top of page

На допомогу кураторові

07.11.2022

Година куратора до Дня української писемності та мови

Ну що б, здавалося, слова….

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!... Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди!...»

Т.Г. Шевченко

   День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначають в Україні. Встановлене воно 9 листопада 1997 р. Указом Президента «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».

Традиційно, у День української писемності та мови  відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурси тощо; стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. У День української писемності та мови, на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано з 2000 р. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з’ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

 

   Кожна сучасна мова — і українська не виняток — почала формуватися дуже і дуже давно.  Але сьогодні відомо, що українська мова існує не сама по собі. Вона споріднена з багатьма іншими, які називають слов’янськими. Схожості між різними слов’янськими мовами невипадкові. Вони утворюють складну систему відповідностей. Наприклад, у коренях та суфіксах тих самих слів помічаємо відмінності: -ів у російській даватиме -ов, а в польській -ów(читається уф). Львів, але Львов і Lwów. Краків, але Краков і Kraków. Такі відмінності між різними мовами означають, що в них діяли різні закони. І якщо ми збагнемо ці закони, то зможемо не тільки передбачати, як українські корені виглядатимуть у споріднених мовах (хоч і не завжди), а ще й припустити, як вони виглядали до того, як ці закони почали діяти, і до того, як ці відмінності сформували різні мови. Гіпотетичну, тобто реконструйовану мову, якою говорили слов’яни задовго до того, як узагалі взяли собі назву «слов’яни», ми звемо праслов’янською. Проте й вона не виникла сама собою, а виокремилась (як і прагерманська, прабалтійська та інші предки десятків сучасних мов) із праіндоєвропейської мови. Але, звісно, це лише гіпотетичний стан. Ми не знаємо, чи існували ці мови насправді. Найімовірніше, йдеться про величезну кількість говірок, які колись були взаємно зрозумілі, але з плином часу змінились.

logo PDF.png

Матеріал підготували

Пантелюк Людмила Василівна, куратор 1-БДШ групи

та здобувачі освіти 1-БДШ групи

24.10.2022
logo PPT.png

Година спілкування

до Міжнародного дня боротьби
за ліквідацію насильства

Матеріал підготував 

Нечитайло Петро Антонович, куратор 31-ОМ групи

pv_1.jpg
IMG-5808-1536x1157.jpg

Дитячі очі чисті, щирі

В них видно наміри й думки,

Вони хоч чорні, сині, сірі

Бувають радісні й сумні.

  Мабуть, радісними є очі дітей, коли у них щасливе дитинство, коли ніщо не пригнічує і не турбує. А сумними – коли діти зазнають страждань, принижень.

  На жаль, ми живемо у світі де, на превеликий жаль, існує таке негативне явище, як насилля. Прояви насильства супроводжують людство з давніх давен. Упродовж тисячоліть одна людина кривдить іншу людину, чинить насильство щодо неї. У світі постійно відбуваються війни, напади на людей, дискримінація, приниження. Ми вже звикли сприймати насильство, як щось неминуче. Але ж  прояви насильства порушують права людини, принципи  вільного та справедливого існування.

  І коли насильство чиниться поруч з нами, чи у нас в домі, в школі, на вулиці, ми можемо зупинити його.

 Іноді ми не усвідомлюємо, що втягнуті в коло насильства, бо можемо не знати, що певні насильницькі акти щодо нас порушують наші права, честь та гідність, не знаємо своїх прав, як зихистити себе.

  Що ж таке насилля...

logo PDF.png
padlet_hi_res.png
Насилля-2.fw_.png
bil1.jpg
17.10.2022
logo PPT.png

Година куратора групи

до Європейського дня боротьби з торгівлею людьми

«Торгівля людьми – сучасний прояв рабства»

  Європейський день боротьби з торгівлею людьми започаткований 18 жовтня 2007 року Європейським Парламентом як день консолідації діяльності з підвищення рівня обізнаності щодо феномену торгівлі людьми та небайдужості громадськості до цього явища.

  Торгівля людьми залишається гострою та реальною проблемою для багатьох країн світу, у тому числі й для України. Сучасні форми експлуатації людини та нові виклики, з якими зіштовхнулася світова спільнота, створюють загрозу потрапляння у ситуацію торгівлі людьми для практично всіх соціальних груп населення. Військові дії, економічна нестабільність, підвищення мобільності населення, у тому числі з метою трудової міграції, зростання рівня безробіття, збільшення доступу населення до інформаційних мереж сприяють поширенню цього злочину.

   Будь-яка особа може постраждати від торгівлі людьми, незалежно від віку, статі, освіти чи соціального статусу. Жінки та чоловіки стають жертвами сексуальної та трудової експлуатації. Дітей змушують красти, жебракувати, використовують для проституції, навіть з метою вилучення органів.

  Торгівля людьми є глобальним злочинним бізнесом, сучасною формою рабства, що грубо порушує права людини. Ця діяльність є найшвидше зростаючою кримінальною діяльністю у світі. За оцінками Міжнародного центру із запобігання злочинності ООН, щорічний грошовий обсяг за даний транснаціональний злочин становить 30 мільярдів доларів на рік, що робить його другим за величиною після торгівлі наркотиками.

1907-11-1-753x1024.jpg

  Україна була серед перших країн у Європі, яка у 1998 році встановила кримінальну відповідальність за торгівлю людьми. У Кримінальному кодексі України покарання за торгівлю людьми передбачено статтею 149, яка визначає ці злочинні дії як вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

  Держава вживає заходів з попередження торгівлі людьми та боротьби з нею, притягнення до відповідальності злочинців та надання допомоги постраждалим.

  Міністерство соціальної політики визначено національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми, та, відповідно до своїх повноважень, здійснює координацію діяльності органів виконавчої влади, проводить інформаційно-просвітницькі акції, забезпечує встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми та надання допомоги таким особам.

  Та попри все, проблема торгівлі людьми не може бути розв’язана на рівні однієї країни: нові виклики та загрози вимагають консолідації – як зусиль інституцій на державному рівні та міжнародної спільноти, так і зусиль кожного з нас. Та для того щоб протидіяти цьому явищу необхідно чітко розуміти його основні елементи.

   Для злочинців – це величезні гроші, а для людей - страждання, зруйновані сім’ї, втрачене здоров’я і навіть життя…

  За неофіційними даними у світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються через кордони держав для використання в підневільній праці.

 Проблема торгівлі людьми – одного з найнегативніших явищ сучасного суспільства – уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з'явився термін ”біле рабство”, який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.

  З тих пір феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предметом багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів з проблеми, то стане очевидно, що часто поняття ”торгівля людьми” обмежується ”торгівлею жінками”. При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо.

  Як свідчить історія, проблема торгівлі людьми має глибоке коріння і суспільство на різних етапах свого розвитку по різному ставилось до неї. Але лише на початку ХХ століття розпочинається міждержавна робота, в рамках якої, світове співтовариство розглядає торгівлю людьми як проблему боротьби із злочинністю.

  За своєю природою торгівля людьми майже у всіх випадках має транснаціональний організований характер, оскільки в процесі її здійснення залучаються представники злочинного світу різних країн, а потерпілих від цих злочинів можуть переміщувати через цілий ряд державних кордонів.

  Економічні проблеми, незадовільний стан ринку праці, значний рівень безробіття і низький рівень життя населення спонукають громадян України шукати роботу за кордоном. Легально щорічно працевлаштовується за кордоном 50-60 тисяч осіб. Але нині майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально. Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють без необхідних документів, дозволів та контрактів, а це робить їх безправними, і стає причиною потрапляння в тенета торгівців людьми. Тому завданням загальнодержавної ваги є боротьба з цим явищем, підтримка і захист українських громадян за кордоном.

 Загалом загострення проблеми торгівлі людьми в Україні зумовлене низкою соціально-економічних, правових та організаційних чинників, а саме:

  • Низькі заробітки більшої частини населення, загальне зниження життєвого рівня та матеріальна незабезпеченість;

  • Нестача робочих місць, безробіття, особливо серед молоді (в першу чергу жінок);

  • Активізація діяльності міжнародних злочинних угрупувань;

  • Корумпованість представників різних гілок влади.

  В сучасну работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у своїй історії. Якщо протягом ХIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років ХХ ст. лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.

   Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні постала наприкінці ХХ ст., зокрема після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних умов, специфіка географічного положення та справжній “хаос” на українських кордонах призвели до того, що Україна перетворилася в країну-транзит “живого товару”. Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.

   За інформацією Міжнародної організації з міграції, за останні роки близько 400 тисяч українців виїхали за кордон з метою працевлаштування, з яких понад 100 тисяч жінок потрапили в секс-індустрію країн-реципієнтів.

  Торгівля людьми, зокрема жінками та дітьми, –– це добре організований транснаціональний злочинний бізнес, тісно пов’язаний з такими явищами як проституція, наркоманія та порноіндустрія. Сучасні українські діти являють собою приманку для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів, сутенерів, особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них - це так звані “діти вулиць”.

  Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.

  Проблема полягає в тому, що розслідування, та виявлення, таких злочинів - практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух “живого товару” надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень латентності серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з работоргівлею.

  Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур. В Україні створено правову базу для боротьби з торгівлею людьми: КК України в ст. 149 встановлює відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками і дітьми. До речі, Україна стала третьою державою Європи, поряд з Бельгією і Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином.

  Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в Україні.

 

МІФИ ПРО ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ

  Багато людей знають про проблему торгівлі людьми - з повідомлень у пресі, соціальної реклами на телебаченні, білбордів... Але мало хто усвідомлює її масштаби, а тим більше може припустити, що це станеться саме з ним.

  "Українська правда. Життя" з допомогою Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні та Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда-Україна" визначили 10 найпоширеніших міфів стосовно торгівлі людьми.

Людина - це товар за бартер й гроші.

За гривню, рубель, долар, євро, єн...

Паразитують люди як ті воші -

Такий собі в суспільстві "мертвий ген"………

 

    Міф перший: зі мною такого ніколи не станеться.

  Існує стереотип, що лише малоосвічені люди можуть стати жертвами торговців людьми. "Зі мною такого не станеться". За статистикою МОМ, 54 % жертв торгівлі людьми мають вищу або неповну вищу освіту. "П'ять років тому вербувальники працювали відкрито, по великим містам. Вони просто підходили до людей на вулиці і пропонували роботу за кордоном. Зараз вони перебралися в регіони, де не вистачає інформації".

  До того ж сучасні работоргівці стали значно винахідливішими і почали використовувати нові способи вербування. Наприклад, нещодавно на телефон гарячої лінії зателефонував чоловік із Луганська і розповів, що деяка організація запрошує дівчат працювати на Ямайку, прикриваючись іменем Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда", який, власне, і координує Національну гарячу лінію…

  Загалом у світі від торгівлі людьми потерпає близько 800 тисяч чоловіків, жінок та дітей щороку. Торгівля людьми - це кримінальна індустрія, яка нині займає третє місце за розмахом і швидкістю зростання.

 

  Міф другий: друзі та родичі не можуть виявитися замішаними в торгівлі людьми.

  Друзі і родичі - це люди, яким найбільше довіряють. Якщо людина не завжди повірить сумнівному оголошенню у місцевій газеті, то вона схильна вірити словам своїх знайомих. Іноді вербувальники і самі не знають, що вони залучені у сферу торгівлі людьми.

  Останнім часом сформовано нову стратегію вербування, коли людину, що пропрацювала деякий час на експлуататора, відпускають за умови, що замість себе вона приведе двох-трьох інших "працівників". Залякані жертви повертаються додому і замість того, щоб сповістити правоохоронні органи, проводять своєрідну рекламну кампанію серед своїх друзів та далеких родичів.

  За інформацією МОМ, в Україні 17% постраждалих були продані в рабство своїми ж друзями, партнерами чи колегами.

    Міф третій: потенційні жертви експлуатації знають, що їх може очікувати і готові до цього.

  Ірина Огороднійчук пригадує випадок, що стався минулого року, коли за телефоном гарячої лінії звернулася молода дівчина. Її та ще трьох її подруг запрошували танцювати у російському VIP клубі. Уже під час розмови стало зрозуміло, що дівчат запрошують зовсім не танцювати, але як фахівці гарячої лінії не намагалися переконати молоду панянку, вона відмовлялася їм вірити. Проте номери телефонів російських організацій, що займаються захистом постраждалих від торгівлі людьми, все ж взяла. Через тиждень зателефонували з російської організації і попросили забрати дівчат. Потрапивши до так званого "VIP клубу", дівчата були змушені займатися проституцією. У них були вилучені всі документи і особисті речі, обмежена їхня свобода. Дивом одній із них вдалося зателофонувати російській організації і за тиждень дівчат звільнили із сексуального рабства, в яке вони потрапили. По приїзді до Києва, танцівниці були настільки шоковані, що довго не могли наважитися розповісти, що з ними сталося за кордоном. Така ситуація є поширеною, і рожеві окуляри, через які дивляться на роботу за кордоном, часто перетворюються чорну пов'язку на очах у жертви.

 

   Міф четвертий: торгівля людьми обов'язково включає перетин державного кордону

  Не обов'язково їхати за кордон, щоб впасти в залежність від експлуататора. За статистикою МОМ, 4% постраждалих від торгівлі людьми потрапили у рабство у межах України. Найбільше від цієї проблеми страждають діти - одна з найбільш уразливих верств населення. Для того, аби потрапити у неволю, їм не потрібно перетинати кордон - пройдіться лише вулицями вашого міста і зверніть увагу на дітей-жебраків... А восени минулого року у Чернівецькій області було затримано групу сутенерів, які направляли дівчат до Києва займатися проституцією. Вербувальники ходили по барам і нічним клубам Чернівців, знайомилися з дівчатами і пропонували їм хорошу роботу по догляду за дітьми у Києві, обіцяючи непогані гроші. Найбільшу увагу вони звертали на неповнолітніх дівчат із інтернатів або неблагополучних сімей. У столиці дівчат селили разом з охоронцем на орендованій квартирі і машиною відвозили до клієнтів, знущаючись за будь-яку провинність, піддаючи дівчат залякуванню і тортурам. Троє із п'яти дівчат, що стали жертвами сексуального рабства, були неповнолітніми.

    Міф п’ятий: у рабство потрапляють лише жінки задля сексуальної експлуатації

  За статистичними даними МОМ, з 820 випадків торгівлі людьми, 625 постраждалих особи були жінками, і 195 чоловіками. 24% чоловіків - це досить великий показник, адже чоловіки менш схильні шукати допомоги, ніж жінки: вони вважають себе сильними і здатними захистити себе, тому пункт перший "зі мною такого не станеться" стосується їх у першу чергу. Багато тих, хто постраждав від сексуальної експлуатації не усвідомлюють себе як жертв злочину і вважають, що їм просто не пощастило із працедавцем!

  Більшість чоловіків була залучена до трудової експлуатації, але траплялися випадки залучення до жебрацтва, сексуальної експлуатації, вербовки військовими в гарячі точки і торгівлі органами. Олександр зі Львова нелегально виїхав до Іспанії разом з дружиною і працював там на будівництві. Одного разу він упав з драбини і сильно забився. Звичайно, ніякої страховки у нього не було, а працедавець умив руки. Коли чоловік повернувся зі шпиталю, виявилося, що у Олександра вирізали нирку. Це ніяк не в'язалося з висновком лікарів про струс мозку і незначну гематому. Винних шукають до цього часу.

   Міф шостий: довести вину і покарати торгівців людьми неможливо

  Торгівля людьми - це кримінальний злочин, що в Україні, як і у багатьох країнах світу, карається ув'язненням від 5 до 15 років із конфіскацією майна. А у деяких державах, наприклад США та Канаді, - довічним ув'язненням.

  Серед них є успішні історії покарання злочинів, як історія Дарини. Родичка 15-літньої Дарини (ім'я змінено), мати якої зловживала алкоголем, переконала дівчинку поїхати хатньою робітницею до Туреччини. У Стамбулі злочинниця передала дівчинку до рук сутенерки, яка, забравши всі документи, тримала Дарину під наглядом. Вона відвозила її до клієнтів, а за спроби втекти чи украсти документи, сутенерка знущалася над нею, била і топила у воді. Над Дариною зжалився коханець сутенерки і допоміг їй втекти. По приїзді додому, Дарина розповіла все своїй бабусі, і вони разом звернулися у міліцію. Слідство тривало близько чотирьох місяців. В результаті родичка Дарини була засуджена до 5 років позбавлення волі та виплати грошової компенсації в розмірі 10 000 гривень, а Дарина була направлена для отримання соціальної допомоги до місцевої громадської організації, яка опікується постраждалими від торгівлі людьми. Вона отримала реінтеграційну допомогу, включаючи супровід психолога, адвоката, соціального працівника. Нині дівчина працює, отримуючи компенсаційні витрати. Проте не всі постраждалі від торгівлі людьми такі сміливі, як Дарина. Більшість намагається забути, що з ними сталося, вони бояться або ж морально не витримують затяжного судового процесу.

 

   Міф сьомий: торгівля людьми обов'язково включає застосування сили

  "Постраждалим обіцяють, що їх випустять після того, як вони відпрацюють "борг", який лише росте. Людина вірить і працює, працює... Або, наприклад, якщо постраждала особа з невеликого села, де всі одне одного знають, експлуататори можуть застосовувати метод залякування: мовляв, якщо ти не зробиш того, що тобі кажуть, ми розвісимо твоє оголене фото по всьому селу", - розповідає Ганна Антонова, співробітник Програми протидії торгівлі людьми МОМ в Україні. Нині деякі торгівці людьми тримають своїх "працівників" лише до кінця терміну закінчення візи, відправляють додому для її поновлення, а потім, внаслідок залякувань або боргової залежності, змушують їх повертатися. Інколи жертвам приплачують якийсь мізер, через що вони починають відчувати себе причетними. Моральний тиск, залякування, погрози вчинити шкоду рідним, вилучення документів, використання психотропних речовин складають неповний перелік різноманітних засобів впливу на жертву. А сила застосовується в останню чергу - кажуть фахівці.

 

  Міф восьмий: потерпілим від торгівлі людьми ніхто не допомагає

  Принаймні тридцять громадських організацій по всій Україні допомагають постраждалим від торгівлі людьми, надаючи медичну, психологічну та юридичну допомогу. В громадських організаціях працюють справді небайдужі люди, жертвам забезпечується конфіденційність і безоплатність послуг.

  "Торгівля людьми" означає найм, перевезення, переміщення, приховування або прийняття осіб, використовуючи погрози або силу чи інші форми примусу, насильницького викрадення, обману, шахрайства, зловживання владою або безпорадним станом або отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, що має владу над іншою, з метою експлуатації. Експлуатація включає в себе як мінімум примушення інших до проституції або інші форми статевої експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство та діяльність подібну до рабства, поневолення або видалення внутрішніх органів.

  Метою торгівлі людьми може бути:

  • трудова експлуатація;

  • сексуальна експлуатація, використання у проституції та порнобізнесі;

  • примусове жебрацтво;

  • примусове втягнення у злочинну діяльність;

  • примусове вилучення органів;

  • продаж дитини;

  • сурогатне материнство тощо.

 

Аби уникнути біди в майбутньому та не потрапити в рабство, слід дотримуватись наступних порад:

  • нікому не довіряйте ваш паспорт, адже документи, що засвідчують Вашу особу, завжди повинні знаходитись тільки у Вас;

  • залиште вдома, своїм друзям чи близьким детальну інформацію про своє перебування за кордоном з адресою та контактними телефонами, а також копію свого закордонного паспорту і контракту;

  • якщо Ви плануєте взяти шлюб з іноземним громадянином (громадянкою), скористайтеся порадами юриста чи фахівців посольств країни, в якій Ви плануєте жити, стосовно Ваших прав та прав Ваших дітей, народжених за кордоном та в Україні. Також пам’ятайте, що фіктивний шлюб – порушення закону. Це може стати причиною Вашого ув’язнення або депортації;

  • не забудьте з’ясувати номери телефонів українських посольств та консульських представництв у країні, до якої Ви виїжджаєте. Якщо Ви опинилися у скрутній ситуації, залишилися без паспорту або Вам хтось загрожує, то звертайтесь до представників посольств своєї країни;

  • скористайтесь послугами неурядових організацій та служб, які активно працюють в зарубіжних країнах, надаючи допомогу особам, які опинились у складному становищі;

  • зверніть увагу на те, що термін перебування на території іноземної держави зазначений у Вашій візі. Порушення візового режиму унеможливлює Ваш наступний виїзд за кордон;

  • не забувайте, що знання хоча б елементарних слів іноземної мови значно полегшить Ваше перебування за кордоном.

Пам’ятайте:

стати жертвою торгівлі людьми може кожен,

незалежно від статі, віку, рівня освіти чи кваліфікації!!!

03.10.2022

«Знати право, служити праву, захищати право»

Виховна година куратора до Дня юриста

  Державне свято – День юриста – відзначається в Україні з 1997 року. Дата незмінна – 8 жовтня. 

 Латинське «juris» означає не тільки «право», а й «справедливість». Для юриста це символ верховенства права.

 Висока честь і велична відповідальність – бути юристом. Адже забезпечення прав і свобод кожного громадянина держави, зростання правової культури народу та суспільства залежать саме від юристів – суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів, працівників правоохоронних органів. Ці люди відповідають за дотримання прав і свобод громадян України.

  Професія юриста зародилася в Стародавньому Римі. Першими юристами були понтифіки – жерці, які керували справами релігії і проводили суди. Кілька століть потому сформувалася наука юриспруденція і з'явилися перші суднові системи. 

 Свято День юриста в Україні було запроваджено в 1997 році президентом Леонідом Кучмою. З того часу він відзначається щороку 8 жовтня. У цей день в 1016 році Ярослав Мудрий видав звід законів «Руська правда».

З Днем юриста.png

  Фахівці правознавці, досконально знайомі з юридичними науками, чинним законодавством і маючи практичну діяльністю в області права, завжди були затребувані в цивілізованому суспільстві, оскільки цивілізоване суспільство прагне регулювати всі свої внутрішні і зовнішні взаємини, керуючись загальноприйнятими правилами, порядками і нормами – законами, а так як наша людська практика взаємин постійно зростає і досить багатогранна, то і законів, що регламентують їх потрібно все більше і більше.

  Розібратися в цьому всьому «порядку» простій, не пов’язаній з юриспруденцією людині, все частіше і частіше стає не під силу. На допомогу приходять кваліфіковані юристи.

  Сучасна і незалежна Україна ще зовсім юна в правовому відношенні держава. Однак, неухильно дотримуючись основних принципів побудови цивілізованого суспільства, вона, підхопивши естафету минаючего правового поля колишнього Радянського Союзу, з величезною ретельністю прийнялася за формування нової правової бази своїх власних суспільних взаємовідносин. Кілька підсумовуючи ці складні процеси, які в цивілізованому суспільстві мають постійні характер, адже наші реалії вимагають і постійного вдосконалення навіть вже розробленої і прийнятої законодавчої бази.

  Порядок в державі і благополуччя його громадян невід’ємно пов’язано з максимальним дотриманням і повагою прав і свобод людини. Це важке завдання для молодої держави, але від її вирішення залежить життєздатність будь-якого цивілізованої суспільства.

 Юристи і правознавці, покликані суспільством для вирішення цього завдання, щоденно стикаючись з найрізноманітнішими проблемами, твердо стоять на позиціях підвищення правової культури українських громадян різних верств населення. Забезпечення правових гарантій на практиці вимагає не мало зусиль і ерудиції, гарної професійної кваліфікації та досвіду юридичної роботи.

  Основна мета професії юриста – встановлення справедливості, тому бути юристом – це величезна відповідальність. Для нашої країни ця професія надзвичайно важлива, адже у цей час, коли відбувається процес розбудови правової держави в Україні, передусім на правників покладаються надії та завдання утвердження принципу верховенства права, вдосконалення українського законодавства, посилення правових гарантій захисту різних верств населення і підвищення правосвідомості та правової культури українців.

  Юстиція з латинської буквально означає «справедливість». А отже, утверджувати та забезпечувати справедливість у суспільстві – це те головне призначення, яке об’єднує юристів різних сфер діяльності – суддів, адвокатів, нотаріусів, юрисконсультів, працівників правоохоронних органів.

  День юриста – професійне свято людей, усе життя яких підпорядковано гаслу «Знати право, служити праву, захищати право». У цей день є переконаність того, що ваші знання, ваша професійна майстерність, творчий підхід та інтелектуальний потенціал стануть запорукою здійснення та забезпечення демократичних реформ у нашій державі, гарантією її впевненого розвитку.

  Перед юристами України стоять завдання утверджувати принцип верховенства права, удосконалювати законодавство, посилити правові гарантії захисту різних верств населення, підвищувати правову культуру людей.
  У зв'язку з цим, пропонуємо вам переглягути тригодинний художній фільм, побудований на реальних подіях, що відбулися у період із 20 листопада 1945 року до 1 жовтня 1946 року – "Нюрнберзький процес", який дає правову оцінку роботі юристів тоталітарного режиму та верховенству міжнародного права та справедливості (посилання на фільм).

  Дорогі викладачі, студенти, щиро вітаємо вас та бажаємо професійних успіхів, натхнення та творчої віри в високі ідеали, до яких ми прагнемо на шляху утвердження закону та справедливості!

Матеріал підготувала куратор 41-ЮЖ групи

Наталія Бурятинська

19.09.2022

Виховна година куратора до Міжнародного дня студентського спорту

Історія розвитку міжнародного студентського спорту

  Історія розвитку міжнародного студентського спорту має давні витоки та свої традиції.

 

  Сучасний спорт як суспільне явище набув широкого розповсюдження тільки на початку ХІХ століття. В історії фізичної культури відомими є імена Чарльза Кінґслі та Томаса Арнольда, які одними з перших використали змагальний чинник у процесі виховання молоді. Чарльз Кінґслі теоретично обґрунтував шкільне фізичне виховання елітарного типу, яке ґрунтувалося на спортивних та ігрових заняттях. Згодом він сприяв модернізації англійської моделі розвитку спорту. Ректор коледжу у м. Регбі, Томас Арнольд започаткував шкільне фізичне виховання у спортивному дусі. За 14 років роботи у коледжі Т. Арнольд зумів створити принципово нову систему виховання, центральною частиною якої стали спорт і фізичне виховання. Провідною ідеєю виховання Т. Арнольда стало використання чітких правил спортивних змагань, взаємин у спортивних командах, побудованих на принципах колективізму, взаємодопомоги та чесної гри, які реалізувалися в умовах організованого фізичного виховання та спорту. Створені Т. Арнольдом спортивні команди функціонували на основі самоуправління, продуманої системи фізичного виховання і регулярних спортивних змагань. Разом з популярними тоді крикетом, веслуванням, реґбі, футболом у спортивне життя молоді поступово входили плавання, фехтування, бокс та інші види спорту.

  Як зазначає Л. Кун, перші змагання між навчальними закладами були проведені у 1818 році між студентами Ітона та Херроу. Роком пізніше були організовані змагання з веслування між Ітоном та Вестмінстером. З 1827 року регулярного характеру набувають змагання з крокету між Оксфордом та Кембріджем. З 1837 року регулярними стали атлетичні змагання між іншими навчальними закладами і не тільки в Англії.

  Змагання в коледжах продовжували національні традиції: у Канаді з крокету та реґбі, в Австралії, завдяки сприятливим географічним умовам, розвивалося плавання. Окрім англійських колоній, ідеї Т. Арнольда, який відіграв важливу роль у створенні сучасного спорту, поширювалися і на молодь США.

  За прикладом Англії та США, керівні кола інших країн стали визнавати, що сучасний спорт це не тільки розвага, але й корисне у всіх відношеннях заняття для молоді.

PDF.jpg
logo PPT.png
12.09.2022
YouTube_edited.jpg
PDF.jpg
YouTube_edited.jpg

Олімпійський урок. Участь незалежної України в Олімпійських іграх

 

«Незалежний» український спорт: від першого гімну на Олімпіаді до наймолодшого чемпіона Європи»

1992 рік. На Олімпійських іграх у 1992 році Україна, попри на вже здобуту незалежність, виступала у складі Об’єднаної команди й під прапором Міжнародного олімпійського комітету. Але в Барселоні було вирішено на честь переможців індивідуальних змагань з Об'єднаної команди піднімати національний прапор і виконувати гімни країн, які вони представляють.

Так уперше в історії Олімпійських ігор гімн України пролунав після перемоги спортсмена з Луганщини Олега Кучеренка, який здобув «золото» у греко-римській боротьбі у ваговій категорії до 48 кілограмів. Причому в фіналі українець переміг дворазового олімпійського чемпіона Вінченцо Маєнца.

1993 рік. Український легкоатлет Сергій Бубка став першою людиною, яка в стрибках із жердиною продемонструвала результат вище за 6 метрів. Його називали «царем небес» та «містером рекордів». У 1993 році він у Донецьку встановив рекорд у закритих приміщеннях, стрибнувши на 6,15 метра. Цей результат протримався непобитим 21 рік. Символічно, що саме в Донецьку у 2014 році його досягнення перевершив француз Рено Лавіленні на турнірі «Зірки жердини».

А ось інший рекорд, який Бубка встановив через рік на літніх змаганнях в Італії, а саме 6 м 14 см, досі ніхто не зміг подолати. В цьому році український рекорд «святкував» своє 25-річчя.

1994 рік. На Олімпіаду до Ліллехаммеру Оксана Баюл вже їхала як чемпіонка світу. За результатами виступу в короткій програмі шістнадцятирічна українка посіла другу сходинку. А лідерство захопила американка Ненсі Енн Керріган. Попри травму, яку Баюл отримала за кілька днів до змагань – ковзан німецької фігуристки увійшов в гомілку на три сантиметри, все ж вирішила виступати. Вона виконала 5 потрійних стрибків і неочікувано для всіх додала елемент, якого спочатку не було в програмі – каскад стрибків. Як результат, Баюл виграла. Дебют молодої держави на Олімпіаді був настільки непрогнозованим, що організатори Ігор 45 хвилин шукали гімн України, і навіть прапор підняли до гори дриґом.

1995 рік. Єдиний тріумф України у командних видах спорту на європейських першостях відбувся у баскетболі. Жіноча збірна у дебютному матчі поступилася суперницям з Хорватії, але, вигравши решту поєдинків, пробилася у фінал, де з рахунком 77:66 обіграла команду Італії.

10 серпня на чемпіонаті світу з легкої атлетики українська спортсменка Інесса Кравець була настільки мотивована вибороти «золото» у потрійному стрибку, що дві її спроби були не зараховані через «заступи». Проте третій стрибок завершився на позначці 15,50. Такий результат став рекордом і вже 24 роки залишається недосяжним показником.

1996 рік. Україна вперше виступала на Олімпійських та Паралімпійських іграх. З Олімпіади синьо-жовті повернулися з 9 золотими, 2 срібними та 12 бронзовими медалями. Але найбільший тріумф – це дві нагороди вищого ґатунку Лілії Підкопаєвої. Українська спортивна гімнастка стала абсолютною чемпіонкою, а також здобула нагороду вищого ґатунку у вільних вправах і посіла друге місце у вправах на колоді. Елемент Подкопаєвої – подвійне сальто вперед з поворотом на 180°, який судді оцінили в 9,887 бала, – досі ніхто не зміг виконати на Іграх, навіть чоловіки.

В Атланті в 1996 році Україна дебютувала на Паралімпійських Іграх. Тоді під українським прапором виступали 25 спортсменів, які виграли сім медалей («золото», 4 «срібла» та 2 «бронзи») і посіли 44 місце в загальному рейтингу.

1997 рік. 5-го листопада у Києві відбувся матч-відповідь у рамках Ліги Чемпіонів, де «Динамо» грало проти титулованої «Барселони». У першому матчі «каталонців» вже було знищено вдома – на «Камп Ноу» з рахунком 0:3. Проте у Києві «Барселона» знову не змогла протистояти команді Лобановського - 0:4, три голи забив Андрій Шевченко, а четвертий – Сергій Ребров. Загалом у цьому сезоні кияни пробилися до чвертьфіналу, пробитися далі не дозволив італійський «Ювентус». А вже за рік кияни зупиняться за крок до фіналу, не змігши пройти німецьку «Баварію».

На Дефлімпійських іграх чоловіча волейбольна збірна здобула своє перше «золото», потім ще двічі вона повторить цей результат – у 2005 та 2013 роках.

1998 рік. Збірна України вперше брала участь на зимових Паралімпійських іграх і одразу гучно заявила про себе – 9 нагород (3 золоті, 2 срібні та 4 бронзові).

Паралімпійська збірна з футболу вперше виборола «золото» чемпіонату світу. Нагороди вищого ґатунку українці потім ще здобували у, 2001, 2003 та 2017 роках. А крім того, першими синьо-жовті ставали і на Паралімпійських іграх – у Афінах-2004, Пекіні-2008 та Ріо-2016.

1999 рік. Віталій Кличко став першим в історії України чемпіоном світу в професійному боксі. У бої за титул WBO в суперважкій вазі українець нокаутував Гербі Гайда у другому раунді. Крім чемпіонського титулу Кличко ще встановив світовий рекорд – 25 перемог нокаутом підряд

Біатлоністка Олена Зубрилова стала триразовою чемпіонкою світу в індивідуальній гонці на 15 км, гонці переслідування і мас-старті на чемпіонаті світу в Фінляндії.

2000 рік. На Олімпіаді у Сіднеї Україна виборола 3 золоті медалі, 2 з яких дістала «рибка» Яна Клочкова – у коронних дисциплінах 200 та 400 метрів комплексним плаванням, а також «срібло» у 800 метрів вільним стилем.

2001 рік. Український баскетболіст Станіслав Медведенко здобув чемпіонський титул в НБА у складі «Лос-Анджелес Лейкерс»

У 2002 році в Москві відбувся чемпіонат світу з шахів. У фіналі зустрілися два українці – 33-річний Василь Іванчук зі Львова та 18-річний Руслан Пономарьов із Горлівки. Напруга відчувалась у кожній партії. Проте молодий спортсмен зміг вибороти перемогу в більш досвідченого Іванчука й стати першим чемпіоном світу з шахів в історії України, а також наймолодшим переможцем у світовій історії (на той момент).

2003 рік. Анна Безсонова стала дворазовою чемпіонкою світу в Будапешті та триразовою чемпіонкою Європи в Ризі з художньої гімнастики.

2004 рік. Ірина Мерлені стала першою у світі олімпійською чемпіонкою з вільної боротьби у ваговій категорії до 48 років. Загалом у 2004 році Україна виборола 22 нагороди, з яких 8 золотих.

Андрій Шевченко стає володарем «Золотого м’яча». І це третій український гравець, якого було названо найращим футболістом Європи, також це звання здобували Олег Блохін та Ігор Бєланов.

Також на Іграх в Афінах жіноча збірна України з гандболу посіла третє місце та стала володаркою єдиної олімпійської нагороди за всі роки незалежності у ігрових видах спорту.

Український хокеїст Руслан Федотенко виграв Кубок Стенлі у складі команди «Тампа». У вирішальній грі фінальної серії саме українець закинув переможну шайбу. А вже за 5 років Федотенко знову стане чемпіоном, але вже у складі «Піттсбурга».

2005 рік. Українська спортсменка з пауерліфтингу Лариса Соловйова стала чемпіонкою Всесвітніх ігор. Титул найсильнішою жінки в світі досі залишається за українкою, а це вже 14 років. Соловйова виграла на чотирьох Всесвітніх іграх – 2005, 2009, 2013, 2017.

У 2006 році збірна України дебютувала на чемпіонаті світу з футболу. Команда Олега Блохіна у першому матчі поступилася іспанцям, але їй вдалося пробитися до 1/8 фіналу, перегравши Саудівську Аравію та Туніс. у 1/8 фіналу у серії післяматчевих пенальті здолали Швейцарію. До півфіналу українців не пустили майбутні чемпіони світу – італійці (0:3). Воротар Олександр Шовковський став єдиним воротарем, хто не пропустив жодного м’яча у післяматчевих пенальті.

2007 рік. Наталія Кальниш на чемпіонаті Європи виборола історичне «золото» в особистій першості (до цього часу Україна не здобувала тут нагород) та «срібло» в командній першості у стрільбі з малокаліберної гвинтівки з трьох положень (вправа МГ-5).

2008 рік. Історичний Пекін на Олімпійських іграх. Україна виборола 24 нагороди – 7 золотих, 4 срібних та 13 бронзових. Олімпійським чемпіоном у ваговій категорії до 57 кілограмів став Василь Ломаченко. Тоді українець у фіналі достроково переміг француза Джелькіра Кедафі в першому раунді. За результатами виступів у Пекіні-2008 Ломаченко нагородили кубком Вела Баркера, який дають кращому боксеру Ігор незалежно від вагової категорії. За чотири роки Василь привіз свою другу олімпійську нагороду найвищого ґатунку, але вже у ваговій категорії до 60 кілограмів.

2009 рік. Переможцем останнього розіграшу Кубка УЄФА став донецький «Шахтар», який переграв бременський «Вердер». Перший гол на 25-й хвилині забив Луїс Адріано. Через 10 хвилин Налдо зрівняв рахунок. А вирішальний гол «Шахтаря» на 97-й хвилині забив Жадсон.

Георгій Зантарая став першим українцем, хто став чемпіоном світу з дзюдо.

2010 рік. Українська шахістка Катерина Лагно виграла чемпіонат світу серед жінок у бліці, який відбувся у Москві. Українка очолила турнірну таблицю вже після 15 партій. За підсумками 30 зустрічей вона набрала 20 очок і випередила на бал російську суперницю Тетяну Косінцеву.

15-річна харків'янка Еліна Світоліна виграла на відкритому чемпіонаті Франції Roland Garros-2010 серед юніорів. У фіналі українці поступилася Онс Жебер з Тунасі – 6:2, 7:5.

2011 рік. Брати Клички зібрали усі пояси. Другого липня Володимир у поєдинку з англійцем Девідом Хеєм завоював чемпіонський титул WBA, і таким чином, вперше в історії боксу всі найпрестижніші пояси у надважкій ваговій категорії опинилися в руках двох рідних братів. На той момент, Володимир був чемпіоном за версіями IBF/IBO, WBO, WBA-суперчемпіон, а також володів поясом The Ring від авторитетного американського однойменного журналу, а Віталій – володарем поясу WBC.

2012 рік. На Олімпіаді в Лондоні українські боксери вразили весь світ. З сімох спортсменів п’ятеро завоювали медалі: чемпіонами стали Олександр Усик та Василь Ломаченко, Денис Берінчик став срібним призером, а Олександр Гвоздик та Тарас Шелестюк вибороли бронзові нагороди.

На чемпіонаті світу з плавання Дарина Зевіна виборола «золото» на дистанції 200 метрів на спині і це перша нагорода найвищого ґатунку України за останні роки.

2013 рік. «Українські отамани» у дебютній для себе Всесвітньої серії боксу (WSB) вийшли до фіналу. Проте у головній битві не без допомоги суддів українці поступилися. Хоча було зрозуміло, хто насправді чемпіон.

Ольга Харлан у 2013 році вперше в кар'єрі стала чемпіонкою світу, а крім того її було визнано найкращою шаблісткою планети. Також у кошику Харлан – світове «золото» у командній шаблі та найвищого ґатунку нагорода континентальної першості.

Збірна України з баскетболу вперше в історії вийшла у чвертьфінал чемпіонату Європи. Причому, українці вийшли у чвертьфінал до початку матчу проти Литви, завдяки перемозі Бельгії над Латвією. Проте, попри вже готову путівку Україна боролася у матчі проти Литва, хоча і поступилася – 63:70 (13:18, 17:14, 16:16, 17:22).

Донецький «Донбас» став першою командою в історії України, яка виграла хокейний єврокубок. Українці знищили французьку команду «Руан Драгонс» з рахунком 7:1.

2014 рік. На Олімпійських іграх у Сочі українська жіноча збірна з біатлону здобула золоту медаль естафета з біатлону у жінок. Це перше «золото» України з останні 20 років.

Паралімпійці не лише вибороли 25 нагород, 5 із них золоті, але й показали патріотичний характер та принциповість. Спочатку вони готові були бойкотувати Ігри в Росії, на Паралімпіаду все ж таки поїхали, але проукраїнський настрій демонстрували. Наприклад, випадково зіпсували настрій президенту Росії. У чоловічій гонці на 7,5 кілометрів у біатлоні серед спортсменів з вадами зору всі прогнозували «золото» російському атлету Миколі Полуніну, якого хотів привітати особисто президент Росії Володимир Путін, але неочікувано для росіян українець Віталій Лук’яненко випередив Полуніна на 11 секунд та здобув «золото».

Українець Василь Ломаченко перейшов у «профі» і вже у червні повторив рекорд, взявши чемпіонський пояс вже в третьому бою. Американець Гарі Рассел протримався проти нашого чемпіона всі 10 раундів, але рішенням більшості суддів пояс WBO в напівлегкій вазі дістався саме українцю.

Олег Верняєв став чемпіоном світу та Європи у паралельних брусах. Вже за рік український спортивний гімнаст підкорить Європейські ігри, потім Ріо-2016, а нагороди зі світової та континентальної першості стануть звичайною справою.

2015 рік. На чемпіонаті світу із фехтування у Москві чоловіча збірна шпажистів вперше в історії здобула золоті нагороди, здолавши у фіналі Південну Корею – 32:24.

Сенсаційне «Дніпро», яке пробилося до фінальної частини другого за престижністю європейського клубного турніру. Команда Мирона Маркевича протистояла «Севільї», і хоча матч завершився перемогою іспанців – 2:3, проте «Дніпро» показало дійсно сильний рівень і стало першим в історії клубом, який став фіналістом Ліги Європи (у новому форматі).

2016 рік. На Олімпійських іграх в Ріо Україна виборола дві золоті нагороди, одна з них на рахунку Юрія Чебана. З результатом 39.279 український каноїст подолав дистанцію 200 метрів та став дворазовим олімпійським чемпіоном.

А ось паралімпійці у Ріо завоювали 117 медалей – 41 золоту, 37 срібних та 39 бронзових. Крім того, встановили 109 рекордів у трьох видах спорту: плавання, легка атлетика та пауерліфтінг. З них 22 рекорди світу, 32 паралімпійські рекорди і 54 рекорди Європи.

Олег Кузнєцов, якого знають як бі-боя Kuzya, виграв Чемпіонат світу з брейкдансу. Цікаво, що українець не був заявлений як основний учасник турніру, але синьо-жовта темна конячка виграв одне з двох відбіркових місць, а потім взагалі виграв титул найкращого в світі. А вже у червні український дует Navi також стали чемпіонами світу.

Український баскетболіст Дмитро Кривенко виграв чемпіонат світу у баскетболі 3х3 у конкурсі данків. У фіналі українець виявився сильнішим за американського баскетболіста. До речі, медальну естафету «синьо-жовтих» данкерів перехопить Вадим Miller Піддубченко. Тож тепер король данків ще один українець.

2017 рік. Каратистка з ураженням слуху Карина Янчук на Дефлімпіаді перемогла попередню чемпіонку світу – турецьку спортсменку з рахунком 5:0 в абсолютній першості, розгромила каратистку з Росії в особистих змаганнях, а крім того, допомогла збірній України перемогти в командному турнірі. Таким чином Карина Янчук стала триразовою чемпіонкою Дефлімпійських ігор, і такий результат до неї не показував жодний спортсмен.

Для України Всесвітні ігри у 2017 році стали найрезультативнішими. Загалом синьо-жовті вибороли 25 нагород – 10 золотих, 7 срібних та 8 бронзових та посіла 5-те місце у командному заліку.

Олександра Хижняка було визнано найкращим боксером світу в 2017 році за версією AIBA. Він став чемпіоном Європи серед молоді, серед дорослих та чемпіоном світу, причому здобув усі титули майже за пів року. І це найшвидший результат в історії українського боксу.

2018 рік. Перемога на зимовій Олімпіаді Олександра Абраменка – це перше «золото» у фристайлі для України; третя золота медаль взагалі за історію зимових Ігор для синьо-жовтих, та перше олімпійське чемпіонство серед чоловіків в історії спорту незалежної держави.

22 нагороди привезли з головних Ігор чотириріччя українські паралімпійці. За кількістю золотих нагород Україна повторила свій найкращий результат (виступ у Турині-2006) – 7 медалей, крім того синьо-жовті здобули ще 7 срібних та 8 бронзових нагород.

У фінальному поєдинку Всесвітньої боксерської суперсерії український боксер Олександр Усик переміг росіянина Мурата Гассієва одноголосним рішенням суддів – 120:108, 119:109, 119:109. І став першим абсолютним чемпіоном cвіту в історії України та першим європейським боксером, хто зібрав усі пояси.

Дзюдоїстка Дар’я Білодід на чемпіонаті світу перемогла чинну на той час чемпіонку Фуну Тонакі з Японії іппоном, тобто поклавши на лопатки. І українка у віці 17 років 11 місяців стала наймолодшою чемпіонкою світу в історії дзюдо. Попередній рекорд належав японці Рійоко Тамурі – 18 років 1 місяць. Крім того, Білодід здобула першу золоту нагороду світової першості в історії українського жіночого дзюдо та другу загалом, до цього часу в активі «синьо-жовтих» була перемога Георгія Зантарая у 2009 році.

Еліна Світоліна стала першою українкою, яка виграла у підсумковому турнірі Жіночої тенісної асоціації (WTA), що завершився у Сингапурі. У фіналі українська тенісистка не залишила шансів американці Слоан Стівенс. Зустріч завершилася з рахунком 3:6, 6:2, 6:2.

2019 рік. Український біатлоніст Дмитро Підручний став чемпіоном світу у гонці переслідування. Хоча українець стартував із 17-секундним відставанням від норвежця Йоганнеса Тінгнеса Бьо, припустився двох промахів ще під час першої стрільби, це не завадило йому обігнати лідера світового біатлону та прийти першим. Ця нагорода стала першою золотою нагородою у чоловічому біатлоні на чемпіонаті світу, сьомим «золотом» взагалі для України, а ще завдяки цій перемозі Підручний став шостим українським біатлоністом, який виборов особисту медаль світового рівня.

15-го червня молодіжна збірна України у фіналі чемпіонату світу з футболу серед гравців віком до 20 років перемогла однолітків із Південної Кореї з рахунком 3:1. За синьо-жовтих голи забили Георгій Ціташвілі та двічі відзначився Владислав Супряга. Уперше в історії українська «молодіжка» нарешті зруйнувала прокляття «не виходу з 1/8», і привезла додому зі світової першості Кубок та золоті нагороди.

17-річна українська тенісистка Дар’я Снігур перемогла на юніорському Вімблдоні. У фіналі українка здолала американку Алексу Ноель – 6:4, 6:4. Вона стала другою українкою, яка виборола трофей юніорського Вімблдону.

Олексій Середа став чемпіоном Європи у стрибках у воду на 10-метровій вишці, випередивши француза Бенжамена Офре та росіянина Руслана Тернового. Українець став наймолодшим чемпіоном Європи, вдже виборов нагороду вищого ґатунку в 13 років та 7 місяців. Минуле історичне досягнення належало британцеві Томасу Дейлі, який у 2008 році став чемпіоном Європи у 13 років та 10 місяців.

Збірна України здобула на Олімпійських іграх-2020 1 золоту, 6 срібних та 12 бронзових медалей

Останню медаль для нашої команди 8 серпня виграла Олена Старікова, яка здобула срібло у спринті у велотреку. 

Золото нашій національній команді у категорії до 87 кг приніс борець Жан Беленюк. У ще одного представника греко-римського стилю Парвіза Насібова срібна медаль у вазі до 67 кг. Срібло на дистанції 1500 м та бронзу на 800 м вільним стилем виграв плавець Михайло Романчук. Срібло та бронзу виграла веслувальниця Людмила Лузан - вона стала третьою на дистанції 200 м на каное-одиночці, та фінішувала другою на дистанції 500 м з Анастасією Четвериковою. Боксер Олександр Хижняк отримав срібло у вазі до 75 кг.

В карате Анжеліка Терлюга посіла друге місце у категорії до 55 кг, а Станіслав Горуна став третім у вазі до 75 кг. Борчиня Алла Черкасова здобула бронзу у категорії до 68 кг, а Ірина Коляденко посіла третє місце в категорії до 62 кг. 

Також бронзові медалі Україні принесли легкоатлетка Ярослава Магучіх у стрибках у висоту, дзюдоїстка Дар'я Білодід у категорії до 48 кг, фехтувальник Ігор Рейзлін у змаганнях шпажистів, Олена Костевич і Олег Омельчук у стрільбі з пневматичного пістолета, тенісистка Еліна Світоліна та Марта Федіна і Анастасія Савчук серед дуетів у артистичному плаванні, які також стали третіми у складі збірної Україниу групових вправах.

Здобувши 19 медалей, збірна України повторила досягнення Олімпіади-2012, де у нашої команди також було 19 нагород - 5 золотих, 4 срібних і 10 бронзових медалей. 

На Олімпіаді-2016 у Ріо українці отримали лише 11 нагород - 2 золотих, 5 срібних і 4 бронзових.

Найуспішнішою для збірної України стала Олімпіада-1996 в Атланті, де наші спортсмени здобули 9 золотих,  2 срібні та 12 бронзових медалей.

 

Вінниччина

Із історії подій

“…Раз в чотири роки людство переживає самі напружені, самі радісні і самі драматичніші події – Олімпійські змагання. На сучасному етапі розвитку людської цивілізації спостерігається стійка тенденція підвищення ролі спорту і олімпійського руху в суспільстві, їх соціальної значимості не тільки з пропаганди здорового способу життя, а і вихованні у молоді таких важливих якостей як працелюбність, наполегливість, сила волі, мужність, патріотизм. Успіхи спортсменів на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу та Європи підіймають міжнародний престиж країн, які вони представляють, а це особливо важливо для нашої молодої незалежної України.

Починаючи з 1996 року, коли українські олімпійці стали виступати окремою командою, участь в Іграх олімпійців Вінниччини є постійною. На Олімпіаду до Атланти ми делегували трьох спортсменів, на чергових олімпійських іграх у 2000 році вінничан було вже п’ятеро.  Рекордного успіху олімпійці Вінниччини добиваються на Іграх в Афінах у 2004 році. Дев’ять спортсменів Вінниччини приймали участь в   двадцять восьмих літніх Олімпійських іграх  в Афінах. Це: Ганна Балабанова, Олена Череватова – веслування,  Наталя Качалка – велоспорт, Андрій Соколовський, Наталія Добринська та Михайло Книш – легка атлетика, Максим Третяк – бокс, Павло Хникін – плавання, та паралімпієц  – Микола Левицький.

На чергові ХХІХ літні Олімпійські ігри Пекіну четверо вибороли місце в складі Національної  Олімпійської команди України. Ця Олімпіада стала для Вінниччини золотою, адже чемпіонкою ХХІХ Олімпійських ігор стає наша землячка, легкоатлетка Наталія Добринська. Учасниками олімпійських ігор також були стрибунка у воду Ганна Письменська, марафонець Андрій Ковенко, Михайло Книш та параолімпієць, дзюдоїст Микола Левицький.

Володарем двох срібних нагород ХХХ  Лондонської олімпіади 2012 року стала веслувальниця Інна Осипенко-Родомська. Приємним є те, що наші земляки приймають участь майже у всіх Олімпійських іграх сучасностної історії.

На шляху до Олімпійських ігор в Лондоні 2012 року наші юні олімпійці стартували на І юнацьких Олімпійських іграх в Сінгапурі 2010 року.Серед олімпійців – юніорів наші спортсмени:  учень ШВСМ Олег Неклюдов – майстер спорту міжнародного класу з боксу, дворазовий чемпіон світу серед юніорів (тренери:- заслужені тренери України Микола Маньківський і Леонід Лоївський), веслувальник на байдарках і каное, учень СДЮШОР ім.. Ю. Рябчинської –Анатолій Мельник (тренер Олександр Ткачов) і учень СДЮШОР «Колос» – Вадим Адамчук  (семиборство, тренер, ЗТУ Віктор Постемський).Колекцію з двох медалей в Сінгапурі завойовує наш земляк Анатолій Мельник (веслування на байдарках і каное). Олег Неклюдов – 4 місце. Вадим Адамчук – 9 місце.. На ІІ Юнацьких Олімпійських іграх в Баку срібного успіху досягла легкоатлетка Джойс Коба (тренер Володимир Прошин).

 

 

Подоляни – чемпіони та призери Олімпійських ігор.

ЗОЛОТІ МЕДАЛІСТИ

  • Юлія Рябчинська – веслування на байдарках(ХХ літні Олімпійські ігри 1972 року. Мюнхен).

  • Петро Король – важка атлетика, вага 67, 5кг(ХХІ літні Олімпійські ігри 1976 року. Монреаль).

  • Наталія Добринська – легка атлетика – семиборство(ХХІХ літні Олімпійські ігри 2008 року. Пекін).

СРІБНІ  ПРИЗЕРИ

  • Борис Мельник – кульова стрільба(ХХ літні Олімпійські ігри 1972 року. Мюнхен).

  • Ніна Уманець – академічне веслування. Вісімка(ХХІІ літні Олімпійські ігри 1980 року. Москва).

  • Марія Позюн – академічне веслування. Вісімка(ХХІІ літні Олімпійські ігри 1980 року. Москва).

  • Олександр Сороколет – волейбол(ХХІV літні Олімпійські ігри 1988 року. Сеул).

  • Павло Хникін – плавання (ХХV літні Олімпійські ігри 1992 року. (2 медалі) Барселона).

  • Сергій Чернявський – велоспорт, трек (ХХVІІ літні Олімпійські ігри 2000 року. Сідней.)

  • Інна Осипенко-Родомська -Веслування на байдарках і каное (ХХХ літні Олімпійські ігри 2012 року. (2 медалі) Лондон).

БРОНЗОВІ ПРИЗЕРИ

  • Олена Череватова, Ганна Балабанова -веслування на байдарках і каное(ХХVІІІ літні Олімпійські ігри 2004 року. Афіни).

  • Микола Левицький – боротьба дзюдо (Параолімпійські ігри 2008 року. Пекін).

28.07.2022

Інформаційні матеріали

Українського інституту національної пам’яті

до Дня Української Державності

 

28 липня Україна щорічно відзначає День Української Державності, встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року № 423 з метою утвердження понад тисячолітніх традицій українського державотворення, яке корінням сягає часів заснування міста Києва та розквітло за князювання Володимира Великого.

 

  • Що таке День Української Державності?

  • Тисячолітній спадок державності

  • Етапи українського державотворення

  • Спадкоємці Володимирового тризуба

logo PDF.png
1
2
3
4
5
6
БЖД 6
23.05.2022

Тиждень безпеки дорожнього руху

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МЕДИЦИНИ ТРАНСПОРТУ

МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «КИЇВСЬКА МІЖРЕГІОНАЛЬНА ФІЛІЯ»

 

  У рамках реалізації заходів ІІ Десятиліття дій з безпеки дорожнього руху 2021-2030 у світі з 23 по 29 травня 2022 року в Україні відбудеться щорічний Тиждень безпеки дорожнього руху, 1-й етап якого у травні буде присвячений питанням безпеки на дорогах в умовах воєнного стану.

 Серед заходів Тижня заплановано проведення тематичного круглого столу з онлайн-трансляцією за участю представників профільних державних відомств та структур, фахівців транспортної галузі, громадськості; всеукраїнської науково-практичної онлайн-конференції «Безпека дорожнього руху в умовах воєнного стану»; щорічних традиційних шкільних онлайн-уроків з безпеки дорожнього руху; щорічної загальнонаціональної благодійної акції зі здачі крові «Здай кров - врятуй життя»; старту всеукраїнського молодіжного конкурсу фото- та відео робіт національного проекту «Безпечна країна» та інших.

Надсилаємо для ознайомлення Загальний план заходів Тижня (додається) та запрошуємо долучитися фахівців відповідних департаментів та управлінь до їхнього проведення.

Інформацію стосовно Тижня можна отримати з наступних джерел:

  Посилання на онлайн-підключення буде надіслано додатково
та оприлюднено в анонсах на сайті організатора.

Додаткова інформація за тел.: 068-466-43-82.

Бк.PNG
завантаження (1).jpg
Бкр.PNG
РП.PNG
logo PDF.png
logo PDF.png
16.05.2022
01.jpg

День пам'яті жертв політичних репресій

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

 

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

 

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

 

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. На сьогодні вже встановлено імена понад 15 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання. Тут покоїться прах Михайля Семенка, Майка Йогансена, Михайла Бойчука, Федора Козубовського, митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших жертв сталінського «Великого терору».

 

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.

 

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

 

Історична довідка

 

За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

 

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

 

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

 

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

 

Ще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 року розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного УНКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

 

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

 

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

 

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

 

Реабілітація жертв

 

Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

 

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

 

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки». Законопроект було розроблено Українським інститутом національної пам’яті спільно із народними депутатами України, громадськістю та експертами Реанімаційного пакету реформ.

 

У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

 

З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні. До травня 2020 року Національна комісія з реабілітації розглянула 660 обгрунтованих пропозицій та матеріалів про реабілітацію.

 

Вражаючі факти про «Великий терор» в Україні

 

1. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.

 

2. Інші місця масових поховань жертв «Великого терору» політичних репресій 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

 

3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.

 

4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.

 

5. НКВД УРСР розташовувався у Києві в 1934-1938 роках у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), в 1938-1941 роках по вулиці Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вулиці Р. Люксембург (нині – Липська, 16).

 

6. У 1955 році КҐБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, де дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».

 

7. В рамках «Великого терору» НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 р.), «польська» (11 серпня 1937 р.), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».

 

8. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.

 

9. Влітку 1937 року було введено ряд нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».

 

10. Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793-1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936 року, згідно 131 статті якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

 

Як знайти інформацію про репресовану особу

 

Допомогти в пошуку інформації про репресованих може відеолекція «Репресовані родичі» проекту «Суспільний університет» на UA:Перший (https://youtu.be/6aKNQ6-6orw). Також корисною буде книга «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» (http://www.cdvr.org.ua/node/3185). Ці матеріали містять перелік установ та ресурсів, до яких варто звертатися, їхні контакти, зразки заяв, алгоритм дій, знайомлять з відповідним законодавством, описують практику доступу до архівів комуністичних спецслужб в Україні і за кордоном, а також надають відповіді на найпоширеніші запитання.

 

Короткий алгоритм пошуку інформації про репресованих родичів:

 

1. Збір якнайбільшої кількості даних (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження розшукуваної особи, важливі факти біографії тощо).

 

2. Пошук інформації на наступних сайтах:

 

  • Національний банк репресованих (http://www.reabit.org.ua/nbr/);

  • Жертви політичного терору в СРСР (http://lists.memo.ru/);

  • Сталінські розстрільні списки (http://stalin.memo.ru);

  • Єдина система пошуку репресованих (https://bydc.info/search.php);

  • Список репресованих осіб, архівні кримінальні справи яких зберігаються в Комітеті національної безпеки Республіки Казахстан 
    (http://e-history.kz/ru/repression/list/440#scontent).

 

3. Звернення в довільній формі (вказується назва та адреса установи, прізвище, ім'я, по-батькові заявника, місце його проживання, суть питання) в такі установи:

 

  • Галузевий державний архів Служби безпеки України;

  • Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України;

  • державний архів області за місцем народження, проживання, арешту, відбування покарань;

  • Головний інформаційно-аналітичний центр Міністерства внутрішніх справ РФ.

  • Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті відкрив Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих, де допоможуть знайти відомості про репресованих у 1917-1991 роках, підкажуть як правильно подати запити до архівів. Телефони Центру: (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12, також можна надіслати листа на електронну пошту poshuk@hdauinp.org.ua, написати повідомлення фейсбук-сторінці архіву: https://www.facebook.com/hdauinp або через сайт: http://hdauinp.org.ua

 

4. Відповідно до Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» громадяни України, іноземці та особи без громадянства можуть безкоштовно переглядати та копіювати власним фотоапаратом всі документи, що пов'язані з комуністичним тоталітарним режимом.

 

5. У випадку додаткових запитань звертайтеся у Facebook-групу «Доступ до архівів»

(www.facebook.com/groups/dostup.do.arhiviv).

 

Корисні ресурси:

 

http://www.territoryterror.org.ua/ – сайт Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору»

www.reabit.org.ua – головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»

http://memorial.kiev.ua – Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство «Меморіал» імені Василя Стуса.

http://ua.bykivnya.org – Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».

03
02
04
05
06
07
01
8-9.05.2022

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ

logo PDF.png

  Цього року пам’ятні дати 8 і 9 травня – дні пам’яті та примирення і перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Україна відзначає в умовах повномасштабної військової агресії Росії проти України, що супроводжується численними воєнними злочинами з боку російської армії та військово-політичного керівництва. Крім цього, Російська Федерація системно знецінює, перекручує та маніпулює моральним спадком учасників Другої світової війни та перемоги над нацизмом, і ці дії набувають особливого розмаху до 9 травня. Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.

  Тематичні матеріали Українського інституту національної пам’яті:

  • “Україна в роки Другої світової війни (1939–1945)”. Набір електронних інтерактивних листівок:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/lystivky/ukrayina-v-roky-drug oyi-svitovoyi-viyny-1939-1945

  • Настільна гра “УПА – відповідь нескореного народу”:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/navchalni-igry/nastilna-gra-up a-vidpovid-neskorenogo-narodu;

  • Відеоісторія «За що боролася УПА?»:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/videolekciyi/cykl-vchymo-ist oriyu/za-shcho-borolasya-ukrayinska-povstanska-armiya;

  • Виставка “Українська Друга світова”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-ukrayinska-druga-svitova;

  • Виставка “УПА – відповідь нескореного народу”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-upa-vidpovid-neskorenogo-narodu;

  • Виставка “Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-triumf-lyudyny-meshkanci-ukrayiny-yaki-proyshly-nacystski-konctabory;

  • Брошура “Україна у Другій світовій війні”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/ukrayina-u-drugiy-svitoviy-viyni;

  • Книга “Війна і міф” про Другу світову війну (англомовний варіант):

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/knyga-viyna-i-mif-pro-drugu-svitovu-viynu- anglomovnyy-variant;

  • “Бабин Яр: пам’ять на тлі історії. Путівник для вчителя: збірник навчально-методичних розробок шкільних занять на основі віртуальної виставки та документального фільму”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/babyn-yar-pamyat-na-tli-istoriyi;

  • Серія плакатів “Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової”:

http://www.memory.gov.ua/page/zhinochi-istorii-drugoi-svitovoi;

  • Серія відеороликів “Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової”:

http://www.memory.gov.ua/news/zhinochi-istorii-drugoi-svitovoi-u-video;

  • Відеоролик “Міф «Георгій Жуков – «Маршал Перемоги»” у рамках проєкту “Війна і міф”:

https://www.youtube.com/watch?v=DxMWwH_L2bA;

  • Відеоролик “Міф «Народ-Визволитель»” у рамках проєкту “Війна і міф”:

https://www.youtube.com/watch?v=ErL53rIkIxY;

  • Відеоролик “Міф «Велика Вітчизняна війна»” у рамках проєкту “Війна і міф”:

https://www.youtube.com/watch?v=s4xtacGmlK0&t=9s;

  • Відеоролик “Друга світова війна: як ми пам'ятаємо”:

https://www.youtube.com/watch?v=bbvgExvgYO8;

  • Відеоролик “Що таке війна?” в рамках проєкту “Діалоги про війну”:

https://www.youtube.com/watch?v=3PG_FWWGwTo;

  • Книга “УПА та ВіН у боротьбі з тоталітаризмом. 1945–1947. Документи. Спогади”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/upa-ta-vin-u-borotbi-z-totalitaryzmom-1945-1947-dokumenty-spogady;

  • Книга “Рокада: чотири нариси з історії Другої світової”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/rokada-chotyry-narysy-z-istoriyi-drugoyi-svi tovoyi;

  • Книга “В'язні з України в концтаборі Маутгаузен: історія та пам'ять”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/vyazni-z-ukrayiny-v-konctabori-mautgauzen-istoriya-ta-pamyat

Корисні Інтернет-посилання:

  • Від Дніпра до Ельби. Чотири Українських фронти:

http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/06/22/43446/;

  • В Україні правильно говорити про "Велику Вітчизняну війну", а не про "Другу світову війну?" // Лікбез. Історичний фронт:

http://likbez.org.ua/uk/inukraine-the-right-to-talk-about-the-great-patriotic-wa r-rather-than-world-warii.html;

  • В’ятрович В. Українська Друга світова (в кольорі):

http://gazeta.dt.ua/POLITICS/ukrayinska_druga_svitova_v_kolori.html;

  • Гвоздик В.С., Князьков Ю.П., Штейнле О.Ф. "Георгіївська стрічка", що вона означає:

http://www.memory.gov.ua/news/georgiivska-strichka-shcho-vona-oznachae;

  • Гриневич В. Військові мобілізації в Україні 1943–1944 років: "Ви повинні змити власною кров’ю провину перед Батьківщиною і її великим вождем товаришем Сталіним":

http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/viyskovi_mobilizatsiyi_v_ukrayini_19431944_rokiv_vi_povinni_zmiti_vlasnoyu_krovyu_provinu_pered_batk.html;

  • Гриневич В. Міф «Великої Вітчизняної війни»: «духовна скрепа» російської ідентичності:

http://uamoderna.com/blogy/vladislav-grinevich/wwii-myth-russia

  • Методичні рекомендації щодо відзначення Європейського дня пам’яті жертв сталінізму та нацизму і 75-річниці Пакту Молотова-Ріббентропа:

http://www.memory.gov.ua/news/23-serpnya-vidznachatime tsya-evropeiskiiden-pamyati-zhertv-stalinizmu-ta-natsizmu-ta-75-ta-ric;

  • Музиченко Я. Перемога людяності: провідні історики – про українців на різних фронтах Другої світової, високу ціну визволення від нацизму та дбайливе збереження пам’яті про воїнів:

http://www.memory.gov.ua/news/peremoga-lyudyanosti-providni-istoriki-pro ukraintsiv-na-riznikh-frontakh-drugoi-svitovoi-visok;

http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/05/8/142834/;

  • Процик П. Україна. Друга світова війна. Тільки цифри:

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/7/5017138/;

  • У Велику Вітчизняну росіяни розгромили би Німеччину і без участі українців // Лікбез:

http://likbez.org.ua/uk/v-velikuyu-otechestvennuyu-russkie-razgromili-byiger maniyu-i-bez-uchastiya-ukraintsev.html;

  • Ціна перемоги: вклад українців у розгром нацизму // [Сторінка Українського інституту національної пам’яті] / Київ, 2015. – Режим доступу :

http://www.memory.gov.ua/news/tsina-peremogi-vklad-ukraintsiv-u-rozgromnatsizm u

  • Дробович А. Токсичні пастки чорно-білих ілюзій. - Режим доступу:

https://zn.ua/ukr/internal/toksichni-pastki-chorno-bilikh-iljuzij.html

den_pam_yati_ta_prymyrennya.jpg
БЖД 5
27.04.2022

МІННА БЕЗПЕКА

logo PDF.png

Про просвітницькі заходи
з питань уникнення враження мінами
і вибухонебезпечними предметами
та поведінки у надзвичайній ситуації

Шановні колеги!


   З 2014 року російські окупаційні збройні формування активно використовують міни та інші аналогічні небезпечні вибухові пристрої, у тому числі, заборонені міжнародним правом.
  Використання цього виду озброєнь несе в собі серйозні, пролонговані в часі загрози й наслідки та призводить до численних випадків загибелі, каліцтва серед цивільного населення, включаючи дітей.
  В той час, коли весь цивілізований світ відмовляється від протипіхотних мін та забороняє їх використання, російська федерація збільшує масштаби їхнього застосування в Україні та випробує нові зразки такої зброї.
  Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року проблема мін і вибухонебезпечних залишків війни набула особливої гостроти. За попередніми даними, очищення від вибухонебезпечних залишків потребують близько 80 тисяч квадратних кілометрів території України.
  Підрозділи Збройних Сил України, Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших структур, щоденно ризикуючи життям, здійснюють операції з розмінування звільнених територій. З 24 лютого 2022 року підрозділами ДСНС знешкоджено понад 68 тисяч вибухонебезпечних предметів, у тому числі, близько 2 тисяч авіаційних бомб. Загалом обстежено і очищено близько 11,6 тисяч гектарів території нашої держави.
  У зв’язку із зростанням загрози ураження цивільного населення від мін та вибухонебезпечних залишків війни Міністерство освіти і науки України надсилає рекомендації для проведення просвітницьких заходів серед учасників освітнього процесу з питань уникнення враження мінами і вибухонебезпечними предметами та поведінки у надзвичайній ситуації.

images.png
QR-125.JPG
18.04.2022

Тематична виховна година куратора групи до річниці
Чорнобильської трагедії «Чорнобильські дзвони»

logo PDF.png
logo PPT.png

Матеріал підготувала Волохата К.М.,

викладач природничих дисциплін

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Чорнобиль.JPG
18.04.2022

Діяльність українських молодіжних та
дитячих громадських об’єднань (організацій) в Україні

logo PDF.png
logo PPT.png

Матеріал підготували Олег Лемпій та
Роман Мочарний

Світоглядний плюралізм, багатопартійність в суспільно-політичному житті відкривають простір для створення та організації роботи різноманітних дитячих громадських організацій, об'єднань і рухів.

Наприкінці XX ст. в Україні значно активізувався процес створення дитячих та юнацьких організацій, відновили свою діяльність раніше заборонені.

Законодавство України про діяльність молодіжних та дитячих громадських організацій складається з Конституції України та Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (зі змінами).

Згідно з законодавством дитячі та молодіжні громадські організації – це об'єднання громадян віком від 6 до 18 років (дитячі), від 14 до 35 років (молодіжні), метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства»

Молодіжні та дитячі громадські організації утворюються і діють на засадах:

  • добровільності,

  • рівноправності їх членів,

  • самоврядування,

  • законності

  • гласності.

 

З урахуванням головних напрямів діяльності їх поділяють на шість груп.

  1. Молодіжні організації, зорієнтовані на вирішення політичних проблем. Найпомітніші серед них: Молоді республіканці України, Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Соціалістичний конгрес молоді, Ліберальне молодіжне об'єднання, Спілка українського студентства (СУС), Асоціація молодих українських політологів і політиків, Молодіжна організація спілки офіцерів України «Сокіл», Львівський фонд «Молода Україна» та молодіжні організації при політичних партіях та рухах.

  2. Молодіжні організації, зосереджені на вирішенні соціальних проблем. Цю групу становлять Спілка молодіжних організацій України (СМОУ), Асоціація МЖК воїнів-інтернаціоналістів України «Укрінтербуд», Українська республіканська рада молодих вчених і спеціалістів, Палата молодих підприємців України та ін.

  3. Молодіжні організації, що займаються вивченням історії, фольклору, етнографії народів України. До цієї групи належать «Товариство Лева», товариство «Щире братство», Молодіжне товариство «Кіш», Молодіжна єврейська організація «Шахар» та ін.

  4. Молодіжні благодійницькі організації. Найпомітніші серед них Південноукраїнське благодійне товариство «Молодь за милосердя», Асоціація молодіжних пошукових об'єднань України «Обеліск», Республіканський молодіжний благодійницький фонд допомоги потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС, Молодіжне благодійне товариство «Гуманіст».

  5. Релігійні молодіжні організації. Цю групу представляють Комітет української католицької молоді (КУКМ), Організація «Українська молодь Христові», Молодіжна рада церков Євангельських християн-баптистів України, Всеукраїнське православне молодіжне Братство ім. Петра Могили та ін.

  6. Дитячі громадські організації. З-поміж інших своєю активністю виділяються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ».

Більшість із них заявляють про свою позаполітичність; їх виховна система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов'язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров'я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім”ї, рідної місцевості, держави (патріотичне виховання, сімейне життя, життя в суспільстві).

Українська скаутська організація «Пласт»

В основі пластового виховання – заборона політизації дитини. Його метою є сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учасників місцевих, національних та міжнародних співтовариств. Скаутський рух заснований на таких принципах:

  • обов'язок перед Богом;

  • обов'язок перед іншими;

  • обов'язок щодо себе.

Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ» (Всеукраїнська дитяча скаутська організація)

Започатковане в лютому 1993 р. Гасло: «Сила, істина, честь!». Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого були в фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм, вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Члени товариства складають присягу: «Присягаю своєю честю бути вірним товаришем, служити товариству життям своїм, слухатись січової старшини». Має осередки в багатьох областях України. Головні напрями роботи – вивчення історії козацтва, військово-партіотичне виховання на засадах козацької педагогіки, фізичне загартування, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів.

З історії Запорізької Січі відомо, що січовики жили за особливим лицарським звичаєм – неписаними законами, про дотримання яких дбали старі козаки і старшини. На основі звичаю запорожців і Скаутського закону Товариство «Січ» розробило власний Січовий звичай – лицарський закон життя Січі і кожного січовика:

  1. Січовику найперше честь.

  2. Січовик чинить по-лицарськи.

  3. Січовик допомагає ближньому.

  4. Січовик – ввічливий і дружній з усіма, побратим/посестра іншим січовикам.

  5. Січовик слухає своїх батьків, січових старшин і наставників.

  6. Січовик – друг природи.

  7. Січовик – життєлюб.

  8. Січовик гартує дух і тіло.

  9. Січовик ощадливий.

  10. Січовик – чистий у думках, словах і вчинках.

Асоціація гайдів України (Всеукраїнська дитяча скаутська організація)

Зареєстрована в 1996 р. Рух гайдів виник в Англії на початку XX ст. Назва обрана його засновниками лордом Робертом Баден-Пауеллом та його сестрою Агнес на честь відомих індійських племен, мешканці яких вирізнялися винахідливістю і вправністю.

Гайд – людина, яка йде попереду і знаходить дорогу. Мета асоціації -сприяти розвитку та формуванню дівчини як соціально зрілої особистості, її активній участі у всіх сферах життя суспільства, зміцнення фізичного, духовного, емоційного здоров'я, надання допомоги у саморозвитку і самореалізації, виховання впевненості у собі, реалізація шансів на життєвий успіх. Основними завданнями є залучення дівчат до гуманітарної системи цінностей, підвищення їх культурного рівня, знань з історії, світової та національної культури, краєзнавства, медицини, допомога у здійсненні природоохоронних проектів.

Унікальний метод Гайдингу (як і метод Скаутингу) поєднує в собі різні освітні інструменти для досягнення освітньої мети Гайдівського Руху: сприяти розвитку гармонійної особистості та реалізації всього потенціалу кожної дівчини та жінки. Саме в освітніх програмах ці інструменти застосовуються найширше:

  1. Відданість Обіцянці та Законам.

  2. Патрульна система (робота в малих групах).

  3. Навчання через практику.

  4. Прогресивний саморозвиток.

  5. Використання символіки.

  6. Активна співпраця між молоддю та дорослими.

  7. Заняття на природі.

  8. Служіння суспільству.

Члени асоціації беруть участь у програмах, семінарах, тренінгах, гайдівських таборах, заходах, пов'язаних з поліпшенням становища дітей та жінок в Україні. Гайди мають опанувати 8 програм: «Українознавство», «У світі гайдингу», «Школа медицини», «Вічні істини», «Світова культура», «Господарочка», «Життя на природі», «Планета – наш дім». Залежно від віку дівчат поділяють на категорії: ластівки – 7-10 років, гайди – 11-16, ренжери – 16-20 років. Організація має емблему, гасло, гімн, присягу.

Українське дитячо-юнацьке товариство «Сокіл»

Виникло у 1894 р. у Львові. Основна мета – виховання в походах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізично розвиненої особистості з високою національною свідомістю і гідністю. У даний час організація відроджується.

Неформальний молодіжний рух

Але сучасний молодіжний рух в Україні представлений не лише організованим рухом, а й неформальною молодіжною ініціативою, інтегрованою в загальносвітовий неформальний молодіжний рух.

Неформальний молодіжний рух – система молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв'язку між собою та суспільством. Це своєрідна «молодіжна субкультура», яка охоплює різноманітні напрями та вияви активності молоді.

Молодіжна субкультура – система цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю певної соціальної групи (молоді), яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

Хіппі. Заявили вони про себе на зламі 60 – 70 рр. XX ст., в Україні – у 1972 р. Цю групу складають прихильники музичного стилю панк-рок.

Романтико-ескейпістські (англ. escape – втекти, уникнути, позбавитися) субкультури. Відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу», вибудованого на основі певних творів (переважно «фен тезі») чи запозичених світоглядних концепцій інших культур.

Індіаністи. Шанувальники традицій певної етнічної культури. Популярним для них є звернення до практики релігійних культів, описаних у творах авторів «фентезі» або притаманних індійцям США, чи до синтетичних, новітніх культів, розроблених на основі певних світоглядних концепцій.

Толкіеністи. Шанувальники конкретного автора Д. Толкієна (англійського автора «фентезі») і середньовічної холодної зброї. Живуть у вигаданому світі та наслідують своїх казкових героїв, тим самим «виходячи» за межі суспільства.

Уніформісти. Шанувальники певної історичної події.

Музичні молодіжні субкультури. Виникли навколо нових музичних стилів «реп», «рейв», «брейк». Переважно складаються з підлітків, яких об'єднують спільні музичні пристрасті, безтурботне ставлення до життя, намагання жити одним днем.

 

 

Відео:

Як і для чого створюються і діють дитячі й молодіжні громадські об’єднання

https://www.youtube.com/watch?v=Btjr2BVrOSY

 

СМУГА ПЕРЕШКОД. Історія Івано-Франківського Пласту

https://www.youtube.com/watch?v=W2Ty1L3Z3Pk

 

Пластові табори - літо 2018

https://www.youtube.com/watch?v=11c_aka7m7s

 

Берег Ріки 2016

https://www.youtube.com/watch?v=0Zl1Qp_vG0E

04.04.2022

«ЗДОРОВ’Я – НЕ ВСЕ, АЛЕ ВСЕ БЕЗ ЗДОРОВ’Я – НІЩО»

Матеріал підготувала Ірина Слободянюк,

куратор 31-Ш групи

  Головна цінність суспільства – життя і здоров’я людини. Державний курс освітньої політики України зорієнтований на пропаганду здорового способу життя. Здоров’я – це перша і найважливіша потреба людини, яка визначає її здібність до праці і забезпечує гармонійний розвиток особистості. Воно є найважливішою передумовою до пізнання навколишнього світу, до самоутвердження та щастя людини.

  Щорічно, починаючи з 1950 року, 7 квітня відзначають Всесвітній день здоров'я. Саме тоді було засновано Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ) у рамках ООН. За визначенням ВООЗ, «здоров’я – це стан фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів».

  Здоровий спосіб життя – це спосіб життя, заснований на принципах моральності, раціонально організований, активний, трудовий, що загартовує і, в той же час, захищає від несприятливого впливу навколишнього середовища, що дозволяє до глибокої старості зберігати моральне, психічне та фізичне здоров’я.

  Здоровий спосіб життя можна охарактеризувати як активну діяльність людей, що направлена, передусім, на збереження та покращення здоров’я. При цьому необхідно врахувати, що здоровий спосіб життя людини та сім’ї не складається залежно від обставин, а формується протягом життя цілеспрямовано та постійно.

  Основні елементи здорового способу життя

  Здоровий спосіб життя, як форма активної фізичної життєвої діяльності людини, включає в себе такі основні елементи:

  • розпорядок дня;

  • раціональний режим праці та відпочинку;

  • гігієну харчування;

  • правильне дихання;

  • повноцінний режим сну;

  • викорінення шкідливих звичок;

  • оптимальний руховий режим, фізичне загартування.

  Особливе місце в режимі здорового способу життя належить розпорядку дня, який задає певний ритм життя та діяльності людини. Режим кожної людини повинен передбачати певний час для роботи, відпочинку, прийому їжі, сну. Розподіл часу повинен бути оптимальний для всіх складових. Безлад у режимі дня руйнує умовні рефлекси людини. Розпорядок дня є своєрідним стержнем, на якому повинно базуватися проведення як буденних, так і вихідних днів. Перерви між прийомами їжі не повинні перебільшувати 5-6 годин.

  Раціональний режим праці та відпочинку – необхідний елемент здорового способу життя. При правильному режимі, що суворо дотримується, виробляється чіткий і необхідний ритм функціонування організму, що створює оптимальні умови для роботи та відпочинку, і тим самим сприяє зміцненню здоров’я, покращанню працездатності та підвищенню продуктивності праці.

  Праця, як фізична, так і розумова, не тільки не шкідлива, але й навпаки: систематичний, помірний і добре організований труд надзвичайно благодатно впливає на нервову систему, серце та судини, кістково-м’язовий апарат. Необхідною умовою збереження міцного здоров’я є чергування роботи та відпочинку.

  Важливою складовою здорового способу життя є правильне харчування. При правильному, раціональному харчуванні людина менше піддається захворюванням і легше з ними справляється. Раціональне харчування забезпечує повноцінне зростання й формування організму, сприяє збереженню здоров’я, високій працездатності та тривалості життя.

  Правильне дихання – одна з найважливіших функцій організму. Воно тісно пов’язане з кровообігом, обміном речовин, м’язовою діяльністю та здійснюється при безпосередній участі центральної нервової системи. Процес дихання виконується автоматично, але поряд із цим має місце довільне управління диханням. Дихати обов’язково треба через ніс. У тих, хто систематично дихає ротом, зменшується кількість еритроцитів у крові, порушується діяльність нирок, шлунку та кишківника.

  Для збереження нормальної діяльності нервової системи та всього організму велике значення має повноцінний сон. Сон – це свого роду гальмування, яке захищає нервову систему від надмірної напруги та втоми. Сон повинен бути достатньо тривалим і глибоким. Потреба в сні в різних людей різна. У середньому ця норма складає близько 8-ми годин. Спати слід у добре провітреному приміщенні. Непогано привчити себе спати при відкритій кватирці, а в теплу пору року – із відкритим вікном.

  Наступною складовою здорового способу життя є неприйняття шкідливих звичок (куріння, уживання алкоголю та наркотиків). Ці порушники здоров’я є причиною багатьох захворювань, різко скорочують тривалість життя, знижують працездатність, згубно відбиваються на здоров’ї підростаючого покоління та майбутніх дітей.

  Оптимальний руховий режим. Його основу складають систематичні заняття фізичними вправами й спортом, що ефективно вирішують задачі зміцнення здоров’я та розвитку фізичних здібностей, а також збереження здоров’я й рухових навиків, посилення профілактики неблагополучних вікових змін. При цьому фізична культура та спорт виступають, як найважливіший засіб виховання.

  Щоденна ранкова гімнастика – обов’язковий мінімум фізичного навантаження. Вона повинна стати для всіх такою ж звичкою, як вмивання вранці. Для людей, що ведуть «сидячий» спосіб життя, особливо важливі фізичні вправи на повітрі (ходьба, прогулянка). Систематична ходьба покращує самопочуття, підвищує працездатність.

  Невід’ємною частиною здорового способу життя є високі моральні та етичні цінності людини. Велику увагу треба приділяти формуванню свідомості особистості. Адже якщо кожна особистість буде вести здоровий спосіб життя, тоді все наше суспільство буде здоровим.

 

Дев’ять кроків до здоров’я

  Крок перший, мабуть, найприємніший: треба достатньо спати. Сон має тривати 8-9 годин. На жаль, у вихідні компенсувати недоспані в робочі дні години не можна. Тому краще організувати свій час так, щоб сон припадав саме на нічні години.

  Не зважаючи на те, чи добре (і чи достатньо) ви спали, вранці обов’язково поснідайте. Це – другий крок до здоров’я. Оптимально, якщо сніданок включає білкові продукти, наприклад, йогурт, кефір, сири. До речі, поєднання білкових страв із вуглеводами забезпечить високу швидкість реакцій та концентрацію уваги, а також протягом дня убереже від бажання перехопити чимось солодким та шкідливим.

  Далі час прогулятися пішки і зробити третій крок до здоров’я. Ходити пішки потрібно якомога більше, у будь-який час і в будь-яку пору року. Умовно кажучи, за легкими покупками до розташованого поблизу магазину краще вирушити, не користуючись транспортом. І, звичайно ж, класична порада: якомога рідше користуйтеся ліфтом. Краще повільно, але сходами, ніж швидко ліфтом, але без користі для здоров’я.

  Четвертий крок до здоров’я – любов до чистоти і гігієни, але без фанатизму. Надмірне використання антибактеріальних засобів у побуті відіграє з нами злий жарт: вони захищають нас від можливих інфекцій та водночас ослаблюють імунітет і здатність організму «будувати» природний захист при зустрічі з потенційним мікроскопічним ворогом.

  Щоб зберегти міцне здоров’я на довгі роки, потрібно багато рухатися. Це п’ятий крок до здорового життя. У тих, хто змалку багато рухається, імовірність виникнення остеопорозу значно нижча порівняно з тими, хто ще в дитинстві не надто любив фізичну активність. Рух допомагає утримувати в нормі щільність кісток. Якщо немолода людина проходить щоденно 5-10 тисяч кроків, вона зміцнює свої кістки й знижує ризик остеопоротичних переломів.

  Залишатися здоровими нам допомагають… щедрість та відвертість. Ділитися – означає робити шостий крок до здоров’я. Коли ми робимо комусь подарунок, то самі отримуємо задоволення, а всі приємні емоції, у свою чергу, роблять нас щасливішими, отже, здоровішими. Ділитися потрібно також і своїми думками, проблемами, переживаннями. Не думайте, що можете пережити все самі. Напевне ваші рідні охоче вас вислухають, щось порадять, просто поспівчувають.

  Цікавитися своїми показниками тиску та холестерину і, за необхідності, утримувати їх у нормі за допомогою препаратів чи певного режиму харчування – це сьомий крок до здоров’я. Пам’ятайте: усі люди різні. У когось тиск починає «стрибати» після 40-ка, а дехто вже у 28-30 років має гіпертонію. Це залежить від багатьох факторів. Ані підвищеного артеріального тиску, ані підвищеного рівня холестерину людина не відчуває, тому ці показники треба вимірювати, щоб зберегти здоров’я.

  Восьмий крок стосується того, що ми їмо, а саме фруктів та овочів, яких у раціоні має бути достатньо багато. Фрукти й овочі потрібно їсти зі шкіркою, бо в ній містяться харчові волокна – надзвичайно цінний для організму компонент. Окрім того, овочі й фрукти зі шкіркою забезпечать жувальне навантаження для зубів : щоб залишатися здоровими, зуби повинні працювати, тобто відчувати тиск.

  Зрештою, щоб залишатися здоровим, слід зробити ще один, дев’ятий крок: зменшити калорійність раціону, іншими словами – не переїдати. Переїдання – одна з причин атеросклерозу, цукрового діабету, деяких видів раку і навіть безпліддя. Дослідження показують, що зниження калорійності раціону допомагає збільшити тривалість життя та підвищити її якість. Тож їжте тільки на здоров’я!

  Нещодавно UNICEF Ukraine презентувало інтерактивний урок, присвячений здоровому харчуванню. У проєкті, створеному в межах комунікаційної кампанії «Головне – що всередині» ЮНІСЕФ в Україні, взяли участь Перша леді Олена Зеленська, ведучий Олександр Педан, TikTok-блогери Єгор Малібаш та Анастасія Марків, а також нутриціолог Анастасія Голобородько. Він складається з трьох частин:

  • у першій частині розповідається, як зібрати корисний ланч-бокс (на навчання чи на роботу) за принципом «здорової тарілки», де буде більше фруктів та овочів, менше – субпродуктів і солодкого, але головне – буде смачно!

  • у другій частині ви побачите і почуєте все про здоровий сніданок та харчові звички, які можна й потрібно змінювати, якщо вони загрожують здоров’ю;

  • третя частина присвячена здоровим перекусам.

 

  Бути здоровим – вимога часу, піклуватися про своє здоров’я – це актуально, модно і престижно!

28.03.2022

ВПЛИВ МАС-МЕДІА

на культурно-мотиваційну поведінку студентства

Матеріал підготувала

куратор 11-ЮЖ групи О. Кондратюк

  Мас-медіа (у перекладі з англійської мови) – це засоби інформації, яким притаманні звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва й розповсюдження інформації. Засоби комунікації від початку їхнього виникнення відігравали дуже важливу роль в історії людства, роль медіатора, тобто сполучної ланки. Треба зазначити, що ця роль до виникнення мас-медіа була притаманна просто комунікації. Але коли масштаби інтеграції в суспільстві так зросли, що міжособистісна комунікація вже не справлялася з ними, виникла об’єктивна потреба в масовій комунікації. Існування сучасної людини неможливо уявити без телебачення та Інтернету.

   Мас-медіа можуть виконувати в суспільстві такі функції:

ФУНКЦІЇ МАС-МЕДІА В СУСПІЛЬСТВІ

схема.png
  • Інформаційна – збір і передача аудиторії відомостей, що стосуються будь-якої зі сфер суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, культурної).

  • Формування громадської думки – мас-медіа висловлюють, інколи й нав’язують певну точку зору щодо різних суспільних, політичних, культурних явищ.

  • Освітня – донесення знань, розширення пізнавальних здібностей людини.

  • Управлінська – мас-медіа можуть виступати засобом мобілізації для вирішення конкретних соціальних, економічних, політичних завдань.

  • Комунікативна – спілкування, налагодження контакту (листи, дзвінки, обмін думками), пошук однодумців, висвітлення різних поглядів.

  • Маркетингова – рекламування як товарів та послуг, так і політичних сил та ідеологій.

 

  На сьогодні засоби масової комунікації є не лише основним джерелом інформування з приводу того, що відбувається навколо, а й виступають одним з найважливіших інститутів соціалізації особистості.

 Завдяки зростаючим можливостям технологічного прогресу, інформація миттєво доходить до споживача, багаторазово тиражується та активно входить у маси. У наш час засоби масової комунікації здійснюють сильний психологічний вплив на свідомість і підсвідомість молоді та є потужним важелем в управлінні соціумом. Завдяки мас-медіа до населення може бути донесена будь-яка інформація та дезінформація. Таким чином, виконуючи інформативну функцію, мас-медіа можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на людство, а особливо на найбільш активну його частину – молодь, студентство, оскільки дана вікова група є найбільш сприятливою до інформації, легко її сприймає та недостатньо критично оцінує. Загалом для молоді ЗМК стали звичним місцем існування, і тому відіграють значну роль у життєдіяльності молодого покоління.

  Масова комунікація розуміється як соціально обумовлене явище, основною функцією якого є вплив на аудиторію через засоби комунікації інформації, що передається. Обов’язковою умовою її здійснення є наявність технічних засобів, що забезпечують її регулярність і тиражованість. На сьогодні вдосконалення технічних можливостей засобів масової комунікації значно розширило масштабність маніпуляцій людською свідомістю, яка легко піддається впливу. В інформаційну епоху роль медіа в формуванні людських цінностей, орієнтацій та поглядів значно зростає. О. Тузиков (відомий учений у галузі інформатики, обробки зображення і розпізнавання образів, дискретної математики, біоінформатики) стверджує, що засоби комунікації мають змогу значною мірою програмувати масову свідомість, щоденно пропонуючи не лише повістку дня, а й задаючи схеми інтерпретації подій. До того ж у мас-медіа змістився акцент з виховної функції на функцію розваг і задоволення споживчих інтересів.

  Вплив мас-медіа на людину, а особливо молодь, неоднозначний. З однієї сторони, засоби масової комунікації висвітлюють різноманітні актуальні суспільні проблеми, тим самим інформуючи людей про наявний стан справ, що дозволяє «тримати руку на пульсі суспільного життя» та бути в курсі всіх подій. З іншого боку, активно маніпулюють людською свідомістю, провокують «стадність» особистості, знеособлюють її у прийнятті рішень, стандартизують погляди й спонукають до поведінки, сприяючи виробленню одноманітних реакцій.

  Засоби мас-медіа значно впливають на становлення сучасної особистості, її соціалізацію, а також на формування суспільної думки. Звичайна людина не може бути учасником більшості подій, що відбуваються навколо неї, не кажучи вже про більш віддалені місця, тому вона мусить покладатися на інформацію, яку надають їй мас-медіа. Оскільки більшість інформації про світ люди отримують саме в такий спосіб, вони використовують її в приватному спілкуванні. Отриману інформацію передають родичам, друзям, знайомим. У такий спосіб медіатексти непомітно проникають до всіх сфер життя людини, навіть якщо вона особисто мало користується мас-медіа.

  Молодь майже повністю формує свої смаки та уявлення про навколишній світ не з особистого досвіду, а за посередництва мас-медіа. Тут спрацьовує такий механізм людського сприйняття: «якщо це є в мас-медіа, то так роблять усі (або ж певна спільнота, із якою себе асоціює споживач медіатексту), тому я робитиму так само». Мас-медіа часто моделюють ситуації і пропонують певні зразки поведінки. Особливо це стосується преси та телебачення. Наприклад, якщо ти талановитий, то маєш узяти участь у шоу талантів, а перемога в таких шоу вважається соціальним успіхом. У газетах та журналах розміщують різноманітні поради на всі випадки життя. Якщо не йдеться про вузькоспеціалізовану наукову літературу, то більшість із цих порад базується на неперевіреній інформації та чутках, міфах, припущеннях, їх можуть роками, а то й десятиліттями запозичувати одне в одного різні мас-медіа. Тому та картина світу, яку вони зображують, що багатьом може вважатися реальною, насправді не є такою.

  Лише певна частина усієї інформації, яку отримує особистість, є дійсно важливою й корисною, доволі часто мас-медіа репрезентують людям домисли й науковоподібну брехню. Сучасні засоби масової комунікації також діють як засіб невротизації та стимуляції агресивних імпульсів аудиторії. Зокрема, низка експериментальних досліджень вітчизняних та західних вчених (А.Бандури, Дж.Гербнера, Е.Доннерстейна, В.Франкла та ін.) засвідчують про негативний вплив, особливо на молодь, дітей, переглядів фільмів зі сценами насилля, бійок та жахів, а також комп’ютерних ігор та інтернет-сайтів, де пропагується насилля.

  Студентство зазвичай сприймає норми поведінки, етичні вимоги, естетичні принципи, які пропагуються мас-медіа як позитивний стереотип способу життя, стилю одягу, форми спілкування тощо. Таким чином й відбувається їх соціалізація згідно норм, бажаних для суспільства.

  Цікавими є результати опитування студентської молоді віком від 17 до 21 років. Респондентам пропонувався ряд питань стосовно пріоритетного джерела інформації, оцінки діяльності мас-медіа, дратівливих елементів засобів масової комунікації, а також впливу останніх на них.

  Аналіз відповідей респондентів на запитання засвідчив наступне:

  • 58% осіб зазначили, що з-поміж усіх засобів масової комунікації надають перевагу Інтернету, 38% студентів – телебаченню та 4% респондентів – пресі, жоден з опитуваних не виділив радіо в якості джерела інформації. Варто наголосити, що телебачення та електронні засоби масової інформації забезпечують можливість наочно-образного сприйняття, а отже сильнішого емоційного впливу на індивіда;

  • на запитання «Чи довіряєте ви засобам масової інформації?» 52 % опитуваних дали позитивну відповідь, 48% студентів – негативну. Діяльність мас-медіа як незадовільну оцінило 67% респондентів, а 21% осіб виявились задоволеними роботою засобів масової комунікації;

  • 23% респондентів, відповідаючи на запитання «Як би ви оцінили вплив засобів масової комунікації на особистість?», зазначили, що вплив мас-медіа на людину є нейтральним (тобто виключно інформативним та не несе ніякого маніпулятивного впливу), 46% осіб наголосили на негативному впливи, а 31% опитуваних - на позитивному;

  • відповідаючи на запитання «Чи могли б ви уявити своє життя без мас-медіа?» лише 17% студентів дали стверджувальну відповідь, в той час як 83% досліджуваних засвідчили, що без засобів масової інформації вони не уявляють свого існування.

 

  Отже, сучасна ситуація породжує неоднозначність в оцінці діяльності засобів масової інформації. Вони настільки міцно влились у людську повсякденність, що більшість із нас уже не може уявити свого буття без них. Вплив мас-медіа на особистість починається із самого раннього віку та відбувається впродовж усього життя. Сьогодні під впливом засобів масової комунікації формуються не лише ціннісні орієнтації, смаки, погляди, звички, а й громадська думка та суспільні настрої. Тому дійсно актуальним стає вислів У.Черчиля стосовно того, що, той, хто володіє інформацією – володіє світом.

  Сьогодні з впевненістю можна стверджувати те, що той, хто контролює засоби масової комунікації, здатний активно впливати на погляди людей, їх поведінку, на свідомість мас. Оскільки від інформаційних потоків неможливо самоізолюватися або залишитись осторонь, процес їх впливу відбувається незалежно від бажань індивіда. Тому наскільки вдасться направити цей процес у конструктивне русло залежить психологічне та навіть психічне здоров’я нації.

Відеоматеріали:

21.03.2022

МОВНИЙ ФАКТОР ЯК ПРИВІД ТА ІНСТРУМЕНТ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

  Російсько-українська війна, що прийшла на нашу землю ще в 2014 році, розпочалася саме через мову. Це незаперечний факт. Саме мовний фактор росія використала як головний привід до агресії, пояснивши це потребою захисту російськомовних громадян в Україні.

  Можна скільки завгодно заперечувати це й доводити, що росія могла б вигадати будь-яку іншу причину, щоб анексувати Крим та розпочати війну на Донбасі, або й узагалі зробити це без приводу, але вона використала саме цей привід. Отже, він був для росії найбільш зручним та ефективним.

  З початком російської збройної агресії та окупації українських територій стало очевидно, що сусідня росія – це ворог України, а не дружня країна-партнерка, як багато хто вважав раніше. Цей ворог не з’явився раптом нізвідки, а роками системно працював проти України: ставив на ключові посади в Україні своїх агентів упливу, підривав українську економіку, розвалював військо, підпорядковував український бізнес та інформаційні канали, сіяв серед українців розбрат. Особливих зусиль росія доклала до інспірації в Україні «мовного конфлікту», яким дуже ефективно скористалася.   

Матеріал підготувала Ганна Королюк,

викладач української літератури

21.03.2022

Виховна година на тему "Культура мовлення як чинник формування особистості"

  Культура мовлення – загальний показник загальної культури людини. Згадаймо крилату фразу Сократа «Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив», якою давньогрецький філософ образно визначив роль мови в характеристиці людини. Правильна літературна мова в Україні має стати ознакою освіченої людини, її візитівкою, бо навіть «чудова думка втрачає свою цінність, якщо вона погано висловлена» (Вольтер).

   Зрештою, з мови починається сама держава. У мові – важливий сенс існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови не має народу як нації. Поетично і влучно сказав про це відомий письменник Панас Mирний, який назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: «Мова – така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від інших людей».

  Культура мови не залежить від конкретного звичайного мовця, а культура мовлення є свідченням особистісного рівня кожної особистості, того, яку вона створює навколо себе вербальну комунікативну ситуацію, мовну ауру, що формує мовний смак чи несмак. Сьогодні культура і мова об’єднані в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

  На формування культури мовлення впливають такі чинники:

  • система норм літературної мови (мовний компонент культури мовлення). Граматична і стилістична грамотність, повнота розуміння мовної одиниці і володіння законами логіки при створенні і сприйнятті текстів визначають правильність, точність і логічність мовлення в конкретній ситуації або певній сфері спілкування;

  • сукупність етичних правил свого народу (етичний компонент культури мовлення). Правильність мовлення передбачає також знання культурної традиції і заборон (табу), розуміння, що таке доречність і чистота мовлення;

  • мета й обставини спілкування (комунікативний компонент культури мовлення). Крім володіння мовними нормами і знання культурно-етичних варіантів, на культуру мовлення впливає вміння гнучко поводитися в конкретній ситуації, зокрема висловлюватися доречно, лаконічно, ясно;

  • національні уявлення про красу мовлення (естетичний компонент культури мовлення). Краса українського мовлення формується евфоністичністю (милозвучністю), словниковим багатством, різноманітністю граматичних конструкцій і стилістичною виразністю;

  • мовна освіта і загальна освіченість мовців.

 

   Становлення особистості відбувається завдяки мові і мовним засобам, зокрема її лексико-понятійному арсеналу. Мова є критерієм освіченості та індивідуальності людини. Як зазначив український мовознавець Олександр Потебня (1835–1891), «мовна індивідуальність виділяє людину як особистість, і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства».

  Між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мовної культури людини існує співмірність і залежність. Освічена людина може осягнути кілька мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації. Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне вивчення державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально-культурних досягнень особистості і способом їх презентації в суспільстві.

  Костянтин Ушинський вважав, що в першу чергу в дитини треба розвивати мовну здатність, яку називають Божим даром, дивом людської природи. Далі ознайомлювати з багатством мови, зокрема, з невичерпними можливостями лексикону. І тільки потім подавати знання про мову у вигляді граматики. Великого значення він надає розвитку дару слова. Для цього "потрібно, щоб предмет безпосередньо відбивався в душі дитини, і, так би мовити, на очах учителя й під його керівництвом відчуття дитини перетворювалося в поняття, з понять складалася думка і думка втілювалася в слово, бо найміцніша основа навчання рідної мови – вміння уважно спостерігати, правильно зводити спостереження в одну думку і правильно передавати цю думку словами”.

  Спілкування людей відбувається у кількох сферах одночасно: у родинній, де часто спілкування йде «зверху вниз» – повчально з боку дорослих. Засвоюючи мовні стереотипи дорослих, хлопець чи дівчина намагаються з часом вирівняти спілкування, доводячи свою дорослість.

  У кожній сфері є свої правила і закони мовного спілкування, які має опановувати сучасна молода людина в міру інтелектуального й громадянського зростання.

   Формування мовної культури, тобто усного та писемного мовлення, навичок і поведінки мовного спілкування відбувається поступово й неухильно, якщо молода людина свідомо ставиться до вдосконалення своєї мовної особистості й ставить за мету домогтися високої мовної культури. Мовна особистість до досконалості проходить кілька етапів, щоразу підіймаючись на вищий рівень мовної культури.

  Перший рівень – це рівень мовної правильності. Його здобувають мовною освітою, тобто вивчаючи правила користування мовою, її лексикою, граматичними формами, фонетичним ладом. Тут виробляються орфоепічні й орфографічні, пунктуаційні навички, уміння будувати речення, користуватися ними. Цього рівня мають досягати за час навчання в основній ланці середньої школи всі учні. Проте це далеко не так, тому проблема переноситься у вищу школу. Оскільки це базовий рівень, то практично на ньому все викладання і зосереджується.

   Другий рівень – це рівень інтеріоризації, який має засвідчити вміння реалізовувати себе у висловленнях відповідно до власного внутрішнього стану, вміння творити себе засобами мови і виражати свою особистість. Цей рівень також має забезпечувати шкільна мовна освіта, але реально виходить так, що й у вищій школі над ним ще треба працювати.

  Третій рівень мовної особистості вчені називають рівнем насиченості. Мовець уже володіє багатством мовних засобів – вільно почувається у мовній стихії, має багатий лексикон, опанував жанри і стилі. Це ідеал, якого можна досягти на вершині мовної шкільної освіти, однак вдається це лише окремим учням.

  Наступним вважають рівень адекватного вибору. Він характеризується вмінням говорити прицільно, на кожну мовну ситуацію відгукуватися точною мовною реакцією.

  Отже, усі молоді люди мають прагнути до того, щоб осягти названі рівні володіння державною мовою, бо це одна з основних умов фахового становлення й зростання, успішної діяльності в обраній галузі народного господарства та в суспільному житті.

 

Найдоступніший спосіб підвищення культури мовлення

   У слові народжується талант. Воно є початком усього сущого: мислення, вчинків, розуму, серця, культури, логіки, почуттів та мови. Літературний твір відбиває своєрідність буття певного народу на конкретному етапі його історичного розвитку, передає національну ментальність відповідних верств населення і окремої особистості. Тому метою мого дослідження є розгляд культури мови у творах відомих українських письменників. У їх працях вона виражена не тільки у вмінні спілкуватися через слово, а й інформації про світ, про свій народ, про його життя в різні часи.

  Людина створює культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці, а також у культурі мови. Щоб досягти багатства в культурі мови, слід вслухатися у живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, користуватися словниками, збагачувати словниковий запас. Багате мовлення – це не тільки засіб передачі й сприймання думок та образів, а й виявлення поваги до людей. За таким принципом творили і творять відомі письменники, поети, драматурги – це прояв поваги до людей, народу, що створив цю мову.

   Художні твори, і праці видатних мовознавців, і словники – це ті джерела, на основі яких формується наше мовлення. Таким чином, щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури необхідно:

  • шанувати мову, якою спілкуємося, і людей, з якими спілкуємося;

  • багато читати – творів різних стилів, майстрів індивідуального художнього стилю;

  • намагатися, користуючись практично кількома мовами, добре оволодіти нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ, виправляти прояви інтерференції;

  • незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм, які фіксуються у нових виданнях словників, правописних збірниках та ін.;

  • критично і творчо ставитися до написаного і промовленого слова, звіряючи його з усталеними нормами і з практикою визнаного зразка.

  Кожна людина незалежно від віку, статі прагне досягти високого рівня культури мовлення. Праця над підвищенням мовної культури складна, тривала, потребує багато часу й зусиль.

   Слово завжди потребує спілкування, око – форм і кольорів, серце – любові. Усе, чим творець наділив людей, запрограмоване на постійний поступ, оскільки кожен із нас має компас, стрілка якого завжди й неодмінно вказує на правду та справедливість. Тому попри відсутність концепцій державного мовного будівництва, спеціалізованих інституцій для виконання програм мовного розвитку, які б забезпечували всебічне функціонування української мови як державної, кожен із нас відповідальний за долю на її предковічній території». «Бути людиною – це якраз бути відповідальним» (Антуан де Сент Екзюпері).

    Треба знати свою історію, пам’ятати, за що боролися наші предки, розуміти, хто ми є. І не бути байдужими до себе, бо завтра будуть байдужими до нас. І тут жодного кроку назад не може бути.

Матеріал підготувала Надія БАКАЛЕЦЬ, 

викладач музичних дисциплін 

«Рівні права - рівні можливості: психологічний аспект»

Як вижити під час війни і, що важливо, як уберегти своє психологічне здоров’я?

Як навчитися приймати реальність, вміти виділяти важливе і на ньому концентруватися?

Як допомогти собі пережити страшну реальність війни?

Це неповний перелік тих питань, що постають сьогодні перед кожним українцем. Ми всі захоплені у вир війни. Але навіть у таких складних обставинах ми маємо рівні права і можливості і стосовно прав на життя, і стосовно здобуття освіти.

Матеріал підготувала Л. Г. Рожанська,

викладач психології

14.03.2022

Матеріали

до інформаційної години «Рівні права - рівні можливості»

630_360_1523459863-4260.jpg

У Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» поняття «ґендерна рівність» виходить з правового контексту і пов’язане з впливом суспільних структур на життя жінок і чоловіків – їхні права, свободи, можливості, потреби тощо. Саме це чітко і однозначно закріплено законодавством. «Ґендерна рівність» визначається як «рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства». Наведене поняття можна вважати «розширеним» поняттям прав жінок і підвищення розуміння їх (жінок) внеску у життя суспільства. «Розширення» відбулося тому, що дискусія про права жінок привела до актуалізації і прав чоловіків, які в деяких сферах теж упосліджені.

Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на:

-  утвердження ґендерної рівності;

-  недопущення дискримінації за ознакою статі;

-  застосування позитивних дій;

- забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;

- забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;

- підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;

- виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;

- захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Ціннісні орієнтації українського суспільства, спрямовані на самовираження людини, передбачають повагу до її прав незалежно від особистих якостей, характеристик, належності до груп.

Упровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є однією з важливих умов сталого соціально-економічного розвитку, позитивних змін у суспільстві та його благополуччя, реалізації прав людини та самореалізації особистості, запорукою ефективного розв’язання наявних проблем, а також європейської інтеграції України та виконання міжнародних зобов’язань згідно з основними міжнародними договорами у сфері захисту прав людини, у тому числі Цілей Сталого Розвитку до 2030 року, затверджених Генеральною Асамблеєю ООН.

 

Вплив збройного конфлікту на жінок і чоловіків

Військові конфлікти здійснюють значний вплив на життя жінок і чоловіків. Достатньо велика частина жінок не є пасивними спостерігачками. Вони виконують активні функції – служать у збройних силах, правоохоронних органах, добровольчих батальйонах. Жінки складають більшість волонтерських груп та організацій, надаючи допомогу як військовим, так і громадянам, що залишилися на тимчасово окупованій території, а також внутрішньо переміщеним особам.

Якщо подивитись на війну і насильство через ґендерні окуляри, то побачимо, що і чоловіки, і жінки страждають від них, але не однаково.

Жінки складають більшу частину населення, яке змушене переміщуватись, щоб знайти безпечніше місце проживання для себе, своїх дітей, рідних.

На новому місці жінки стикаються з необхідністю адаптуватися до інших умов проживання, часто гірших за попередні. Уся робота з догляду за дітьми, влаштування їх у навчальні заклади, пошук нового місця роботи та засобів до існування також лягає на плечі жінок. Крім того, додається необхідність догляду за літніми батьками чи іншими родичами. Жінки залишаються єдиними годувальницями у своїх сім’ях.

Жінки більше потерпають від випадків ґендерно зумовленого насильства, яке часто використовується в умовах військового конфлікту, у тому числі, як засіб маніпулювання та погроз для місцевого населення.

Також з’явилося таке явище як домашнє насильство в сім’ях демобілізованих. Часто це є наслідком того, що демобілізовані, переважна більшість з яких чоловіки, не отримали психологічної допомоги після повернення із зони бойових дій, адже психологічної адаптації потребують майже всі учасники АТО та їх сім’ї. Міжнародний досвід показує, що з часом неліковані поствоєнні симптоми не просто повертаються, а й посилюються. Підвищується рівень агресії. Тому проходження реабілітаційних програм, побудованих на індивідуальних потребах кожної особи та її сім’ї є вкрай важливим як для людини, сім’ї, так і для суспільства в цілому. Тож увага до проблем чоловіків, які пов’язані із конфліктом, їх ідентифікація та реагування на них, створення системи адаптації та реадаптації, налагодження співпраці із військоматами є важливим напрямом соціальної роботи.

У сучасних військових конфліктах прямих втрат зазнають 90% цивільного населення, тоді як у війнах минулого століття це було 10%. Значна частина цивільного населення, яка страждає від війни – це жінки та діти.

У ситуації війни і насильницького конфлікту біологічна різниця між статями перебільшується культурою і традиціями суспільства. Від чоловіків вимагається готовність боротися, а від жінок – підтримувати чоловіків. Війна, збройні конфлікти впливають не лише на тих, хто безпосередньо бере участь у бойових діях, а й на тих, хто забезпечує тил. Групова психологічна травма суспільства є глибокою, і її загоєння потребує зусиль, ресурсів, часу. Військові, які повертаються додому, часом тяжко сприймають ситуацію в «мирних» регіонах. Їм складно зрозуміти, чому тут люди витрачають свій час і кошти на речі, які, на їхній погляд, не варті цього, коли в країні війна. Водночас, люди, які живуть в «мирних» регіонах, часом не розуміють знервованості екс-комбатантів, їх закритості чи інших рис, що раніше їм були не притаманні. Таке психологічне «роз’єднання» може призвести до тимчасового спалаху насильства, насамперед домашнього. Важливо розуміти природу цього явища, його тенденції та наслідки і застосовувати адекватні заходи для зменшення ризиків. Суспільства, які часто знаходяться у стані війни, вирізняються різко вираженою ґендерною нерівністю. Війни, політичні кризи, насильницькі конфлікти та інші події, які викликають підйом національних почуттів, збільшують попит на героїв-воїнів, підвищуючи цінність традиційних маскулінних якостей.

У період військового конфлікту посилюється мілітаризована маскулінність (дивись словник термінів). З усіх середовищ, де маскулінність формується, відтворюється та проявляється, в середовищі, пов’язаному з конфліктом, вона є найбільш прямою, домінуючою та насильницькою. Культ сильної влади, дисципліни, державності, вождя і нації практично завжди поєднується з культом агресивної маскулінності, спрямованої проти «жіночної» і «слабкої» демократії. Особливо це є характерним для держав, які виступають агресорами, і намагаються підтримувати і посилювати такі культи як у себе в державі, так і на окупованих, анексованих чи в інший спосіб завойованих територіях. Культ маскулінності посилюється також під виглядом захисту традиційних духовних цінностей в суспільстві. Розуміння, фіксування та реагування на зазначені процеси з метою зменшення їх впливу є важливою складовою діяльності, спрямованої на забезпечення ґендерної рівності та підвищення ґендерної чутливості в секторі безпеки.

Ґендерні відмінності стають приводом для психологічного насильства. Відомі факти, коли жінок, так звані, ополченці використовували в збройних протистояннях як «живий щит» для прикриття. Дискримінація за ознакою статі, приниження жінок, сексизм складають частину ідеології лідерів незаконних утворень. Особи, які пережили сексуальне насильство в контексті збройного конфлікту в Україні, часто позбавлені доступу до правосуддя, належних послуг і психологічної підтримки, що призводить до їх вторинної віктимізації.

Проблемою є також обмеженість можливостей в отриманні постраждалими від різних видів насильства соціальної, медичної, психологічної та інших видів допомоги за місцем їх проживання в силу відсутності або слабкості такої інфраструктури. Наприклад, однією із найгостріших проблем є фактична відсутність притулків для постраждалих від сексуального насильства та домашнього насильства.

Тож системні та не вирішені раніше проблеми ґендерної нерівності в суспільстві посилюються і проявляються в більшій мірі в ході війни, інтенсивно розвиваються та поширюються. Ґендерна дискримінація є однією з суттєвих причин ґендерно зумовленого насильств

Галина Шмирко,

куратор 1-БЮ групи