На допомогу куратору

День-скорботи.jpg
stalin-gitler9-800x445.jpg
karalna-akcziya-nimcziv.jpg
EAAF9AC3-C38B-4205-A2FF-B8CB50ABA4F7_w1597_n_r1_st.jpg
0052.jpg
165434.jpg
unnamed (1).jpg
22.06.2021

22 червня – День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні

Матеріал підготувала Ковальчук Т. В.,

викладач суспільних дисциплін

  Цього дня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю з СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років – основна частина Другої світової війни.

   Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття.

 Залежність обох сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території. Через це Україна найбільше потерпіла як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а на 35 із них припадають активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 із 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% вермахту.

 Німецько-радянська війна показала українцям руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України – голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл. Не менш жорстокими були злочини і комуністичного режиму: розстріли політичних в'язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу, депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їхніх етнічних земель.

  У День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни українці згадують усіх, хто поліг на полі бою, кого замучили в концентраційних таборах, кого розстріляли у в’язницях і таборах НКВС, хто жертвував найдорожчим задля того, аби наша Батьківщина була вільною від будь-якого завойовника. Найжорстокіша та найкривавіша війна в історії людства, що забрала десятки мільйонів життів, тривала 1418 днів. Щодня гинуло майже 14100 радянських людей, кожної години – 588, кожної хвилини – 10. Загалом за роки Другої світової війни Україна втратила 8 мільйонів своїх громадян (5,5 мільйона цивільних і 2,5 мільйона військових).

  Людство завжди має пам’ятати про мужність і героїзм, проявлені в смертельному двобої українського народу з нацистами. Наш обов’язок – навіки зберегти пам’ять про тих, хто відстояв перемогу в цій жахливій війні, хто став жертвою смертельних жорен нацизму.

  Цього дня вшановуємо пам’ять усіх, чиє життя було покалічене і зруйноване в тій страшній війні.

5df2babb587a4801249064_730x410.jpg
24.05.2021

Інформаційні матеріали про депортацію кримськотатарського народу 1944 року

Матеріал підготував Маліновський Ю.Л.

   Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один із найяскравіших прикладів злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але на відміну від інших «покараних народів», вони не отримали права повернутися до Криму. Лише 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.

   Анексія Криму Російською Федерацією в лютому 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня того ж року Верховна Рада України ухвалила Постанову № 1140-18 «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнавала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

   У 2014 році російські окупанти Криму вперше в новітній історії заборонили проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари були змушені відзначати в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції у супроводі гелікоптерів. Водночас лише упродовж першого року після анексії 2014 року більше 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами, так званої, «Республіки Крим». Доводиться констатувати, що на п’ятому році анексії АР Крим переслідування кримськотатарського народу російською окупаційною адміністрацією лише посилилося.

   За таких умов, ушанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу та демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.

   Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року № 792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу. 18 травня в Україні встановлено Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Українським парламентом заявлено, що системний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів, таких як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу, на тимчасово окупованій території України з боку державних органів Російської Федерації, починаючи з дати початку тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.

   У 2016 році Верховною Радою України перейменовано 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м.Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією Українського інституту національної пам’яті, переважній більшості перейменованих населених пунктів повернуто історичні кримськотатарські назви, що стало практичною реалізацією передбаченого статтею 3 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» забезпечення Державою права депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, що були перейменовані за часів СРСР у зв’язку із здійсненням депортації.

Ключові зауваги

   Вигнання німців та їхніх союзників із Криму остаточно завершилося в ніч на 13 травня 1944 року. Вже за тиждень радянська влада розпочала депортацію кримських татар, закинувши їм масове дезертирство та співпрацю з ворогом. Пізніше у подібному звинуватили й інші народи Криму. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

    За час депортації на загальне «спецпоселення» до Центральної Азії було відправлено понад 183 тисячі кримських татар, на примусові роботи до Московського вугільного тресту – 5 тисяч, до таборів фронтового резерву – 6 тисяч та ще стільки ж до ГУЛАГу.

    Також із Криму було вигнано понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турок і ромів.

    Депортація кримських татар стала одним із найяскравіших прикладів злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Упродовж багатьох років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій.

  Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом останнього року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

   Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а від проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

  В умовах тимчасової окупації Криму Російською Федерацією, коли переслідування кримськотатарського народу окупаційною адміністрацією лише посилюються, вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу та демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.

 

Історична довідка

   Планування депортації розпочалося ще до вигнання нацистів із Криму. 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі до Сталіна повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

   Наступного дня, 11 травня 1944 року, було ухвалено цілком таємну постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існувало, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

   Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, переважно, 20 травня. До операції було залучено 32 тисячі співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуду, побутовий інвентар і провізію в розрахунку до 500 кг на родину. Насправді вдавалося зібрати в середньому 20–30 кілограмів речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідти ешелонами відправляли на схід.

  Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тисяч мобілізованих військкоматами протягом квітня–травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тисяч кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Крім того 5989 осіб, звинувачених у співпраці з німцями і так зв. «антирадянських елементів» заарештували під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

   У ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тисячі осіб на загальне спецпоселення + 6 тисяч у табори управління резервів + 6 тисяч до ГУЛАГу + 5 тисяч спецконтингенту для Московського вугільного тресту = 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців було також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.

  Останній ешелон із депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Утім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.

  Одразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав радянської армії. Протягом 1945-1946 років у трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише 1953 року дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана, якому не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.

  Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 року «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються всіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.

   Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар у місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

  Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 року, коли втекло 8692 кримських спецпоселенця, із яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 року спеціальною постановою «Про заслання, висилку і спецпоселення» зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 року Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування.

   Радянський уряд 5 липня 1954 року зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молодь, яка була прийнята до навчальних закладів. 13 липня 1954 року Президія Верховної Ради СРСР відмінила свій указ від 26 листопада 1948-го про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.

  Відселені з Криму кримські татари були звільнені зі спецпоселень на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 року без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна. Постанова Ради Міністрів УРСР від 15 грудня 1956 року про розселення татар, німців, греків, болгар та вірмен, що раніше мешкали на території Кримської області і поверталися з місць поселення, визнавала неприпустимим їх повернення у Крим, а також вважала «недоцільним» розселення їх у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.

  Незважаючи на половинчастість ухвалених рішень, вони все-таки полегшили громадянське становище депортованих, позбавивши їх принизливих формальностей обліку. Це давало можливість і для переселення в інші місцевості СРСР, якою поодинокі депортовані змогли скористатися.

   Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політичних організацій, акції протесту, тощо) привели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укоріненням кримських татар в Узбекистані. У січні ж 1974-го Президія Верховної Ради СРСР відмінила заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на колишні місця їх проживання.

   У період після Указу 1967 року державні органи СРСР та УРСР вдалися до іншої тактики проти повернення депортованих народів у Крим. Основним знаряддям її став контроль за поверненням у Крим колишніх депортованих осіб за допомогою інституту прописки (реєстрації). Особам, які намагалися повернутися на законних підставах, органи внутрішніх справ утруднювали або й унеможливлювали придбання житла. Також вони ускладнювали процес прописки або відмовляли в ній. Перебуваючи у Криму без прописки у судовому порядку і просто силоміць видворялися з півострова. Будь-які прояви протесту, спровоковані цими діями, неухильно переслідувалися судовими органами.

   В той же час, починаючи з 1968 року, влада пішла навіть на організацію репатріації через так звані оргнабори. 1969 року цим шляхом до Криму було прийнято 104 сім’ї, 1970 – 45 сімей, 1971 – 65 сімей. При цьому через найретельніші перевірки кандидатів на переселення не виконувався навіть мізерний план.

   Кримські татари переселялися і самостійно. Наприкінці кінці 1960 – початку 1970-х років до Криму прибуло 195 сімей (3496 осіб). Крім того, депортовані селилися й у інших областях Української РСР, зокрема Херсонській області – 1541 особа, Запорізькій – 1063, Донецькій – 633, Одеській – 61. На 1 травня 1973 року в республіці проживало 6874 кримських татар.

   14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.

   Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

 

Орієнтовний перелік корисних тематичних посилань:

  1. Бекирова Г. Изгнали всех бессудно и бесправно // http://www.forumn.kiev.ua/2011-108-05/108-10.html

  2. Бекірова Г. Питання депортації татар з Криму залишається дискусійним // http://zaxid.net/news/showNews.do?gulnara_bekirova_pitannya_deportatsiyi_tatar_z_krimu_zalishayetsya_diskusiynim&objectId=1122777

  3. Бекірова Г. Сторінки кримської історії. «Спецпереселенці не мають права…» // http://ua.krymr.com/content/article/
    26780808.html

  4. Бугай Н. Депортация народов // http://scepsis.net/library/id_1237.html

  5. Вересень М. Наша земля // http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/nasha_zemlya.html

  6. Головченко В. Депортація кримськотатарського народу 1944 р. – прояв злочинної сутності національної політики сталінізму // http://www.memory.gov.ua/publication/deportatsiya-krimskotatarskogo-narodu-1944-r-proyav-zlochinnoi-sutnosti-natsionalnoi-pol

  7. Громенко С. Вітчим народів. Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму // http://gazeta.dt.ua/history/vitchim-narodiv-navischo-stalin-viseliv-davni-etnosi-krimu-_.html

  8. Депортація кримських татар = геноцид // https://ukurier.gov.ua/uk/articles/deportaciya-krimskih-tatar-genocid/

  9. Депортація кримських татар у запитаннях і відповідях // https://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/05/150514_tatars_deportation_ko

  10. Документи щодо депортації з Криму представників кримськотатарського та інших народів у 1944 р. // http://www.memory.gov.ua/publication/dokumenti-shchodo-deportatsii-z-krimu-predstavnikiv-krimskotatarskogo-ta-inshikh-narodiv

  11. Зайцев Ю. Друга світова і «остаточне вирішення кримськотатарського питання» // http://incognita.day.kiev.ua/druga-svitova-i-ostatochne-virishennya-krimskotatarskogo-pitannya.html

  12. Зайцев Ю. У депортації. Боротьба за відновлення прав // http://incognita.day.kiev.ua/u-deportacziyi-borotba-za-vidnovlennya-prav.html

  13. Кіпіані В. Киримли – це татари з Криму // http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/05/17/ 38808/

  14. Кримські татари в місцях спецпоселень після депортації в 1944 році // Український інститут національної пам’яті https://old.uinp.gov.ua/news/krimski-tatari-v-mistsyakh-spetsposelen-pislya-deportatsii-v-1944-rotsi?q=news/krimski-tatari-v-mistsyakh-spetsposelen-pislya-deportatsii-v-1944-rotsi

  15. Лисенко О. Як депортували кримських татар у 1944 р.? // http://klio.org.ua/Statti/Oleksandr-Lisenko.-YAk-deportuvali-krimskih-tatar-u-1944-r.html

  16. Люди “Сірої зони”: свідки російської анексії Крим // видання Українського інституту національної пам’яті https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/lyudy-siroyi-zony-svidky-rosiyskoyi-aneksiyi-krymu-2014-roku

  17. Методичні матеріали до Дня боротьби за права кримськотатарського народу – річниці депортації кримських татар 18 травня // Український інститут національної пам’яті https://old.uinp.gov.ua/news/metodichni-materiali-do-dnya-borotbi-za-prava-krimskotatarskogo-narodu-richnitsi-deportatsii-kr

  18. Наш Крим. Неросійські історії українського півострова // видання Українського інституту національної пам’яті https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/nash-krym-nerosiyski-istoriyi-ukrayinskogo-pivostrova

  19. Семена М. Депортація: другий акт трагедії // http://incognita.day.kiev.ua/deportacziya-drugij-akt-tragediyi.html

  20. 18 травня, – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу // Український інститут національної пам’яті https://old.uinp.gov.ua/news/u-seredu-18-travnya-den-pamyati-zhertv-genotsidu-krimskotatarskogo-narodu?q=news/u-seredu-18-travnya-den-pamyati-zhertv-genotsidu-krimskotatarskogo-narodu

18.05.44.jpg
20.05.2021
138997 (1).gif

Інформаційні матеріали до Дня пам’яті жертв політичних репресій

Матеріал підготувала Ковальчук Т. В.,

викладач суспільних дисциплін

 

  День пам'яті жертв політичних репресій – щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

  Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

  Через терор і репресії пройшли всі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції – до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КДБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

   Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс, як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. На сьогодні вже встановлено імена понад 15 тисяч розстріляних громадян із Биківнянського поховання. Тут покоїться прах Михайля Семенка, Майка Йогансена, Михайла Бойчука, Федора Козубовського, митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших жертв сталінського «великого терору».

   «Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. 

  Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

 Історична довідка

   За період «великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, із яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

  Масові репресивні операції у 1937-1938 роках, за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

   Офіційно початком «великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

   Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то в січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

   Іще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже в червні 1937 року розпочалися масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного УНКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

   Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялися, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. У 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважалися цілком припустимими і легко виправдовувалися: «Ліс рубають – тріски летять».

  Часи «великого терору» в масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів; підозри колег на роботі, друзів, родичів; пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

  «Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «великого терору».

 

Реабілітація жертв

   Незаконність великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й. Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

   У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили політичні репресії і відмежувалися від них як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, усе ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органи прокуратури та суди впродовж 1991–2001 років реабілітували 248 тис. 810 громадян. Але 117 тисячам 243 особам було відмовлено в реабілітації.

  У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки». Законопроєкт розробив Український інститут національної пам’яті спільно з народними депутатами України, громадськістю та експертами Реанімаційного пакету реформ.

   У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». Закон суттєво розширив коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами. Право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення» або ж депортований за національною ознакою.

  Із 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно чинним органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного і тоталітарного режимів Україні. До травня 2020 року Національна комісія з реабілітації розглянула 660 обґрунтованих пропозицій та матеріалів про реабілітацію.

   Вражаючі факти про «великий терор» в Україні

  1. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Уже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.

  2. Інші місця масових поховань жертв політичних репресій 1937-1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явилися місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

  3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 особи. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику: у фруктових садах, парках, приміських лісах викопували траншеї для поховань; часто трупи засипали негашеним вапном.

  4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, із них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.

  5. НКВД УРСР розташовувався у Києві в 1934-1938 роках у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), у 1938-1941 роках – по вулиці Короленка (нині вулиця Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувалися на вулиці Р. Люксембург (нині – Липська, 16).

  6. У 1955 році КДБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108сс, у якій дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при вирішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».

  7. У рамках великого терору НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 р.), «польська» (11 серпня 1937 р.), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».

  8. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» убивць. Як правило, це були постріли в потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «наган», який вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення; несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.

  9. Улітку 1937 року було введено ряд нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який у 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався, що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».

  10. Термін «ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювалися до солдатів ворожої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним у часи великого терору якобінців у Франції в 1793-1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але й вписаним у Конституцію 1936 року, згідно із 131 статтею якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

8.05.2021

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі

Матеріал підготувала Харитонова І.В., викладач історії

День пам’яті та примирення (пам’яті жертв Другої світової війни та примирення між країнами-учасниками Другої світової війни) – пам’ятний день в Україні, який відзначають 8 травня, у річницю капітуляції нацистської Німеччини.

День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, або День Перемоги, — державне свято в Україні, яке офіційно відзначають 9 травня, починаючи з 2016-го року.

День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні встановлені як державні свята 2015 року Верховною Радою України.

На перший погляд, це нібито сухі факти, та насправді за ними прихована страшна трагедія, що своїм чорним крилом зачепила весь світ.

Чи не найважчим тягарем вона лягла на плечі тих народів і держав, на території яких відбувалися основні бойові дії в ході всієї Другої світової війни.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939–1945 років. Найтяжчі – демографічні, які оцінюють у 8-10 мільйонів осіб.

Трагедія українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння намагалася продемонструвати на наших землях прихильність до українства. Однак єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

У Другій світовій війні Україні випала героїчна і, разом із тим, трагічна роль. Єднання суспільства навколо усвідомлення цієї істини й надалі сприятиме ефективному протистоянню зовнішнім викликам та загрозам.

Друга світова війна стала найбільш кривавою в історії людства. Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв.

Сьогодні Україна, як і в роки Другої світової війни, є епіцентром протистояння агресорові. Україна є важливим чинником європейської безпеки у протистоянні російській агресії.

День пам’яті та примирення і День Перемоги символізують не тріумф переможців над переможеними, а нагадування про страшну катастрофу і дають застереження, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією.

Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.

 

Історична довідка

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття.

 

У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше і востаннє використана атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 мільйонів осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.

Шлях до початку війни був відкритий Пактом Молотова–Ріббентропа 23 серпня 1939 року. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав змогу безперешкодного вторгнення в Польщу. СРСР розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року з німецьким вторгненням в Польщу. 110–120 тисяч українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тисяч із них загинуло протягом першого місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу із заходу нацистськими військами, зі сходу – радянськими.

СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили в Польщу на допомогу німецьким та окупували Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна.

Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 року німецьким вторгненням у СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху, вигнання нацистів розпочалося восени 1943 року і завершилося наприкінці 1944-го. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним із найжорстокіших у світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням «добровільних помічників» із числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 мільйона українських євреїв і 20 тисяч ромів.

Після вигнання нацистів і їхніх союзників з території України, Червона армія, в складі якої перебували й українці, здійснила низку наступальних операцій вже на території Європи. Серед них: Белградська (1944 рік), Будапештська (1944–1945 роки), Вісло-Одерська (1945 рік), Віденська (1945 рік), Берлінська (1945 рік), Празька (1945 рік).

Під час Яссько-Кишинівської операції 1944 року і наступних бойових дій радянські війська розбили 18 дивізій противника, вигнавши німецькі угрупування з Румунії. У ході визволення Польщі було розгромлено понад 170 німецьких дивізій. Однією із завершальних стратегічних операцій на європейському континенті стала Берлінська операція радянських військ, коли останні захопили столицю Німеччини. Ця операція тривала 23 дні – з 16 квітня по 8 травня 1945 року, впродовж яких радянські війська встигли просунутися на захід на відстань від 100 до 220 км. Зокрема, для штурму Берліна радянське керівництво спрямувало війська 1-го, 2-го Білоруських і 1- го Українського фронтів. У ніч на 1 травня 1945 року лейтенант Олексій Берест разом із Мелітоном Кантарія та Михайлом Єгоровим встановили прапор Перемоги над райхстагом.

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано в Реймсі о 02:41 7 травня 1945 року. Проте на вимогу представника СРСР генерала Івана Суслопарова США та Велика Британія погодилися відкласти публічне оголошення капітуляції, щоб Радянський Союз зміг підготувати іншу церемонію в Берліні (Сталін прагнув підписання капітуляції саме в захопленому ним Берліні). В СРСР на інформацію про капітуляцію 7 травня наклали заборону. Причина – Суслопаров підписав акт, не маючи директив із Москви. Інструкція з Кремля на той час не прийшла.

8 травня 1945 року о 22:43 за центральноєвропейським часом або 9 травня о 00:43 за московським у берлінському передмісті було підписано другий Акт про капітуляцію Німеччини.

Попри двічі підписаний акт, на фронті все ще тривали бої. Так, останні групи німецьких військ в Австрії було ліквідовано тільки 19 травня.

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 року СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945-го означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 року, а окремі сутички – до 1960-х.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше 7 мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА) – разом понад 7 мільйонів осіб. Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тисяч стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тисяч українців та до 50 тисяч було мобілізовано до армій союзників Третього Райху.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Найтяжчі – демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Демографічні зміни такого характеру відбулися внаслідок взаємодії багатьох чинників: мобілізації значної частини чоловічого населення та їх масової загибелі; депортацій 1939-1941 та 1943-1945 років; загибелі мирного населення на теренах воєнних дій воюючих сторін; евакуації у тилові регіони СРСР на початку війни; масового знищення нацистами та їхніми союзниками значної кількості військовополонених і цивільного населення; депортацій працездатного населення на примусові роботи до Німеччини; жорстокого протистояння сил руху опору в німецькому тилу; високої смертності під час окупації від голоду та хвороб; значного зменшення народжуваності тощо.

Сукупні демографічні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються у 8–10 мільйонів осіб. За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30% населення, Галичина – 22%, Волинь і Полісся – 12%. Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду республіці знадобилося близько 25 років. Разом із тим, Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України практично зникли такі національні меншини як німці, кримські татари, українські євреї. Натомість, кількість росіян із довоєнних 4 мільйонів за перше повоєнне десятиліття зросла до 7 мільйонів осіб.

Унаслідок війни змінився також етнічний баланс населення українських міст. У містах Сходу та Півдня України посилився й укріпився російський елемент, натомість, у містах і містечках Центральної України українці стали домінуючим етносом після винищення нацистами євреїв, а на Західній Україні українці замінили в містах репатрійованих поляків, румунів, чехів, угорців і знищених євреїв.

Суперечливими є статистичні дані щодо матеріальних збитків України внаслідок Другої світової війни. Зокрема, за твердженнями науковців, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств.

Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР. З метою створення могутнього військово-промислового потенціалу на сході СРСР під гаслом «Усе для фронту! Все для перемоги!» більшовики вивезли з України 550 промислових підприємств, майно і худобу тисяч колгоспів, радгоспів, МТС, десятки наукових і навчальних закладів, осередків культури, історичні цінності, виїхало майже 3,5 мільйони жителів республіки – кваліфікованих робітників і спеціалістів, науковців, творчої інтелігенції, які віддали свої трудові й інтелектуальні зусилля в розвиток воєнного й економічного потенціалу СРСР.

У звіті Надзвичайної державної комісії про збитки, нанесені економіці та громадянам на території УРСР у результаті війни у 1946 році була офіційно оприлюднена цифра у 285 мільярдів карбованців. Згодом, у зведених даних щодо матеріальних втрат, яких зазнала Українська РСР станом на 1 квітня 1945 року зазначено цифру у 353 422 мільярди карбованців. Збитки, нанесені Криму, Волинській, Дрогобицькій та Станіславській області, державним підприємствам, громадським організаціям союзного значення не було враховано. Сучасними дослідниками (Інститут історії НАН України) збитки України, отримані у результаті війни, оцінюються в понад 450 мільярдів. Слід також говорити не тільки про прямі збитки від ведення бойових дій, а й, наприклад, про кількість евакуйованих підприємств до Німеччини напередодні відходу німецьких військ.

 

Багато років минуло від незабутнього травня 1945 року, але й сьогодні величний подвиг захисників та визволителів залишається невичерпним джерелом патріотизму, вічного служіння своєму народові.

У ці дні ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна; низько вклоняємося та складаємо глибоку шану ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни та підняли країну з руїн у повоєнні роки.

Важко знайти слова, якими можна було б передати всю вдячність за безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій війні, якої до того не знало людство.

26.04.2021
2604_0.JPG
2604_1.JPG
2604_2.JPG

Відеоматеріали

Матеріал підготувала Школьнік О.О.

Тема: «Чорнобильські дзвони»

ДО ДНЯ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

Чорнобильська катастрофа: довідка

 Чорнобильська катастрофа – найбільша екологічна катастрофа сучасності, яка трапилася о 00 год. 23 хв. 26 квітня 1986 року, коли вибухнув реактор 4­-го енергоблоку Чорнобильської АЕС. Великий викид радіоактивного пилу (в тому числі йоду 131, цезію 137, стронцію 90) піднявся на висоту 1500 м і був перенесений вітром до Скандинавії, Центральної та Південно-Східної Європи, Північної Італії. Спершу комуністичне керівництво України та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень про Чорнобильську катастрофу американськими та європейськими засобами масової інформації розпочалася евакуація близько 130 тис. мешканців Київської області із заражених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед ліквідатори катастрофи (пожежники, військові, фахівці, котрі гасили пожежу, дезактивували місцевість, споруджували захисний комплекс – Саркофаг). З обороту вилучено близько 5 млн. га землі (навколо АЕС створена 30-км зона відчуження).

  Масштаби. Внаслідок викиду у навколишнє природне середовище понад п'ятдесяти мільйонів кюрі радіоактивності, майже третина території України загальною площею 15 тисяч квадратних кілометрів з населенням 2,4 мільйона була забруднена радіоактивними викидами.

 Оцінки. Аварію на Чорнобильській АЕС,    відзначалося учасниками парламентських слухань, присвячених десятиріччю аварії, світове товариство визнало катастрофою планетарного масштабу.

  Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської   катастрофи», передбачення у державному бюджеті додаткового фінансування чорнобильських проблем.

  Відселення. За десять років після аварії на ЧАЕС із забруднених територій відселено 142 тисячі осіб. Великі території земельних угідь були забруднені.

  Соціальний захист. Зараз український уряд витрачає понад 4% державного бюджету на ліквідацію наслідків чорнобильського вибуху, але складне політичне та економічне становище України не дозволяє забезпечити потрібну фінансову та медичну допомогу потерпілим від цього ядерного лиха, якого ще не знав світ.

 

ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА: ДІЇ, РЕЗУЛЬТАТИ ТА УРОКИ

Сайт Представництва України при Європейському Союзі

  Масштаб Чорнобильської катастрофи, найтяжчої за всю історію людства техногенної катастрофи, добре відомий як вченим, так і політикам всього світу. В навколишнє середовище надійшло близько 3% радіонуклідів, які на момент катастрофи були накопичені в четвертому енергоблоці ЧАЕС.

  Аварія призвела до забруднення більше 145 тисяч кв. км території України, Республіки Білорусь та Російської Федерації, щільність забруднення радіонуклідами 137-Cs і 90-Sr якої перевищує 37 кБк/кв.м. Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало біля 5 мільйонів людей, забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Республіки Білорусь, України та Російської Федерації. З них на Україні – 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 млн. людей. Чорнобильська аварія призвела до безпрецедентного опромінення населення зазначених держав. Крім України, Республіки Білорусь та Російської Федерації вплив Чорнобильської катастрофи відчули на собі Швеція, Норвегія, Польща, Великобританія та інші країни.

 

  Головними причинами катастрофи було:

  1. Проведення недостатньо повно та правильно підготовленого електричного експерименту.

  2. Низький рівень культури операторів, керівництва як станцій, так і міністерства електрифікації в цілому в галузі ядерної безпеки.

  3. Недостатній рівень безпеки графіт-уранового реактора РБМК-1000.

  4. Помилки персоналу.

   Всі ці факти відомі світовій громадськості.

  Роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.86 р. проводились під керівництвом Урядової комісії СРСР, яка почала працювати в Чорнобилі вже з другої половини дня 26 квітня і продовжувала свою діяльність до 1991 року.

  Урядова комісія прийняла рішення про створення 30-км зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС. З 27 квітня 1986 року Уряд України провів евакуацію мешканців міст Прип’ять та Чорнобиль, районних центрів та сіл 30-км зони (близько 100 тисяч людей).

  Приховування інформації про Чорнобильську катастрофу призвело до виникнення і розповсюдження найнеймовірніших чуток щодо можливих наслідків катастрофи. Це, в свою чергу, обумовило виникнення дуже великого соціально-психологічного напруження серед населення і недовіри до офіційної інформації.

  Керівництво СРСР відмовилось від міжнародного співробітництва при проведенні робіт з ліквідації наслідків ядерної катастрофи. Тільки в 1989 році Уряд СРСР звернувся до МАГАТЕ з проханням дати експертну оцінку діям щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

  Аварія на Чорнобильській АЕС суттєво змінила радіаційну обстановку на значних територіях в багатьох європейських країнах.

  Внаслідок вибуху ядерного реактору 4-го блоку Чорнобильської АЕС та руйнації його захисних оболонок стався потужний викид радіоактивних речовин у довкілля, який, за підрахунками різних авторів, становив до 13 Ексабекерелів (1018) радіонуклідів. Близько 200 радіоактивних ізотопів елементів переміщувались на відстані у тисячі кілометрів від ЧАЕС і в травні 1986 року спостерігались в усіх країнах північної півкулі, на акваторіях Тихого, Атлантичного та Північного Льодовитого океанів.

 

ДОЗИ ОПРОМІНЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ВНАСЛІДОК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

  Оцінена колективна доза зовнішнього опромінення населення Прип’яті складає 500 людино-Зв. Оцінена колективна доза зовнішнього опромінення всього населення 30-км зони (за винятком Прип’яті) складає 640 людино-Зв.

  Щільність випадінь ізотопу 137-Сs чорнобильського походження, яка перевищує 37 кБк на кв.м, зареєстрована на приблизно 48400 кв.км. забруднених територій України, де переважно у сільських населених пунктах проживає більш як 1,45 мільйонів жителів. Середні дози зовнішнього опромінення для різних територій оцінені у інтервалі 1.4-15 мЗв для 1986 р., 3.8-40 мЗв для перших 20 років після аварії, та 5.2-55 мЗв для 70-ти річного періоду після аварії.

 

ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ

  Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи визначаються двома головними факторами – опроміненням природних об’єктів та їх радіоактивним забрудненням. Слід виділити два головних джерела опромінення: зовнішнє та внутрішнє.

  Під час аварії зовнішнє опромінення сягало біологічно небезпечних рівнів практично тільки в межах 30-км зони, де спостерігався складний спектр біологічних ефектів різного рівня. Значна частина радіоактивного викиду із зруйнованого 4-го блоку осіла в ближній зоні. Сьогодні вона умовно визначена на місцевості межами зони відчуження (радіус 10 та 30-км). В гострий період аварії рівні опромінення в зоні відчуження досягали сотень рентгенів за годину тільки по гамма випромінюванню. Потужність дози бета випромінювання була в 10-100 разів більша, що призвело до прояву гострих ефектів, аж до загибелі, у деяких найбільш чутливих до радіації рослин та організмів.

   За минулі після аварії 35 років повністю розпались не тільки короткоживучі, а й середньоживучі радіонукліди. Потужність дози зовнішнього опромінення значно, на декілька порядків величин, зменшилася.

  В навколишньому середовищі залишилися практично тільки довго – та наддовгоживучі радіонукліди цезію, стронцію та трансуранових елементів.

 

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ АСПЕКТИ РЕАБІЛІТАЦІЇ РАДІОАКТИВНО ЗАБРУДНЕНИХ ТЕРИТОРІЙ І РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

 У випадку аварії на ЧАЕС реалізувався найбільш важкий сценарій за наслідками для сільського господарства України: забруднено більше 5 мільйонів га земель, на яких виробляється продукція і проживає біля 3 мільйонів людей, втрачена значна кількість великої рогатої худоби. В перші роки після аварії практично припинено ведення вівчарства, хмелярства, льонарства в українському Поліссі, вилучено з землекористування територію зони відчуження. Вчені були підключені до планування і організації відповідних контрзаходів із значним запізненням, що істотно знизило ефективність заборонних та організаційних рішень першого періоду.

 

Зона відчуження і зона безумовного (обов’язкового) відселення

Радіологічний стан зони

 Законом України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” Зона відчуження визначена як територія, на якій в 1986 р. була проведена евакуація населення. Зазначена зона й відселена частина Зони безумовного (обов’язкового) відселення (ЗВіЗБ(О)В; далі – Зона) є територією, землі якої виведені з господарського використання, з особливою формою управління, що здійснює державний департамент „Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення” МНС України. Територія ЗВіЗБ(О)В, що знаходиться під управлінням Адміністрації, становить приблизно 2600 кв.км.

Створення Чорнобильської зони відчуження було виправданим заходом не тільки у зв’язку з необхідністю евакуації населення з найбільш забрудненої території. Зона є найбільш забрудненим територіальним комплексом і найбільшим джерелом радіаційної небезпеки для навколишніх населених територій.

 

Об’єкт „Укриття”

  Створений в екстремальних після аварійних умовах об’єкт „Укриття” вже 35 років виконує свої захисні функції. Головною особливістю „Укриття” продовжує залишатися його потенційна небезпека, істотно більша, ніж це дозволяють норми та правила, що існують для об’єктів, які містять ядерно-небезпечні та радіоактивні матеріали.

  В Україні і на міжнародному рівні було докладено безпрецедентних зусиль для вироблення комплексного підходу щодо вирішення проблеми реалізації Плану дій щодо об’єкта „Укриття” (Shelter Implementation Plan – SIP) з метою його перетворення на екологічно безпечну систему.

  Проведено дві донорські конференції по збору коштів для реалізації Плану. Початкова вартість проекту оцінювалась у 768 млн. дол. США, Було зібрано біля 90% цієї суми. Згідно з уточненою оцінкою міжнародних експертів реалізація цього проекту потребуватиме 1091 млн. дол. США. В травні 2005р. країни-донори проголосили нові внески на суму близько 185 млн. дол. США. Донором Чорнобильського фонду „Укриття” стала також Російська Федерація, яка проголосила внесок в сумі 10 млн. дол. США. Кошти донорів акумулюються на рахунку Чорнобильського фонду „Укриття” Європейського банку реконструкції та розвитку, який виконує функції розпорядника Фонду.

На жаль, доводиться констатувати, що реалізація проектів SIP іде не тільки з великим відставанням в часі, але й дуже великим відхиленням від основної мети.

 

Науковий супровід

 Негайно після аварії на ЧАЕС в Україні була сформована розвинута інфраструктура наукового супроводу робіт з моніторингу і сільськогосподарської реабілітації забруднених територій.

  В стислі строки в Україні сформована наукова радіоекологічна школа, яка методично забезпечила моніторинг забруднених земель, своєчасну об’єктивну оцінку радіаційного стану, опрацювала та адаптувала до конкретних екологічних умов рекомендації по веденню сільського, лісового і водного господарства, обґрунтувала радіаційні нормативи та контрольні рівні забруднення ґрунту і води, а також сільськогосподарської та лісової продукції.

 Міжнародні експерти зараз відзначають, що заходи, вжиті урядами постраждалих країн для подолання наслідків аварії, були в цілому своєчасними та адекватними.

 

Оцінка сумарних економічних збитків України

 Прямі збитки (втрата матеріально-майнових комплексів та окремих об’єктів економіки) лише у зоні відчуження на території України становили сумарно 1044 млн. крб. або 1385 млн. доларів США.

 Прямі затрати України на пом’якшення наслідків Чорнобильської катастрофи за рахунок усіх джерел фінансування за період з 1986 по 1991 рік становили близько 6 млрд. доларів США. Протягом останніх чотирнадцяти років, коли Україна самостійно фінансує затрати на ліквідацію наслідків аварії, тобто з 1992 по 2005 рік включно, затрати становили 7,35 млрд. доларів США і в окремі роки сягали рівня 8-10% держбюджету.

 Однак важко точно визначити розміри непрямих збитків внаслідок невикористання забруднених сільгоспугідь, водних і лісових ресурсів, а також скорочення виробництва електроенергії і, як наслідок, зменшення виробництва товарів, надання послуг. За розрахунками українських спеціалістів, сумарні економічні збитки для України до 2015 року становитимуть 179 млрд. дол. США.

 Тягар наслідків Чорнобильської катастрофи послужив серйозним гальмуючим фактором економічного становлення нашої молодої незалежної держави.

  Розміри соціально-економічних збитків, які зазнала Україна, несумірні з реальними економічними можливостями країни для їх усунення у найближчі десятки років, у зв’язку з чим необхідна подальша допомога міжнародного співтовариства. Причому тягар витрат, пов’язаний з ліквідацією Чорнобильської катастрофи, ще впродовж багатьох років буде мати відчутний негативний вплив на економіку країни.

 

 

ЕПОХА ЗАБУТТЯ

  Останні п’ять років справедливо буде назвати періодом поступової втрати інтересу світової громадськості до проблем Чорнобильської катастрофи і, як не дивно, багато в чому вина за такий перебіг подій лежить на нашій совісті. Ми трохи більше, ніж треба просили увесь світ допомагати нам, не демонструючи ефективності в реалізації практичних заходів. Почав катастрофічно відчуватися брак професійних кадрів як в органах державного управління, так і в інженерно-технологічній сфері поводження з радіоактивно забрудненими матеріалами. Щодо атомної енергетики, продовжувався безперервний пошук оптимальної структури і керівництва галуззю. Ліквідували Держкоматом, зробили відповідний департамент в Міненерго. Потім Міненерго стало Мінпаливенерго. Закрутилася кадрова карусель.

  Прийшов час капітального ремонту першого енергоблоку ЧАЕС, який був пущений в експлуатацію у 1977 році. Енергоблок №1 зупинили як такий, що вичерпав свій ресурс. На ЧАЕС залишився тільки один енергоблок №3, сусід саркофагу. На ЧАЕС почався обернений відлік часу перед остаточною зупинкою.

   А тим часом фахівці ООН аналізували наслідки Чорнобильської катастрофи і дійшли висновку, що негативні радіологічні наслідки катастрофи спочатку були перебільшені, а прогнози, в свою чергу, більш песимістичні, ніж треба. Офіційна реакція на доповідь ООН була, м’яко кажучи дивною. Власне її не було взагалі. Поширювалися думки, що “невтішна” для України доповідь не об’єктивна, але публічного обговорення не відбулося. Суспільство вже привчили до думки, що Чорнобиль – це назавжди, бо Чорнобильські радіонукліди живуть десятки тисяч років. Мінчорнобиль фактично ліквідували, а чорнобильський податок відмінили. Фінансування мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи стало частиною державного бюджету України, а соціальні виплати постраждалим стали невід’ємною частиною сімейного бюджету мільйонів українців.

   В середині епохи забуття, 15 грудня 2000 року, в обстановці всесвітнього шоу по команді з палацу “Україна” був зупинений реактор №3 ЧАЕС. Підприємство з балансовою вартістю в один мільярд карбованців в цінах 1984 року миттєво знецінилося натиском кнопки аварійного захисту АЗ-5. Заради історичної справедливості відмітимо, що сталося це вдруге. Перший раз це сталося в ніч на суботу 26 квітня 1986 року і натискання кнопки АЗ-5 спричинило радіаційно-ядерну аварію. Другий раз – спричинило соціальну катастрофу. Історія повторилася двічі: перший раз як трагедія, другий раз – як фарс.

  Разом з тим, територія ЧАЕС стає все більше схожою на будівельний майданчик. За рахунок Європейського Союзу іде підготовка до більш надійного зберігання відпрацьованого ядерного палива, переробки радіоактивних відходів. Американці побудували котельну для забезпечення АЕС теплом, коли не працює жоден реактор.

   Найближчим часом за рахунок країн-донорів міжнародного Чорнобильського фонду, створеного для забезпечення реалізації Плану Забезпечення Заходів почнуться будівельні роботи на майданчику об’єкта “Укриття”.

  Життя на ЧАЕС продовжується, але це коштує державі приблизно 300 мільйонів гривень щорічно. Утримання ЧАЕС за рахунок державного бюджету впродовж десяти років перевищить всю міжнародну допомогу, спрямовану на зняття станції з експлуатації.

   Цікаво відмітити, що працюючий енергоблок №3 виробляв за один рік біля 5 мільярдів кіловат-годин електроенергії вартістю щонайменше в один мільярд гривень.

   Наприкінці цього періоду мінімізація наслідків Чорнобильської катастрофи фактично зосередилася в Зоні, або як говориться в офіційних документах – в зоні відчуження і зоні безумовного (обов’язкового) відселення. Так що таке Зона? Вона могла стати територіальним господарчим комплексом, науковим полігоном, технопарком чи природним заповідником. Чи навіть символом консолідації нації навколо найболючішої проблеми? А стала практично звичайним місцем роботи для багатьох тисяч людей, що продовжують працювати на ЧАЕС і так званих вахтовиків з Києва і прилеглих до Зони областей. З огляду на зайнятість населення це позитивний фактор, бо створені робочі місця, в тому числі для постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС.

  Функції державного управління в Зоні виконує адміністрація зони відчуження, підпорядкована МНС України. Основним завданням адміністрації, як це написано в Концепції зони, є довгострокове утримання зони. На практиці утримання означає забезпечення стабільного фінансування так званих обов’язкових заходів, виконання яких вимагає закон України про статус радіаційно забруднених територій. Єдине що, рік за роком чи то піднімається рівень життя, чи дорожчає саме життя, тому треба підвищувати зарплату. На жаль, бюджетні асигнування на утримання зони не ростуть, а навпаки – невпинно зменшуються. Тому треба постійно скорочувати чисельність працюючих. Якщо на 1 січня 1994 року в зоні разом з персоналом ЧАЕС працювало біля 15 тисяч осіб, то зараз загальна чисельність працюючих зменшилася майже у два рази. Для цього є і законне виправдання – треба зменшувати колективну дозу опромінення персоналу.

Останні роки роботи в Зоні фінансуються, як то кажуть, за залишковим принципом. Відповідна стаття витрат в державному бюджеті соціально не захищена. Вже стало нормою, що в Зоні не завжди регулярно виплачують зарплату, інколи затримка досягає чотирьох місяців, що в Зоні регулярно відключають електроенергію, що впродовж останніх восьми років не поновлюються основні фонди.

  Епоха забуття ще не закінчилася, а вже починається наступна епоха – епоха зневаги. Чи повториться афганський синдром – а хто Вас туди, в Чорнобиль, посилав?

   Чорнобильський синдром здолає тільки праця.

  Склалася досить дивна ситуація: на мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи витрачаються величезні бюджетні кошти (більше, ніж на оборону!), а кінця краю не видно. Чи здолали б наслідки війни, якби після закінчення Великої вітчизняної війни замість відбудови промисловості, зруйнованих міст і доріг всі державні кошти витрачали на допомогу сім’ям загиблих? Хрещатик до цього дня лежав би в руїнах, а Україна була б одним великим колгоспом.

  Якщо говорити про сучасний український етнос, про здоров’я нації, про масштаби Чорнобильської катастрофи і її вплив на фізичне здоров’я окремих громадян, на їх психологічний і моральний стан, то необхідно констатувати, що Чорнобильська катастрофа, або Чорнобильський синдром – це національна хвороба, яка пустила корені в усіх сферах як суспільства, так і влади. Найгірше, що виникла і поширюється думка про невиліковність цієї хвороби.

   Невже Чорнобиль назавжди? Де вихід? Продовжувати обливатися сльозами і вважати себе самими нещасними у світі? Робити вигляд, що все нормально, чи навіть забути про Чорнобиль взагалі, буцім то його не було? Чи все ж таки розробити державну стратегію виживання в післяаварійний період в умовах переходу на ринкові відносини в незалежній Україні?

   Відповідь мені здається очевидною: ніхто і ніколи не забуде про Чорнобиль, як ніхто і ніколи не забуде про інші історичні події. Вкрай небезпечним є фактор звикання будь якої людини до зовнішніх обставин і умов життя. Ми звикли жити в умовах перманентної мінімізації наслідків катастрофи, а для багатьох це стало ледь не єдиним джерелом державної допомоги. Ми звикли користуватися пільгами і ми звикли до того, що нас жаліє весь світ. Ми звикли до того, що ми дуже нещасні і нам мусять допомагати ті, які про Чорнобиль тільки читали, або бачили в телевізорі. Ми звикли до того, що в усьому винен Чорнобиль. Навіть Радянський Союз розпався через вибух у Чорнобилі. Навіть холодна війна закінчилася після Чорнобиля. Нам приємно відчувати, що історія людства поділилася на дві частини: до Чорнобиля і після Чорнобиля. Ми, українці, причетні до подій світового масштабу.

  Так чому ж подолання наслідків Чорнобильської катастрофи не стало національною ідеєю?

   Як сталося, що Чорнобильська АЕС звинуваться трагедії стала її героєм? Звичайну процедуру закриття атомної станції перетворили спочатку в шоу світового масштабу, а потім в ще одну катастрофу, тепер вже соціальну?

 Ми перестали боротися і перестали бути героями. Ми всі стали постраждалою нацією. Невже ми втрачаємо віру в майбутнє? Що відбувається і чому? Тому що ми втратили почуття відповідальності за власну долю. Нас дуже довго привчали думати про долю людства, а що стосується нашої долі, то про неї подумає держава. В дійсності схоже на те, що держава вирішила просто відкупитися від постраждалого народу шляхом пільг, соціальних виплат та компенсацій.

   Першопричиною занепокоєння в суспільстві є Чорнобильські радіонукліди, які утворили величезну кількість радіоактивно забруднених матеріалів не тільки в зоні відчуження, але і далеко за її межами. Змінився звичний спосіб життя. І все це через те, що радіонукліди знаходяться на волі, а люди вимушені існувати в умовах радіаційних зон. То чи не краще помістити радіонукліди в зону відчуження, а людям дати можливість жити на своїй землі вільно і без обмежень?

   Потрібно забути про душевні травми, втрачене майно і моральну шкоду. Настав час думати не тільки про себе, але і про тих, хто тільки-но народжується. Повернемо віру у власні сили і перестанемо бути постраждалим. Пора піднятися з колін і відродити свою землю.

   Бо ми Нація, яка здатна вирішити всі наші проблеми.

15.03.2021

 Проблеми морального виховання молодого покоління в реаліях сьогодення

Матеріал підготувала Гулько О.М.

!!! Заздалегідь кожному учасникові заняття варто підготувати кілька аркушів паперу та олівці чи ручки.

 

  • Доброго дня, шановні друзі!

Сьогодні на нашій зустрічі ми поговоримо про людей, які творять майбутнє, про тих, хто з сучасними технологіями на «Ти» і хто в критичній ситуації без довготривалих роздумувань вийшов на майдан і сподвиг на знищення авторитарного режиму.

  • Як ви думаєте, про кого ми говоритимемо?

  • На нашій зустрічі ми поговоримо про вас, про ваше життя та про те чим і як ви живете.

Бути молодим сьогодні – це і щастя, і, водночас, великий тягар та відповідальність, бо саме молодь першою відчуває стрімкий ритм, а також усі виклики й вимоги сучасного життя. Проблеми молоді так чи інакше стосуються кожного. А тому саме сьогодні уряди країн світу закликають звернути увагу на актуальні та гострі питання, які постають перед молодими людьми в сучасному світі.

Яка ж вона, сучасна молодь? Які її моральні цінності? Пропоную обговорити ці питання.

В Україні молодими людьми вважають громадян до 35-ти років. ВООЗ “продовжує” цей вік до 44-х років.

Головна риса нинішнього покоління молоді – технологічність. Люди буквально виросли з різними девайсами в руках. Через безперервний потік інформації нинішня молодь набагато швидше її сприймає.

Науковці дають нинішнім представникам молоді непогані прогнози в професійному житті. Молоде покоління є досить конкурентоспроможним та здебільшого покладається на себе, а не на членів команди.

Молодь швидше перемикається між кількома речами і не особливо страждає через несприятливий для роботи фон. Це може бути корисним у завданнях, що вимагають мультизадачності.

Водночас тенденції свідчать про сповільнення дорослішання. Вразливості молоді додає і технологічна залежність. Молоді люди більше ізольовані один від одного фізично.

Самотність та схильність до депресії – це ті не дуже приємні риси, які притаманні молоді не лише в Україні, але й у світі загалом. Вони викликані тривогою за майбутнє. Та все ж люди, які виросли в епоху терактів та світової фінансової кризи, вважаються відносно щасливими.

Згідно з дослідженням ВООЗ, у світі знижуються показники вживання алкоголю і тютюну серед молоді; і взагалі сучасне покоління молоді здебільшого задоволене своїм життям. 

Для кращого пізнання себе пропоную вам виконати одне просте завдання.

Методика „Хто Я?ˮ

Спробуйте поставити собі запитання „Хто Я?ˮ. Чи не складне воно для вас? На перший погляд, нічого складного в ньому немає. „Я дівчина, студентка, добре навчаюся, добра, весела…ˮ А далі складніше та глибше. Іншими словами, різні характеристики для себе можна поділити на декілька груп, які допоможуть створити повну картину про себе. Для прикладу:

а) індивідуальні особливості – темперамент, характер, здібності;

б) психологічні процеси – пам'ять, воля, почуття, емоції;

в) досвід – звички, уміння, навички.

Ще раз поставте запитання „Хто Я?ˮ і замисліться над ним.

Далі напишіть у стовпчик цифри від 1 до 10, після цього 10 разів напишіть відповідь на запитання „Хто Я?ˮ. При цьому використовуйте характеристики (риси, інтереси, почуття) для опису себе, починаючи кожне речення із займенника „Яˮ. Після завершення складання такого переліку покладіть аркуш зі своїми характеристиками перед собою.

Пропоную найсміливішому прочитати те, що написано, а решті переглянути свої списки, доповнити сказане.

!!! За бажанням можна дати можливість висловитися всім студентам групи.

  • Мені було дуже цікаво та приємно почути багато ваших особистих характеристик, адже краще вас самих вас не може знати ніхто.

  • Сьогодні мені дуже хотілося б більше дізнатися про те, що є цінним для вас. Тому пропоную переглянути історію одного хлопця, у якій запропоновано кілька варіантів її завершення, та обговорити побачене (відео «Життєві цінності»).

  • Як ви вважаєте, який із варіантів завершення історії є більш реальним вибором сучасної молоді?

  • Чи знаєте ви молодих людей, які обрали перший варіант розвитку подій для власного життєвого сценарію? Яке життя в них сьогодні?

  • Які внутрішні цінності сприяли тому, що хлопець обрав нормальне життя та почав будувати спортивну кар’єру?

  • Яка роль у цій історії дорослого чоловіка? Чи багато таких дорослих людей ви бачили у своєму житті? Хто ці люди?

  • Психологи стверджують, що в кожної людини є свої життєві цінності. Пропоную вам визначити ваші особисті цінності, виконавши цікавий та водночас простий тест, який складається із 3-х коротких частин.

1. Методика «Розуміння моральних цінностей»

Необхідно вибрати з-поміж запропонованих варіантів той, що найбільше розкриває значення поняття, й записати відповідну букву-позначку.

1. Гідна людина — це та, яка...

А вирізняється високими моральними якостями

Б чуйно ставиться до всього живого

В шаноблива та ввічлива до людей

Г поважає себе та інших

2. Справедливість — це...

А об’єктивне, неупереджене ставлення до себе та інших людей, пов’язане з поняттям невід’ємних прав людини

Б сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській і особистій поведінці

В сумлінне ставлення до своїх обов’язків

Г дотримання норм, правил, канонів поведінки

3. Відповідальність — це...

А постійність у своїх поглядах і почуттях

Б сукупність рис, що характеризують позитивні якості, честь, гідність

В усвідомлення людиною своєї громадської ваги

Г усвідомлений обов’язок відповідати перед своїм сумлінням і суспільством за кожний свій вчинок, дію, слово

4. Любов — це…

А жалість, прагнення підтримати, взяти на себе піклування про об’єкт

Б довіра та партнерські стосунки

В співчуття, емпатія, бажання допомогти

Г почуття, властиве людині; глибока прив’язаність, почуття глибокої симпатії

5. Свобода — це…

А абсолютна неконтрольованість

Б можливість обирати тільки з наданих варіантів

В відсутність примусу; ситуація, у якій ми можемо вільно вибирати з-поміж усіх можливих варіантів рішень

Г) можливість вибирати відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей

2. «Обери слово»

До вказаного слова доберіть, будь ласка, із чотирьох запропонованих те, що найбільше відповідає за змістом, тобто слово-синонім, указавши відповідну букву-позначку.

Вибрати можна лише одне слово.

1. Відповідальність і...

А обов’язок

Б совість

В чесність

Г гордість

2. Свобода і...

А відповідальність

Б цілеспрямованість

В активність

Г сила

3. Любов і...

А довіра

Б милосердя

В хоробрість

Г скромність

4. Справедливість і...

А чесність

Б неупередженість

В тактовність

Г вірність

5. Гідність і…

А честь

Б відзнака

В самоповага

Г любов

3 «Протилежне за значенням»

До поданого слова доберіть одне протилежне за змістом. Укажіть, будь ласка, букву, котра позначає правильну, на Ваш погляд, відповідь.

1. Любити — ...

А сердитися

Б ненавидіти

В ігнорувати

Г радіти

2. Бути гідним — ...

А розумним

Б жалюгідним

В лінивим

Г ницим

3. Відповідальний — ...

А забудькуватий

Б безвідповідальний

В нечесний

Г дворушний

4. Справедливий — ...

А немилосердний

Б невірний

В жорстокий

Г несправедливий

5. Свобода — …

А неволя

Б свавілля

В довкілля

Г рабство

Обробка результатів

Підрахуємо бали. Нарахуйте собі по два бали за варіанти відповідей

1 — г, 2 — а, 3 — г, 4 — г, 5 — в у вправі «Що це?»;

1 — а, 2 — а, 3 — а, 4 — б, 5 — а у вправі «Обери слово» та

1 — б, 2 — г, 3 — б, 4 — г, 5 — а, б «Протилежне за значенням».

Якщо Ви отримали 25-30 балів, то Ваші знання моральних цінностей на високому рівні. Ви правильно розумієте сутність основних моральних цінностей і можете вдало оперувати поняттями, пов’язаними з мораллю, моральністю. Хотілося б вірити, що Ваші знання втіляться в повсякденному житті.

16-24 балів. Ви інтуїтивно розумієте сутність моральних цінностей, черпаючи свої уявлення з реального життя: із того, що бачите по телевізору, чуєте від друзів, рідних. Але Вам варто для себе визначити, що означає бути добрим, справедливим, відповідальним, працелюбним.

15 балів і нижче. Ви навряд чи розумієте, що таке моральні цінності, але це не свідчить про вашу аморальність. Можливо, варто замислитися над тим, якою людиною Ви хочете бути, а не плисти за течією.

Коментар. 25-30 балів свідчать про високий рівень розуміння сутності моральних цінностей, 16-24 – про середній, 15 балів – про низький.

 

  • Як ви вважаєте, чи мають цінності особистості відношення до її морального життя? Яким чином?

  • Назвіть 3 найважливіші речі у вашому житті. Подумайте, чим саме вони цінні для вас. Охочі можуть поділитися своїми думками.

  • Як ви думаєте, чи можна чітко розмежовувати життєві цінності та моральні цінності людини? Поясніть.

  • Пропоную переглянути відеоматеріал про стиль життя кількох молодих людей та обговорити його (відео «Яка сучасна молодь»).

  • Чим запам’яталися вам герої цього відео?

  • Чи можна сказати, що їхній стиль життя є прикладом ддя наслідування? У чому саме?

  • Чи багато ваших друзів та знайомих намагаються знайти, так би мовити, «своє місце в житті»? Чим вони займаються?

  • У чому ви бачите зміст поняття «доросле життя»?

  • Чи готові ви до дорослого життя? Як саме ви це зрозуміли?

  • Якби вас попросили пояснити дитині, що таке молодість, то що б ви сказали?

  • Опишіть одним словом сучасну молоду людину.

  • Пропоную на завершення переглянути відео (відео «Молодість»).

  •  Бажаю всім, щоб ваша молодість була саме такою, як її показано у відео.

  • Дякую за співпрацю!

15.03.2021

Відеоролик «Цінності українців», знятий командою проекту «Серце в долоньках»

Уривок із програми «Без цензури» на тему «Моральне виховання молоді»

Проблеми морального виховання молоді

в реаліях сьогодення

Матеріал підготувала Рожанська Л.Г.,

викладач психології

Арістотель писав: «Морально прекрасною називають людину досконалої гідності... Адже про моральну красу говорять з позиції доброти: морально прекрасною називають справедливу, мужню, благородну і, загалом, наділену всіма чеснотами людину».

Головною метою морального виховання на сучасному етапі є цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає гуманність, працелюбність, чесність, правдивість, дисциплінованість, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. На цій основі формуються особистісні риси людини, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Теоретико-методологічні основи морального виховання глибоко і всебічно розкриті в Законі «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про охорону дитинства», Концепції позашкільної освіти та виховання, Національній доктрині розвитку освіти «України в XXI столітті», Державній національній програмі «Освіта України XXI століття». В «Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи» визначено, що «школа зобов’язана виробляти внутрішню потребу жити і діяти за принципами моралі, неухильно додержуватись правил співжиття. З ранніх років вона повинна виховувати в учнів колективізм, чесність і правдивість, вимогливість і принциповість, стійкість і мужність характеру».

Нині, коли в Україні обрано курс на побудову гуманного демократичного суспільства, що передбачає культ Людини і Народу, гуманні й демократичні відносини між людьми в усіх сферах життя, питання морального виховання виходять на одне з перших місць у системі виховання. Пріоритетними напрямками реформування виховання в нашому суспільстві є:

  • утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей;

  • прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, які населяють Україну;

  • виховання духовної культури особистості; створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

  • формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.

Про моральне виховання особистості сьогодні можна говорити з позиції моральності.

Моральність – це внутрішні духовні якості, якими керується людина, етичні норми, правила поведінки, що визначаються цими якостями.

Моральність як стан духу детермінує поведінку людини зсередини, з душі, з совісті, допомагає встановити проти негативних зовнішніх впливів. Слідування внутрішнім моральним переконанням, високим гуманним принципам робить людину духовною істотою і забезпечує повагу до самого себе. Моральність виникає як сукупний продукт матеріально-духовного, соціального буття людини. У ній є те духовне, спільне для всіх моральних людей, що складає її стрижень, який виражається в її принципах життєдіяльності.

Моральне виховання ефективно здійснюється тільки як цілісний процес загальнолюдської моралі. Результатом цілісного процесу є формування морально цілісної особистості, в єдності її свідомості, моральних почуттів, совісті, моральної волі, навичок, звичок, суспільно цінної поведінки. Основоположною категорією морального виховання є поняття морального почуття – постійного емоційного відчуття, переживання реальних моральних відносин і взаємодій.

Моральність для людини – це перш за все живе почуття, реальний стан. Моральне виховання, що ігнорує емоційну сферу, естетичне ставлення до дійсності є слабосильним, нездатним формувати внутрішні стимули і спонукання високоморальних вчинків дітей, керувати їхньою поведінкою. Моральне почуття є основотвірний початком людської моралі. Складовим елементом морального почуття є моральна свідомість – активний процес відображення дитиною своїх моральних відносин, станів. Вона передбачає знання моральних принципів, норм і, одночасно, постійне усвідомлення та осмислення свого морального положення в суспільстві, морального стану, почуття.

Рушійною силою моральної свідомості є моральне мислення – процес постійного накопичення і осмислення моральних чинників, відносин. Моральні переживання породжуються єдністю чуттєвих станів, відображених у свідомості, і їх осмисленням, оцінкою, моральним мисленням.

Моральні почуття, свідомість і мислення є основою і стимулом прояви моральної волі. У життєвій практиці, особливо в екстремальних умовах, завжди реалізуються в єдності всі названі компоненти.

Моральне виховання – це не вдовбування, не заучування моральних норм і бездушна відпрацювання звичок, це є активний життєвий процес відносин, взаємодій, це процес постійних рішень, вибір вольових дій на користь тих чи інших моральних норм. Результатом морального виховання є моральна вихованість. Про моральної вихованості свідчить глибина морального почуття, здатність до емоційного переживання, сором і співчуття.

Успіх морального виховання багато в чому залежить від характеру суб'єктивного морального простору, в якому живе людина. До цього простору входять:

  • відносини і спілкування в колективі;

  • відносини і спілкування вулиці;

  • спілкування з товаришами;

  • ставлення до себе;

  • ставлення до природи, до зовнішнього світу;

  • відношення до суспільних вимог;

  • відносини в родині, яка є найважливішим простором для дитини.

 

Система моральних цінностей в українців сформувалася здавна: у сім’ї, родині, під впливом національної ментальності, природного демократизму, звичаїв та традицій. На їх основі впродовж віків у нашого народу культивувалися гуманізм і любов до рідної землі, патріотизм і громадянський обов’язок, волелюбність і самовідданість, високе людське сумління, шанобливе ставлення до батьків. Пошук шляхів до цілісного, гармонійного світу та людського буття не може не зачіпати проблем освіти й виховання.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків тощо. Цінності особистого життя мають значення, насамперед, для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя тощо. Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення молоді до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У розвитку моральності важливе місце належить національній свідомості як дитини, так і зрілої людини. Виділяються щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) – першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім’ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) – припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам’яті та формування почуття національної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) – передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування моральної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, до рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі.

Сьогодення потребує пошуку нових підходів в організації освітнього процесу, впровадження освітніх, зокрема й виховних, технологій, що сприятимуть моральній активності особистості, для якої поняття справедливості, милосердя, доброзичливості, толерантності, совісті, миролюбності, готовності допомогти іншим, ввічливості, делікатності, тактовності мають стати ціннісними орієнтирами. Сучасний педагог буде успішним лише в тому випадку, якщо володітиме неабияким умінням зачаровувати вихованців щирістю, альтруїзмом, любов’ю до людей. Традиційна теорія і методика виховання з їх принципами й засобами не відповідає теперішнім виховним цілям. Усі особистісно-перетворювальні інструменти переглядаються, а інноваційні – апробуються.

За визначенням академіка І. Беха, «ми переживаємо справжній ренесанс у педагогіці: вона сповна одухотворюється. Це стало можливим завдяки її глибинному психологічному супроводу... Йдеться про нову виховну парадигму, зокрема вводяться нові наукові категорії: вчинкове життя, вищі смисли, смислоцінна сфера, духовність як вираження духу, духовна особи­стість тощо».

Сучасна освіта орієнтована на особистість, внаслідок чого метою освітнього процесу є розкриття й розвиток індивідуальності кожної дитини на основі формування її особистісної культури. Чинником у характеристиці культури особистості є її взаємодія із соціумом, опанування моральних цінностей і почуттів. Для особистісного зростання потрібні відповідні соціальні умови й цілеспрямоване виховання.

Дитина не народжується ні моральною, ні аморальною, ні доброю, ні злою. Які моральні цінності у неї розвинуться, залежить від ставлення до неї оточуючих, від методів виховання, від соціального оточення, в якому перебуває особистість, а також від сімейного виховання. За умови правильного виховного впливу, належної організації освітнього середовища на засадах співпраці й взаємодопомоги у вихованців формуються суспільні мотиви, що спонукають до­тримуватися прийнятих моральних норм поведінки не за зовнішнім примусом, а з власної ініціативи, за внутрішнім переконанням.

Завдання педагогічних колективів, батьківської громади – навчити дитину взаємодіяти з іншими людьми, собою, навколишнім світом на основі моральних цінностей, гармонії. Така модель освітнього середовища покликана базуватися на засадах демократизму й гуманізму, сприяти створенню умов для особистісного розвитку, самопізнання, самореалізації зростаючої особистості.

Дослідник В. Кукушин зазначає: «Суспільство має захистити молоде покоління від морального занепаду, інакше таке суспільство – це країна без майбутнього». Отже, моральний захист дітей і молоді є ключовою проблемою ХХІ століття, розв’язання якої можливе лише за спільної взаємодії сім’ї, освітнього закладу та громадськості.

Педагоги-практики, вихователі, усі причетні до виховання підростаючої особистості мають ураховувати позитивний досвід людства, аби не втратити власні історичні надбання та національну специфіку, а потім не надолужувати згаяне у безпрецедентній прогресії. Зокрема, стимулювати у молоді власні психологічні ресурси, підвищувати їхній рівень самопізнання, самоповаги, активізувати реалізацію сутнісних сил, інтеріоризацію суспільних та моральних цінностей. Саме це сприятиме появі серед молоді відповідальних, високоморальних громадян-патріотів, які у майбутньому відстоюватимуть національні інтереси, забезпечуватимуть продукування прогресивних ідей та їх реалізацію.

24.12.2020

Інструкція

з безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу 

під час зимових канікул

1.Загальні положення.

 

1.1. Інструкція з безпеки під час зимових канікул поширюється на всіх учасників навчально-виховного процесу під час перебування студентів на зимових канікулах.

 

1.2. Інструкцію розроблено відповідно до «Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу», затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 № 563, «Правил дорожнього руху України», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, «Правил пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України», затверджених Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління державної пожежної охорони від 30.08.2016 № 974.

 

1.3. Всі учасники навчально-виховного процесу повинні знати правила надання першої (долікарської) допомоги при характерних ушкодженнях, мати необхідні знання і навички користування медикаментами.

 

2. Вимоги безпеки життєдіяльності студентів під час зимових канікул.

 

2.1. Вимоги безпеки життєдіяльності студентів перед початком зимових канікул.

 

2.1.1. Перед початком зимових канікул слід чітко визначити терміни початку та закінчення канікул.

 

2.1.2. У разі продовження канікул телефонувати в останній день визначених термінів до деканату, куратору або старості академічної групи для визначення нового терміну канікул.

 

2.1.3. Потрібно ознайомитися з планом проведення масових заходів в університеті під час канікул, брати активну участь у запланованих заходах.

 

2.1.4. У разі неможливості за поважних причин або сімейних обставин взяти участь у запланованих заходах під час канікул або вчасно приступити до навчальних занять після канікул, студенти повинні завчасно попередити деканат або куратора групи, надавши заяву чи медичну довідку, що пояснює причину.

 

2.2. Вимоги безпеки життєдіяльності студентів під час зимових канікул.

 

2.2.1. Під час канікул, перебуваючи на вулиці й ставши учасником дорожньо-транспортного руху, чітко виконувати правила дорожнього руху:

 

  • рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, притримуючись правого боку, обережно по слизькій дорозі, особливо під час ожеледиці. Взуття має бути зручним, підбори – низькими;

  • за межами населених пунктів, рухаючись узбіччям чи краєм проїжджої частини, йти назустріч руху транспортних засобів;

  • переходити проїжджу частину тільки по пішохідних переходах, зокрема підземних і наземних, а в разі їх відсутності – на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч;

  • у місцях із регульованим рухом керуватися тільки сигналами регулювальника чи світлофора;

  • виходячи на проїжджу частину з-за транспортних засобів упевнивнитись, що не наближаються інші транспорті засоби, бути особливо уважним і обережним при прослуховуванні плеєра через навушники та при використанні одягу з капюшоном;

  • чекати на транспортний засіб тільки на посадкових майданчиках (зупинках), тротуарах, узбіччях, не створюючи перешкод для дорожнього руху;

  • на трамвайних зупинках, не обладнаних посадковими майданчиками, можна переходити проїжджу частину лише з боку дверей і тільки після зупинки трамвая;

  • у разі наближення транспортного засобу з увімкненим проблисковим маячком червоного або синього кольору, чи спеціальним звуковим сигналом, треба утриматися від переходу проїжджої частини або негайно залишити її;

  • категорично заборонено вибігати на проїжджу частину, влаштовувати на ній або поблизу неї ігри, переходити проїжджу частину поза пішохідним переходом або встановленими місцями;

  • для запобігання ДТП за участю дітей категорично заборонено кататися на санчатах, ковзанах, лижах (інших зимових приладах для розваг) на проїжджій дорозі, категорично заборонене катання з гірок із виїздом на проїжджу частину дороги;

  • для запобігання травмування можна кататися на ковзанах тільки у відведених для цього спеціальних місцях й на міцному льоду без розщелин;

  • студенти повинні виконувати зазначені правила, а також інші Правила дорожнього руху України, знання про які отримані на заняттях з безпеки життєдіяльності, предметних інструктажах;

  • користуючись транспортним засобом, необхідно сидіти або стояти тільки в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше пристосування.

 

2.2.2. Під час канікул, перебуваючи вдома, в гуртожитку, на вулиці, в спеціалізованих установах, приміщеннях, транспорті, повинні чітко виконувати правила пожежної безпеки:

 

  • не брати з собою вогненебезпечні предмети, що можуть спричинити пожежу (петарди, бенгальські вогні, феєрверки, легкозаймисті речовини тощо);

  • користуватися газовою плитою вдома та в гуртожитку тільки із спеціалізованим електричним приладом для вмикання;

  • заборонено використовувати віконниці на вікна для затемнення приміщень і застосовувати горючі матеріали; зберігати бензин, газ та інші легкозаймисті горючі рідини, приносити їх до приміщення;

  • у жодному разі не брати на вулиці чи в іншому місці ніякі незнайому чи чужу побутову техніку, не вмикати їх у розетку вдома чи в інших установах – це може призвести до вибуху та надзвичайної ситуації;

  • не можна наближатися до електроприладів, музичної апаратури, які живляться струмом. Користуватися електроприладами тільки сухими руками. У разі виявлення обірваних проводів, неізольованої проводки, іскріння проводки, негайно повідомити коменданта гуртожитку, або чергового;

  • не збиратися біля проходів у громадських установах, входах та виходах, у приміщеннях вестибюлю;

  • під час участі в масових заходах не кричати, не свистіти, не бігати, не стрибати, не створювати травмонебезпечних ситуацій у приміщенні, дотримуватися правил пожежної безпеки;

  • у разі пожежної небезпеки – наявності вогню, іскріння, диму – негайно вийти на повітря (за двері, балкон) та кликати на допомогу. Викликати службу пожежної охорони за номером 101, назвавши своє ім’я, прізвище, коротко описавши ситуацію: наявність вогню, диму, кількість людей у приміщенні, свій номер телефону;

  • при появі запаху газу в квартирі, гуртожитку у жодному разі не вмикати електроприлади, не користуватися стаціонарним чи мобільним телефоном, відчинити вікна, двері, перевірити приміщення, вимкнути газову плиту й вийти з приміщення;

  • негайно повідомити в газову службу за номером 104 чи 101 пожежну охорону; назвавши своє ім’я, прізвище, коротко описавши ситуацію й залишивши свій номер телефону.

  • Під час святкування Нового року вдома або інших закладах чітко дотримуватися вимог протипожежної безпеки; не приходити на свято в одязі з легкозаймистого матеріалу, не просоченого вогнезахисною сумішшю; під час святкування не наближатися до новорічної ялинки, в її сторону категорично заборонено кидати будь-які предмети; не можна прикрашати ялинку іграшками, гірляндами не фабричного, або низької якості виробництва; заборонено використовувати відкритий вогонь під час новорічних свят (факели, свічки, феєрверки, бенгальські вогні, хлопавки тощо); застосовувати дугові прожектори, влаштовувати світлові ефекти із застосуванням хімічних та інших речовин, що можуть спричинити загорання; встановлювати стільці, крісла, різні конструкції, виконані з пластмас і легкозаймистих матеріалів, а також захаращувати предметами проходи та аварійні виходи; не можна застосовувати для оформлення приміщень декорації та обладнання, виготовлені з горючих синтетичних матеріалів, штучних тканин і волокон (пінопласту, поролону, полівінілу тощо).

 

2.2.3. Під час канікул, перебуваючи вдома, на вулиці, в спеціалізованих установах, громадських місцях, приміщеннях, транспорті тощо студенти повинні чітко виконувати правила з попередження нещасних випадків, травмування, отруєння та ін.:

 

  • під час канікул заборонено перебувати біля водоймищ для запобігання утопленню; категорично заборонено виходити на льодову поверхню замерзлого водоймища. Особі, яка провалилася під лід, необхідно подати мотузку, дошку, одяг, але не підходити до неї близько. Якщо лід крихкий, треба лягти на нього й проводити операцію рятування в той бік, із якого прийшла людина – в інших місцях лід може бути більш крихким. Не поспішаючи, слід допомогти людині вибратися з води, зняти мокрий одяг, зігріти, покликати на допомогу, відвести постраждалого у тепле приміщення, вжити заходів щодо недопущення обмороження;

  • категорично заборонено наближатися й перебувати біля будівельних майданчиків, кар’єрів, закинутих напівзруйнованих будівель для запобігання обрушень будівельних матеріалів і попередження травм та загибелі;

  • категорично заборонено вживати алкоголь, наркотичні засоби, стимулятори;

  • уникати вживання в їжу грибів;

  • заборонено брати в руки, нюхати, їсти незнайомі дикі рослини чи паростки квітів, кущів, дерев, що може призвести до отруєння;

  • пересуватися обережно, спокійно. Беручі участь в масових заходах, не створювати хаотичного руху, не штовхатися, не кричати. На вулиці бути обережним, дивитися під ноги, щоб не впасти в яму чи відкритий каналізаційний люк, не травмуватися через ожеледь;

  • не підходити на вулиці до обірваних, обвислих проводів, які стирчать, а особливо, якщо від них іде гудіння – такі проводи ще можуть бути підживлені електрострумом; не підходити до щитових, не залазити на стовпи з високовольтними проводами – можна отримати удар електрострумом від високовольтних живлень за 5 м;

  • бути обережним на дитячих майданчиках, у парках відпочинку: спочатку переконатися, що гойдалки чи атракціони, турніки, прилади справні, сильно не розгойдуватися й не розгойдувати інших, щоб не призвести до падіння чи іншого травмування;

  • не виходити на дах багатоповерхівки для попередження падіння з висоти;

  • не підходити до відчинених вікон, не нахилятися на перила, парапети сходинок для запобігання падіння з висоти; не спускатися в підвали будинків чи інші підземні ходи – там може бути отруйний газ;

  • не вступати в контакт із незнайомими тваринами для запобігання укусів від хворих на сказ тварин;

 

2.2.4. Під час канікул студенти повинні виконувати правила безпеки життєдіяльності під час самостійного перебування вдома, в гуртожитку на вулиці, у громадських місцях, у друзів, на молодіжних дискотеках, у замкнутому просторі приміщень із чужими людьми, правила попередження правопорушень та насильства:

 

  • не розмовляти й не вступати в контакт із незнайомцями, у жодному разі не передавати їм цінні речі, ключі від дому, навіть якщо вони назвалися представниками міліції. Слід одразу кликати на допомогу й швидко йти до людей;

  • не підходити до автомобілів із незнайомцями, навіть якщо вони запитують дорогу. Краще відповісти, що не знаєте, і швидко йти геть;

  • слід триматися подалі від тих, хто влаштовує бійки, не брати участі в суперечках дорослих і не провокувати словами чи діями агресивну поведінку, що може призвести до бійки або травм; у стосунках із оточуючими слід керуватися толерантними стосунками;

  • не заходити в під’їзд, ліфт із незнайомими людьми; слід одразу кликати на допомогу, якщо незнайомець провокує якісь дії щодо вас. Бути уважним, оглядатися й перевіряти, чи не слідує за вами хтось під час проходу провулків, підземних переходів між домами й тунелями. Якщо за вами хтось іде, зупинитися й відійти у сторону, щоб потенційний переслідувач пройшов повз вас;

  • під час перебування на дискотеці, слід керуватися загальними правилами етикету й нормами поведінки, не провокувати оточуючих на агресивну поведінку рухами й словами. У разі небезпечної ситуації звертатися до служби охорони закладу, викликати міліцію за номером 102;

  • не вчиняти дії, що можуть призвести до правопорушень. Неповнолітніми у кримінальному праві вважаються особи віком до 18-ти років. За злочини, вчинені після настання 14-річного віку, неповнолітні підлягають кримінальній відповідальності; позбавлення волі неповнолітньому може бути строком не більш як на 10 років; найсуворішим примусовим виховним заходом є направлення до спеціальних навчально-виховних установ, що здійснюється примусово, незалежно від бажання неповнолітнього чи його батьків.

 

2.2.5. Під час канікул треба виконувати правила з запобігання захворювань на COVID-19, грип, інфекційні та кишкові захворювання тощо:

 

  • дотримуватися карантинних вимог;

  • при нездужанні не виходити з дому, щоб не заразити інших людей, викликати лікаря;

  • хворому виділити окреме ліжко, посуд, білизну;

  • приміщення постійно провітрювати;

  • у разі контакту із хворим одягати марлеву маску;

  • хворому слід дотримуватися постільного режиму;

  • вживати заходів профілактики: їсти мед, малину, цибулю, часник; чітко виконувати рекомендації лікаря;

  • перед їжею мити руки з милом;

  • не їсти брудних овочів та фруктів, ретельно їх мити й ошпарювати;

  • не вживати самостійно медичних медикаментів чи препаратів, не рекомендованих лікарем;

  • якщо ви погано почуваєтеся, а поряд нікого немає, слід викликати швидку медичну допомогу за номером 103, описавши свій стан, назвавши номер свого телефону, домашню адресу, прізвище, ім’я, а також зателефонувати батькам.

 

3. Вимоги безпеки життєдіяльності при виникненні надзвичайної або аварійної ситуації.

 

3.1. Не панікувати, не кричати, не метушитися, чітко й спокійно виконувати вказівки працівників правоохоронних органів.

 

3.2. Зателефонувати батькам, коротко описати ситуацію, повідомити про місце свого перебування.

 

3.3. Якщо ситуація вийшла з-під контролю, слід зателефонувати в служби екстреної допомоги за телефонами:

101 – пожежна охорона;

102 – поліція;

103 – швидка медична допомога;

104 – газова служба, коротко описати ситуацію, назвати адресу, де відбулася надзвичайна ситуація, а також своє прізвище, ім’я, номер свого телефону.

 

3.4. За можливості варто залишити небезпечну територію.

10.12.2020
14.10.2020_4.jpg
14.10.2020_3.jpg
14.10.2020_2.jpg
14.10.2020_1.jpeg

14 грудня -  День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Отруйний полиновий дим –

Це пам’ять мертвим, біль живим.

 

  У 1986 році через катастрофу на Чорнобильській АЕС у повітря злетіла велика кількість радіоактивних матеріалів. У ліквідації наслідків аварії від перших хвилин після неї та впродовж наступних кількох років узяли участь 520 тисяч ліквідаторів. Їм довелося погасити пожежу і, ризикуючи своїм життям, розчистити місце катастрофи від отруйних речовин.

  Ліквідатори, які працювали в Чорнобилі в 1987-1990 роках, отримали, згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, серйозне опромінення на рівні 120-ти мілізівертів. Це доза в тисячу разів більша, ніж при проведенні рентгену грудної клітини. Про це пише Fox News, зауважуючи, що під час медичної процедури люди зазвичай піддаються опроміненню на рівні 0,1 мілізіверта. У Чорнобилі кожен, хто в числі перших приїхав гасити пожежу, отримав астрономічно високі дози.

  Що ж відбувається з людським тілом під впливом такої кількості радіації? За словами доктора Льюїса Нелсона з медичної школи Нью-Джерсі, це можна порівняти з досвідом входження у величезний апарат рентгеноскопії, у якому радіація стріляє просто з кожного кутка. Однак різниця в тому, що промені будуть мати іншу природу, ніж ті, які зазвичай використовують у медицині. Гамма-промені, проходячи через тіло, призводять до іонізації. Це означає, що вони вибивають електрони з атомів у людських молекулах, порушуючи хімічні зв’язки й пошкоджуючи тканини. Високий рівень іонізації спричиняє променеву хворобу.

  У Чорнобилі в 134-х ліквідаторів вона з’явилася. Із них 28 померли. Ці люди отримали опромінення на рівні від 8-ми до 16-ти тисяч мілізівертів. Це для порівняння дорівнює 80-160-ти тисячам рентгеноскопій. Нелсон пояснив виданню, що променева хвороба головним чином проявляється в травному тракті й кістковому мозку. У цих частинах людського тіла клітини діляться дуже швидко. ДНК тут не дуже захищена і розпадається, щоб її можна було скопіювати. І це робить її дуже вразливою перед радіацією. До речі, саме тому радіаційна терапія уражає ракові клітини. Адже вони теж дуже швидко діляться.

  Через кілька годин після опромінення в людей із променевою хворобою починають з’являтися перші симптоми – діарея і блювання. Коли клітини не діляться належним чином, слизова оболонка травного тракту розпадається, випускаючи клітини і бактерії, що живуть у кишечнику. За словами Нелсона, таке навіть здорову людину «підкосило б». Але оскільки радіація також зупиняє виробництво білих кров’яних тілець у кістковому мозку, імунна система не може боротися з інфекцією. Тому люди з променевою хворобою часто помирають від зараження крові за лічені дні.

  Високий рівень радіації може також залишити опіки на шкірі, які стають помітними за лічені хвилини чи години після опромінення. За словами Нелсона, вони схожі на ті, які люди отримують під дією сонячного проміння. Але якщо опіки й симптоми кишкового тракту з’являються майже миттєво впродовж лічених хвилин, кістковому мозку вдається вижити ще кілька днів. Це означає, що виникає прихований період, коли постраждалій людині, здається, стає краще.

   А трохи згодом проявляється зараження крові.

  Люди, яким вдалося пережити променеву хворобу після Чорнобиля, потім іще роками проходили реабілітацію. Як свідчать дані ВООЗ, у багатьох із них з’явилася катаракта, тому що радіація пошкодила їхні очні рогівки. Однак це далеко не всі наслідки. У випадку більшості з тих, хто пережив катастрофу на Чорнобильській АЕС, результати опромінення проявилися лише через багато років. Адже одним із головних наслідків був підвищений ризик захворювання на рак.

  «Але варто пам’ятати, що ризик раку – це щось, що проявляється приблизно за 10 років. Тому потрібно прожити 10 років, а то й більше, щоб помітити загрозу», – сказав Нелсон.

  Скільки людей постраждали таким чином від Чорнобиля, сказати важко. Однак, за деякими оцінками, близько 270-ти тисяч жителів України, Росії та Білорусі не захворіли б на рак, якби не сталося аварії в 1986 році.

   Ця катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики.

 Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви. Число постраждалих від аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь у ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, які піддалися радіоактивному забрудненню. Багато з тих, хто прийняв на себе перший удар ядерної стихії, на жаль, уже пішли в безсмертя, залишивши смуток і біль у наших серцях.

 14 грудня ми вшановуємо учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У цієї дати є своя історія. Адже саме 30 листопада 1986 року було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС, а 14 грудня у газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд.

  10 листопада 2006 року № 945/2006 Указом Президента України було засновано скорботну пам’ятну дату – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який ми щорічно відзначаємо 14 грудня.

   Вшановуючи учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих героїв і віддаємо данину пошани всім ліквідаторам аварії, які, рятуючи нас, українців, а також народи інших країн від ядерної небезпеки, жертвували найдорожчим – своїм здоров’ям і життям.

Матеріал підготувала Слугоцька В.М.,

куратор 41-Ю групи

07.12.2020
Cov_1.png
Cov_2.png
Cov_3.png
Cov_5.png
Cov_4.png
Cov_7.png
Cov_6.png

Джерелом епідемії вважають ринок в Ухані, де продавали диких тварин

Євген Дубровський: "У боротьбі з covid головне - без паніки!"

 

Євген Дубровський, лікар-інфекціоніст, який з березня 2020-го рятує життя хворим, що підхопили коронавірус. Дивує його спокій та вміння жартувати, розповідаючи про подолання одного з найнебезпечніших на сьогодні захворювань.

 

Євген Ігорович працює у звичайній Київській клінічній лікарні №4, щодня отримує до 160 дзвінків від пацієнтів. Каже, що холодний розум - головне для тих, хто хоче врятуватись на цій вірусній війні. Цікаво й корисно для всіх!

 

Дивіться студію "НИНІ"на телеканалі "ЗОРЯНИЙ". ЄВГЕН ДУБРОВСЬКИЙ та ведуча ТЕТЯНА ГАВРИЛЬЧУК. Шукаймо світло разом!

Інформаційна виховна година

«Чума ХХІ століття – Covid-19

як виклик останнього часу. Заходи боротьби» 

  COVID-19 — це гостре вірусне захворювання, що характеризується переважним ураженням дихальної системи та шлунково-кишкового тракту. Коронавірус є зоонозною інфекцією за походженням.

   Епідемічна ситуація COVID 19 є суттєвою проблематикою та завданням вирішення подолання вірусної інфекції серед населення.  

 

Етіологія збудника

  Розглядаючи етіологію збудника, варто зазначити, що вірус належить до родини коронавірусів яка нараховує 40 видів РНК-вмісних вірусів та дві підродини.

 До цієї родини належать:

  • вірус SARS–CoV – збудник атипової пневмонії;

  • вірус MERS–CoV – збудник респіраторного синдрому; 

  • вірус SARS-CoV-2 – пневмонічний тип вірусу.

 

  Вірус SARS-CoV-2 має тонкий нуклеокапсид середнього розміру (60 нм) і сферичну форму. Оболонку SARS-CoV-2 складають 4 протеїни: глікопротеїн «шипа» S, нуклеокапсидний протеїн N, мембранний протеїн M і протеїн суперкапсиду (оболонки) E.

 

  Усередині нуклеокапсиду є позитивний ланцюг РНК довжиною приблизно 30 тис. нуклеотидів, що містить генетичну інформацію. На поверхні віріону містяться шипоподібні відростки, які мають форму булави, що розширюється на дистальному кінці. Така форма на зображеннях електронної мікроскопії нагадує сонячну корону під час затемнення, через що їх і назвали коронавірусами.

   Збудник характеризується широким тропізмом, окрім дихальних шляхів  може вражати печінку, нирки, кишечник, нервову систему, серце та очі. Типова коронавірусна інфекція клінічно проявляється грипоподібним синдромом і/або кишковими розладами.

 

  За ступенем подібності геномів та антигенними властивостями коронавіруси поділяють на 3 групи:

  α-, β- та γ-коронавіруси. Коронавірус SARS-CoV було віднесено до підгрупи 2b другої групи коронавірусів. Таким чином вірус SARS-CoV-2 став сьомим відомим коронавірусом людини, чотири з яких періодично викликають гострі респіраторні захворювання, а три - виявилися летальними для людей:

 

SARS-CoV-1

MERS-CoV

SARS-CoV-2

 

  Віруси нестійкі у зовнішньому середовищі. Вони миттєво гинуть при температурі понад 56 градусів, руйнуються під дією хлороформу, формаліну, етилового спирту або ефіру. Але на превеликий жаль коронавірус добре переносить заморожування.

 

Шляхи зараження та механізми розвитку

 

  Причинами коронавірусу є мутації, в результаті яких з'являється новий тип вірусу. Джерелом коронавірусної інфекції, як правило, є хвора людина. При цьому, період контагіозності невизначено довгий. Джерелом коронавірусу можуть бути деякі звірі (мавпи, птахи, змії та інші).

  Джерелом нового типу збудника  стали, ймовірно, кажани. При цьому в даний час немає даних про те, що домашні тварини (такі, як собаки чи кішки) можуть переносити коронавірус  Covid -19.

  Збудники не можуть передаватися безпосередньо через предмети, дверні ручки, посилки, продукти, якщо дотримана гігієна рук і правила кулінарної обробки продуктів. Не можна торкатися забрудненими руками та предметами обличчя, носа, рота, очей. Тому руки рекомендується часто і ретельно мити з милом або обробляти дезіфікуючими засобами.

  Вірус передається повітряно-крапельним, повітряно-пиловим, фекально-оральним шляхом. До факторів передачі відносяться виділення носоглотки, блювотних мас, фекалії птахів, тварин, хворої людини.

 

  У людей сприйнятливість до коронавірусу дуже висока, захворювання загрожує всім віковим групам. Характерною особливістю SARS-CoV-2 є здатність до розповсюдження від інфікованих людей, які ще не мають ніяких проявів захворювання.

 Зарубіжні дослідники підтвердили вплив групи крові на ймовірність зараження коронавірусною інфекцією та важкістю її наслідків.

  Дослідження проводилися в Данії і Канаді. Фахівці порівняли показники близько 500 тис. хворих пацієнтів на COVID-19 у Данії з 2 млн осіб, які проживають в інших країнах. Згідно з результатами дослідження, серед захворілих коронавірусом було менше людей з першою групою крові (AB0). Найбільша кількість хворих було серед людей з групою крові A (II), B (III) і AB (IV).

  Антигенна різнорідність вірусів зумовлює значну частоту повторного інфікування збудниками інших серологічних типів.

  На сьогоднішній день патогенетичні механізми розвитку коронавірусної інфекції вивчені недостатньо. Вхідними воротами для інфекції є слизова оболонка верхніх дихальних шляхів.

 

Клінічні прояви

  Для більшості коронавірусних інфекцій інкубаційний період обмежений 2-3 добами. Однак, для коронавірусу Covid 19 цей період може становити від 1 до 14 днів (в середньому 10 днів).

  Протягом усього цього періоду людина може заражати інших.

 

  Ефективне потрапляння вірусу в клітину господаря відбувається у три етапи:

І етап

  • вірус зв’язується з рецепторами клітини;

ІІ етап

  • ліпіди оболонки та мембрани вірусу зливаються з плазматичною мембраною клітини;

ІІІ етап

  • починається реплікація геномного матеріалу РНК вірусу.

  Патогенетичні процеси, що викликає під час інфекції SARS-CoV-2 (як і збудники SARS і MERS), пояснюються змінами в клітині-мішені, які призводять до руйнування уражених тканин і формування у пацієнтів після одужання фіброзних рубців у легенях.

 За таких умов розвивається недостатність сурфактанту, що призводить до колапсу альвеол і легеневого дистрес-синдрому. Найнебезпечнішою властивістю SARS-CoV-2 є його здатність спричинювати гіперреактивність системи вродженого імунітету через ураження макрофагів та індукцію цитокінового «шторму», який зумовлює серйозні патогенетичні пошкодження.

  На початкових етапах реплікації РНК з’являються перші симптоми:

  Перша фаза:

  • підвищення температури та cухий кашель, слабкість, прояви гіпоксії – м’язовий біль, температура може підійматися незначно або взагалі залишатися в межах норми. У деяких пацієнтів відзначаються ураження очей (кон'юнктивіт) та діарея (триває кілька діб).

 

  Друга фаза:

  • характеризується значним розмноженням вірусу (можливо, в різних органах) і супроводжується дуже високою температурою, з'являється непродуктивний сильний кашель, розвивається дихальна недостатність, генералізована слабкість що є симптомами, характерними для пневмонії.

 

  Прогресування захворювання веде до фінальної фази:

  • стан пацієнта швидко погіршується;

  • виражена інтоксикація;

  • появляються ознаки набряку легенів;

  • поліорганна недостатність;

  • розвивається гострий респіраторний дистрес-синдром, що може призвести до смерті;

  • прогноз при такому перебігу захворювання несприятливий.

 

 Захворювання супроводжується синтезом антитіл, які не гарантують захисту від повторного зараження.

 

Особливості захворювання у дітей

  У дітей інфікування може поширюватися на нижні відділи дихальних шляхів, викликаючи біль в грудях при диханні та задишку. Спостерігається запалення гортані, шийний лімфаденіт, свистячі та сухі хрипи в легенях.

Профілактика

  На сьогодні специфічних заходів профілактики коронавірусу немає — вакцина поки не розроблена.

   При появі найменших симптомів захворювання рекомендується перебувати вдома.

 У період великої захворюваності оточуючих необхідно максимально обмежити контакти з оточуючими людьми, уникати стовпотворіння, не відвідувати місця великого скупчення людей.

 

Рекомендації ВООЗ та МОЗ України щодо дотримання основних запобіжних заходів:

 

  • не відвідувати регіони, де найбільш часто зустрічається коронавірусна інфекція;

  • носити засоби індивідуального захисту (маски);

  • зберігати дистанції - головна передумова запобігання розповсюдження збудника;

  • регулярно мити руки;

  • обмежити контакти на близькій відстані;

  • більше гуляти на свіжому повітрі в парках, скверах, далеко від людей;

  • зміцнювати місцевий імунітет (дотримуватися температурного режиму в приміщенні — 18-20 градусів, підтримувати необхідну вологість — від 40 до 60%);

  • частіше провітрювати житлове приміщення;

зволожувати слизові оболонки верхніх дихальних шляхів сольовими розчинами.

Висновки:

Етіогенез коронавірусної інфекції має значний вплив на перебіг захворювання та втручання у патогенез згідно великого різноманіття модифікацій вірусу.

Зважаючи на перебіг захворювання, ускладнення і віддалені наслідки, можна зробити єдиний висновок про те, що має бути обов’язковим неспецифічний захист населення шляхом власного дотримання карантинних заходів та чіткого алгоритму їх дій під час пандемії.

НЕ ХВОРІЙТЕ! БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ І СВОЇХ РІДНИХ!!!

Все про коронавірус. Стислі факти

Довкола так багато інформації про коронавірус, що в ній можна потонути. Ми вирішили підсумувати найважливіше і зібрали для вас 80 фактів про хворобу. Сподіваємося, ця добірка допоможе вам розібратися у питанні.

Факт 1. Covid-19 і SARS-CoV-2 - не одне й те саме. Covid-19 - це захворювання (D - скорочення від disease), викликане новим коронавірусом. SARS-CoV-2 - назва самого вірусу.

Факт 2. CoV - скорочення від CoronaVirus, коронавірус. Так називають родину вірусів (загалом їх близько 40), які зовні нагадують сонячну корону через відростки у вигляді шипів.

Факт 3. Коронавіруси - самозванці від біології. Кінцева частина кожного шипа "імітує" молекулу корисної речовини, тому клітинні рецептори самі затягують її у себе - а за шипом до клітини потрапляє весь вірус. Так відбувається зараження.

Факт 4. Термін "новий коронавірус" (novel або nCoV) означає, що раніше його не зустрічали не лише вчені, але і наші клітини.

Факт 5. За 2 млн років еволюції наша імунна система навчилася боротися з більшістю відомих інфекцій, але новий коронавірус захоплює її зненацька - тому з ним так важко впоратися і так легко заразитися.

Факт 6. Потрапивши до клітини, вірус "захоплює" над нею контроль і змушує невпинно виробляти власні копії - замість звичних їй білків. Починається ланцюгова реакція. Зрештою клітина гине, а носій інфекції стає заразним.

Факт 7. На початковому етапі зараження новий коронавірус активно розмножується в горлі та верхніх дихальних шляхах. Потім інфекція опускається нижче і може дістатись легенів, викликавши запалення.

Факт 8. Саме тому перший симптом зараження - кашель. Вже потім починає підвищуватись температура.

Факт 9. Або не починає - у 30% пацієнтів в Ухані температура на момент прибуття до лікарні не перевищувала норму.

Факт 10. У багатьох інфікованих (18% чи майже у кожного п'ятого) відсутній навіть кашель. Хвороба перебігає взагалі без симптомів - людина може не підозрювати, що хвора.

Факт 11. Однак такий безсимптомний хворий все одно є активним носієм інфекції і може заражати інших.

Факт 12. Якщо Covid-19 перебігає у легкій формі, його симптоми дуже нагадують звичайний сезонний грип: сухий кашель, температура, загальна слабкість, іноді біль у м'язах або головний біль.

Факт 13. Лікують його так, як звичайний грип - у домашніх умовах, симптоматично.

Факт 14. Один з найбільш нестандартних симптомів коронавірусу - втрата смаку та/або нюху.

Факт 15. Це відбувається не з усіма інфікованими, але може бути і єдиним симптомом.

Факт 16. Тож, якщо ви раптом втратили здатність відчувати запахи й смаки, варто насторожитись і вжити заходів.

Факт 17. Важливо: носій нового коронавірусу стає небезпечним для оточення відразу після зараження - задовго до того, як у нього з'являться або не з'являться перші симптоми.

Факт 18. Гарна новина: чим більш смертоносний вірус, тим гірше він поширюється. Вбивши свого господаря, вірус не може інфікувати інших. Тому вірус рідко мутує у більш смертоносну форму - це не в його інтересах.

Факт 19. Погана новина: SARS-CoV-2 - якраз з іншої категорії. Цей вірус робить господаря розносником зарази, але проявляється не одразу або не виявляється взагалі, тож носій встигає заразити ще кількох людей.

Факт 20. У середньому кожен носій нового коронавірусу встигає заразити від 2 до 4 здорових людей. Ця кількість вища, ніж у сезонного грипу (1,3), але нижча, ніж у кору (12+).

Факт 21. Хоча, як і в будь-якої інфекції, у коронавірусу SARS-CoV-2 є так звані суперпоширювачі - носії, які заражають незрівнянно більше людей: сотні, а то й тисячі.

Факт 22. У Південній Кореї вірус вдавалося стримувати, поки кількість хворих не сягнула 30. Але жінка, яка отримала кодову назву "Пацієнт 31", заразила близько 1200 людей.

Факт 23. З'ясувалося, що вона була дуже релігійною і продовжувала ходити до церкви, попри кашель і високу температуру, ігноруючи розпорядження корейської влади.

Факт 24. За 10 днів кількість інфікованих у Південній Кореї зросла з 30 до 5000.

Факт 25. Рівень смертності від Covid-19 поки що складно точно визначити, але більшість досліджень оцінюють його на рівні 1-3%.

Факт 26. Це приблизно у 20 разів вище, ніж у сезонного грипу, але навіть близько не дотягує до попередників коронавірусу SARS (10%) і MERS (25%).

Факт 27. Смертність від Covid-19 дуже залежить від загального навантаження на систему охорони здоров'я і швидкості надання допомоги: якщо у Німеччині вона становить лише 0,3%, то в Італії - майже 9%.

Факт 28. У віковій групі 70+ смертність перевищує 5%, після 80 від вірусу помирає кожен десятий.

Факт 29. Саме тому головне завдання влади по всьому світу зараз - розтягнути епідемію на якомога більший термін, не давши великій кількості людей одночасно захворіти на Covid-19.

Факт 30. Пандемія розвивається з прискоренням: від першого діагнозу до 100 тисяч хворих минуло 67 днів, другі 100 тисяч захворіли за 11 днів, треті - за чотири дні.

Факт 31. Щодоби кількість інфікованих збільшується приблизно на третину.

Факт 32. Пандемія вже дісталась найвіддаленіших куточків земної кулі, зокрема відомого острову Пасхи, де у вівторок, 24 березня, офіційно підтвердили перший випадок - захворів 42-річний чоловік.

Факт 33. Експерти попереджають: необхідно заздалегідь психологічно підготувати себе до того, що кількість заражених може обчислюватися десятками мільйонів, а загиблих - можливо, сотнями тисяч.

Факт 34. Як виник SARS-CoV-2, достеменно невідомо, але схожі на нього віруси переносять кажани і панголіни.

Факт 35. Найімовірніше, вірус мутував і перейшов на іншу тварину, а вже від нього передався людині.

Факт 36. Чи був вірус небезпечним для людини в той момент, коли його підхопив перший хворий? Чи він мутував і навчився проникати в наші клітини, вже перебуваючи в людині? Відповідей на ці запитання вчені поки що не знайшли.

Факт 37. Якщо вірус був небезпечним під час контакту з людиною, значить, він може досі "гуляти" десь у тваринному світі та рано чи пізно знову інфікувати людей.

Факт 38. Саме тому на початку спалаху в Ухані насамперед закрили ринки, де продавали дичину.

Факт 39. Це, до речі, стандартний захід у Китаї - при підозрі на нову інфекцію насамперед закривають ринки і запроваджують карантин. Зазвичай допомагає, але цього разу було пізно: безсимптомний вірус вже пішов "у народ".

Факт 40. Ні, вірус не "втік" з біологічної лабораторії, хоч як би комусь не хотілося у це вірити.

Факт 41. Версію про штучне походження коронавірусу ретельно перевірили відразу кілька команд науковців з різних країн і відкинули як неспроможну.

Факт 42. "Наш аналіз вочевидь показує, що SARS-CoV-2 не був розроблений в лабораторії і не є вірусом, з яким виконували якісь цілеспрямовані маніпуляції", - цитата дослідників з журнал Nature.

Факт 43. Якщо вже ми почали розвінчувати міфи, ось ще один: хірургічні маски НЕ захищають від коронавірусу. Його часточки настільки малі, що легко проходять крізь пори.

Факт 44. Щоб ви уявили собі розмір вірусу: на вістрі голки можна легко розмістити близько 100 млн його копій.

Факт 45. Під час кашлю від інфікованого хворого розлітаються дрібні краплини слини, в кожній з яких можуть бути мільярди (!) вірусних часток.

Факт 46. Маску має сенс носити тим, хто боїться інфікувати інших - вона не надає 100% захисту, але трохи знижує ризик для оточення.

Факт 47. Всупереч поширеній думці, домашні тварини НЕ можуть поширювати коронавірус. Жодного випадку зараження людини від собаки або кішки поки що не зареєстровано.

Факт 48. Натомість вірус цілком можна підхопити в абсолютно порожньому приміщенні, де до цього перебував інфікований.

Факт 49. У повітрі коронавірус зберігає життєздатність (тобто може заражати здорових людей) протягом трьох годин.

Факт 50. На пластикових і сталевих поверхнях SARS-CoV-2 залишається небезпечним до трьох днів, на папері та картоні - до доби, на міді - до чотирьох годин.

Факт 51. Саме тому головний і найнадійніший засіб профілактики - ретельно мити руки після контакту з будь-якими поверхнями поза межами будинку.

Факт 52. Як правильно ретельно мити руки, можна подивитись у цьому відео (ні, це не так очевидно, як ви думали).

Факт 53. Якщо раптом умивальника поблизу немає, можна скористатись гелем-антисептиком для рук. Але руки помити, справді, краще.

Факт 54. Антисептик можна зробити в домашніх умовах, якщо у вас є будь-який питний або технічний спирт.

Факт 55. У крайньому разі для дезінфекції підійде мірамістин або хлоргексидин - і той, і інший знищують не лише бактерії, але й віруси.

Факт 56. Антибіотики проти коронавірусу не діють. Як і проти будь-якого іншого вірусу, зокрема грипу або герпесу.

Факт 57. Карантин та інші обмежувальні заходи у всьому світі можуть тривати (з невеликими перервами) доки не знайдуть вакцину або ефективне лікування від Covid-19.

Факт 58. Дієва вакцина від коронавірусу цілком точно НЕ з'явиться раніше, ніж за рік-півтора, до середини-кінця 2021 року. До цього моменту більшість людей, яким загрожує вірус, найімовірніше вже перехворіють.

Факт 59. Можливо, вакцина не з'явиться взагалі ніколи. Вакцину від ВІЛ весь світ намагається розробити вже 35 років - і поки що марно. Хоча вже розроблені "пігулки від ВІЛ" для ефективної профілактики.

Факт 60. Специфічної терапії від SARS-CoV-2 поки що немає. Інфікованих лікують винятково симптоматично, тобто борються не з самою хворобою, а з її проявами.

Факт 61. Понад 100 тисяч людей, у яких підтвердили Covid-19, одужали.

Факт 62. Більшості хворих (понад 80%) допомога медиків взагалі не потрібна. Вони лікуються вдома, засобами від звичайного грипу - і одужують, зазвичай, приблизно за тиждень.

Факт 63. Госпіталізація потрібна приблизно кожному п'ятому чи шостому хворому - здебільшого людям похилого віку та/або тим, що мають хронічні захворювання.

Факт 64. У важких випадках (біля 4%) необхідно застосовувати апарат штучної вентиляції легенів. Їх може не вистачити, якщо хворих буде занадто багато. Деякі автомобільні компанії перейшли на виробництво апаратів ШВЛ.

Факт 65. Саме це - одна з головних причин високої смертності в Італії. Багато літніх хворих, пікове навантаження на лікарні і, як наслідок, виснаження персоналу і нестача обладнання.

Факт 66. На 10300 італійців, що одужали від Covid-19, припадає понад 8000 загиблих від вірусу. Ще 62 тисячі людей досі хворіють (дані на 27 березня).

Факт 67. Паралельно тривають пошуки ліків проти вірусу. Розробляти нові засоби немає часу, тому медики перевіряють наявні противірусні препарати - наскільки вони ефективні у боротьбі саме з SARS-CoV-2.

Факт 68. У лютому китайські лікарі помітили, що коронавірус непогано долає хлорохин - препарат, розроблений для профілактики й лікування малярії. Відтоді його ефективність в боротьбі з Covid-19 підтвердили ще декілька досліджень.

Факт 69. Інші можливі ліки - лопінавір, яким зазвичай лікують хворих на ВІЛ, і ремдесивір, який розробили для лікування лихоманки Ебола та вірусу Марбурга. Поки обидва успішно проходять тестування.

Факт 70. Останнє обнадійливе відкриття - антивірусний препарат авіган (фавіпіравір), популярний в Японії засіб від грипу. Його спеціально розробили для боротьби з РНК-вірусами.

Факт 71. Під час випробувань в Ухані заражені коронавірусом пацієнти, які отримували авіган, видужували в середньому за чотири дні.

Факт 72. Майже всім пацієнтам у Китаї разом зі звичними ліками призначали препарати традиційної китайської медицини (ТКМ).

Факт 73. Формулу лікування ТКМ розробили у Восьмій народній лікарні у Гуанчжоу. Її визнало міністерство науки і технологій провінції Гуандун, та офіційно схвалила регіональна влада.

Факт 74. За даними агентства Сіньхуа, гарні результати у лікуванні хворих на Covid-19 дає мікстура Цінфей пайду (Qingfei Paidu) - разом з основною терапією.

Факт 75. Цей традиційний препарат готують на основі лікарських трав та інших рослин, серед яких - ефедра китайська та корінь солодки. Варіантів рецепта налічується десятки, якщо не сотні.

Факт 76. Іноді важкохворих на Covid-19 намагаються врятувати, переливаючи їм плазму крові від людей, які одужали - з антитілами проти вірусу. Ця практика зарекомендувала себе під час спалахів SARS, MERS та вірусу Ебола - і була офіційно рекомендована ВООЗ.

Факт 77. Чхання НЕ є симптомом коронавірусу. Кашель - так, чхання - ні.

Факт 78. SARS-CoV-2 продовжує мутувати. З грудня по березень деякі варіанти вірусу встигли змінити геном вже 14 разів.

Факт 79. Загалом генетичних модифікацій вірусу - з незначними відмінностями - налічується вже понад 1200.

Факт 80. "Російський варіант" вірусу, вивчений науковцями петербурзького Інституту грипу, генетично виявився найближчим до європейських видів.

Матеріал підготували викладачі циклової комісії

природничих дисциплін: Косюк Н.А., Нечитайло М.М.

30.11.2020
PDF.PNG

Рекомендації батькам та студентам

під час карантинного періоду

Правила дорожнього руху

Під час карантину, перебуваючи на вулиці й ставши учасником дорожньо-транспортного руху, потрібно чітко виконувати правила дорожнього руху:

  • рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, притримуючись правого боку, обережно по слизькій дорозі, особливо під час ожеледиці. Взуття має бути зручним, підбори – низькими;

  • за межами населених пунктів, рухаючись узбіччям чи краєм проїжджої частини, йти назустріч руху транспортних засобів; переходити проїжджу частину тільки по пішохідних переходах, зокрема підземних і наземних, а за їх відсутності – на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч;

  • у місцях із регульованим рухом керуватися тільки сигналами регулювальника чи світлофора; виходячи на проїжджу частину з-за транспортних засобів упевнивнитись, що не наближаються інші транспорті засоби, бути особливо уважним і обережним при прослуховуванні плеєра через навушники та при використанні одягу з капюшоном;

  • чекати на транспортний засіб тільки на посадкових майданчиках (зупинках), тротуарах, узбіччях, не створюючи перешкод для дорожнього руху;

  • у разі наближення транспортного засобу з увімкненим проблисковим маячком червоного або синього кольору, чи спеціальним звуковим сигналом, треба утриматися від переходу проїжджої частини або негайно залишити її;

  • категорично заборонено вибігати на проїжджу частину, влаштовувати на ній або поблизу неї ігри, переходити проїжджу частину поза пішохідним переходом або встановленими місцями; для запобігання ДТП за участю дітей категорично заборонено кататися на санчатах, ковзанах, лижах (інших зимових приладах для розваг) на проїжджій дорозі, категорично заборонене катання з гирок із виїздом на проїжджу частину дороги;

  • для запобігання травмування можна кататися на ковзанах тільки у відведених для цього спеціальних місцях й на міцному льоду без розщелин;

  • користуючись транспортним засобом, необхідно сидіти або стояти тільки в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше пристосування.

 

Правила пожежної безпеки

Під час карантину, перебуваючи вдома, на вулиці, в спеціалізованих установах, приміщеннях, транспорті, студенти повинні чітко виконувати правила пожежної безпеки:

  • не брати з собою вогненебезпечні предмети, що можуть спричинити пожежу (петарди, бенгальські вогні, феєрверки, легкозаймисті речовини тощо);

  • користуватися газовою плитою тільки зі спеціалізованим електричним приладом для вмикання; заборонено застосовувати горючі матеріали;

  • зберігати бензин, газ та інші легкозаймисті горючі рідини, приносити їх до приміщення;

  • у жодному разі не брати на вулиці чи в іншому місці ніякі незнайому чи чужу побутову техніку, не вмикати їх у розетку вдома чи в інших установах – це може призвести до вибуху та надзвичайної ситуації;

  • не можна наближатися до електроприладів, музичної апаратури, які живляться струмом. Користуватися електроприладами тільки сухими руками. У разі виявлення обірваних проводів, неізольованої проводки, іскріння проводки, негайно повідомити про це дорослому;

  • не збиратися біля проходів у громадських установах, входах та виходах, у приміщеннях вестибюлю;

  • у разі пожежної небезпеки – наявності вогню, іскріння, диму – негайно вийти на повітря (за двері, балкон) та кликати на допомогу. Викликати службу пожежної охорони за номером 101, назвавши своє ім’я, прізвище, коротко описавши ситуацію: наявність вогню, диму, кількість людей у приміщенні, свій номер телефону;

  • при появі запаху газу в квартирі у жодному разі не вмикати електроприлади, не користуватися стаціонарним чи мобільним телефоном, відчинити вікна, двері, перевірити приміщення, вимкнути газову плиту й вийти з приміщення;

  • негайно повідомити в газову службу за номером 104 чи 101 пожежну охорону; назвавши своє ім’я, прізвище, коротко описавши ситуацію й залишивши свій номер телефону.

 

 

Правила з попередження нещасних випадків, травмування, отруєння

Під час карантину, перебуваючи вдома, на вулиці, в спеціалізованих установах, громадських місцях, приміщеннях, транспорті тощо студенти повинні чітко виконувати правила з попередження нещасних випадків, травмування, отруєння тощо:

  • категорично заборонено виходити на льодову поверхню замерзлого водоймища. Особі, яка провалилася під лід, необхідно подати мотузку, дошку, одяг, але не підходити до неї близько. Якщо лід крихкий, треба лягти на нього й проводити операцію рятування в той бік, із якого прийшла людина – в інших місцях лід може бути більш крихким. Не поспішаючи, слід допомогти людині вибратися з води, зняти мокрий одяг, зігріти, покликати на допомогу, відвести постраждалого у тепле приміщення, вжити заходів щодо недопущення обмороження; категорично заборонено наближатися й перебувати біля будівельних майданчиків, кар’єрів, закинутих напівзруйнованих будівель для запобігання обрушень будівельних матеріалів і попередження травм;

  • категорично заборонено вживати алкоголь, наркотичні засоби, стимулятори; заборонено брати в руки, нюхати, їсти незнайомі дикі рослини чи паростки квітів, кущів, дерев, що може призвести до отруєння; пересуватися обережно, спокійно. На вулиці бути обережним, дивитися під ноги, щоб не впасти в яму чи відкритий каналізаційний люк, не травмуватися через ожеледь;

  • не підходити на вулиці до обірваних, обвислих проводів, які стирчать, а особливо, якщо від них іде гудіння – такі проводи ще можуть бути підживлені електрострумом; не підходити до щитових, не залазити на стовпи з високовольтними проводами – можна отримати удар електрострумом від високовольтних живлень за 5 м;

  • бути обережним на дитячих майданчиках, у парках відпочинку: спочатку переконатися, що гойдалки чи атракціони, турніки, прилади справні, сильно не розгойдуватися й не розгойдувати інших; не виходити на дах багатоповерхівки;