виконувати правила дорожнього руху:

  • рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, притримуючись правого боку, обережно по слизькій дорозі, особливо під час ожеледиці. Взуття має бути зручним, підбори – низькими;

  • за межами населених пунктів, рухаючись узбіччям чи краєм проїжджої частини, йти назустріч руху транспортних засобів; переходити проїжджу частину тільки по пішохідних переходах, зокрема підземних і наземних, а за їх відсутності – на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч;

  • у місцях із регульованим рухом керуватися тільки сигналами регулювальника чи світлофора; виходячи на проїжджу частину з-за транспортних засобів упевнивнитись, що не наближаються інші транспорті засоби, бути особливо уважним і обережним при прослуховуванні плеєра через навушники та при використанні одягу з капюшоном;

  • чекати на транспортний засіб тільки на посадкових майданчиках (зупинках), тротуарах, узбіччях, не створюючи перешкод для дорожнього руху;

  • у разі наближення транспортного засобу з увімкненим проблисковим маячком червоного або синього кольору, чи спеціальним звуковим сигналом, треба утриматися від переходу проїжджої частини або негайно залишити її;

  • категорично заборонено вибігати на проїжджу частину, влаштовувати на ній або поблизу неї ігри, переходити проїжджу частину поза пішохідним переходом або встановленими місцями; для запобігання ДТП за участю дітей категорично заборонено кататися на санчатах, ковзанах, лижах (інших зимових приладах для розваг) на проїжджій дорозі, категорично заборонене катання з гирок із виїздом на проїжджу частину дороги;

  • для запобігання травмування можна кататися на ковзанах тільки у відведених для цього спеціальних місцях й на міцному льоду без розщелин;

  • користуючись транспортним засобом, необхідно сидіти або стояти тільки в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше пристосування.

 

Правила пожежної безпеки

Під час карантину, перебуваючи вдома, на вулиці, в спеціалізованих установах, приміщеннях, транспорті, студенти повинні чітко виконувати правила пожежної безпеки:

  • не брати з собою вогненебезпечні предмети, що можуть спричинити пожежу (петарди, бенгальські вогні, феєрверки, легкозаймисті речовини тощо);

  • користуватися газовою плитою тільки зі спеціалізованим електричним приладом для вмикання; заборонено застосовувати горючі матеріали;

  • зберігати бензин, газ та інші легкозаймисті горючі рідини, приносити їх до приміщення;

  • у жодному разі не брати на вулиці чи в іншому місці ніякі незнайому чи чужу побутову техніку, не вмикати їх у розетку вдома чи в інших установах – це може призвести до вибуху та надзвичайної ситуації;

  • не можна наближатися до електроприладів, музичної апаратури, які живляться струмом. Користуватися електроприладами тільки сухими руками. У разі виявлення обірваних проводів, неізольованої проводки, іскріння проводки, негайно повідомити про це дорослому;

  • не збиратися біля проходів у громадських установах, входах та виходах, у приміщеннях вестибюлю;

  • у разі пожежної небезпеки – наявності вогню, іскріння, диму – негайно вийти на повітря (за двері, балкон) та кликати на допомогу. Викликати службу пожежної охорони за номером 101, назвавши своє ім’я, прізвище, коротко описавши ситуацію: наявність вогню, диму, кількість людей у приміщенні, свій номер телефону;

  • при появі запаху газу в квартирі у жодному разі не вмикати електроприлади, не користуватися стаціонарним чи мобільним телефоном, відчинити вікна, двері, перевірити приміщення, вимкнути газову плиту й вийти з приміщення;

  • негайно повідомити в газову службу за номером 104 чи 101 пожежну охорону; назвавши своє ім’я, прізвище, коротко описавши ситуацію й залишивши свій номер телефону.

 

 

Правила з попередження нещасних випадків, травмування, отруєння

Під час карантину, перебуваючи вдома, на вулиці, в спеціалізованих установах, громадських місцях, приміщеннях, транспорті тощо студенти повинні чітко виконувати правила з попередження нещасних випадків, травмування, отруєння тощо:

  • категорично заборонено виходити на льодову поверхню замерзлого водоймища. Особі, яка провалилася під лід, необхідно подати мотузку, дошку, одяг, але не підходити до неї близько. Якщо лід крихкий, треба лягти на нього й проводити операцію рятування в той бік, із якого прийшла людина – в інших місцях лід може бути більш крихким. Не поспішаючи, слід допомогти людині вибратися з води, зняти мокрий одяг, зігріти, покликати на допомогу, відвести постраждалого у тепле приміщення, вжити заходів щодо недопущення обмороження; категорично заборонено наближатися й перебувати біля будівельних майданчиків, кар’єрів, закинутих напівзруйнованих будівель для запобігання обрушень будівельних матеріалів і попередження травм;

  • категорично заборонено вживати алкоголь, наркотичні засоби, стимулятори; заборонено брати в руки, нюхати, їсти незнайомі дикі рослини чи паростки квітів, кущів, дерев, що може призвести до отруєння; пересуватися обережно, спокійно. На вулиці бути обережним, дивитися під ноги, щоб не впасти в яму чи відкритий каналізаційний люк, не травмуватися через ожеледь;

  • не підходити на вулиці до обірваних, обвислих проводів, які стирчать, а особливо, якщо від них іде гудіння – такі проводи ще можуть бути підживлені електрострумом; не підходити до щитових, не залазити на стовпи з високовольтними проводами – можна отримати удар електрострумом від високовольтних живлень за 5 м;

  • бути обережним на дитячих майданчиках, у парках відпочинку: спочатку переконатися, що гойдалки чи атракціони, турніки, прилади справні, сильно не розгойдуватися й не розгойдувати інших; не виходити на дах багатоповерхівки;

  • не підходити до відчинених вікон, не спиратися на перила, парапети сходинок , щоб уникнути падіння;

  • не спускатися в підвали будинків чи інші підземні ходи – там може бути отруйний газ;

  • не вступати в контакт із незнайомими тваринами для запобігання укусів від хворих на сказ тварин.

 

Правила безпеки життєдіяльності

Студенти повинні виконувати правила безпеки життєдіяльності під час самостійного перебування вдома, на вулиці, у громадських місцях, у друзів, на молодіжних дискотеках, у замкнутих приміщеннях:

  • не розмовляти й не вступати в контакт із незнайомцями, у жодному разі не передавати їм цінні речі, ключі від дому, навіть якщо вони назвалися представниками міліції. Слід одразу кликати на допомогу й швидко йти до людей;

  • не підходити до автомобілів із незнайомцями, навіть якщо вони запитують дорогу. Краще відповісти, що не знаєте, і швидко йти геть;

  • слід триматися подалі від тих, хто влаштовує бійки, не брати участі в суперечках дорослих і не провокувати словами чи діями агресивну поведінку, що може призвести до бійки або травм;

  • не заходити в під’їзд, ліфт із незнайомими людьми; слід одразу кликати на допомогу, якщо незнайомець провокує якісь дії щодо вас. Бути уважним, оглядатися й перевіряти, чи не слідує за вами хтось під час проходу провулків, підземних переходів між домами й тунелями. Якщо за вами хтось іде, зупинитися й відійти у сторону, щоб потенційний переслідувач пройшов повз вас; не вчиняти дії, що можуть призвести до правопорушень.

 

Правила запобігання захворювань

Надзвичайно важливо під час карантину виконувати правила з запобігання захворювань на грип, інфекційні та кишкові захворювання тощо:

  • при нездужанні не виходити з дому, щоб не заразити інших людей, викликати лікаря;

  • хворому виділити окреме ліжко, посуд, білизну; приміщення постійно провітрювати;

  • у разі контакту із хворим одягати марлеву маску;

  • хворому слід дотримуватися постільного режиму;

  • перед їжею мити руки з милом;

  • не їсти брудних овочів та фруктів, ретельно їх мити перед вживанням;

  • не вживати самостійно медичних медикаментів чи препаратів, не рекомендованих лікарем;

  • якщо ви погано почуваєтеся, а поряд нікого немає, слід викликати швидку медичну допомогу за номером 103, описавши свій стан, назвавши номер свого телефону, домашню адресу, прізвище, ім’я, а також зателефонувати батькам.  

 

 Поради при виникненні надзвичайної або аварійної ситуації.

  1. В кожній аварійній ситуації дійте відповідно до знань, яких вас вчили в школі, пам’ятаючи про те, що матеріальні цінності вторинні порівняно зі здоров’ям та життям вашим і оточуючих людей.

  2. Зателефонувати батькам, коротко описати ситуацію, повідомити про місце свого перебування

  3. Якщо ситуація вийшла з-під контролю, слід зателефонувати до служб екстреної допомоги за телефонами: 101 – пожежна охорона; 102 – поліція; 103 – швидка медична допомога; 104 – газова служба, коротко описати ситуацію, назвати адресу, де відбулася надзвичайна ситуація, а також своє прізвище, ім’я, номер свого телефону. Пам’ятайте, що у багатьох людей є мобільні телефони, які можна використати для екстрених викликів.

23.11.2020

Благодійність як поклик серця та святий обов’язок кожного

«Якби всі, хто поспішає, поспішали робити добро». Лаконічно, влучно і логічно, правда ж? Тоді б ми менше скаржились, що світ жорстокий, а люди злі, та й щасливішими були б урешті-решт.

Благодійність – це така людська риса, яка належить до найбільших проявів гуманності. Це не лише прагнення поділитися грішми тих, хто їх має багато, із тими, хто їх потребує. Це такий специфічний стан душі людини, котрий  близький до самопожертви. Благодійність є вершинним проявом гуманності. По-перше, благодійність є реальною справою – матеріальна чи фінансова допомога, організаційна підтримка, зрештою, моральна підтримка абсолютно чужим людям. Творити добро можна по-різному. Скажімо, ви поступилися місцем у громадському транспорті чи пропустили в черзі за квитками людину, яка дуже поспішає. Дрібниці, по-суті, але все ж ви допомогли і зробили комусь приємне. Якщо робити хоча б «краплинку» добра щодня, то це увійде в звичку. Зрештою, добро повинне йти від серця, а не тому, що «так треба».

Благодійність визначає дієве ставлення людей один до одного, яке спрямоване на допомогу одних людей іншим, котрі потребують цієї допомоги. Саме таке розуміння суті благодійності є поясненням того, що ця властивість людської натури є найвищим проявом всього людського в цій натурі. Дуже не просто жертвувати своїми інтересами та проблемами, співчувати комусь, підтримувати, любити та поспішати на допомогу. Це і є виявом людяності, на який у наш час, на жаль, здатен не кожен. Напевно, саме через це благодійність завжди поважалася і вважалася найвищою людською чеснотою.

Важливо поставити самому собі питання: «А чи готовий я займатися благодійністю?». Якщо відповідь ствердна, то варто задуматися, чим ти можеш допомогти ближньому. Благодійність – це не лише фінансова допомога, не лише справа заможих. У повсякденному житті ми просто не замислюємося про те, що зробити добру справу не так вже й складно. А варто було б … Мільйонам людей потрібно наша допомога, і ми не маємо права на це закривати очі. Адже якщо не будемо допомагати нужденним зараз, то хто тоді допоможе нам у біді?

Не просто поспівчувати, не просто любити, не просто бути добрим, а, відкинувши власні інтереси й проблеми, поспішати на допомогу іншим! Ось насправді людяний і людський крок, на який, на жаль, у реальному житті далеко не кожен здатний. Мабуть, саме тому благодійність завжди в народі вважалася й уважається вищою чеснотою, а ті, хто здатні на неї, здобуваються на щиру шану й пам’ять. Так, наприклад, «золотими літерами» у народній пам’яті записані імена Костянтина Острозького, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, родини Богомольців та багатьох інших. На кошти цих благодійників свого часу будувалися церкви й монастирі, друкувалися книги, рятувалися життя. Інші ж тисячі й тисячі благодійників, які колись ставали й нині продовжують ставати на шлях творення й примноження добра в цьому світі, також не забуваються: якщо не в людській пам’яті, то, ми впевнені, на скрижалях Небесного Отця записана кожна справді людська справа...

В Україні є дуже багато благодійних фондів, які допомагають усім тим, хто цього потребує. Наприклад, Міжнародний благодійний фонд народного депутата Олександра Фельдмана став другим найбільшим іменним благодійним фондом в Україні за версією видання «Деловая Столица». Як підрахували у виданні, за 2019 рік більше витратив тільки Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» – 900 млн грн. Також до ТОП-5 найбільших іменних благодійних фондів країни входять Фонд Віктора Пінчука, Благодійний фонд Порошенка та Фонд братів Кличків.

«Для мене благодійність – це свого роду наркотик. І коли коштів на неї не вистачає, доводиться їх залучати», – зазначив Олександр Фельдман. – Ні для кого не секрет, що фінансові проблеми фондів, і нашого в тому числі, безпосередньо залежать від зменшення дохідної частини бізнесу під час кризи. Але, незважаючи на це, філантропічні організації продовжують виконувати свої функції, а часто й функції держави. Особливо в умовах війни».

Незважаючи на економічну кризу та її наслідки для бізнесу, Олександр Фельдман з року в рік нарощує філантропічну діяльність. За 20 років роботи фонд реалізував десятки проектів і програм, трансформуючи їх під виклики часу. Флагманський проект фонду наразі по суті квінтесенція всієї його діяльності – Регіональний ландшафтний парк Фельдман Екопарк: мультифункціональний комплекс, на базі якого здійснюються програми з оздоровлення та реабілітації дітей, передусім постраждалих від війни на Донбасі, вимушених переселенців, воїнів АТО та членів їхніх сімей, вдів загиблих (Центр психосоціальної реабілітації), проєкти в сфері науки й освіти (Дитяча еколого-натуралістична академія), зоозахисту (Центр допомоги диким, екзотичним і домашнім тваринам «Добрий дім», Центр реабілітації кажанів), спорту («Турнір 1000 команд»).

Інші напрями роботи фонду стосуються допомоги мирним жителям, що постраждали внаслідок війни на Донбасі, («Простягни руку допомоги»), підтримки мистецтва та збереження української історії (галерея «АВЕК», Feldman Family Museum), розвитку толерантності у суспільстві (Інститут прав людини й запобігання екстремізму та ксенофобії, підтримка Асоціації національно-культурних об’єднань України). Ще один гуманітарний проект фонду – Музей релігій, будівництво якого заплановане на території Фельдман Екопарк.

Далеко не всі відомі особистості витрачають гонорари лише на свої примхи і розкішне життя. Багато зірок вважають за правильне допомагати тим, хто цього дійсно потребує. Ось, наприклад, Lady Gaga бере активну участь у благодійних акціях. Після землетрусу на Гаїті у 2010-му, багато зірок працювали разом, щоб відновити те, що було знищено, а також допомагали тим, хто зміг вижити. Гага пожертвувала весь свій гонорар за шоу Monster Ball (продажу з квитків, товари) від 24 січня, а також доходи з її онлайн-магазину; загальна сума склала понад 500 тисяч доларів. Мадонна у свою чергу допомагає нужденним інкогніто й не звикла афішувати благодійні акції, але деякі її добрі справи не залишаються в таємниці. Мадонна є активісткою благодійної організації «Відродження Малаві» («Raising Malawi»). У 2006 році співачка стала прийомною матір’ю – усиновила 13-місячного хлопчика Девіда Банду з цієї африканської країни, яка вважається однією з найбідніших у світі. Улітку 2009 року вона стала прийомною мамою для дівчинки Мерсі, яка, як і Девід, родом з Малаві. У минулому році співачка перерахувала 15 мільйонів доларів для будівництва школи в бідному африканській державі Малаві. Одним із багатьох благодійників є Ді Капріо, який досить рано зрозумів для себе, що накопичені багатства не роблять людину щасливою. Уже в 1998 році він створив благодійний фонд Leonardo Di Caprio Foundation і перевів на рахунки 30-ти різних благодійних організацій 15 мільйонів доларів. Зараз Леонардо активний еколог. У 2014 році голівудського актора призначили послом миру ООН з проблем клімату на планеті. Він навіть зняв власний документальний фільм про кліматичні зміни. Ді Капріо провів вражаюче розслідування, яке повинно переконати політиків у необхідності переглянути ставлення до екології. Кіану Рівз – актор, якому не подобаються багаті особняки й приватні літаки, у нього немає охорони, він їздить в громадському транспорті. Скромне, непафосне життя йому подобається більше. Що стосується благодійності: він є засновником фонду у боротьбі з раковими захворюваннями. Актора спонукала до цього особиста трагедія – його сестра страждає від лейкемії. Марнославство чуже Кіану – він відмовився називати організацію своїм ім’ям. Крім цього, він підтримує всілякі екологічні ініціативи і бореться за права тварин.

І нашому коледжу, як осередку добрих людей, також є чим пишатися. Студенти та викладачі неодноразово беруть участь у благодійних акціях. Студентська рада організовує ярмарки, зібрані кошти адресуються здобувачам освіти, які опинилися в скрутних життєвих ситуаціях. Заклад активно долучається до підтримки бійців АТО. Студентська рада відвідує будинки для пристарілих, реабілітаційні центри не лише з допомогою матеріальною, а головне – моральною. Наше студентство, викладачі беруть участь у Всеукраїнських милосердних акціях: «Місяць Червоного Хреста» та «Серце до серця».

Благодійність дійсно є найбільшим виявом гуманності, бо саме завдяки цій людській здатності – безкорисливо прийти на допомогу іншим – у цьому світі не зникає добро. Друзі, не будьмо байдужими! Разом ми зможемо допомогти тим, кому це дійсно необхідно. А також пам’ятаймо, що добро повертається сторицею.

Матеріал підготувала Кондратюк  О. В., 

куратор 31-Ж групи

Ілюстрації взяті з сайту https://www.volynnews.com

День пам’яті жертв голодоморів

У державному календарі  День пам’яті жертв голодоморів є особливою датою, адже в першій половині бурхливого XX століття українці пережили три хвилі голоду:  у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Однак події 1932-1933 років мали особливо трагічні наслідки. Голодомор цього часу не був явищем природного чи соціального походження – він став результатом терору голодом, тобто геноцидом, який цілеспрямовано застосувала більшовицька влада. Масове фізичне винищення українських хліборобів було свідомим терористичним актом тоталітарної системи проти мирних людей, унаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і не залежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Плануючи голодомор, влада мала на меті  підірвати соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру і самобутність.

 

10 ФАКТІВ ПРО ГОЛОДОМОР

1. Міжнародно-правове визначення геноциду

Термін «геноцид» запровадив науковець єврейського походження Рафал Лемкін. Він був першим фахівцем у галузі міжнародного права, хто визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права. 

Геноцид визначено  як дії, вчинені з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку шляхом убивства членів такої групи, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи; навмисного створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне винищення її; запровадження заходів, розрахованих на запобігання народженню дітей у середовищі такої групи.

2. Походження терміну «голодомор»

Подвійний слов’янський іменник goldomorъ складений з коренів goldъ і morъ має значення «мор, викликаний голодом, страждання від голоду, голодування». Уперше термін «голодомор» використано 17 серпня 1933 року в чеському часописі «Večernı́k P.L.», який розмістив інформацію «Hladomor v SSSR».

3. Офіційне визнання

Саме слово «голодомор» уперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про «труднощі з продовольством», але не про голод.

Із вуст партійного високопосадовця слово «голодомор» уперше прозвучало в грудні 1987 року. Саме тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.

У 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки «Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів». За словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж цього видання був усього 2,5 тис. примірників; тож воно стала бібліотечним раритетом.

У 2006 році, за часів президента Віктора Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про голодомор.

2006 року Верховна Рада України офіційно визнала голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу.

Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан, як окрема держава.

У резолюції Європарламенту від 2008 року голодомор названо «жахливим злочином проти народу України та людяності».

4. Голодомор як геноцид

Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він був покаранням українцям за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії. Це покарання влада здійснювала шляхом знищення української культури, мови, традицій. Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом Сталіна.

За даними істориків, на початку 30-х років ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. В Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів за участю близько 1,2 млн. осіб. Із колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.

Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба.

Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянська влада  зробила заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.

Наслідком злочину геноциду, окрім фізичного вбивства мільйонів людей, було руйнування традиційного українського устрою життя. Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, на довгі десятиліття порушив генетичний фонд народу, призвів до морально-психологічних змін у свідомості людей. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів і пенсій.

5. Кількість жертв

Голодомор 1932-1933 років охопив період із квітня 1932 року по листопад 1933 року. За ці 17 місяців було вбито понад 7 мільйонів людей в Україні і 3 мільйони українців поза її межами, у регіонах, що історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Казахстан. Пік голодомору припав на весну 1933 року. В Україні від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 1 400 – щогодини, понад 30 тисяч – щодня...

Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями, 1,1% – поляками. Серед жертв були також білоруси, болгари, угорці.

Реальні цифри загиблих замовчувалися, доказом цього стало розпорядження влади  не реєструвати смерть немовлят. Українці у віці від 6-ти місяців до 17-ти років становили близько половини всіх жертв Голодомору. Середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 року в жінок. За підрахунками французьких демографів, унаслідок голодомору в Україні не народився один мільйон дітей.

Голод 1932-1933 років в Україні став соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу. За всю історію людства подібних показників н не було зафіксовано в жодній іншій країні світу.

6. Географія голоду

Найбільше українців загинуло на територіях, що сьогодні належать до  адміністративних меж Харківської, Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської, Дніпропетровської, Житомирської, Вінницької, Чернігівської, Одеської областей,  та в Молдові, яка в той час була в складі УРСР.

7. Натуральні штрафи

У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство,  вважаючи  такі факти каральними заходами. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.

Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м’ясо, сало і картоплю, однак згодом взялися й за інші продукти тривалого зберігання. У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: «Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються».

8. Закон «про п’ять колосків»

У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та «інші антисоціальні елементи» розкрадають вантажі з товарних поїздів і колгоспне й кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна, що передбачав за такі порушення розстріл із конфіскацією майна, а за пом’якшувальних обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії.

За каральним документом закріпилася народна назва «Закон про п’ять колосків», оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

За перший рік дії нового закону (він був чинний до 1947 р.) засудили 150000 осіб.

9. Чорні дошки

Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив усі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. Із цією метою було застосовано режим «чорної дошки» і введено заборону  виїзду за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточували загонами міліції та радянських спецслужб.

У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.

На боржників, які потрапили на «чорні дошки» накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.

Система «чорних дощок», окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.

10. Канібалізм

Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей. «Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: «Їсти власних дітей – це варварство», – пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.

За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

Вшанування жертв Голодомору

Із послабленням комуністичного контролю над суспільним життям у другій половині 1980-х років в Україні починають відновлювати пам'ять про голодомор, а з 1993 року вшанування безвинних жертв  відбувається на державному рівні. У листопаді 2008-го в Києві було споруджено Національний меморіал жертв голодомору (загалом в Україні встановлено понад 7 100  таких меморіалів, пам’ятників і пам’ятних знаків). Споруджено їх і в  багатьох містах 15-ти країн світу.

Пам’ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної пам’яті українського народу. Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічки як символ пам’яті про вбитих голодом.

День пам'яті жертв голодоморів у 2020 році припадає на 28 листопада. Традиційно після загальнонаціональної хвилини мовчання о 16.00 год. пройде Всеукраїнська акція «Запали свічку пам'яті».

 

На допомогу кураторам:

1. Документальний фільм «Голодомор 1932-1933 рр. Постгеноцидний синдром»

https://www.youtube.com/watch?v=bHFo_8cthSY

2. Мультиплікаційний фільм в пам’ять жертв Голодомору «Голодний дух»

https://www.youtube.com/watch?v=baHXUzq3VPM

3. Пам’яті жертв Голодомору в Україні. Після «Свіча» у виконанні Оксани Білозір

https://www.youtube.com/watch?v=jiZO9WS9HCs

 

Матеріал підготувала Рожанська Л.Г.,

куратор 42-Ш групи

09.11.2020

Єднаймося, друзі, у любові до рідної мови!

 

Сьогодні, 9 листопада, Україна відзначає державне свято – День української писемності та мови.

Це свято народилося на зорі українського духовного відродження. 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

Цього дня пам’ять Нестора Літописця вшановує і православна церква. Найвизначнішою працею Нестора, як відомо, є «Повість временних літ» – літописне зведення, складене в Києві на початку XII століття. Воно було і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури.

Але першоджерела української писемності сягають значно глибших часів.

До сьогодні нерозгаданою таємницею залишається для нас проблема виникнення письма в східних слов’ян.

Тривалий час серед мовознавців та істориків побутувала думка, нібито наші пращури завели писемність лише після Хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги.

Проте в багатьох місцях, де колись селилися наші предки, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи не раз знаходили таємничі, незрозумілі знаки. Це дає право стверджувати, що корені українського слова сягають 35-50-го віку до н.е., вони проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен і рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави.

Сьогодні окремі науковці схиляються до думки, що першоджерела української писемності і мови таки не зайве було б пошукати в пам’ятках трипільської культури. До цього спонукає і висловлювання історика другої половини І ст. до н.е. Діодора Сицилійського про те, що першою у світі була азбука пелазгів – племені, яке жило на території сучасної України.

Це факт дає право говорити, що писемність України походить не з IX ст. н.е., а з періоду значно ранішого: витоки її сягають щонайменше часів II тис. до н.е.

Перший історик слов’янської писемності болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Храбр, який жив у X сторіччі при дворі болгарського царя Симеона, у книзі «Сказання про письмена» розповідав про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший – коли слов’яни ще були язичниками, отож читали та ворожили за допомогою рисок і зарубок. Другий – коли вони хрестилися та почали писати римськими і грецькими письменами, але було це письмо «без обустроєнія», тобто не пристосоване до слов’янської мови.

Більшість сучасних мовознавців схиляються до думки, що прямим попередником слов’янської мови є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм. Давню ж грецьку абетку, яку використали Кирило і Мефодій у створенні кирилиці, елліни одержали в спадок саме від пелазгів, котрі в часи трипільської культури жили на землях сучасної України і вже тоді мали своє звукобуквене письмо.

Костянтин Філософ (він же Кирило) і його брат Мефодій походили з Солуня (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину зі слов’ян. Грекинею була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку мову, так і мову солунських слов’ян.

Костянтин досконало знав східні мови, а також латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі.

Його брат Мефодій був управителем слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній та освітній діяльності. 
У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій запропонували Костянтинові та Мефодію поїхати в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, бо там використовувалася латинська мова німецьких місіонерів.

Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків – кирилиця і глаголиця. Автором якої саме азбуки став Кирило – достеменно невідомо. Одні мовознавці стверджують, що глаголиці, котра виразніше зберігає сліди індивідуальної творчості Кирила, а отже, і була винайдена ним у 863 році. Інші схильні думати, що це була кирилиця, котра й пов’язана з іменем свого творця.

Але добре відомо інше: кириличний алфавіт з XI століття широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи – український, білоруський, російський.

В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис.

Устав виник під впливом грецького письма і вживався в давньоруській мові до XIV ст. Йому властиві великі прямі літери, не зв’язані між собою.

Півуставне письмо використовується з XIV ст. Літери його менші, часто нахилені вправо, їхня геометрична форма не завжди витримується.

Скоропис розповсюджується з кінця XIV ст. Літери вже з’єднані, геометрична форма не витримується, що дозволяє писати швидше.

У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, а заодно й друкований алфавіт, який був створений з деякими змінами на основі півуставного письма.

У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I увів нову систему знаків – гражданку. Із неї вилучені деякі літери, що не відображали правописних засад східних слов’ян. Писемність звільнилася і від складної системи знаків наголосу.

І нарешті в другій половині XIX століття складається правописна система, близька до сучасної, котру називали «кулішівкою», бо найактивнішу участь у її створенні брав український письменник Пантелеймон Куліш.

… Сьогодні Україна та її культура йдуть нелегкою дорогою утвердження і світового визнання. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших поневолювачів. Багатостраждальна мова українців відчула на собі владну силу Петра й Катерини Великих, зневагу й підступність царів Олександра і Миколи, лицемірну політику уряду батька народів Сталіна…

Здавалося, що лінгвоцид ніколи не перестане переслідувати українців. Але хоч як глумилися з нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, але не замовкала вона в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос.

Сьогодні, як ніколи, ми маємо єднатися один з одним у любові до рідної мови, бо ж українська мова для кожного з нас особлива, материнська.

Ось тільки замисліться над цікавими фактами про нашу мову:

1. Літературний твір, який перекладений найбільшою кількістю мов (ста сорока сімома мовами світу), – це «Заповіт» Т. Г. Шевченка.

2. Особливістю української мови є те, що вона багата на зменшувальні форми. Зменшувально-пестливу форму має, як не дивно, навіть слово «вороги» – «вороженьки».

3. Найбільш уживаною літерою в українській абетці є літера «пе»; із неї також починається найбільша кількість слів. Літера «еф» – найменш уживана. Слова, які починаються з цієї літери, у переважній більшості випадків прийшли в українську мову з інших мов.

4. Найдовше слово в українській мові складається з 30-ти літер. Це слово «дихлордифенілтрихлорметилметан» – назва хімікату, що використовується для боротьби зі шкідниками.

5. Іменник у нашій мові має 7 відмінків (один із них – кличний). Це вирізняє українську мову серед східнослов'янських. Сьомий, кличний, існує також у граматиках латини, грецької мови та в санскритській граматиці (як опціональний восьмий відмінок).

6. Назви всіх дитинчат тварин в українській мові належать до середнього роду.

7. Сучасна українська мова налічує, згідно зі словником Національної академії наук України, близько 256 тисяч слів і ввійшла до списку мов, які успішно розвиваються.

8. Офіційно вважається, що після видання «Енеїди» І. Котляревського українська мова була прирівняна до літературної мови. Івана Котляревського справедливо вважають основоположником нової української мови.

9. В українській мові існує три форми майбутнього часу – проста, складна і складена. Майбутній час першої особи однини недоконаного виду в українців має іншу форму без префікса: знатиму, говоритиму, робитиму тощо.

10. Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?»

Насамкінець зауважимо: протягом багатьох років існування свята в День української писемності та мови вже стало традицією покладати квіти до пам'ятника Несторові-літописцю; відзначати найкращих популяризаторів українського слова; заохочувати видавництва, які випускають літературу українською мовою; розпочинати проведення Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, який проводиться за підтримки Міністерства освіти і науки України та Ліги українських меценатів і щорічно нараховує понад 5 мільйонів учасників із 20-ти країн світу.

У нашому коледжі проведення цього заходу вже стало щорічною традицією. Тож і сьогодні запрошуємо всіх охочих – учнів Обласного наукового ліцею-інтернату, здобувачів освіти Комунального закладу вищої освіти «Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського» – стати учасниками І етапу ХХІ Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, який розпочнеться о 15-й годині на онлайн-платформі коледжу (за додатковою інформацією звертатися до викладачів української мови).

Єднаймося, дорогі юні друзі (попри вимушену просторову відстань один від одного), у любові до рідної мови, плекаймо у своїх серцях глибоке почуття патріотизму і прагнення бути висококультурними як у загальноприйнятому, так і в мовному сенсі людьми!

 

Матеріал підготувала Слободянюк Л. М.,

голова циклової комісії викладачів української

і зарубіжної філології, класний керівник 11-А класу

05.10.2020

Революція на граніті

Молодь завжди була локомотивом змін. Це та рушійна сила, яка може змінити хід історії. Власне, саме це можна казати про події тридцятирічної давнини – першу в новітній історії України широкомасштабну акцію спротиву, яка дістала назву «Революція на граніті».

2 жовтня 1990 року в Києві на майдані Незалежності, який тоді називали площею Жовтневої революції, з’явилися намети. За кілька днів наметове містечко розрослося до кількох сотень його постійних мешканців та кількох тисяч тих, хто щодня збирався на майдані. До протестувальників приєдналися студенти з інших закладів освіти, молодь підтримали кияни.

Група студентів, переважно з київських та львівських вишів, оголосила голодування і висунула політичні вимоги:

  • дострокове припинення повноваження Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року;

  • відставка голови Ради Міністрів України Віталія Масола;

  • прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ;

  • недопущення підписання нового Союзного договору;

  • повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.

Організаторами акції виступили Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та Студентське братство Львова (голова – Маркіян Іващишин). Також серед координаторів акції були Олег Тягнибок і В'ячеслав Кириленко. Студентство зі Сходу представляв Олег Барков – керівник УСС Дніпродзержинська. 

Ідея такого громадянського спротиву народилася ще на святкуванні п’ятсотріччя Запорозької Січі влітку 1990 року, а форму протесту «запозичили» в болгарських студентів, які в червні 1990 року оголосили голодування, вимагаючи змін. Та й сама акція була на часі: у березні 1990 року вперше у Верховну Раду пройшло 115 представників національно-демократичних сил, на чию підтримку розраховували студенти.

Підготовка до акції відбувалася в умовах суворої конспірації. Львів’яни, які на 2 жовтня їхали до Києва, збиралися невеликими групами, квитки брали не більше п’яти за раз, щоб не викликати підозри. У кожного був чіткий план, яким маршрутом добиратися від вокзалу до центру столиці.

Спочатку акція планувалася під стінами Верховної Ради, але там прибулих зустріли  посилені загони міліції. Тому інша частина, яка опинилася на тодішній площі Жовтневої революції перед монументом Леніну, ухвалила рішення зайняти позиції й розгорнути наметове містечко саме там. Усе було зроблено за лічені хвилини, тож, коли правоохоронці отримали сигнал, позиції були зайняті і хлопці стали в кордон, щоб захистити їх. Розганяти силою молодь тоді не наважилися.

Участь в акції взяло кілька сотень студентів, із них 137 тримали голодування від одного до дванадцяти днів. «Уже тоді ми називали майдан територією, вільною від комунізму. Це був час катарсису не лише для юних революціонерів, а й для країни, яка вміє думати і дивитися в майбутнє. Це були стреси, хвороби, втрата свідомості, поїздки в лікарні, допити і т. ін. А ще  це були зустрічі, знайомства з легендарними борцями за Україну, єднання поколінь. Це був початок того, що ми зараз святкуємо 24 серпня. І кому здається, що незалежність нам була дана просто так,  – той  нічого не знає про історію своєї країни. Незалежність – це історія боротьби багатьох поколінь, котра всіляко замовчувалася колись комуністичною ідеологічною машиною», – згадувала учасниця голодування Анжеліка Рудницька. 

Голодування тривало 16 днів, але кардинально змінило обличчя тодішньої багато в чому ще радянської України. Центр столиці на два тижні став епіцентром політичних мітингів і дискусій. До студентів приходили політики і вчорашні дисиденти, частими гостями табору стали барди – лауреати першого фестивалю «Червона рута» Едуард Драч та Марія Бурмака. До голодувальників приєдналася народна артистка України Ніла Крюкова. Приходила на майдан і Ліна Костенко. Кілька народних депутатів на підтримку студентів також оголосили голодування просто в сесійній залі. Олесь Гончар після того, як комуністична частина Верховної Ради відмовилася підтримати студентів, демонстративно поклав на стіл свій партійний квиток.

Серед студентів, які вийшли на граніт, випадкових людей майже не було. Більшість із них ще під час перших виборів до Верховної Ради СРСР започаткувала практику ходити по квартирах і спілкуватися з людьми, переконуючи їх у необхідності нової України. Дехто влаштовувався на літо провідником і вів пропаганду серед пасажирів. «Ми називали себе «групою з переробки» – їздили в Литву і дорогою розмовляли з людьми. А звідти везли газети. Одного разу прокололися – прихопили паку газет литовською мовою. Помітили це тільки в Києві, коли почали роздавати на майдані», – розповідала одна з учасниць акції Людмила Гридковець.

Переломним днем стало 15 жовтня, коли в Києві було оголошено загальний студентський страйк і студенти почали захоплювати приміщення вишів, а на майдані зібралося близько ста тисяч робітників, студентів, простих людей. Того ж дня студенти прорвали міліцейський кордон біля Верховної Ради та організували на площі перед нею ще одне наметове містечко. «Коли ми штурмували Верховну Раду, я, можливо, уперше злякалася, тому що цей тиск, коли на тебе напирають іззаду, і це протистояння міліції, коли ти розумієш, як у таких давках гинуть люди, – це справді страшно. Але якби міліція нас не підтримувала, нам там справді були б кранти», – згадувала Людмила Гридковець.

До Верховної Ради були запрошені лідери акції. Позицію студентів із трибуни парламенту озвучив Олесь Доній. Після численних дискусій 17 жовтня Верховна Рада 314-ма голосами «за» (лише 38 були «проти») ухвалила рішення частково задовольнити вимоги студентів. Віталія Масола відправили у відставку, інші вимоги пообіцяли виконати, як тільки буде  змога. На жаль, головне питання – про розпуск Верховної Ради – так і не було вирішене. Хоча навіть Леонід Кравчук, тодішній голова Верховної Ради, пізніше зізнавався, що, якби восени 1991 року відбулися перевибори, Україна пішла б зовсім іншим шляхом.

Студентське голодування в Києві з політичними вимогами стало шоком не лише для України, а й для всього Радянського Союзу. Важко забути здивовані очі одного з ведучих чи не найпопулярнішої в часи перебудови телепрограми «Погляд» – Олександра Політковського, який усе допитувався в голодувальників: «Ну, щоб хлопці служили тільки в Україні, – це зрозуміло, націоналізація майна КПУ та ЛКСМУ – теж начебто приймається, але чому ви прагнете виходу із Союзу?».

Для самих учасників голодування це була не юнацька романтика чи якийсь екстремізм, а свідома громадянська позиція. «Я ні на що не розраховувала, ішла за принципом «Я не можу туди не піти, бо я маю бути там», – розповідає Людмила Гридковець, яка витримала десять днів голодування. – Ми не були екстремістами, тут була любов до Батьківщини, любов до людей, і це багато що дало».

Організатори акції принципово були проти участі жінок, однак змушені були поступитися їхній волі. «Їхали з очікуванням, що через два-три дні нас розженуть. Тому в першій групі, що прибула в Київ, дівчат не було. Ми усвідомлювали, що, коли програємо й повернемося, все одно відрахують з університету. А в тюрму сісти? Це навіть романтично», – згадував Маркіян Іващишин.

«Дівчатам забороняли голодувати більше як три-чотири дні, ми мінялися. Нас із Яриною Гридько, із якою я була в наметі, спочатку теж намагалися вмовити, але потім махнули рукою. Вона витримала найбільше – дванадцять діб. Але ніколи не забуду, як, прокидаючись, я передусім кидалася до Ярини – як вона? чи жива?», – продовжує Людмила.

Голодувальники чергувалися. Також була охорона табору і «група обслуговування». Радіожурналістка Ярина Скуратівська тоді навчалася на першому курсі.  «Ті, хто голодував, мав білі пов’язки, а ми носили чорні. Моє завдання, серед іншого, полягало в дегустації води, яку приносили небайдужі до табору, бо ми боялися отруєння. Тож робота для нас була відповідальна – випити трохи принесеної води і почекати. Нехай краще на мені. Згодом налагодили постачання гарячої води з кав’ярень поблизу. Також у мої обов’язки входило спостереження за своїм ярусом голодувальників,  спілкування, аналіз самопочуття і настрою. За тими, хто активно включився в акцію, пильно дивились не лише ми. Принаймні завжди біля табору чергувала швидка допомога», – ділиться спогадами Ярина.

Дуже великою була підтримка простих киян. Людмила Гридковець досі згадує дідуся, який, побачивши студентів, почав знімати з себе куртку, светра. «Я йому: «Діду, та вас жінка додому не пустить». А він: «Якщо цього не зроблю, то з якою совістю житиму?». Ця доброта, ця щира віддача – то справді було дивовижно. У такі моменти ти починав розуміти, що на цьому світі живеш недаремно», – розповідає Людмила. А Ярина Скуратівська згадує іншого пенсіонера, який приніс на майдан усю свою пенсію і всі заощадження. «У ті часи суцільних дефіцитів важко було собі уявити, як можна було віддати все. Але часи були чорно-білі, такі ж напружені, як і 2013-й», – ділиться спогадами Ярина.

Тоді ж на майдані вперше з’явилися каплички, у яких священники УГКЦ та УАПЦ щодня правили молебні.

Студентське голодування було першою та однією з найуспішніших політичних акцій, із якої почалася нова сторінка в історії України. Ще одна спроба повторити той успіх була зроблена через два роки: із  6 по 23 жовтня 1992 року на майдані студенти знову розбили наметове містечко й оголосили голодування, вимагаючи відставки уряду та реформ. Акція також завершилася частковою перемогою – відставкою тодішнього прем’єра Вітольда Фокіна, що був призначений на місце Віталія Масола, та обіцянками кардинальних змін від Леоніда Кучми, який став новим прем’єр-міністром. Однак і ці обіцянки не були реалізовані повною мірою.

Саме Революція на граніті та подальші події стали поштовхом до перейменування площі Жовтневої революції на майдан Незалежності, що офіційно було закріплене в Рішенні виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26 серпня 1991 року № 524. 

 

Інформацію підготувала Слугоцька В. М.

Двіччі клацніть по зображенню

1/20
27.09.2020

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ ДОШКІЛЛЯ

Відеоматеріали виховної години, приуроченої Всеукраїнському дню дошкілля.

Матеріали підготували Н.Костюк та А. Задорожна

Файл для перегляду
YouTube - День дошкілля - 2020
https://youtu.be/GxKd_EvFTGE

Файл для скачування (2,3 Гб)
https://dropmefiles.com/930188

21.09.2020

ВЕЛИКИЙ УКРАЇНЕЦЬ

Матеріали інформаційної години, приуроченої 154-й річниці від дня народження М.С.Грушевського

 Михайло Сергійович Грушевський (17(29).09.1866–25.11.1934) – український історик, автор фундаментальної праці «Історія України-Руси», громадський і державний діяч, фундатор державності України новітньої епохи.

 У 2020 році Україна відзначає 154-ту річницю від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського – видатного українського вченого, громадського і державного діяча, який став символом української нації у ХХ столітті. Його монументальну «Історію України-Руси» справедливо вважають метрикою нашого народу, а її автора називають Великим Українцем – і літописцем, і творцем історії.

 Михайло Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 р. в місті Холмі в родині вчителя російської словесності греко-католицької гімназії. Предки Михайла Сергійовича, як із батьківського, так і з материнського боку, були священниками і, за його ж висловом, «загніздилися в Чигиринському повіті». Дитинство М. Грушевського минуло на Кавказі, але своєю духовною батьківщиною майбутній історик вважав село Сестринівку на Вінничині, куди родина Грушевських приїздила щоліта до родичів. «...Се був властиво одинокий пункт, де я міг зв'язуватися з українською стихією, дотикатися до української землі, до її природи, до її культури», – згадував Михайло Сергійович. Вимушена відірваність від рідної землі спонукала його глибше ознайомитися з її історією і культурою.

 У виборі життєвого шляху М.С.Грушевський надав перевагу не літературі, а науці. Закінчивши Тифліську гімназію в 1885 р., він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира, де навчався в професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом М. Грушевський підготував і захистив магістерську дисертацію на тему «Барське староство. Історичні нариси (XV–XVIII ст.)».

 Після захисту в 1894 р. магістерської дисертації В. Антонович порекомендував М. Грушевського на посаду професора нещодавно створеної кафедри історії у Львівському університеті. Подальша доля Михайла Сергійовича аж до Першої світової війни була пов'язана з Галичиною, де він завдяки плідній науковій і активній громадській роботі поступово став керівником науково-культурного життя. Про це свідчить ряд наукових робіт з історії України, діяльність у Науковому Товаристві імені Т.Г., тісна співпраця з І.Франком та М.Павликом, створення разом із ними Української національно-демократичної партії. Але його основною працею стала розпочата саме в ці роки 10-томна «Історія України-Руси» – перше в українській історіографії монументальне дослідження історії України, про значення якого найкраще висловився учень М.С.Грушевського – І. Крип'якевич: «Михайло Грушевський – найбільший історик України... Першою й найважнішою його заслугою є те, що він дав нам повну історію України». Але вчений не лише дослідив українську історію, а й довів право «Малоросії» на розбудову власної держави, уперше назвавши Україну прямою спадкоємицею Київської Русі і Галицько-Волинського князівства.

 Однією з провідних ліній концепції національного державотворення М.Грушевського є ідея соборності українських земель. Його тривала подвижницька праця в Галичині і Наддніпрянщині, у Львові і Києві стала живим уособленням єднання західних і східних теренів України. Не менш важливе значення для сучасності має всебічно обґрунтована ідея суверенності українського народу, або, як казав Михайло Сергійович, «право самому порядкувати на власній землі». І, нарешті, становлення демократичної, правової Української держави також є одним з лейтмотивів спадщини М.Грушевського. Він показав, що еволюція людства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного устрою. Влада в державі має належати особам, обраним народом на демократичних засадах працювати для народу, спиратися на волю його більшості. Очоливши згодом Центральну Раду, М. Грушевський був глибоко переконаний, що нова українська державність повинна базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею вчений закладав міцні підвалини української державності.

 Природно, що такі погляди М.Грушевського не викликали особливого захоплення ні в Австро-Угорщині та Польщі, ні в офіційних колах Російської імперії, де вченого звинуватили в сепаратизмі. Наслідком цього стало його ув'язнення як агента австрійців у Києві, куди він повернувся під час Першої світової війни; а згодом – вислання до Симбірська. Тим часом історичні події розгорнулися так, що М. Грушевський із вченого перетворився на політика і свої переконання мав стверджувати вже не на папері, а в житті... Він погодився очолити національно-визвольний рух, тому що по-справжньому хотів прислужитися Україні ще й у ролі державного діяча. І добре знав, що Україні вкрай необхідна зараз широка автономія в складі Російської федерації. Саме з іменем М.Грушевського пов'язані тріумф і трагедія українського національно-визвольного руху у 1917–1918 рр.: створення Центральної Ради, де його заочно обрали головою, проголошення автономії України, створення Української Народної Республіки та проголошення її незалежності, акт Злуки Східної та Західної України, трагедія під Крутами, німецька окупація України... Фактично виконуючи обов'язки президента новоствореної держави, М.Грушевський словом і ділом обстоював право українського народу на власну державу. Він підкреслював, що Україна має бути не лише для українців, а для всіх, хто в ній живе.

  Але не слід закривати очі й на трагічні помилки М. Грушевського, серед яких чи не найбільшою був розпуск новостворених Збройних сил, що спричинило трагічну загибель студентської молоді під Крутами, і втрату Україною здобутої незалежності. Історики й досі сперечаються щодо того, чи був в України шанс зберегти в 1918 році суверенітет і чого більше приніс М.Грушевський Україні – користі чи шкоди. Проте беззаперечною його заслугою є те, що на початку ХХ ст. принаймні рік на світовій мапі була Українська Народна Республіка.

 Із встановленням в Україні радянської влади М. Грушевський був вимушений емігрувати за кордон. До 1924 р. він жив у різних містах (Прага, Відень, Женева, Париж), але прагнув повернутися в Україну. На користь повернення говорили ті позитивні зміни, які намітилися у двадцятих роках: успіхи НЕПу, українізація, відродження науки і культури. Певно, саме ці фактори сприяли успішній науковій діяльності вченого в останні роки життя. М. Грушевський не бачив свого майбутнього без України. До того ж він прагнув закінчити справу свого життя – дописати багатотомну історію України-Руси, а це було неможливо без доступу до архівів, які зберігалися на території Радянської України. Тому він і пішов на компроміс із більшовиками, який суворо засудили представники української еміграції. Та, незважаючи на очевидну лояльність до радянської влади, М.Грушевський так і не став для неї «своїм». Відразу ж після повернення вченого до України чекісти завели на нього справу-формуляр, яка через 10 років нараховувала 8 товстелезних томів доносів. Політика радянської влади щодо одного з найбільших вождів нації була неоднозначною: з одного боку – офіційне визнання, членство в Академії наук СРСР, з іншого – непомітне, але постійне цькування. У 1931 р. його заарештували за сфабрикованою справою так званого «Українського національного центру». Після допитів протягом двох тижнів старого, хворого й напівсліпого академіка все-таки відпустили. Хоча й не повинні були, за логікою речей. Зате репресували його родичів і друзів, а після смерті вченого (25 листопада 1931 р. під час лікування у Кисловодську) репресіям піддалася його творча спадщина – на довгі роки був створений міф про М.Грушевського як про заклятого ворога народу, а його твори були передані до спеціальних сховищ. Лише у 90-х роках минулого століття ім'я і творчість автора «Історії України-Руси» повернулися із забуття.

 Кожне покоління, кожна нація пишається своїми видатними людьми. Саме завдяки їм, висоті їхніх звершень залишаються в історії народи, гідні цього. Видатні особистості – немов камертон свого часу: вони задають тональність життя суспільства, постійно підіймають планку суспільних діянь і прагнень. Саме таким і лишився в нашій історії великий син України, історик і державотворець Михайло Сергійович Грушевський.

 У 2001 році на міській площі перед Барським педагогічним училищем М.С.Грушевському було встановлено пам’ятник. А 25 грудня 2002 року Кабінетом Міністрів України присвоїв закладові освіти почесне ім’я Михайла Грушевського.

 Педагоги і студентсько-учнівська молодь Комунального закладу вищої освіти «Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського» беруть активну участь у дослідженні життєвого шляху та діяльності Великого Українця. На базі коледжу проведено ряд науково-практичних конференцій, читань, «круглих столів» та інших заходів, присвячених постаті геніального вченого і видатного політика.

Матеріали підготувала Н.Бурятинська

14.09.2020

Міжнародний день писемності (грамотності)

Відеоматеріал підготувала Н.Ляхнович

Мета Міжнародного дня грамотності — відзначити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Він підкреслює важливість грамотності та хоча б базової освіти як незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

​На сьогодні майже чотири мільярди жителів нашої планети вміють читати й писати. Освічених людей із кожним роком стає все більше й більше, але боротьба з неуцтвом залишається надзвичайно складною та масштабною проблемою.

Лічильник:

© КЗВО "Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського"

  • Белая иконка facebook
  • Иконка Twitter с прозрачным фоном
  • White Google+ Icon
  • White YouTube Icon
02