На допомогу кураторові

16.05.2022
01.jpg

День пам'яті жертв політичних репресій

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

 

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

 

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

 

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. На сьогодні вже встановлено імена понад 15 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання. Тут покоїться прах Михайля Семенка, Майка Йогансена, Михайла Бойчука, Федора Козубовського, митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших жертв сталінського «Великого терору».

 

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.

 

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

 

Історична довідка

 

За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

 

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

 

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

 

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

 

Ще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 року розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного УНКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

 

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

 

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

 

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

 

Реабілітація жертв

 

Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

 

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

 

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки». Законопроект було розроблено Українським інститутом національної пам’яті спільно із народними депутатами України, громадськістю та експертами Реанімаційного пакету реформ.

 

У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

 

З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні. До травня 2020 року Національна комісія з реабілітації розглянула 660 обгрунтованих пропозицій та матеріалів про реабілітацію.

 

Вражаючі факти про «Великий терор» в Україні

 

1. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.

 

2. Інші місця масових поховань жертв «Великого терору» політичних репресій 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

 

3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.

 

4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.

 

5. НКВД УРСР розташовувався у Києві в 1934-1938 роках у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), в 1938-1941 роках по вулиці Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вулиці Р. Люксембург (нині – Липська, 16).

 

6. У 1955 році КҐБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, де дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».

 

7. В рамках «Великого терору» НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 р.), «польська» (11 серпня 1937 р.), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».

 

8. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.

 

9. Влітку 1937 року було введено ряд нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».

 

10. Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793-1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936 року, згідно 131 статті якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

 

Як знайти інформацію про репресовану особу

 

Допомогти в пошуку інформації про репресованих може відеолекція «Репресовані родичі» проекту «Суспільний університет» на UA:Перший (https://youtu.be/6aKNQ6-6orw). Також корисною буде книга «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» (http://www.cdvr.org.ua/node/3185). Ці матеріали містять перелік установ та ресурсів, до яких варто звертатися, їхні контакти, зразки заяв, алгоритм дій, знайомлять з відповідним законодавством, описують практику доступу до архівів комуністичних спецслужб в Україні і за кордоном, а також надають відповіді на найпоширеніші запитання.

 

Короткий алгоритм пошуку інформації про репресованих родичів:

 

1. Збір якнайбільшої кількості даних (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження розшукуваної особи, важливі факти біографії тощо).

 

2. Пошук інформації на наступних сайтах:

 

  • Національний банк репресованих (http://www.reabit.org.ua/nbr/);

  • Жертви політичного терору в СРСР (http://lists.memo.ru/);

  • Сталінські розстрільні списки (http://stalin.memo.ru);

  • Єдина система пошуку репресованих (https://bydc.info/search.php);

  • Список репресованих осіб, архівні кримінальні справи яких зберігаються в Комітеті національної безпеки Республіки Казахстан 
    (http://e-history.kz/ru/repression/list/440#scontent).

 

3. Звернення в довільній формі (вказується назва та адреса установи, прізвище, ім'я, по-батькові заявника, місце його проживання, суть питання) в такі установи:

 

  • Галузевий державний архів Служби безпеки України;

  • Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України;

  • державний архів області за місцем народження, проживання, арешту, відбування покарань;

  • Головний інформаційно-аналітичний центр Міністерства внутрішніх справ РФ.

  • Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті відкрив Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих, де допоможуть знайти відомості про репресованих у 1917-1991 роках, підкажуть як правильно подати запити до архівів. Телефони Центру: (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12, також можна надіслати листа на електронну пошту poshuk@hdauinp.org.ua, написати повідомлення фейсбук-сторінці архіву: https://www.facebook.com/hdauinp або через сайт: http://hdauinp.org.ua

 

4. Відповідно до Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» громадяни України, іноземці та особи без громадянства можуть безкоштовно переглядати та копіювати власним фотоапаратом всі документи, що пов'язані з комуністичним тоталітарним режимом.

 

5. У випадку додаткових запитань звертайтеся у Facebook-групу «Доступ до архівів»

(www.facebook.com/groups/dostup.do.arhiviv).

 

Корисні ресурси:

 

http://www.territoryterror.org.ua/ – сайт Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору»

www.reabit.org.ua – головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»

http://memorial.kiev.ua – Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство «Меморіал» імені Василя Стуса.

http://ua.bykivnya.org – Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».

03
02
04
05
06
07
01
8-9.05.2022

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ

logo PDF.png

  Цього року пам’ятні дати 8 і 9 травня – дні пам’яті та примирення і перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Україна відзначає в умовах повномасштабної військової агресії Росії проти України, що супроводжується численними воєнними злочинами з боку російської армії та військово-політичного керівництва. Крім цього, Російська Федерація системно знецінює, перекручує та маніпулює моральним спадком учасників Другої світової війни та перемоги над нацизмом, і ці дії набувають особливого розмаху до 9 травня. Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.

  Тематичні матеріали Українського інституту національної пам’яті:

  • “Україна в роки Другої світової війни (1939–1945)”. Набір електронних інтерактивних листівок:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/lystivky/ukrayina-v-roky-drug oyi-svitovoyi-viyny-1939-1945

  • Настільна гра “УПА – відповідь нескореного народу”:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/navchalni-igry/nastilna-gra-up a-vidpovid-neskorenogo-narodu;

  • Відеоісторія «За що боролася УПА?»:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/videolekciyi/cykl-vchymo-ist oriyu/za-shcho-borolasya-ukrayinska-povstanska-armiya;

  • Виставка “Українська Друга світова”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-ukrayinska-druga-svitova;

  • Виставка “УПА – відповідь нескореного народу”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-upa-vidpovid-neskorenogo-narodu;

  • Виставка “Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-triumf-lyudyny-meshkanci-ukrayiny-yaki-proyshly-nacystski-konctabory;

  • Брошура “Україна у Другій світовій війні”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/ukrayina-u-drugiy-svitoviy-viyni;

  • Книга “Війна і міф” про Другу світову війну (англомовний варіант):

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/knyga-viyna-i-mif-pro-drugu-svitovu-viynu- anglomovnyy-variant;

  • “Бабин Яр: пам’ять на тлі історії. Путівник для вчителя: збірник навчально-методичних розробок шкільних занять на основі віртуальної виставки та документального фільму”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/babyn-yar-pamyat-na-tli-istoriyi;

  • Серія плакатів “Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової”:

http://www.memory.gov.ua/page/zhinochi-istorii-drugoi-svitovoi;

  • Серія відеороликів “Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової”:

http://www.memory.gov.ua/news/zhinochi-istorii-drugoi-svitovoi-u-video;

  • Відеоролик “Міф «Георгій Жуков – «Маршал Перемоги»” у рамках проєкту “Війна і міф”:

https://www.youtube.com/watch?v=DxMWwH_L2bA;

  • Відеоролик “Міф «Народ-Визволитель»” у рамках проєкту “Війна і міф”:

https://www.youtube.com/watch?v=ErL53rIkIxY;

  • Відеоролик “Міф «Велика Вітчизняна війна»” у рамках проєкту “Війна і міф”:

https://www.youtube.com/watch?v=s4xtacGmlK0&t=9s;

  • Відеоролик “Друга світова війна: як ми пам'ятаємо”:

https://www.youtube.com/watch?v=bbvgExvgYO8;

  • Відеоролик “Що таке війна?” в рамках проєкту “Діалоги про війну”:

https://www.youtube.com/watch?v=3PG_FWWGwTo;

  • Книга “УПА та ВіН у боротьбі з тоталітаризмом. 1945–1947. Документи. Спогади”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/upa-ta-vin-u-borotbi-z-totalitaryzmom-1945-1947-dokumenty-spogady;

  • Книга “Рокада: чотири нариси з історії Другої світової”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/rokada-chotyry-narysy-z-istoriyi-drugoyi-svi tovoyi;

  • Книга “В'язні з України в концтаборі Маутгаузен: історія та пам'ять”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/vyazni-z-ukrayiny-v-konctabori-mautgauzen-istoriya-ta-pamyat

Корисні Інтернет-посилання:

  • Від Дніпра до Ельби. Чотири Українських фронти:

http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/06/22/43446/;

  • В Україні правильно говорити про "Велику Вітчизняну війну", а не про "Другу світову війну?" // Лікбез. Історичний фронт:

http://likbez.org.ua/uk/inukraine-the-right-to-talk-about-the-great-patriotic-wa r-rather-than-world-warii.html;

  • В’ятрович В. Українська Друга світова (в кольорі):

http://gazeta.dt.ua/POLITICS/ukrayinska_druga_svitova_v_kolori.html;

  • Гвоздик В.С., Князьков Ю.П., Штейнле О.Ф. "Георгіївська стрічка", що вона означає:

http://www.memory.gov.ua/news/georgiivska-strichka-shcho-vona-oznachae;

  • Гриневич В. Військові мобілізації в Україні 1943–1944 років: "Ви повинні змити власною кров’ю провину перед Батьківщиною і її великим вождем товаришем Сталіним":

http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/viyskovi_mobilizatsiyi_v_ukrayini_19431944_rokiv_vi_povinni_zmiti_vlasnoyu_krovyu_provinu_pered_batk.html;

  • Гриневич В. Міф «Великої Вітчизняної війни»: «духовна скрепа» російської ідентичності:

http://uamoderna.com/blogy/vladislav-grinevich/wwii-myth-russia

  • Методичні рекомендації щодо відзначення Європейського дня пам’яті жертв сталінізму та нацизму і 75-річниці Пакту Молотова-Ріббентропа:

http://www.memory.gov.ua/news/23-serpnya-vidznachatime tsya-evropeiskiiden-pamyati-zhertv-stalinizmu-ta-natsizmu-ta-75-ta-ric;

  • Музиченко Я. Перемога людяності: провідні історики – про українців на різних фронтах Другої світової, високу ціну визволення від нацизму та дбайливе збереження пам’яті про воїнів:

http://www.memory.gov.ua/news/peremoga-lyudyanosti-providni-istoriki-pro ukraintsiv-na-riznikh-frontakh-drugoi-svitovoi-visok;

http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/05/8/142834/;

  • Процик П. Україна. Друга світова війна. Тільки цифри:

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/7/5017138/;

  • У Велику Вітчизняну росіяни розгромили би Німеччину і без участі українців // Лікбез:

http://likbez.org.ua/uk/v-velikuyu-otechestvennuyu-russkie-razgromili-byiger maniyu-i-bez-uchastiya-ukraintsev.html;

  • Ціна перемоги: вклад українців у розгром нацизму // [Сторінка Українського інституту національної пам’яті] / Київ, 2015. – Режим доступу :

http://www.memory.gov.ua/news/tsina-peremogi-vklad-ukraintsiv-u-rozgromnatsizm u

  • Дробович А. Токсичні пастки чорно-білих ілюзій. - Режим доступу:

https://zn.ua/ukr/internal/toksichni-pastki-chorno-bilikh-iljuzij.html

den_pam_yati_ta_prymyrennya.jpg
18.04.2022

Тематична виховна година куратора групи до річниці
Чорнобильської трагедії «Чорнобильські дзвони»

logo PDF.png
logo PPT.png

Матеріал підготувала Волохата К.М.,

викладач природничих дисциплін

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Чорнобиль.JPG
27.04.2022

МІННА БЕЗПЕКА

logo PDF.png

Про просвітницькі заходи
з питань уникнення враження мінами
і вибухонебезпечними предметами
та поведінки у надзвичайній ситуації

Шановні колеги!


   З 2014 року російські окупаційні збройні формування активно використовують міни та інші аналогічні небезпечні вибухові пристрої, у тому числі, заборонені міжнародним правом.
  Використання цього виду озброєнь несе в собі серйозні, пролонговані в часі загрози й наслідки та призводить до численних випадків загибелі, каліцтва серед цивільного населення, включаючи дітей.
  В той час, коли весь цивілізований світ відмовляється від протипіхотних мін та забороняє їх використання, російська федерація збільшує масштаби їхнього застосування в Україні та випробує нові зразки такої зброї.
  Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року проблема мін і вибухонебезпечних залишків війни набула особливої гостроти. За попередніми даними, очищення від вибухонебезпечних залишків потребують близько 80 тисяч квадратних кілометрів території України.
  Підрозділи Збройних Сил України, Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших структур, щоденно ризикуючи життям, здійснюють операції з розмінування звільнених територій. З 24 лютого 2022 року підрозділами ДСНС знешкоджено понад 68 тисяч вибухонебезпечних предметів, у тому числі, близько 2 тисяч авіаційних бомб. Загалом обстежено і очищено близько 11,6 тисяч гектарів території нашої держави.
  У зв’язку із зростанням загрози ураження цивільного населення від мін та вибухонебезпечних залишків війни Міністерство освіти і науки України надсилає рекомендації для проведення просвітницьких заходів серед учасників освітнього процесу з питань уникнення враження мінами і вибухонебезпечними предметами та поведінки у надзвичайній ситуації.

images.png
QR-125.JPG
18.04.2022

Діяльність українських молодіжних та
дитячих громадських об’єднань (організацій) в Україні

logo PDF.png
logo PPT.png

Матеріал підготували Олег Лемпій та
Роман Мочарний

Світоглядний плюралізм, багатопартійність в суспільно-політичному житті відкривають простір для створення та організації роботи різноманітних дитячих громадських організацій, об'єднань і рухів.

Наприкінці XX ст. в Україні значно активізувався процес створення дитячих та юнацьких організацій, відновили свою діяльність раніше заборонені.

Законодавство України про діяльність молодіжних та дитячих громадських організацій складається з Конституції України та Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (зі змінами).

Згідно з законодавством дитячі та молодіжні громадські організації – це об'єднання громадян віком від 6 до 18 років (дитячі), від 14 до 35 років (молодіжні), метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства»

Молодіжні та дитячі громадські організації утворюються і діють на засадах:

  • добровільності,

  • рівноправності їх членів,

  • самоврядування,

  • законності

  • гласності.

 

З урахуванням головних напрямів діяльності їх поділяють на шість груп.

  1. Молодіжні організації, зорієнтовані на вирішення політичних проблем. Найпомітніші серед них: Молоді республіканці України, Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Соціалістичний конгрес молоді, Ліберальне молодіжне об'єднання, Спілка українського студентства (СУС), Асоціація молодих українських політологів і політиків, Молодіжна організація спілки офіцерів України «Сокіл», Львівський фонд «Молода Україна» та молодіжні організації при політичних партіях та рухах.

  2. Молодіжні організації, зосереджені на вирішенні соціальних проблем. Цю групу становлять Спілка молодіжних організацій України (СМОУ), Асоціація МЖК воїнів-інтернаціоналістів України «Укрінтербуд», Українська республіканська рада молодих вчених і спеціалістів, Палата молодих підприємців України та ін.

  3. Молодіжні організації, що займаються вивченням історії, фольклору, етнографії народів України. До цієї групи належать «Товариство Лева», товариство «Щире братство», Молодіжне товариство «Кіш», Молодіжна єврейська організація «Шахар» та ін.

  4. Молодіжні благодійницькі організації. Найпомітніші серед них Південноукраїнське благодійне товариство «Молодь за милосердя», Асоціація молодіжних пошукових об'єднань України «Обеліск», Республіканський молодіжний благодійницький фонд допомоги потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС, Молодіжне благодійне товариство «Гуманіст».

  5. Релігійні молодіжні організації. Цю групу представляють Комітет української католицької молоді (КУКМ), Організація «Українська молодь Христові», Молодіжна рада церков Євангельських християн-баптистів України, Всеукраїнське православне молодіжне Братство ім. Петра Могили та ін.

  6. Дитячі громадські організації. З-поміж інших своєю активністю виділяються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ».

Більшість із них заявляють про свою позаполітичність; їх виховна система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов'язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров'я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім”ї, рідної місцевості, держави (патріотичне виховання, сімейне життя, життя в суспільстві).

Українська скаутська організація «Пласт»

В основі пластового виховання – заборона політизації дитини. Його метою є сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учасників місцевих, національних та міжнародних співтовариств. Скаутський рух заснований на таких принципах:

  • обов'язок перед Богом;

  • обов'язок перед іншими;

  • обов'язок щодо себе.

Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ» (Всеукраїнська дитяча скаутська організація)

Започатковане в лютому 1993 р. Гасло: «Сила, істина, честь!». Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого були в фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм, вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Члени товариства складають присягу: «Присягаю своєю честю бути вірним товаришем, служити товариству життям своїм, слухатись січової старшини». Має осередки в багатьох областях України. Головні напрями роботи – вивчення історії козацтва, військово-партіотичне виховання на засадах козацької педагогіки, фізичне загартування, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів.

З історії Запорізької Січі відомо, що січовики жили за особливим лицарським звичаєм – неписаними законами, про дотримання яких дбали старі козаки і старшини. На основі звичаю запорожців і Скаутського закону Товариство «Січ» розробило власний Січовий звичай – лицарський закон життя Січі і кожного січовика:

  1. Січовику найперше честь.

  2. Січовик чинить по-лицарськи.

  3. Січовик допомагає ближньому.

  4. Січовик – ввічливий і дружній з усіма, побратим/посестра іншим січовикам.

  5. Січовик слухає своїх батьків, січових старшин і наставників.

  6. Січовик – друг природи.

  7. Січовик – життєлюб.

  8. Січовик гартує дух і тіло.

  9. Січовик ощадливий.

  10. Січовик – чистий у думках, словах і вчинках.

Асоціація гайдів України (Всеукраїнська дитяча скаутська організація)

Зареєстрована в 1996 р. Рух гайдів виник в Англії на початку XX ст. Назва обрана його засновниками лордом Робертом Баден-Пауеллом та його сестрою Агнес на честь відомих індійських племен, мешканці яких вирізнялися винахідливістю і вправністю.

Гайд – людина, яка йде попереду і знаходить дорогу. Мета асоціації -сприяти розвитку та формуванню дівчини як соціально зрілої особистості, її активній участі у всіх сферах життя суспільства, зміцнення фізичного, духовного, емоційного здоров'я, надання допомоги у саморозвитку і самореалізації, виховання впевненості у собі, реалізація шансів на життєвий успіх. Основними завданнями є залучення дівчат до гуманітарної системи цінностей, підвищення їх культурного рівня, знань з історії, світової та національної культури, краєзнавства, медицини, допомога у здійсненні природоохоронних проектів.

Унікальний метод Гайдингу (як і метод Скаутингу) поєднує в собі різні освітні інструменти для досягнення освітньої мети Гайдівського Руху: сприяти розвитку гармонійної особистості та реалізації всього потенціалу кожної дівчини та жінки. Саме в освітніх програмах ці інструменти застосовуються найширше:

  1. Відданість Обіцянці та Законам.

  2. Патрульна система (робота в малих групах).

  3. Навчання через практику.

  4. Прогресивний саморозвиток.

  5. Використання символіки.

  6. Активна співпраця між молоддю та дорослими.

  7. Заняття на природі.

  8. Служіння суспільству.

Члени асоціації беруть участь у програмах, семінарах, тренінгах, гайдівських таборах, заходах, пов'язаних з поліпшенням становища дітей та жінок в Україні. Гайди мають опанувати 8 програм: «Українознавство», «У світі гайдингу», «Школа медицини», «Вічні істини», «Світова культура», «Господарочка», «Життя на природі», «Планета – наш дім». Залежно від віку дівчат поділяють на категорії: ластівки – 7-10 років, гайди – 11-16, ренжери – 16-20 років. Організація має емблему, гасло, гімн, присягу.

Українське дитячо-юнацьке товариство «Сокіл»

Виникло у 1894 р. у Львові. Основна мета – виховання в походах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізично розвиненої особистості з високою національною свідомістю і гідністю. У даний час організація відроджується.

Неформальний молодіжний рух

Але сучасний молодіжний рух в Україні представлений не лише організованим рухом, а й неформальною молодіжною ініціативою, інтегрованою в загальносвітовий неформальний молодіжний рух.

Неформальний молодіжний рух – система молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв'язку між собою та суспільством. Це своєрідна «молодіжна субкультура», яка охоплює різноманітні напрями та вияви активності молоді.

Молодіжна субкультура – система цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю певної соціальної групи (молоді), яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

Хіппі. Заявили вони про себе на зламі 60 – 70 рр. XX ст., в Україні – у 1972 р. Цю групу складають прихильники музичного стилю панк-рок.

Романтико-ескейпістські (англ. escape – втекти, уникнути, позбавитися) субкультури. Відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу», вибудованого на основі певних творів (переважно «фен тезі») чи запозичених світоглядних концепцій інших культур.

Індіаністи. Шанувальники традицій певної етнічної культури. Популярним для них є звернення до практики релігійних культів, описаних у творах авторів «фентезі» або притаманних індійцям США, чи до синтетичних, новітніх культів, розроблених на основі певних світоглядних концепцій.

Толкіеністи. Шанувальники конкретного автора Д. Толкієна (англійського автора «фентезі») і середньовічної холодної зброї. Живуть у вигаданому світі та наслідують своїх казкових героїв, тим самим «виходячи» за межі суспільства.

Уніформісти. Шанувальники певної історичної події.

Музичні молодіжні субкультури. Виникли навколо нових музичних стилів «реп», «рейв», «брейк». Переважно складаються з підлітків, яких об'єднують спільні музичні пристрасті, безтурботне ставлення до життя, намагання жити одним днем.

 

 

Відео:

Як і для чого створюються і діють дитячі й молодіжні громадські об’єднання

https://www.youtube.com/watch?v=Btjr2BVrOSY

 

СМУГА ПЕРЕШКОД. Історія Івано-Франківського Пласту

https://www.youtube.com/watch?v=W2Ty1L3Z3Pk

 

Пластові табори - літо 2018

https://www.youtube.com/watch?v=11c_aka7m7s

 

Берег Ріки 2016

https://www.youtube.com/watch?v=0Zl1Qp_vG0E

04.04.2022

«ЗДОРОВ’Я – НЕ ВСЕ, АЛЕ ВСЕ БЕЗ ЗДОРОВ’Я – НІЩО»

Матеріал підготувала Ірина Слободянюк,

куратор 31-Ш групи

  Головна цінність суспільства – життя і здоров’я людини. Державний курс освітньої політики України зорієнтований на пропаганду здорового способу життя. Здоров’я – це перша і найважливіша потреба людини, яка визначає її здібність до праці і забезпечує гармонійний розвиток особистості. Воно є найважливішою передумовою до пізнання навколишнього світу, до самоутвердження та щастя людини.

  Щорічно, починаючи з 1950 року, 7 квітня відзначають Всесвітній день здоров'я. Саме тоді було засновано Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ) у рамках ООН. За визначенням ВООЗ, «здоров’я – це стан фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів».

  Здоровий спосіб життя – це спосіб життя, заснований на принципах моральності, раціонально організований, активний, трудовий, що загартовує і, в той же час, захищає від несприятливого впливу навколишнього середовища, що дозволяє до глибокої старості зберігати моральне, психічне та фізичне здоров’я.

  Здоровий спосіб життя можна охарактеризувати як активну діяльність людей, що направлена, передусім, на збереження та покращення здоров’я. При цьому необхідно врахувати, що здоровий спосіб життя людини та сім’ї не складається залежно від обставин, а формується протягом життя цілеспрямовано та постійно.

  Основні елементи здорового способу життя

  Здоровий спосіб життя, як форма активної фізичної життєвої діяльності людини, включає в себе такі основні елементи:

  • розпорядок дня;

  • раціональний режим праці та відпочинку;

  • гігієну харчування;

  • правильне дихання;

  • повноцінний режим сну;

  • викорінення шкідливих звичок;

  • оптимальний руховий режим, фізичне загартування.

  Особливе місце в режимі здорового способу життя належить розпорядку дня, який задає певний ритм життя та діяльності людини. Режим кожної людини повинен передбачати певний час для роботи, відпочинку, прийому їжі, сну. Розподіл часу повинен бути оптимальний для всіх складових. Безлад у режимі дня руйнує умовні рефлекси людини. Розпорядок дня є своєрідним стержнем, на якому повинно базуватися проведення як буденних, так і вихідних днів. Перерви між прийомами їжі не повинні перебільшувати 5-6 годин.

  Раціональний режим праці та відпочинку – необхідний елемент здорового способу життя. При правильному режимі, що суворо дотримується, виробляється чіткий і необхідний ритм функціонування організму, що створює оптимальні умови для роботи та відпочинку, і тим самим сприяє зміцненню здоров’я, покращанню працездатності та підвищенню продуктивності праці.

  Праця, як фізична, так і розумова, не тільки не шкідлива, але й навпаки: систематичний, помірний і добре організований труд надзвичайно благодатно впливає на нервову систему, серце та судини, кістково-м’язовий апарат. Необхідною умовою збереження міцного здоров’я є чергування роботи та відпочинку.

  Важливою складовою здорового способу життя є правильне харчування. При правильному, раціональному харчуванні людина менше піддається захворюванням і легше з ними справляється. Раціональне харчування забезпечує повноцінне зростання й формування організму, сприяє збереженню здоров’я, високій працездатності та тривалості життя.

  Правильне дихання – одна з найважливіших функцій організму. Воно тісно пов’язане з кровообігом, обміном речовин, м’язовою діяльністю та здійснюється при безпосередній участі центральної нервової системи. Процес дихання виконується автоматично, але поряд із цим має місце довільне управління диханням. Дихати обов’язково треба через ніс. У тих, хто систематично дихає ротом, зменшується кількість еритроцитів у крові, порушується діяльність нирок, шлунку та кишківника.

  Для збереження нормальної діяльності нервової системи та всього організму велике значення має повноцінний сон. Сон – це свого роду гальмування, яке захищає нервову систему від надмірної напруги та втоми. Сон повинен бути достатньо тривалим і глибоким. Потреба в сні в різних людей різна. У середньому ця норма складає близько 8-ми годин. Спати слід у добре провітреному приміщенні. Непогано привчити себе спати при відкритій кватирці, а в теплу пору року – із відкритим вікном.

  Наступною складовою здорового способу життя є неприйняття шкідливих звичок (куріння, уживання алкоголю та наркотиків). Ці порушники здоров’я є причиною багатьох захворювань, різко скорочують тривалість життя, знижують працездатність, згубно відбиваються на здоров’ї підростаючого покоління та майбутніх дітей.

  Оптимальний руховий режим. Його основу складають систематичні заняття фізичними вправами й спортом, що ефективно вирішують задачі зміцнення здоров’я та розвитку фізичних здібностей, а також збереження здоров’я й рухових навиків, посилення профілактики неблагополучних вікових змін. При цьому фізична культура та спорт виступають, як найважливіший засіб виховання.

  Щоденна ранкова гімнастика – обов’язковий мінімум фізичного навантаження. Вона повинна стати для всіх такою ж звичкою, як вмивання вранці. Для людей, що ведуть «сидячий» спосіб життя, особливо важливі фізичні вправи на повітрі (ходьба, прогулянка). Систематична ходьба покращує самопочуття, підвищує працездатність.

  Невід’ємною частиною здорового способу життя є високі моральні та етичні цінності людини. Велику увагу треба приділяти формуванню свідомості особистості. Адже якщо кожна особистість буде вести здоровий спосіб життя, тоді все наше суспільство буде здоровим.

 

Дев’ять кроків до здоров’я

  Крок перший, мабуть, найприємніший: треба достатньо спати. Сон має тривати 8-9 годин. На жаль, у вихідні компенсувати недоспані в робочі дні години не можна. Тому краще організувати свій час так, щоб сон припадав саме на нічні години.

  Не зважаючи на те, чи добре (і чи достатньо) ви спали, вранці обов’язково поснідайте. Це – другий крок до здоров’я. Оптимально, якщо сніданок включає білкові продукти, наприклад, йогурт, кефір, сири. До речі, поєднання білкових страв із вуглеводами забезпечить високу швидкість реакцій та концентрацію уваги, а також протягом дня убереже від бажання перехопити чимось солодким та шкідливим.

  Далі час прогулятися пішки і зробити третій крок до здоров’я. Ходити пішки потрібно якомога більше, у будь-який час і в будь-яку пору року. Умовно кажучи, за легкими покупками до розташованого поблизу магазину краще вирушити, не користуючись транспортом. І, звичайно ж, класична порада: якомога рідше користуйтеся ліфтом. Краще повільно, але сходами, ніж швидко ліфтом, але без користі для здоров’я.

  Четвертий крок до здоров’я – любов до чистоти і гігієни, але без фанатизму. Надмірне використання антибактеріальних засобів у побуті відіграє з нами злий жарт: вони захищають нас від можливих інфекцій та водночас ослаблюють імунітет і здатність організму «будувати» природний захист при зустрічі з потенційним мікроскопічним ворогом.

  Щоб зберегти міцне здоров’я на довгі роки, потрібно багато рухатися. Це п’ятий крок до здорового життя. У тих, хто змалку багато рухається, імовірність виникнення остеопорозу значно нижча порівняно з тими, хто ще в дитинстві не надто любив фізичну активність. Рух допомагає утримувати в нормі щільність кісток. Якщо немолода людина проходить щоденно 5-10 тисяч кроків, вона зміцнює свої кістки й знижує ризик остеопоротичних переломів.

  Залишатися здоровими нам допомагають… щедрість та відвертість. Ділитися – означає робити шостий крок до здоров’я. Коли ми робимо комусь подарунок, то самі отримуємо задоволення, а всі приємні емоції, у свою чергу, роблять нас щасливішими, отже, здоровішими. Ділитися потрібно також і своїми думками, проблемами, переживаннями. Не думайте, що можете пережити все самі. Напевне ваші рідні охоче вас вислухають, щось порадять, просто поспівчувають.

  Цікавитися своїми показниками тиску та холестерину і, за необхідності, утримувати їх у нормі за допомогою препаратів чи певного режиму харчування – це сьомий крок до здоров’я. Пам’ятайте: усі люди різні. У когось тиск починає «стрибати» після 40-ка, а дехто вже у 28-30 років має гіпертонію. Це залежить від багатьох факторів. Ані підвищеного артеріального тиску, ані підвищеного рівня холестерину людина не відчуває, тому ці показники треба вимірювати, щоб зберегти здоров’я.

  Восьмий крок стосується того, що ми їмо, а саме фруктів та овочів, яких у раціоні має бути достатньо багато. Фрукти й овочі потрібно їсти зі шкіркою, бо в ній містяться харчові волокна – надзвичайно цінний для організму компонент. Окрім того, овочі й фрукти зі шкіркою забезпечать жувальне навантаження для зубів : щоб залишатися здоровими, зуби повинні працювати, тобто відчувати тиск.

  Зрештою, щоб залишатися здоровим, слід зробити ще один, дев’ятий крок: зменшити калорійність раціону, іншими словами – не переїдати. Переїдання – одна з причин атеросклерозу, цукрового діабету, деяких видів раку і навіть безпліддя. Дослідження показують, що зниження калорійності раціону допомагає збільшити тривалість життя та підвищити її якість. Тож їжте тільки на здоров’я!

  Нещодавно UNICEF Ukraine презентувало інтерактивний урок, присвячений здоровому харчуванню. У проєкті, створеному в межах комунікаційної кампанії «Головне – що всередині» ЮНІСЕФ в Україні, взяли участь Перша леді Олена Зеленська, ведучий Олександр Педан, TikTok-блогери Єгор Малібаш та Анастасія Марків, а також нутриціолог Анастасія Голобородько. Він складається з трьох частин:

  • у першій частині розповідається, як зібрати корисний ланч-бокс (на навчання чи на роботу) за принципом «здорової тарілки», де буде більше фруктів та овочів, менше – субпродуктів і солодкого, але головне – буде смачно!

  • у другій частині ви побачите і почуєте все про здоровий сніданок та харчові звички, які можна й потрібно змінювати, якщо вони загрожують здоров’ю;

  • третя частина присвячена здоровим перекусам.

 

  Бути здоровим – вимога часу, піклуватися про своє здоров’я – це актуально, модно і престижно!

28.03.2022

ВПЛИВ МАС-МЕДІА

на культурно-мотиваційну поведінку студентства

Матеріал підготувала

куратор 11-ЮЖ групи О. Кондратюк

  Мас-медіа (у перекладі з англійської мови) – це засоби інформації, яким притаманні звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва й розповсюдження інформації. Засоби комунікації від початку їхнього виникнення відігравали дуже важливу роль в історії людства, роль медіатора, тобто сполучної ланки. Треба зазначити, що ця роль до виникнення мас-медіа була притаманна просто комунікації. Але коли масштаби інтеграції в суспільстві так зросли, що міжособистісна комунікація вже не справлялася з ними, виникла об’єктивна потреба в масовій комунікації. Існування сучасної людини неможливо уявити без телебачення та Інтернету.

   Мас-медіа можуть виконувати в суспільстві такі функції:

ФУНКЦІЇ МАС-МЕДІА В СУСПІЛЬСТВІ

схема.png
  • Інформаційна – збір і передача аудиторії відомостей, що стосуються будь-якої зі сфер суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, культурної).

  • Формування громадської думки – мас-медіа висловлюють, інколи й нав’язують певну точку зору щодо різних суспільних, політичних, культурних явищ.

  • Освітня – донесення знань, розширення пізнавальних здібностей людини.

  • Управлінська – мас-медіа можуть виступати засобом мобілізації для вирішення конкретних соціальних, економічних, політичних завдань.

  • Комунікативна – спілкування, налагодження контакту (листи, дзвінки, обмін думками), пошук однодумців, висвітлення різних поглядів.

  • Маркетингова – рекламування як товарів та послуг, так і політичних сил та ідеологій.

 

  На сьогодні засоби масової комунікації є не лише основним джерелом інформування з приводу того, що відбувається навколо, а й виступають одним з найважливіших інститутів соціалізації особистості.

 Завдяки зростаючим можливостям технологічного прогресу, інформація миттєво доходить до споживача, багаторазово тиражується та активно входить у маси. У наш час засоби масової комунікації здійснюють сильний психологічний вплив на свідомість і підсвідомість молоді та є потужним важелем в управлінні соціумом. Завдяки мас-медіа до населення може бути донесена будь-яка інформація та дезінформація. Таким чином, виконуючи інформативну функцію, мас-медіа можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на людство, а особливо на найбільш активну його частину – молодь, студентство, оскільки дана вікова група є найбільш сприятливою до інформації, легко її сприймає та недостатньо критично оцінує. Загалом для молоді ЗМК стали звичним місцем існування, і тому відіграють значну роль у життєдіяльності молодого покоління.

  Масова комунікація розуміється як соціально обумовлене явище, основною функцією якого є вплив на аудиторію через засоби комунікації інформації, що передається. Обов’язковою умовою її здійснення є наявність технічних засобів, що забезпечують її регулярність і тиражованість. На сьогодні вдосконалення технічних можливостей засобів масової комунікації значно розширило масштабність маніпуляцій людською свідомістю, яка легко піддається впливу. В інформаційну епоху роль медіа в формуванні людських цінностей, орієнтацій та поглядів значно зростає. О. Тузиков (відомий учений у галузі інформатики, обробки зображення і розпізнавання образів, дискретної математики, біоінформатики) стверджує, що засоби комунікації мають змогу значною мірою програмувати масову свідомість, щоденно пропонуючи не лише повістку дня, а й задаючи схеми інтерпретації подій. До того ж у мас-медіа змістився акцент з виховної функції на функцію розваг і задоволення споживчих інтересів.

  Вплив мас-медіа на людину, а особливо молодь, неоднозначний. З однієї сторони, засоби масової комунікації висвітлюють різноманітні актуальні суспільні проблеми, тим самим інформуючи людей про наявний стан справ, що дозволяє «тримати руку на пульсі суспільного життя» та бути в курсі всіх подій. З іншого боку, активно маніпулюють людською свідомістю, провокують «стадність» особистості, знеособлюють її у прийнятті рішень, стандартизують погляди й спонукають до поведінки, сприяючи виробленню одноманітних реакцій.

  Засоби мас-медіа значно впливають на становлення сучасної особистості, її соціалізацію, а також на формування суспільної думки. Звичайна людина не може бути учасником більшості подій, що відбуваються навколо неї, не кажучи вже про більш віддалені місця, тому вона мусить покладатися на інформацію, яку надають їй мас-медіа. Оскільки більшість інформації про світ люди отримують саме в такий спосіб, вони використовують її в приватному спілкуванні. Отриману інформацію передають родичам, друзям, знайомим. У такий спосіб медіатексти непомітно проникають до всіх сфер життя людини, навіть якщо вона особисто мало користується мас-медіа.

  Молодь майже повністю формує свої смаки та уявлення про навколишній світ не з особистого досвіду, а за посередництва мас-медіа. Тут спрацьовує такий механізм людського сприйняття: «якщо це є в мас-медіа, то так роблять усі (або ж певна спільнота, із якою себе асоціює споживач медіатексту), тому я робитиму так само». Мас-медіа часто моделюють ситуації і пропонують певні зразки поведінки. Особливо це стосується преси та телебачення. Наприклад, якщо ти талановитий, то маєш узяти участь у шоу талантів, а перемога в таких шоу вважається соціальним успіхом. У газетах та журналах розміщують різноманітні поради на всі випадки життя. Якщо не йдеться про вузькоспеціалізовану наукову літературу, то більшість із цих порад базується на неперевіреній інформації та чутках, міфах, припущеннях, їх можуть роками, а то й десятиліттями запозичувати одне в одного різні мас-медіа. Тому та картина світу, яку вони зображують, що багатьом може вважатися реальною, насправді не є такою.

  Лише певна частина усієї інформації, яку отримує особистість, є дійсно важливою й корисною, доволі часто мас-медіа репрезентують людям домисли й науковоподібну брехню. Сучасні засоби масової комунікації також діють як засіб невротизації та стимуляції агресивних імпульсів аудиторії. Зокрема, низка експериментальних досліджень вітчизняних та західних вчених (А.Бандури, Дж.Гербнера, Е.Доннерстейна, В.Франкла та ін.) засвідчують про негативний вплив, особливо на молодь, дітей, переглядів фільмів зі сценами насилля, бійок та жахів, а також комп’ютерних ігор та інтернет-сайтів, де пропагується насилля.

  Студентство зазвичай сприймає норми поведінки, етичні вимоги, естетичні принципи, які пропагуються мас-медіа як позитивний стереотип способу життя, стилю одягу, форми спілкування тощо. Таким чином й відбувається їх соціалізація згідно норм, бажаних для суспільства.

  Цікавими є результати опитування студентської молоді віком від 17 до 21 років. Респондентам пропонувався ряд питань стосовно пріоритетного джерела інформації, оцінки діяльності мас-медіа, дратівливих елементів засобів масової комунікації, а також впливу останніх на них.

  Аналіз відповідей респондентів на запитання засвідчив наступне:

  • 58% осіб зазначили, що з-поміж усіх засобів масової комунікації надають перевагу Інтернету, 38% студентів – телебаченню та 4% респондентів – пресі, жоден з опитуваних не виділив радіо в якості джерела інформації. Варто наголосити, що телебачення та електронні засоби масової інформації забезпечують можливість наочно-образного сприйняття, а отже сильнішого емоційного впливу на індивіда;

  • на запитання «Чи довіряєте ви засобам масової інформації?» 52 % опитуваних дали позитивну відповідь, 48% студентів – негативну. Діяльність мас-медіа як незадовільну оцінило 67% респондентів, а 21% осіб виявились задоволеними роботою засобів масової комунікації;

  • 23% респондентів, відповідаючи на запитання «Як би ви оцінили вплив засобів масової комунікації на особистість?», зазначили, що вплив мас-медіа на людину є нейтральним (тобто виключно інформативним та не несе ніякого маніпулятивного впливу), 46% осіб наголосили на негативному впливи, а 31% опитуваних - на позитивному;

  • відповідаючи на запитання «Чи могли б ви уявити своє життя без мас-медіа?» лише 17% студентів дали стверджувальну відповідь, в той час як 83% досліджуваних засвідчили, що без засобів масової інформації вони не уявляють свого існування.

 

  Отже, сучасна ситуація породжує неоднозначність в оцінці діяльності засобів масової інформації. Вони настільки міцно влились у людську повсякденність, що більшість із нас уже не може уявити свого буття без них. Вплив мас-медіа на особистість починається із самого раннього віку та відбувається впродовж усього життя. Сьогодні під впливом засобів масової комунікації формуються не лише ціннісні орієнтації, смаки, погляди, звички, а й громадська думка та суспільні настрої. Тому дійсно актуальним стає вислів У.Черчиля стосовно того, що, той, хто володіє інформацією – володіє світом.

  Сьогодні з впевненістю можна стверджувати те, що той, хто контролює засоби масової комунікації, здатний активно впливати на погляди людей, їх поведінку, на свідомість мас. Оскільки від інформаційних потоків неможливо самоізолюватися або залишитись осторонь, процес їх впливу відбувається незалежно від бажань індивіда. Тому наскільки вдасться направити цей процес у конструктивне русло залежить психологічне та навіть психічне здоров’я нації.

Відеоматеріали:

21.03.2022

МОВНИЙ ФАКТОР ЯК ПРИВІД ТА ІНСТРУМЕНТ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

  Російсько-українська війна, що прийшла на нашу землю ще в 2014 році, розпочалася саме через мову. Це незаперечний факт. Саме мовний фактор росія використала як головний привід до агресії, пояснивши це потребою захисту російськомовних громадян в Україні.

  Можна скільки завгодно заперечувати це й доводити, що росія могла б вигадати будь-яку іншу причину, щоб анексувати Крим та розпочати війну на Донбасі, або й узагалі зробити це без приводу, але вона використала саме цей привід. Отже, він був для росії найбільш зручним та ефективним.

  З початком російської збройної агресії та окупації українських територій стало очевидно, що сусідня росія – це ворог України, а не дружня країна-партнерка, як багато хто вважав раніше. Цей ворог не з’явився раптом нізвідки, а роками системно працював проти України: ставив на ключові посади в Україні своїх агентів упливу, підривав українську економіку, розвалював військо, підпорядковував український бізнес та інформаційні канали, сіяв серед українців розбрат. Особливих зусиль росія доклала до інспірації в Україні «мовного конфлікту», яким дуже ефективно скористалася.   

Матеріал підготувала Ганна Королюк,

викладач української літератури

21.03.2022

Виховна година на тему "Культура мовлення як чинник формування особистості"

  Культура мовлення – загальний показник загальної культури людини. Згадаймо крилату фразу Сократа «Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив», якою давньогрецький філософ образно визначив роль мови в характеристиці людини. Правильна літературна мова в Україні має стати ознакою освіченої людини, її візитівкою, бо навіть «чудова думка втрачає свою цінність, якщо вона погано висловлена» (Вольтер).

   Зрештою, з мови починається сама держава. У мові – важливий сенс існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови не має народу як нації. Поетично і влучно сказав про це відомий письменник Панас Mирний, який назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: «Мова – така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від інших людей».

  Культура мови не залежить від конкретного звичайного мовця, а культура мовлення є свідченням особистісного рівня кожної особистості, того, яку вона створює навколо себе вербальну комунікативну ситуацію, мовну ауру, що формує мовний смак чи несмак. Сьогодні культура і мова об’єднані в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

  На формування культури мовлення впливають такі чинники:

  • система норм літературної мови (мовний компонент культури мовлення). Граматична і стилістична грамотність, повнота розуміння мовної одиниці і володіння законами логіки при створенні і сприйнятті текстів визначають правильність, точність і логічність мовлення в конкретній ситуації або певній сфері спілкування;

  • сукупність етичних правил свого народу (етичний компонент культури мовлення). Правильність мовлення передбачає також знання культурної традиції і заборон (табу), розуміння, що таке доречність і чистота мовлення;

  • мета й обставини спілкування (комунікативний компонент культури мовлення). Крім володіння мовними нормами і знання культурно-етичних варіантів, на культуру мовлення впливає вміння гнучко поводитися в конкретній ситуації, зокрема висловлюватися доречно, лаконічно, ясно;

  • національні уявлення про красу мовлення (естетичний компонент культури мовлення). Краса українського мовлення формується евфоністичністю (милозвучністю), словниковим багатством, різноманітністю граматичних конструкцій і стилістичною виразністю;

  • мовна освіта і загальна освіченість мовців.

 

   Становлення особистості відбувається завдяки мові і мовним засобам, зокрема її лексико-понятійному арсеналу. Мова є критерієм освіченості та індивідуальності людини. Як зазначив український мовознавець Олександр Потебня (1835–1891), «мовна індивідуальність виділяє людину як особистість, і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства».

  Між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мовної культури людини існує співмірність і залежність. Освічена людина може осягнути кілька мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації. Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне вивчення державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально-культурних досягнень особистості і способом їх презентації в суспільстві.

  Костянтин Ушинський вважав, що в першу чергу в дитини треба розвивати мовну здатність, яку називають Божим даром, дивом людської природи. Далі ознайомлювати з багатством мови, зокрема, з невичерпними можливостями лексикону. І тільки потім подавати знання про мову у вигляді граматики. Великого значення він надає розвитку дару слова. Для цього "потрібно, щоб предмет безпосередньо відбивався в душі дитини, і, так би мовити, на очах учителя й під його керівництвом відчуття дитини перетворювалося в поняття, з понять складалася думка і думка втілювалася в слово, бо найміцніша основа навчання рідної мови – вміння уважно спостерігати, правильно зводити спостереження в одну думку і правильно передавати цю думку словами”.

  Спілкування людей відбувається у кількох сферах одночасно: у родинній, де часто спілкування йде «зверху вниз» – повчально з боку дорослих. Засвоюючи мовні стереотипи дорослих, хлопець чи дівчина намагаються з часом вирівняти спілкування, доводячи свою дорослість.

  У кожній сфері є свої правила і закони мовного спілкування, які має опановувати сучасна молода людина в міру інтелектуального й громадянського зростання.

   Формування мовної культури, тобто усного та писемного мовлення, навичок і поведінки мовного спілкування відбувається поступово й неухильно, якщо молода людина свідомо ставиться до вдосконалення своєї мовної особистості й ставить за мету домогтися високої мовної культури. Мовна особистість до досконалості проходить кілька етапів, щоразу підіймаючись на вищий рівень мовної культури.

  Перший рівень – це рівень мовної правильності. Його здобувають мовною освітою, тобто вивчаючи правила користування мовою, її лексикою, граматичними формами, фонетичним ладом. Тут виробляються орфоепічні й орфографічні, пунктуаційні навички, уміння будувати речення, користуватися ними. Цього рівня мають досягати за час навчання в основній ланці середньої школи всі учні. Проте це далеко не так, тому проблема переноситься у вищу школу. Оскільки це базовий рівень, то практично на ньому все викладання і зосереджується.

   Другий рівень – це рівень інтеріоризації, який має засвідчити вміння реалізовувати себе у висловленнях відповідно до власного внутрішнього стану, вміння творити себе засобами мови і виражати свою особистість. Цей рівень також має забезпечувати шкільна мовна освіта, але реально виходить так, що й у вищій школі над ним ще треба працювати.

  Третій рівень мовної особистості вчені називають рівнем насиченості. Мовець уже володіє багатством мовних засобів – вільно почувається у мовній стихії, має багатий лексикон, опанував жанри і стилі. Це ідеал, якого можна досягти на вершині мовної шкільної освіти, однак вдається це лише окремим учням.

  Наступним вважають рівень адекватного вибору. Він характеризується вмінням говорити прицільно, на кожну мовну ситуацію відгукуватися точною мовною реакцією.

  Отже, усі молоді люди мають прагнути до того, щоб осягти названі рівні володіння державною мовою, бо це одна з основних умов фахового становлення й зростання, успішної діяльності в обраній галузі народного господарства та в суспільному житті.

 

Найдоступніший спосіб підвищення культури мовлення

   У слові народжується талант. Воно є початком усього сущого: мислення, вчинків, розуму, серця, культури, логіки, почуттів та мови. Літературний твір відбиває своєрідність буття певного народу на конкретному етапі його історичного розвитку, передає національну ментальність відповідних верств населення і окремої особистості. Тому метою мого дослідження є розгляд культури мови у творах відомих українських письменників. У їх працях вона виражена не тільки у вмінні спілкуватися через слово, а й інформації про світ, про свій народ, про його життя в різні часи.

  Людина створює культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці, а також у культурі мови. Щоб досягти багатства в культурі мови, слід вслухатися у живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, користуватися словниками, збагачувати словниковий запас. Багате мовлення – це не тільки засіб передачі й сприймання думок та образів, а й виявлення поваги до людей. За таким принципом творили і творять відомі письменники, поети, драматурги – це прояв поваги до людей, народу, що створив цю мову.

   Художні твори, і праці видатних мовознавців, і словники – це ті джерела, на основі яких формується наше мовлення. Таким чином, щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури необхідно:

  • шанувати мову, якою спілкуємося, і людей, з якими спілкуємося;

  • багато читати – творів різних стилів, майстрів індивідуального художнього стилю;

  • намагатися, користуючись практично кількома мовами, добре оволодіти нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ, виправляти прояви інтерференції;

  • незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм, які фіксуються у нових виданнях словників, правописних збірниках та ін.;

  • критично і творчо ставитися до написаного і промовленого слова, звіряючи його з усталеними нормами і з практикою визнаного зразка.

  Кожна людина незалежно від віку, статі прагне досягти високого рівня культури мовлення. Праця над підвищенням мовної культури складна, тривала, потребує багато часу й зусиль.

   Слово завжди потребує спілкування, око – форм і кольорів, серце – любові. Усе, чим творець наділив людей, запрограмоване на постійний поступ, оскільки кожен із нас має компас, стрілка якого завжди й неодмінно вказує на правду та справедливість. Тому попри відсутність концепцій державного мовного будівництва, спеціалізованих інституцій для виконання програм мовного розвитку, які б забезпечували всебічне функціонування української мови як державної, кожен із нас відповідальний за долю на її предковічній території». «Бути людиною – це якраз бути в